Семестровий модуль 2. Професійна комунікація

План

У професійному спілкуванні

3.1.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

3.2.Основні ознаки функціональних стилів.

3.3.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

3.4.Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Поняття стилю та жанру української літературної мови. Найважливіші риси, які визначають офіційно-діловий стиль.

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найбільш потрібних саме для цієї мовної ситуації варіантів форм, слів, словосполучень, речень. Отже, художній твір, наукова стаття, наказ керівника установи написані однією мовою, але відрізняються набором мовних засобів та специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Традиційно виділяють п’ять функціональних стилів:

- розмовний

- художній

- публіцистичний

- науковий

- офіційно-діловий

Кожен із стилів має характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Характеристика основних функціональних стилів

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні ознаки:

- безпосередня участь у спілкування;

- усна форма спілкування;

- неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

- невимушеність спілкування;

- непідготовленість до спілкування (неформальне);

- використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

- використання позамовних чинників (поза, жести, міміка);

- емоційні реакції;

- потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

- емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

- суфікси суб’єктивної оцінки;

- прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

- часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);

- фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);

- заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Жанри реалізації – бесіда, лист.

Художній стиль.

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

- найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність;

- поетичний живопис словом навіть у прозових і драматичних творах;

- естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

- зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури);

- відсутня певна регламентація використання мовних засобів;

- визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

- наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);

- використання емоційно-експресивної лексики та синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів;

- запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);

- уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;

- поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі;

- широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

- повною мірою представлені всі синтаксичні конструкції та стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

Науковий стиль.

Сфера використання – наукова діяльність, освіта.

Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

- ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- узагальненість понять і явищ;

- об’єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлювань;

- аргументація та переконливість тверджень;

- однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

- докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і

характеризуються:

- великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

- наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

- оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

- використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

- залучення цитат і посилань на першоджерела;

- як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

- наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);

- окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

- монологічним характером текстів;

- переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

а) власне науковий (з жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний – застосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль.

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

- доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);

- поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

- сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;

- висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;

- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

- широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

- синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;

- використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);

- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);

- із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст.(ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);

- синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);

- ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки;

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями т способом подачі інформації поділяється на підстилі.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей: учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління –організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування: офіційний характер; адресність; повторність; тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), а саме:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

- документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

- наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;

- сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.

Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

- широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

- наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

- синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;

- чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

- до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке функціональний стиль?

2. Назвіть основні функціональні стилі української мови.

3. Назвіть основні мовні засоби, що застосовуються у кожному стилі.

4. У чому полягає специфіка офіційно-ділового стилю?

Дата добавления: 2014-01-04