Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОНФЛІКТІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ, ШЛЯХИ ЇХ ЗАПОБІГАННЯ ТА СТРАТЕГІЇ ВИРІШЕННЯ

Читайте также:
  1. II. Аналіз виконання плану з чисельності і складу працівників
  2. III. Аналіз виконання плану підвищення продуктивності праці
  3. SWOT - аналіз.
  4. Аналіз вартості капіталу
  5. Аналіз використання матеріальних ресурсів
  6. Аналіз використання робочого часу
  7. Аналіз використання фонду заробітної плати.
  8. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
  9. Аналіз внутрішніх чинників по функціональних підсистемах
  10. АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
  11. Аналіз документів і спостереження в соціології
  12. Аналіз документів: поняття, види, особливості застосування



9.1. Конфліктні ситуації та педагогічні конфлікти, причини їх виникнення

Ніщо так не показує силу характеру,, як хороша поведінка у сварці, яку не можна уникнути. Г. Тейлор, англійський поет

Не сперечаються переважно з тими, кого найбільше люблять, і з тими, кого найменше поважають.

М. Ебнер-Ешенбах, австралійська письменниця

Важливим складником культури педагогічного спілкування є вміння вирішувати педагогічні конфлікти, які неминуче виникають, коли є за­гострення протиріч, виявлення несумісних цілей та інтересів, зіткнен­ня яких викликає сильні хвилювання: ображення, гнів, стрес тощо. Кон­флікт (лат. сопШсШв - зіткнення) - зіткнення на індивідуально-психоло­гічному або соціально-психологічному рівнях значущих, конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, цілей, дій і вчинків. Конфлікт завжди містить у собі елемент невизначеності (невідомо, що і як буде да­лі), а тому виникає емоційна напруга.

У конфліктах, що виникають між викладачем і студентом або групою загалом, потрібно враховувати юнацьке прагнення до самоствердження, за яким прихований пошук самого себе, який проте часто не усвідомлюється. Через це самоутверджуватися можна не тільки агресивною поведінкою, а й протистоянням агресії, що свідчить про вищий рівень розвитку особистос­ті та наявність конструктивних засобів вирішення конфліктів. Будь-який конфлікт має спонукати кожну сторону конфлікту до пошуку результатив­ного виходу з конфліктної ситуації та прийняття ефективного рішення, яке сприяє викоріненню проблеми. Також потрібно пам'ятати про вікові пси­хологічні особливості юнаків і дівчат. Це вік активного входження в дорос­ле життя, засвоєння всього розмаїття соціальних ролей дорослої людини і опанування функціями майбутньої професійної діяльності. Проте кризи і суперечності юнацького віку в поєднанні з високим інтелектуальним на­вантаженням та інтенсивним студентським життям часто призводять до підвищення рівня емоційності і пристрасності, моральної вразливості й образливості. Цей конфліктогенний стан, з одного боку, посилюється не­високим соціальним статусом студента, рівнем його суспільного визнання, а з іншого - недостатнім життєвим досвідом (у т.ч. вирішення виробничих конфліктів), неадаптованістю поведінки в нових, складних умовах ВНЗ. Конфліктна ситуація може бути спровокована також невдоволенням сту­дента собою, почуттям своєї неповноцінності або, навпаки, думками про свою винятковість, бажанням посісти гідне місце у студентському оточен­ні, яке не вдається задовольнити.

Педагогічні конфліктні ситуації за своєю природою мають суттєві особливості:

суб'єкти конфліктних ситуацій неоднакові за соціальним статусом (викладач - студент), що визначає також різну їхню поведінку;



суб'єкти конфліктних ситуацій відрізняються за віком і мають різний життєвий досвід, у них неоднаковий ступінь відповідальності;

суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за освіченістю, у них різне ро­зуміння явищ і їхніх причин;

суб'єкти конфліктних ситуацій мають різні здібності щодо вирішення життєвих і професійних проблем.

У зв'язку з цим педагогічна конфліктна ситуація розглядається і оці­нюється ними з різних точок зору. Водночас позитивний вихід із конфлік­тної педагогічної ситуації має для студентів виховне значення (це модель вирішення ними міжособистісних конфліктів з однокурсниками та кон­фліктів із вихованцями в майбутній педагогічній діяльності). У зв'язку з цим викладач зобов 'язаний брати на себе відповідальність за управління конфліктною педагогічною ситуацією, усувати протиріччя, не руйнуючи педагогічної взаємодії і не впливаючи негативно на педагогічний процес.

Будь-який педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці:

Виникнення конфліктної ситуації.

Усвідомлення конфліктної ситуації.

Перехід до конфліктної поведінки.

Розв'язання конфлікту як кінцева стадія.

Розглянемо такі види конфліктних педагогічних ситуацій (за М.М. Ри-баковим):

конфліктні ситуації діяльності, які виникають щодо якості ви­конання (або невиконання) студентом навчальних завдань, рівня його успішності;

конфліктні ситуації поведінки (вчинків) відбуваються тоді, коли студент порушує правила поведінки у вищій школі, найчастіше під час занять, а також у гуртожитку, громадських місцях та ін.;

- конфліктні ситуації стосунків постають у сфері емоційно-цінніс­них взаємин студентів і викладачів, у професійно-педагогічному спілку­ванні.

Конфліктна ситуація є загостренням протилежних поглядів, цінностей та цілей і може виникати також у педагогічному процесі, у взаєминах ви­кладача і студентів. Наприклад, викладач повинен дотримуватися психо­логічного правила взаємин - приймати студента таким, яким він є. Так, це викладачеві не дуже важко робити, якщо студент сумлінно виконує всі покладені на нього обов'язки, коли він «щира душа», відвертий у педа­гогічному спілкуванні, повідомляє про те, у чому він не погоджується з викладачем. Тоді можна вести з ним діалог, вирішувати разом усі спірні питання, знаходити оптимальні рішення проблеми. А якщо всього цього немає?.. Адже є також студенти, які на заняттях особливої комунікатив­ної активності не виявляють, уникають соціальних контактів із виклада­чем, усамітнені, приховують свої почуття, навчаються без інтересу - їм усе байдуже. Є також такі студенти, які відверто починають протидіяти викладачеві, протиставляють свою думку і доводять стосунки до серйоз­ного загострення - виникає конфлікт-конкуренція. Для поведінки деяких студентів характерна зухвалість, нігілізм і критиканство, порушення тру­дової дисципліни. Як у цій ситуації потрібно реагувати викладачеві, не за­гострюючи суперечностей і не доводячи їх до педагогічного конфлікту?

Якщо метою викладача є не конкуренція зі студентами, а досягнен­ня згоди, то в результаті успішного управління конфліктною ситуацією (ми можемо тоді назвати її творчою, яка має дієву силу) виграє кожен, бо зіткнення думок породжує істину. Істина - це не думка більшості, а постійний процес пошуку і відкриття, який виникає тоді, коли ми об­говорюємо власні думки й погляди з іншими людьми, шукаємо глибше розуміння якихось ідей. Ось чому дуже важливо, щоб така конфліктна ситуація навіть була складником навчального процесу у ВНЗ.

Бувають випадки, коли студент не згоден із думкою викладача, ви­словленої ним під час лекції. У цьому разі можна дотримуватися таких правил, по-перше, кожен, зокрема викладач, має право на свою точку зо­ру, по-друге, студент теж має таке право, проте викладач проводить за­няття, тому саме йому належить «право першого голосу». Коректний викладач ще раз пояснить незгідному студентові, але краще перенести таке обговорення на семінарське заняття, а можливо, треба й самому під­готуватися до грамотної відповіді. Коректність студента полягає у пра­вильному формулюванні запитання, але спочатку цьому має передувати грамотний внутрішній діалог.

Отже, викладачеві слід стимулювати у студентській аудиторії ви­никнення різних думок. Результатом цього буде посилення позитивної мотивації учіння студентів, поглиблення їхнього розуміння важливості обговорення проблеми. Це є творчий процес наукового пізнання, яке фор­мує критичне мислення, адже рух наукової думки поліфонічний, багато­голосий, іноді суперечливий. Через це протиріччя в поглядах учених (а також викладача і студентів!) на одну й ту саму проблему треба розглядати як діалог, як підґрунтя для руху власної думки. Вам запропоновані різні позиції - Ваше завдання зіставити їх: самовизначайтеся, рухайтеся, підні­майтеся вгору на вершину пізнання істини (з семінару Г.С. Костюка).

Якщо ж у студента під час засвоєння інформації немає внутрішнього діалогу (технологічна стратегія навчання), то він лише засвоює знання, «розжовані кимось». Одночасно ступінь суб'єктності в засвоєнні знань помітно знижується, адже все зводиться тільки до «запам'ятав-відтво-рив» (академічна стратегія навчання). Отже, конфліктна пізнавальна си­туація під час навчального процесу примушує студента розмірковувати, оцінювати, самовизначатися, адже розвиток - це насамперед переборен­ня внутрішніх протиріч, конфліктів. Особистість зростає, коли бореться сама з собою. Управління конфліктними педагогічними ситуаціями здій­снюється засобами, які вимагають від викладача педагогічної спостереж­ливості, педагогічної компетентності, педагогічного такту та ін.

Проте є випадки, коли жоден засіб не регулює протиріччя, коли кон­фліктна ситуація загострюється - виникає педагогічний конфлікт. Кон­фліктна ситуація переходить у педагогічний конфлікт, як правило, тоді, коли є ініціатор конфлікту. До конфліктних особистостей належать люди з неадекватною самооцінкою (завищеною або заниженою), вони вперті, запальні. Суб'єктами конфліктної взаємодії можуть бути або окремі осо­бистості, або студентська група загалом. В основі конфлікту можуть бу­ти реальні або ілюзорні, усвідомлені й неусвідомлені протиріччя, спро­ба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Це найчастіше буває тоді, коли протиріччя загострюються, емоції кожного захоплюють розум і спотворюють сприймання і розуміння того, що від­бувається. Поведінка кожного учасника конфлікту характеризується на­пругою, тому потрібна концентрація внутрішніх сил і душевних ресур­сів: що складніший конфлікт, то більш душевних сил він потребує. Рівень напруги педагогічного конфлікту визначає спосіб його вирішення.

Природа педагогічних конфліктів об 'єктивна (криза вищої освіти, не­достатність фінансового та матеріально-технічного забезпечення вищої школи, неоптимальні умови функціонування й управління ВНЗ, слабка розробленість нормативних процедур розв'язання соціальних супереч­ностей тощо) і суб 'єктивна (конфліктність людини, наявність у неї вну-трішньоособистісних конфліктів, професійна деформація педагога, пси­хологічна несумісність суб'єктів педагогічного процесу, низький рівень толерантності у спілкуванні, відмінності у поглядах, ціннісних орієнта­ціях, відсутність відповідної конфліктологічної підготовки тощо).

Виникненню педагогічних конфліктів сприяють такі помилки викла­дача в стилі педагогічного управління:

невміння правильно сформулювати мету педагогічної діяльності;

неврахування в роботі вікових та індивідуально-психологічних особливостей студентів;

недостатній світогляд викладача;

нетактовність, а іноді навіть грубощі у стосунках зі студентами;

неправильне стимулювання поведінки і діяльності студента як по­каранням, так і заохоченням;

невміння опиратися на неформальні студентські мікрогрупи;

неправильне реагування на критику з боку студентів;

викладач намагається не помічати конфліктної ситуації, не контр­олює розв'язання проблемного питання;

пристосування до вимог студентів через небажання псувати сто­сунки з ними (однак умовляння, потурання такого викладача викликають у студентів лише насмішки, і його перестають поважати);

нетерпиме ставлення до слабкостей характеру, вад особистості сту­дента.

Конфлікти дидактичної взаємодії мають місце тоді, коли, по-перше, оцінка викладача є знаряддям покарання студента; по-друге, коли за од­накові помилки, наприклад, у контрольній роботі, викладач виставляє різні оцінки. Є педагогічні конфлікти, спричинені хибною тактикою педагогічної взаємодії:

неоднакове ставлення викладача до різних студентів;

порушення педагогічної етики та грубощі;

приниження гідності студента;

підкреслювання своєї правоти;

погроза студентам перед екзаменами та заліками;

категоричність у власних судженнях;

незнання вікових особливостей студентів і відсутність диференці­йованого підходу до них;

неврахування психічного стану студентів (боязкість, тривожність, напруга, втомленість тощо).

Педагогічний конфлікт може мати деструктивний і конструктивний характер. Деструктивні функції педагогічного конфлікту такі:

психологічний дискомфорт;

емоційна нестабільність і невпевненість;

конфлікт заважає досягненню спільної мети;

підриває авторитет викладача і студента в очах один одного;

виникає ворожість, негативні емоційні стани;

знижується ефективність праці, особливо в умовах співробітни­цтва.

Проте можна виокремити такі конструктивні функції педагогічного конфлікту:

сприяє самоаналізу поведінки і діяльності;

допомагає збагнути свої інтереси та інтереси протилежної сторони;

- сприяє усвідомленню своїх взаємин із суб'єктами педагогічної вза­ємодії;

забезпечує психологічні передумови для самовдосконалення;

приймається ефективне педагогічне рішення.

Діловий педагогічний конфлікт здебільшого має конструктивний ха­рактер, виявляється у принципових суперечках викладача і студентів, сти­мулює розвиток студентського колективу, і зникає, як тільки вирішуєть­ся проблема. Міжособистісний педагогічний конфлікт зазвичай значно триваліший, часто має деструктивний характер і є наслідком психоло­гічної несумісності, коли одних цікавить досягнення мети професійного навчання, сам процес оволодіння знаннями, а інших - оцінка, отримання диплому; в одних ставлення до навчання і роботи творче, а інші віддають перевагу шаблонним діям; одних більше цікавить обсяг набутих знань, інших - якість і т.д.

Гострі тривалі педагогічні конфлікти частіше деструктивні для їхніх учасників, бо викликають негативні наслідки навіть в об'єктивному пла­ні (стрес, невротизація, захворювання), заводять взаємини у глухий кут. Вони не лише не вирішують суперечності, а й посилюють їх, породжу­ють ще нові, поглиблюють їх.

Педагогічні конфлікти можуть бути конструктивними, якщо одержу­ють адекватну, справедливу оцінку з обох сторін і проблема вирішується позитивно для всіх. Тоді вони є засобом розв'язання наявних супереч­ностей (які виявляють і усувають), щоб уникнути подальшого їхнього загострення. Це сприяє навіть оздоровленню педагогічної взаємодії, по­кращенню педагогічного спілкування. Педагогічний конфлікт може ста­ти внутрішньоособистісним: боротьба мотивів, когнітивний дисонанс, амбівалентність почуттів, докори сумління та ін. Людина відчуває ду­шевний дискомфорт, тривогу, емоційну напругу, що зазвичай відобража­ється на результатах і навчальної діяльності студента, і педагогічної ді­яльності викладача.

В.О. Сухомлинський так оцінює педагогічні конфлікти у школі: «Кон­флікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом - велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникати конфлікту - один із складників педагогічної мудрості вчителя. Застерігаючи від конфлікту, педагог не лише зберігає, але й створює виховну силу колективу». Ці сло­ва можна адресувати також викладачеві й керівникам ВНЗ.

9.2. Особливості педагогічного конфлікту та умови його запобігання

Неввічливість між рівними -це невихованість, із боку ж начальника - це тиранія. Лопе де Вега, іспанський поет

Із двох, хто свариться, більше винен той, хто розумніший. Й.В. Гете, німецький поет

Педагогічний конфлікт - найгостріший спосіб розвитку і подолан­ня значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педа­гогічного процесу (викладачів, студентів, адміністрації"), який зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв'язання і гар­монізації.

Ознаки педагогічного конфлікту:

Контакти викладача зі студентами зводяться до мінімуму, збільшуєть­ся соціальна дистанція педагогічного спілкування, сторони уникають неформальних взаємин.

Під час розмови кожен відстоює свої інтереси, наміри, цінності, які не збігаються з інтересами, цінностями іншої сторони.

Виникає навіть психологічний антагонізм між викладачем і студен­том, кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи ін­тереси іншого.

Об'єктивна причина конфлікту переноситься на особу, з якою кон­фліктують, тобто конфлікт набуває суб'єктивного характеру.

Якщо такий педагогічний конфлікт викладач придушує силою свого авторитету, він може набути або внутрішнього суб'єктивного характеру, або перетвориться у відкриту протидію по лінії «викладач - студент». Ось чому педагогічні конфлікти треба своєчасно вирішувати.

Для ВНЗ характерними є конфлікти діяльності та конфлікти взаємин у особистісній сфері учасників педагогічного процесу. Вони перешко­джають нормальному педагогічному спілкуванню, адже спричиняють непорозуміння між співрозмовниками, ворожнечу, кривду, спробу довес­ти тільки свою правоту тощо. Якщо виник педагогічний конфлікт, ним уже пізно керувати, а потрібно вирішувати, що є єдино правильним, але нелегким шляхом до згоди.

Конфліктна поведінки студента виявляється в таких формах:

порушення трудової дисципліни;

грубощі, зухвала поведінка;

- незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;

- ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань та ін.

Як наслідок, у студентів на 70% знижується розумова працездатність. Більшість із них перестає працювати, відмовляється виконувати навчаль­ні завдання, ігнорує вимоги викладачів.

Стадії розвитку педагогічного конфлікту: 1) Незадоволення (розкладом, обсягом самостійної навчальної роботи, часом занять, розпорядженням викладача тощо). Це стадія потенцій­ного формування суперечностей норм, цінностей, інтересів, поглядів, думок тощо.

2") Суперечності переходять на рівень реальних взаємин викладача і сту­дентів.

.)) Виникає протидія (ігнорування вимог - «не буду!», роздратованість, підвищення рівня реактивної тривожності).

Протиборство - всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються зв'язки, виникає образа, зневага тощо.

Виникає інцидент - зіткнення неприємного характеру (викладач іде в деканат скаржитися на студента, відмовляється від спілкування з ним, уникає взаємин із групою тощо). Конфлікт потребує вирішення. Таким чином, спостерігається деструкція міжособистісних взаємин

викладача і студентів на когнітивному, емоційному і навіть поведінко-вому рівнях. З інструментальної точки зору конфлікт є одним із засо­бів самоствердження і подолання тенденцій, які заперечуються іншою особистістю. У технічному плані конфлікт є одним із граничних засобів впорядкування міжособистісних взаємин, спосіб виявлення протиріч, що виникають, але не врегульовані у процесі міжособистісної взаємодії.

Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об'єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантажен­ня, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб'єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педа­гогічного конфлікту. Проте важливо шукати засоби задоволення інтере­сів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси сторін, що конфліктують.

Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:

ідеологічні - знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;

амбіційні - підкреслити значущість особистості іншої людини;

етичні - керуватися нормами ділового етикету, правилами внутріш­нього розпорядку ВНЗ.

Якщо часто-густо педагогічні конфлікти мають деструктивний харак­тер, вони знижують ефективність педагогічного процесу та якість про­фесійної підготовки студентів. Від вирішення педагогічного конфлікту залежить подальша діяльність кожного учасника, їхні плани на майбут­ню педагогічну взаємодію, результативність їхньої спільної діяльності. З іншого боку, педагогічні конфлікти, прищеплюють майбутнім фахівцям конфліктні форми поведінки, «закладають» їхній конфліктний потенці­ал, який, безперечно, збільшуватиме рівень конфліктогенності трудового колективу - майбутнього місця професійної діяльності студента. Отже, необхідна свідома цілеспрямована діяльність щодо запобігання причин і успішного розв'язання педагогічних конфліктів у вищій школі.

9.3. Стратегії (моделі) вирішення педагогічних

конфліктів

Сварки не тривали б так довго, якби винен у них був хтось один.

Ф. Ларошфуко, французький письменник

Майже завжди доводилося

жалкувати, що сварку

не припинили на самому початку.

Л.М. Толстой,

російський письменник

У складних ситуаціях конфліктного протиборства сторін потрібно за­стосовувати певні тактики (моделі, стилі) поведінки в конфлікті (Р. Мер-тон, Д. Скотт, Д. Смелсер та ін.) - найтиповіші способи діяльності лю­дини в конфліктній ситуації на основі реалізації її внутрішніх спонук, психологічних особливостей особистості. У сучасній конфліктології за­гальноприйнятою класифікацією стратегій поведінки в конфлікті є кла­сифікація К. Томаса - Р. Кіллменна, які характеризують із точки зору на­полегливості індивіда у задоволенні власних інтересів та прагнення збе­регти міжособистісні стосунки.

Застосування певної стратегії (суперництво, співробітництво, комп­роміс, ухиляння, пристосування) залежить від складності педагогічного конфлікту і від особливостей характеру викладача та індивідуально-пси­хологічних особливостей студента. Щоб визначитися у стратегії поведін­ки, треба проаналізувати конфліктну ситуацію:

а) відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його
причини;

б) встановити ділову зону конфлікту: як стосується предмет незгоди
до навчально-професійної діяльності, до організації навчального проце-
су, до ділових взаємин;

в) з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у педагогічному кон-
флікті;

г) визначити спрямованість конкретних дій учасників педагогічного
конфлікту.

На основі такого аналізу обирається стиль поведінки (модель, стра­тегія) у ситуації конфлікту:

1) Суперництво (конкуренція, протидія, тиск) - людина прагне поста­вити власні цілі вище інтересів інших людей і взаємин із ними. Тут часто діє принцип «мета виправдовує засоби» або «переможця не судять». За­стосовує цей стиль людина активна, вольова, яка прагне максимально за­довольнити свої інтереси і мінімально - інтереси іншої сторони. Часто це є диктатом власної позиції і нехтування думкою інших. Почуття власної гідності задовольняється лише тоді, коли є можливість «загнати іншого в куток», «поставити на місце». Основний принцип - «сильний (тобто я) завжди маю рацію!». Поведінка особи агресивна, нетерпляча, атакуюча, вона прагне над усіма здійснювати контроль, підвищує вимогливість до інших, прагне до конкуренції, виявляє схильність до нападок і критикан­ства. У всій поставі переважають «знаки переваги».

Ця модель не є творчою, обмежує можливості виходу з конфлікту, поглиблює його. Застосовується часто у спорті, бізнесі, політиці та в інших випадках, коли треба прийняти рішення в екстремальних умовах, коли взаємини не мають суттєвого значення або як реакція на чиюсь агресивність.

У педагогічній взаємодіїзастосовується рідше, по-перше, коли резуль­тати вирішення проблеми дуже важливі, а інші варіанти не дадуть пози­тивного результату, в чому викладач упевнений; по-друге, коли викладач авторитетний, компетентний, йому довіряють, а рішення треба прийняти швидко, бо немає часу на обговорення. Такий вольовий, активний викла­дач найчастіше відстоює власні педагогічні інтереси, навіть ігноруючи інтереси студентів.

Цей стиль ефективний тоді, коли Ви маєте певну владу, переконані, що Ваше рішення або підхід у цій ситуації є найправильніший і Ви маєте можливість наполягати на ньому, не заважаючи іншим зв'язкам і стосун­кам. Проте його зовсім не доцільно використовувати в особистих сто­сунках, бо однаково рано чи пізно у Ваших партнерів виникне почуття відчуженості. Стиль суперництва потребує також упевненості в правиль­ності обраного рішення і готовності втілити його в життя, наполегливос­ті, послідовності, енергії для подолання перешкод і доведення справи до кінця. Цей стиль - жорсткий, тому гуманізм, емпатія, рефлексія можуть навіть заважати справі. У зв'язку з цим перед застосуванням цього стилю потрібно визначити, що для Вас важливо: досягнути результату чи збе­регти дружні стосунки.

Стиль суперництва доцільно застосовувати за таких умов:

коли Ви відчуваєте, що у Вас немає іншого вибору, що, крім Вас, цьо­го ніхто не зробить;

Ви перебуваєте у критичній ситуації, яка потребує негайного рішення, а люди навколо не поспішають брати відповідальність на себе;

Ви не можете показати іншим людям, що потрапили у безвихідь;

рішення треба прийняти негайно, і Ви берете відповідальність на се­бе, маючи на це владу.

2) Стиль співдружності, співтворчості (співробітництво) застосо-
вує викладач, який прагне до встановлення рівноваги власних педаго-
гічних інтересів і задоволення інтересів студентів. Це найефективніша
модель для вирішення педагогічних конфліктів. Вона грунтується на до-
сягненні спільної перемоги в результаті співпраці, а не виграш лише од-
нієї сторони. Співпраця зближує викладача та студентів, сприяє їхній ін-
теграції, є виявом взаємної турботи. Хоча ця модель потребує значних
затрат часу, проте дає реальний результат - добрі взаємини, домовленість
і діловитість. У результаті такого підходу до вирішення конфлікту з'явля-
ються нові ідеї, творча співпраця, задоволення інтересів обох сторін.

Труднощі цього стилю поведінки в конфліктній ситуації полягають у тому, що не всі партнери, які вступають у взаємодію, чітко уявляють собі реальні рушії своїх учинків і результат, який для них може стати найкра­щим. Стиль співробітництва спонукає людину до відвертого обговорен­ня спільних проблем і власних бажань. Застосувати цю модель можна за таких умов:

розв'язання проблеми життєво важливе для обох сторін, ніхто не хоче цілковито від нього ухилятися, оскільки це загрожує відмовою від ба­зових цінностей;

у Вас тісні тривалі взаємини зі студентами, і Ви прагнете забезпечити сприятливі умови для подальшого їхнього розвитку;

у Вас є час попрацювати над проблемою, скласти перспективний план, забезпечити умови для повної нейтралізації чинників, що по­роджують конфлікт;

Ви поважаєте студентів і готові до спільного обговорення і пошуку рішення, яке задовольнить усіх.

Співробітництво є наймудрішим підходом до визначення і задоволен­ня інтересів обох сторін (викладача і студента) на рівних засадах.

3) Компроміс - це часткове погодження з позицією (бажаннями, ін-
тересами) протилежної сторони. Цей стиль ефективний у ситуаціях, ко-
ли обидві сторони мають однакові інтереси щодо вирішення проблеми;
поведінка обох сторін дає змогу частково задовольнити як свої домаган-
ня, так і потреби іншої сторони взаємними поступками; сторони зацікав-
лені у збереженні дружніх стосунків. Одночасно кожна сторона повинна
орієнтуватися на деякі поступки іншій. Але оскільки повністю їхні ін­тереси не задовольняються, то обидві сторони зберігають деяке невдо­волення, напруження, що пізніше може привести до нового конфлікту.

Компромісний варіант - це своєрідний торг, у процесі якого сторони сповіщають, наскільки вони можуть поступитися. І що триваліший цей торг, чим довше зволікають із рішенням, то гіршими стають стосунки. Тому компроміс доцільно використовувати, коли вирішується не дуже важлива справа, коли немає часу, а треба уникнути «війни» при тимчасо­вій домовленості.

Стиль компромісу ефективний за таких умов:

обидві сторони мають інтереси однакової сили, що взаємно виключа­ють один одного;

коли рішення треба прийняти швидко і компроміс дає можливість спрямувати сили на розв'язання проблеми;

Вас цілком задовольняє часткове розв'язання проблеми;

інші підходи виявилися неефективними;

задоволення Вашого бажання не є для Вас значущим, Ви можете дещо змінити поставлену мету;

компроміс дає можливість зберегти позитивні стосунки зі студентами;

ідучи на компроміс, Ви переконуєте протилежну сторону в добрих на­мірах, підштовхуючи її до ще більших поступок.

Компромісне рішення досягають переговорами, висуваючи власні і вислуховуючи зустрічні пропозиції. Проте компроміс супроводжується внутрішніми конфліктами, проблема майже не вирішується, а лише част­ково послаблюється.

4) Стиль ухилення (уникання) - пасивний стиль, утеча від проблеми. Він застосовується тоді, коли проблема не дуже важлива для обох сторін; викладач намагається її не помічати або не володіє достатньою інфор­мацією для остаточного вирішення проблеми; коли викладач упевнений, що студенти самі можуть правильно вирішити проблему, а тому йде їм назустріч і пропонує самим прийняти рішення.

Цю модель поведінки частіше застосовують викладачі пасивні (хоча і раціональні). Вони не бажають створювати напруженість у стосунках зі студентами і тому одразу ж погоджуються з їхньою пропозицією.

Головною характеристикою цього стилю є відмова від негайного розв'язання конфлікту. Людина навіть відмовляється від взаємодії з ін­шими людьми щоб вирішити конфлікт. Прийоми ухиляння: перевести роз­мову на менш делікатну тему; відверто заявити, що не готові або не ба­жаєте обговорювати далі, Вам ніколи, бо чекають інші справи; пообіцяти зайнятися цією проблемою пізніше (і одразу забути про неї!); перекласти рішення на інших. За всіма цими прийомами - одне бажання, щоб проб­лема розв'язалася без Вашої участі.

Проте є такі ситуації, коли цей стиль поведінки в конфлікті є найкра­щим:

коли перед Вами глибоко конфліктна людина, з якою не можна знайти спільну мову, а тому припинити взаємини з нею - єдино правильний вихід;

коли Вам бракує інформації і відповідної підготовки;

коли немає гострої потреби щось вирішувати негайно та є час на роз­думи;

особливо цей стиль найдоцільніший, коли напруженість ситуації за­надто велика і є необхідність її послабити;

коли Ви занадто збуджені і можете прореагувати неадекватно;

результати справи для Вас неважливі;

ситуація дуже проста, і Вам шкода витрачати свій час або Ви хочете дати студентові можливість потренуватися у прийнятті рішення;

коли студенти не можуть (або не хочуть) враховувати Ваші інтереси;

коли Ви усвідомлюєте, що в партнера більше шансів прийняти пра­вильне рішення.

Проте треба бути готовим до того, що ігнорування Вами проблеми може лише загострити ситуацію, і в майбутньому її розв'язання потребує більше зусиль. Коли ж ухилення переважає в життєвій стратегії («Моя хата скраю!»), то це призводить до самовиправдання власної бездіяль­ності, зниження соціальної і професійної активності. Людина психоло­гічно захищає свою пасивність і це може підсилити напруженість, викли­кати стан фрустрації. А це вже нова проблема!

5) Стиль пристосування (відступ, поступка) застосовують викладачі конформного типу. Вони одразу ж відмовляються від своєї думки, якщо студенти з нею не погоджуються.

Якщо є проблема, цю модель поведінки можна застосовувати за таких умов:

коли стосунки зі студентами важливіші, ніж проблема;

коли пропозицію викладача ніхто не підтримує, хоча вона ефектив­ніша;

коли проблема важливіша для студентів, а не для викладача, то сту­денти можуть здобути цінний життєвий досвід («На помилках навча­ються»).

Проте часто використовувати цю модель поведінки небажано, інакше це приведе до того, що студенти будуть чекати від викладача нових по­ступок. Ця модель може бути тимчасовою, інакше студенти будуть вико­ристовувати натиск і вимагати все більше поступків від викладача.

Є два варіанти пристосування: 1) Пристосування сприятливе, коли викладач поступається свідомо, добровільно обирає цей спосіб виходу з конфлікту як найдоцільніший. Ви не шкодуєте про зроблене і відчуваєте себе комфортно. Ваші власні інтереси або стримуються, або Ви знахо­дите можливість їх задовольнити в іншій ситуації, з іншими людьми. 2) Другий варіант часто виникає тоді, коли ситуація потребує вирішення, а Ви до цього не готові, відчуваєте, що інші люди зловживають Вашою до­бротою. Тоді Ви відчуваєте гостре незадоволення тим, що відбувається, вважаєте, що Вами маніпулюють, і виникає внутрішній конфлікт. До того ж, часте застосування цієї моделі поведінки формує в інших людей звич­ку не зважати на Вас.

Стиль пристосування нагадує стиль ухилення. Проте головна від­мінність у тому, що при ухиленні Ви просто відмовляєтеся розв'язувати проблему, а при стилі пристосування Ви відвертаєте іншу людину від недоцільних дій і повертаєтеся через певний час до тієї самої проблеми заради неї самої. Поступаючись власними інтересами на користь іншого, Ви пом'якшуєте конфліктну ситуацію і поновлюєте нормальні стосунки. Якщо проблема не забувається, то можна знову повернутися до її вирі­шення, скориставшись сприятливішими умовами.

 

 

.1.

Рис. Моделі вирішення конфліктів за К. Томасом - Р. Кіллменном

Ще раз згадаємо моделі вирішення конфліктів (див. рис. 9.1) і зроби­мо такі висновки:

Стиль конкуренція: «Щоб я переміг, ти повинен програти».

Стиль пристосування: «Щоб ти виграв, я повинен програти».

Стиль компроміс: «Щоб кожен з нас виграв, кожен повинен у чо­мусь програти».

Співробітництво: «Щоб виграв я, ти також повинен виграти».

При уникненні жодна з сторін не досягає успіху, бо проблема за­лишається невирішеною.

Отже, по-перше, тільки в ситуації співробітництва (співпраці) оби­дві сторони конфлікту є у виграші. По-друге, у вирішенні конфліктів ми повинні навчитися поважати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховувати його думку; навчитися володіти собою, кожен раз піднімати­ся над ситуацією вверх, де розум і почуття ясні і добрі. «Хвалу и клевету приемлиравнодушно, и не оспаривай глупца» (О.С. Пушкін).

Оцінюючи особливості різних типів поведінки у вирішенні педаго­гічного конфлікту, викладачеві слід дотримуватися таких психологічних правил:

Не можна абсолютизувати жоден із стилів (моделей) або вважати якийсь найкращим (найгіршим). Потрібно вміти користуватися різними стилями залежно від контексту конфлікту, від значущості потреб, які в ньому реалізують, від особливостей поведінки опонента та свого темпе­раменту. Проте стиль співробітництва дає можливість задовольнити ін­тереси обох сторін (порівняно з іншими), тому слід максимально орієн­туватися насамперед на цей стиль.

Ефективною може бути така педагогічна тактика викладача: спочатку підняти студента до рівня рівного; потім указати йому можливий шлях вирішення проблеми; тоді ініціювати активність студента, надавши йому роль суб'єкта ситуації; і, нарешті, визнати достойний його вихід із проти­річчя, а самому залишатися одночасно в тіні.

Кожен педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці: виникнення об'єкта конфліктної ситуації; усвідомлення її кожною стороною; перехід до конфліктної поведінки; вибір певного стилю розв'язання конфлікту.

Поради психолога щодо ефективної поведінки людини в конфліктній ситуації:

Зберігати самовладання, витримку.

Дати можливість партнеру висловити претензії («випустити пару»).

Не «підливати олії у вогонь», не вступати в суперечку, не переходи­ти на оцінку суб'єкта як особистості, не загрузнути в критиці.

Висловити прохання партнеру, сформулювати зміст претензії і кін­цевий результат, якого він прагне.

Чітко та об'єктивно висловлювати свою позицію щодо очікувань партнера.

Намагатися дотримуватися рівності, обмірковуючи проблеми.

Якщо помилилися, визнати помилку, але спокійно, без самоприни­ження та з гідністю.

8) Прийняти пропозицію і домовитися про майбутнє.

9) Намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктив-
них межах.

10) Найбільш ефективною формою спілкування в конфліктній ситу-
ації є діалог викладача і студента.

11)При виникненні конфліктної ситуації не можна ставитися до парт­нера дуже критично або вороже; не приписувати йому негативних рис або поганих намірів; не демонструвати своєї переваги і зверхності; не об­винувачувати; не спрямовувати на нього лавини претензій; не дозволяти собі бачити ситуацію лише зі свого боку; не ставити ультиматум: «Якщо Ви не зробите це, то...»

Викладачеві при виникненні педагогічного конфлікту зі студентами потрібно пам'ятати таке:

1) За вирішення педагогічного конфлікту відповідає викладач.

Якщо викладач йде на розширення педагогічної конфліктної си­туації, то здебільшого ініціатором виникнення конфлікту був сам викла­дач.

У конфлікті завжди є об'єкт інтересу двох суб'єктів. Зіткнення розгортається навколо цього об'єкта: Б, - О - Б2. Об'єкт може бути адмі­ністративний, психологічний, етичний, ідеологічний (різне ставлення до цінностей) або амбіційний (через статус).

Із педагогічними конфліктами викладачеві потрібно впоратися са­мостійно (не скаржитися!). Коли інформація про конфлікт передається іншому, можливі спотворення, суб'єктивні оцінки, помилки. Все це по­глиблює напруженість конфліктної ситуації.

Поведінка викладача під час конфлікту - це модель поведінки май­бутнього вчителя у вирішенні конфліктів з учнями.

Під час обговорення конфлікту на групових зборах, крім визнання своєї помилки й того погляду, який справедливий, на перше місце поста­вити інтереси студента (-ів).

7) Володіє конфліктом той, хто володіє аргументацією.

Умовою конструктивного вирішення конфлікту є адекватне сприй­няття конфліктної ситуації (без перекручень пристрастями); щирість і ефективність спілкування, готовність до всебічного обговорення проб­леми, щирість у висловленні свого розуміння того, що відбувається; ство­рення атмосфери взаємної довіри і співробітництва; знання індивідуаль­них особливостей того, хто конфліктує, які створюють труднощі у ви­рішенні конфлікту (неадекватна самооцінка; прагнення домінувати над іншим; консерватизм мислення, поглядів, переконань; надмірна принци­повість і прямолінійність у висловлюваннях, негнучкість мислення; на­бір таких емоційних якостей, як тривожність, агресивність, упертість, дратівливість та ін.).

На основі сукупності індивідуальних особливостей у соціальній пси­хології розрізняють такі типи конфліктних особистостей:

Демонстративна особистість. Частіше такими бувають холерики та сангвініки. У них бурхлива і різноманітна діяльність. Вони часто кон­фліктують, оскільки самооцінка завжди завищена, у них чітко вираже­на демонстрація себе.

Ригідна особистість. Ці люди не вміють швидко перебудовуватися, змінюватися. Вони шанолюбні, підозрілі, образливі.

Педантична особистість. Це найточніший конфліктний тип особис­тості: надмірно пунктуальні, придирливі до себе і до інших. Такі люди нудні, нецікаві, але мають виконавчу дисципліну.

Безконфліктна особистість, яка уникає будь-якої конфліктної вза­ємодії. Такі люди безпринципні і намагаються перекладати відпові­дальність на інших.

Спроба вирішити конфлікт силовим методом веде до його наростання, розширення за рахунок нових осіб, утягнутих у конфлікт. Успішне вирішен­ня полягає в тому, щоб поглянути на конфлікт як на задачу, яку треба розв'я­зати. Для цього потрібно, по-перше, визначити причину конфлікту; по-дру­ге, застосувати відповідну техніку вирішення конфліктної проблеми: метод творчої візуалізації (для аналізу причин виникнення цієї проблеми); метод мозкового штурму (для пошуку альтернатив); метод уявного представлення (запитати самого себе і одержати пораду «внутрішнього голосу»); метод во­льового мислення (для контролю, щоб реалізувати нове рішення).

Після виявлення прихованих причин конфлікту можлива корекція проб­леми шляхом аналізу реакції, яка минула, пошуку нових способів налаго­дження спілкування. Перешкодою цього можуть стати нерішучість, власні страхи та ін. Якщо щось змінити вже неможливо, то краще промовчати.

Педагогічна критика студента, негативна оцінка його вчинку можли­ва за умови дотримання викладачем таких правил:

Треба вибирати час і місце, які зручні для критики. Можна висло­вити зауваження студентові наодинці, а можна і навпаки - у присутності групи.

Завжди бути об'єктивним.

Бути конкретним.

Демонструвати свою віру в можливість студентів самостійно ви­правити ситуацію, подолати недоліки.

Обов'язково схвалювати виправлення студента («Дякую!»)

Викладачеві треба вміти також сприймати критику з боку студентів:

подивитися на ситуацію збоку;

зосередитися на самій критиці і не думати, хто критикує;

знайти у критиці цінність;

подякувати студентам за критику.

Викладачеві потрібно пам'ятати, що багато конфліктів суб'єктивного походження. Кожному треба усвідомити, що завжди можна знайти комп­роміс, а конфлікту можна запобігти ще на стадії протиріччя (не доводити до загострення), регулюючи його методом діалогу.

Якщо всі ці методи і прийоми не дають позитивного результату, то­ді застосовують метод аналізу конфлікту або складають його картогра­фію:

1) Висловити проблему (описати її в загальних рисах).

2) Визначити учасників конфлікту (чиї інтереси зачіпаються, хто
прагне, а хто не хоче змінити ситуацію на краще).

3) Усвідомити побоювання кожної сторони конфлікту.

Уточнити конфліктну ситуацію, інтереси і позиції кожного учас­ника.

Орієнтація на вироблення альтернатив і прийняття рішень, які б задовольняли сторони, які конфліктують.

Ефективним буває також вироблення альтернативних варіантів виходу з конфлікту, які аналізуються з обох сторін. Обирається той, який справедливий для всіх, який достатній для задоволення потреб кожного.

Іноді потрібно проводити переговори з усіма учасниками конфлік­ту. Переговори відбуваються поетапно:

а) підготовчий етап - збір фактів, їхній аналіз;

б) процес переговорів;

в) етап завершення переговорів, прийняття згоди.

Якщо і це не допомагає, то треба звертатися до посередника (третьої сторони, яка не втягнута до конфлікту). Посередник допомагає обом сто­ронам досягти того, чого вони бажають. Це прямий метод вирішення конфліктів. Функції посередника такі:

вирішувати проблему без звинувачень, виправдань, порушення етики та привести сторони, які конфліктують, до згоди;

вислуховувати учасників конфлікту; кожна сторона повинна повтори­ти те, що було вже сказано, і висловити своє ставлення до конфлікту;

вирішення конфлікту, а для цього треба вислухати, які умови пропо­нує кожна сторона для досягнення згоди та обрати найкращу. Треба також пам'ятати про те, що ділові конфлікти зникають одразу

після їхнього вирішення, а міжособистісні конфлікти часто мають трива­лий, деструктивний характер.

Профілактикою виникнення педагогічних конфліктів є розвиток у викладачів і студентів рефлексивної поведінки, емпатії, навчання вмін­ня співпрацювати з іншими, переборення власної впертості тощо. Якщо причиною конфлікту є негативне (часто несправедливе) ставлення сту­дента до викладача, то його можна змінити на краще засобами корекції взаємних оцінних ставлень у системі «студент - викладач».

Оцінка, «виставлена» викладачеві, звичайно, не завжди об'єктивно відбиває реальний рівень його професійної обізнаності, педагогічної майстерності або людських якостей. Однак реалії педагогічної взаємодії такі, що саме ця оцінка може визначати систему ставлень і ефективність педагогічного впливу загалом. Викладачеві тут не зайве дотримувати­ся відомого: перш ніж планувати систему педагогічної взаємодії, треба викликати у студента позитивне (прихильне) ставлення до себе, сподо­батися йому. Між вихователем і вихованцем має виникнути атракція -привабливість, потяг один до одного, що супроводжується позитивними емоціями.

Ефективність педагогічної взаємодії забезпечується передусім авто­ритетністю викладача - високим ступенем значущості (референтності) для студентів його педагогічних проявів. У соціальній психології для по­значення групи, з якою людина вважає себе пов'язаною щонайтісніше й авторитет якої вважає для себе обов'язковим, вживається поняття «ре­ферентна група» - саме сюди входять найбільш авторитетні педагоги. Зазначимо, що невисокий рівень професіоналізму викладача, зокрема, необ'єктивність оцінювання студентської роботи, є визначальним чин­ником негативного ставлення студентів до нього. Причини часто містять­ся в емоційно-ціннісній сфері викладача. Викладачеві можна порадити прості правила Д. Карнегі, дотримання яких у педагогічній діяльності допоможуть викликати симпатію і повагу студентів. Ось вони:

Виявляйте щире зацікавлення людьми.

Посміхайтеся!

Не забувайте, що для людини її ім'я звучить найсолодше й гордо будь-якою мовою.

Будьте уважними слухачами. Спонукайте інших говорити про них са­мих.

Допомагайте людям реалізувати їхнє прагнення до усвідомлення влас­ної значущості й робіть це щиро.

До цього можна додати ще таке: зберігайте впевненість у собі за будь-якої ситуації; будьте завжди чесними й щирими у спілкуванні зі студен­тами; любіть і поважайте своїх вихованців; «Нам подобаються всі, кому ми подобаємося» (Д. Майєрс); розширюйте соціальні контакти зі студен­тами, цікавтеся їхнім життям; не приховуйте свого почуття гумору; не забувайте про зовнішній вигляд, намагайтеся бути завжди охайним.

Конфлікт, який не має вирішення, дуже рідкісне явище, хоча люди часто саме так його оцінюють, щоб виправдати свою соціально-психо­логічну некомпетентність. Такі конфлікти породжуються ситуаціями психологічного (або соціального) характеру - слабкість, лінощі та ін. Треба здійснити великі зусилля, щоб піднятися і над собою, і над об­ставинами.

Для успішного запобігання і вирішення педагогічного конфлікту ви­кладач повинен володіти такими професійно-педагогічними якостями та вміннями:

передбачати наслідки свого педагогічного впливу;

бачити педагогічну проблему, протиріччя та вирішувати їх шляхом діалогу зі студентами;

соціально-психологічна проникливість, уміння правильно оцінити конфліктну ситуацію («надситуативне бачення ситуації»), сформува­ти неупереджене уявлення про сторони конфлікту;

визнавати автономію особистості студента;

сприймати іншого як індивідуальність, яка є носієм свого власного не­повторного внутрішнього світу;

коли виникають педагогічні проблеми, треба апелювати до свідомості студента;

генерувати ідеї у відповідь на конкретні пропозиції студента, з пова­гою приймати будь-яку його думку;

розвивати самостійність у судженнях студента та здатність самостій­но шукати вихід зі становища;

враховувати емоційний стан студентів, співпереживати йому в момент конфлікту;

зберігати почуття власної гідності;

надавати педагогічним вимогам культуровідповідну форму (прохан­ня, ділове розпорядження, порада («Можна Вам порадити...»), реко­мендація («Можна Вам запропонувати...»), побажання («Мені б хо­тілося...»), запрошення до дії або обговорення проблеми). Педагогічна вимога повинна включати можливість надання студентові

потенційного вибору в широких межах її виконання («Ви могли б здати самостійну роботу не сьогодні-завтра, а наступного тижня, коли вико­наєте»). Проте бувають випадки, коли в суперечці стикаються сутності, життєві смисли, виробничі інтереси, які багато чого значать для обох сто­рін, від вирішення яких залежить і подальша діяльність, і плани на май­бутнє. Тоді поведінка кожної сторони стає напруженою, від кожного ви­магаються душевні зусилля, іноді навіть порушуються межі тактовності.

Покращення трудової дисципліни не можна досягнути лише адміні­стративними методами. При демократизації освіти вимоги до студентів посилюються, але засоби впливу на них змінюються. Викладачі повинні застосовувати не авторитарні методи, а логіку педагогічного переконан­ня, аргументацію, власний приклад. Саме тому підвищуються вимоги до інтелекту викладача, його ерудиції, психолого-педагогічної підготовки, поміж ними й вміння вирішувати педагогічні конфлікти.

Проблемі запобігання та вирішення педагогічних конфліктів у ВНЗ присвячені наукові дослідження. Так, Г.В. Антонов зазначає, що діяльність із запобігання та подолання конфліктів у ВНЗ має вклю­чати два основні складники: урегулювання конфліктів і здійснення конфліктологічної підготовки учасників педагогічного процесу, що забезпечує зниження конфліктогенності навчально-виховного середо­вища вищої школи й тим самим сприяє підвищенню ефективності пе­дагогічного процесу. Основними компонентами структури діяльності з урегулювання конфліктів автор вважає такі:

Діагностика взаємин і конфліктів, тобто визначення сутності, типу, особливостей конфлікту. Методами діагностики конфліктів є індивіду­альна бесіда, спостереження, опитування, тестування, соціометрія, ви­вчення документів, ретроспективний аналіз конфлікту.

Запобігання (профілактика) конфліктів - така організація взаємодії людей, що виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними. Запобігання конфліктам у ВНЗ може здійснювати­ся управлінськими (організаційними) методами (дотримання службової й загальнолюдської етики, врахування та розумне задоволення очікувань людей, компетентне розставлення кадрів й оцінювання результатів діяль­ності робітників, запобігання стресам і підтримання фізичного та психіч­ного здоров'я людей) і методами внутрішньоособистісної та міжособис-тісної психокорекції (оволодіння прийомами і навичками безконфліктно­го спілкування, позбавлення схильності до застосування конфліктогенів, автотренінг, самоаналіз, індивідуально-психологічне консультування, посередницька діяльність психолога тощо).

Розв'язання конфлікту - спільна діяльність його учасників, спря­мована на припинення протидії, усунення проблеми, що призвела до зі­ткнення.

9.4. Навчання майбутніх педагогів управління конфліктними ситуаціями і вирішення педагогічних конфліктів

Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь. Рене Декарт, французький філософ

У будь-якій суперечці ми відстоюємо не свій погляд, а своє «Я». Поль Валері, французький поет

Основними шляхами формування готовності студентів щодо запо­бігання і розв'язання конфліктів є інтеграція спеціальних знань завдя­ки доповненню змісту психолого-педагогічних навчальних дисциплін

(«Соціальна психологія», «Вікова і педагогічна психологія», «Теорія ви­ховання», «Основи педагогічної майстерності» та ін.) відповідними пи­таннями з проблем конфліктології, а також читанню спецкурсу «Основи педагогічної конфліктології», розробці і виконанню студентами спеціаль­них завдань під час проходження виробничої (педагогічної) практики. У змісті теоретичної конфліктологічної підготовки студентів розглядаються питаннями про роль конфліктів у розвитку особистості, про значення різних аспектів педагогічного спілкування у виникненні педагогічних конфліктів, про психологічні особливості людей, що можуть спричинювати конфліктні взаємини, про моделі (стилі) поведінки в конфліктній ситуації та ін.

У дослідженні Ю.О. Костюшка вивчалася підготовка студентів до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту, яка передбачала спеці­ально організований процес формування гуманістичної спрямованості та оволодіння студентами відповідними знаннями, вміннями й навичками. Теоретично обгрунтовано та апробовано такі психолого-педагогічні умо­ви підготовки майбутніх педагогів до міжособистісної взаємодії в си­туації конфлікту: діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі; організація діяльнішої підготовки студентів за принципами активного соціально-психологічного навчання; створення сприятливого соціально-психологічного середовища для розвитку активної рефлексії. Визначено також базову педагогічну умову підготовки до міжособистісної взаємодії у вигляді інтегрованого підходу, який охоплює всі відомі форми організа­ції навчально-виховного процесу.

Спецкурс «Основи педагогічної конфліктології» є засобом цілеспря­мованого формування конфліктологічної компетенції студентів завдяки використанню таких організаційних форм і методів активного соціально-психологічного навчання:

Лекції і семінарські заняття у формі діалогу з аудиторією, наве­дення цікавих фактів і статистичних даних, проведення інтелектуальних вправ, сократичних бесід, «мозкової атаки», «круглого столу» тощо для формування у студентів пізнавального інтересу до питань урегулювання конфліктів у педагогічній діяльності.

Ділові і рольові ігри для моделювання майбутньої професійної діяльності, програвання можливих конфліктних ситуацій у взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами.

Використання тестових методик для самооцінки студентами роз­витку емпатії, рівня конфліктності, панівного стилю поведінки і спілку­вання в конфлікті та ін.

Тренінгові заняття для розвитку в майбутніх фахівців навичок ефективного спілкування і раціональної поведінки в конфлікті, форму­вання вмінь управляти своєю поведінкою у складних і критичних ситуа­ціях соціальної взаємодії.

5) Аналіз інцидентів і конфліктів, що реально виникали у студентів у різних життєвих умовах, а також розв'язання спеціально розроблених психолого-педагогічних ситуацій і завдань, які стосуються різних аспектів міжособистісних взаємин у педагогічному процесі та пошук шляхів їхньо­го вирішення з різних позицій (учителя, учня, студента, викладача, спо­стерігача). Це спрямовує майбутніх учителів на самостійний пошук опти­мальних способів поведінки педагога у взаєминах з іншими учасниками педагогічного процесу, оволодіння ними конфліктологічними вміннями.

Важливою ланкою формування у студентів готовності до здійснення діяльності із запобігання і подолання конфліктів є педагогічна практика, перед проходженням якої майбутні вчителі отримують цільові завдан­ня (спостереження за взаємодією вчителя з учнями та учнів між собою; виявлення особливостей спілкування лідерів і аутсайдерів серед учнів; складання психолого-педагогічної характеристики учня з урахуванням особливостей його взаємодії й спілкування з іншими людьми; анкетуван­ня вчителів, щоб вивчити стилі педагогічного спілкування, їхній вплив на соціально-психологічний клімат у класі; фіксування під час відвідувань уроків «емпатійних» і «неемпатійних» реплік учителя, «конфліктогенних зон» у класі; проведення бесід з учнями з урахуванням розв'язання за­вдань організації безконфліктного спілкування тощо).

Таким чином, технологія підготовки майбутніх учителів до розв'я­зання конфліктів у міжособистісній взаємодії містить такі компоненти:

Змістовий компонент складається з певної послідовності модулів, у межах кожного з них відбувається обговорення теоретичного матеріалу, оцінюється загальна підготовка студентів до заняття за трьома рівнями: знання, пояснення, ілюстрація.

Діяльнісний компонент передбачає оволодіння студентами вміння­ми, навичками, прийомами організації міжособистісної взаємодії в ситу­ації конфлікту на прикладі педагогічної діяльності; визначається рівень усвідомлення студентом складності педагогічної взаємодії, випробову­вання власних сил у виконанні тренінгових завдань.

Рефлексивний компонент містить осмислення студентами власних індивідуальних характеристик міжособистісної взаємодії та підходів до конфлікту; тренування в саморегуляції контролю над власною поведін­кою та хвилюваннями, які її супроводжують; здійснення самоаналізу та самооцінки, отримання та осмислення зворотного зв'язку від викладача та інших членів групи про успішність своїх дій; формування здатності неупереджено та об'єктивно розглядати власну поведінку з позиції про­фесійної доцільності; оволодіння інструментарієм позитивної взаємодії з іншими членами групи та викладачем на рівні аналізу їхніх взаємин.

Студентам потрібно оволодіти також такими опосередкованими ме­тодами: метод «виходу почуттів», уміти висловлювати їх опоненту вкоректній формі «Я-повідомлення»; метод активного слухання опонен­та; метод обміну рольовими позиціями та ін.

Надзвичайно важливо розвивати у студентів соціально-перцептивні уміння для неупередженого сприйняття конфліктної ситуації та об'єк­тивної оцінки опонента. До того ж потрібно враховувати деякі відомі за­кономірності соціальної перцепції. Оцінюючи діяльність педагога, сту­денти можуть припускатися «фундаментальної помилки атрибуції» (Д. Майєрс): недооцінювати ситуаційні (наприклад, неготовність студентів до заняття, організаційна неузгодженість у навчальному процесі, хворо­бливий стан тощо) і переоцінювати диспозиційні (стійкі риси, мотиви, настанови) впливи на його педагогічні дії. Запобігає цьому застосування, наприклад, інтерактивних методик (В.В. Власенко).

Для набування студентами відповідних умінь ефективної поведінки в конфліктних ситуаціях, набуття досвіду неконфліктної педагогічної взає­модії у навчальний процес треба запроваджувати активні методи навчан­ня, зокрема, проводити заняття, на яких студенти навчаються вирішувати педагогічні конфлікти, а саме:

Інтегровані заняття, які сприяють активізації оптимальних вза­ємин студентів із викладачем (особливо, коли заняття проводять два ви­кладачі) і студентів між собою. Як наслідок, студенти активно обміню­ються інформацією, реалізують і засвоюють певні педагогічно-рольові функції. В умовах безпосереднього соціального порівняння викладачі свідомо дотримуються педагогічно доцільних професійно-рольових про­грам поведінки.

Заняття-гра, яке створює сприятливу емоційну атмосферу без над­мірного психологічного напруження і хвилювання, сприяє ідентифікації студента з новою соціально-професійною роллю (зокрема, «педагог»), знімає бар'єр «соціального статусу» в спілкуванні студента з викладачем тощо.

Заняття-діалог, під час якого найповніше забезпечується кому­нікативна взаємодія студентів між собою та з викладачем, здійснюється взаємообмін соціально-рольовими функціями. Така робота не тільки роз­виває комунікативні вміння майбутнього викладача, а завдяки дії меха­нізму «соціальної фасилітації» (посиленню домінантних реакцій у при­сутності інших) покращує виконання завдання, яке полягає в тому, щоб логічно переконати свого опонента. Це сприяє підвищенню самооцінки студентів, надихає впевненість у собі. Учасники діалогу можуть міня­тися ролями (зокрема, і викладач зі студентом). Це дає змогу зіставити результати обговорення проблеми, активізувати для обговорення якомога більше студентів, кожному проявити себе ініціатором у діалозі, показати вміння висловлювати свою думку публічно. Присутні є одночасно і слу­хачами, і експертами, і потенційними учасниками самого діалогу.

4) Колективні форми роботи, зокрема, співробітництво студентів у парі змінного складу тощо. Потрібно зауважити, якщо студенти в конфліктній ситуації вдаються до ненормативної поведінки, до антигуманних негідних учинків щодо один до одного і до викладача, це серйозний сигнал про не-благополуччя в їхньому вихованні, наслідком чого може бути підвищення конфліктності. Саме тому викладачеві треба зупиняти навіть будь-які жарти між студентами, якщо в них є хоча б натяк на ображення чиєїсь гідності.

Практичні поради викладачам і студентам щодо оволодіння вміння­ми вирішення конфліктів:

Прагніть з'ясувати предмет і причину конфлікту. Дайте собі відпо­відь на запитання: конфлікт це чи ні?

Не розширюйте предмет конфлікту, а навпаки, зменшуйте вимоги до людей - особливо це стосується емоційної сфери. З'ясуйте: між вами взаємне непорозуміння, ділова конкуренція чи звичайна заздрість.

Враховуйте, на якій із трьох стадій перебуває Ваш конфлікт: ста­дія виникнення (напруження стосунків), стадія взаємного непорозуміння (сутички), стадія вирішення (конструктивного чи деструктивного).

Необхідно уважно ставитися до тих, хто конфліктує, надавати іні­ціативу і тому, кого звинувачують. З'ясуйте цілі партнера: вони ділові, самостверджувальні, амбіційні або є прагнення принизити когось. Запро­понуйте не лише покарання, а й позитивний шлях вирішення конфлікту.

У конфлікті не повинно бути переможців і переможених, бо кон­флікт розвиватиметься далі.

Не можна недооцінювати одних і переоцінювати інших, не слід од­них увесь час заохочувати, інших - карати, а третіх - не помічати.

Особливу увагу проявіть до конфліктних особистостей.

Намагайтеся зрозуміти іншу точку зору.

9) Що ближчі стосунки, то тяжчим буде конфлікт. Не налагоджуйте
близьких особистих стосунків у колективі, яким керуєте.

Не намагайтеся виховувати інших - краще виховуйте себе.

Необхідно примножувати позитивні знання про іншу людину, а не «підгодовувати» свої негативні емоції. Припиняйте плітки. Індивідуальні проблеми вирішуйте наодинці.

Слідкуйте за тоном розмови, уникайте категоричності й різкості суджень.

У взаєминах ураховуйте тендерні особливості психіки людей. Жі­ноча психологія має такі риси: інтуїтивність, ситуативність, асоціатив­ність. Справжнім чоловікам притаманні: точний розрахунок, зіставлення фактів, логічний аналіз, раціональний підхід. Чоловіки самостійні, ціну­ють свою надійність, сміливість, твердість. Жінки в пріоритеті мають до­броту, ніжність та емоційність, тому вони чутливі до тону розмови і до манери поведінки людей.

Питання для самоконтролю

Коли і в кого не виникає конфліктів у спілкуванні?

Педагоги зазначають, що зараз кількість конфліктів у закладах освіти збільшилася. Якщо це так, то які можливі причини цього явища?

Особливості педагогічного конфлікту, стадії його розвитку. Чим відріз­няється педагогічний конфлікт від звичайного конфлікту у взаєминах?

Причини виникнення конфліктів у взаєминах «студент - викладач» і «викладач - студентська академічна група». Чи бувають конфлікти, яких не можна вирішити?

Шляхи конструктивного подолання бар'єрів і вирішення конфліктів у педагогічній взаємодії «викладач - студент».

Як готувати студентів до вирішення конфліктів?

Чи є конфлікти, від яких не можна відмовлятися?

Чи завжди в конфліктах є об'єкт зіткнення?

Чи згідні Ви з відомим викладачем Є.І. Ільїним, який говорив, що перед тим, як зайти в аудиторію, викладачеві доцільно про себе промовити: «Япомню чудное мгновенье, передо мной...»? Доведіть свою думку.

Література

Акофф Р. Искусство решения проблем: Пер. с англ. - М.: Мир, 1982. -224 с.

БехІ.Д. Справедливість-несправеддивість у міжособистісних взаєминах // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2006. - № 1. - С. 5-14.

Булах І.С. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії виклада­чів і студентів: Навч.-метод. посібник / І.С. Булах, Л.В. Долинська. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 114 с.

Ващенко І.В. Конфлікт та його сутнісні характеристики // Психоло­гія: 36. наук, праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000. - Вип.З(Ю). -С. 47-54.

Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии: Учебник. -М.: Рос. пед. агентство, 1995. - 183 с.

Загітова К.І. Психологічні умови конструктивного вирішення кон­фліктів" у професійних ситуаціях // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 4.2. - С. 46-49.

Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода (основи когнітивної теорії конфлік­тів). - К.: Наук, думка, 1996. - 192 с.

Костюшко Ю.О. Педагогічні умови підготовки майбутнього вчите­ля до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Житомир, держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, 2005. - 20 с.

Котик І. О. Розвиток суб'єктивності учнів при розв'язанні конфліктів у процесі діалогічного навчання // Психологія: 36. наук, праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2000. - Вип.З(Ю). - С. 143-150.

Лукашонок О.Н. Конфликтологический этюд для учителя. - М.: Рос. пед. агентство, 1998. - 80 с.





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 3133; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.166.245.10
Генерация страницы за: 0.067 сек.