Заробітна плата: поняття, види та форми

Лекція 9.ОБЛІК ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ

1. Заробітна плата: поняття, види та форми.

2. Порядок нарахування заробітної плати.

3. Утримання із заробітної плати працівників.

4. Порядок здійснення нарахувань на фонд оплати праці.

5. Характеристика рахунків з обліку оплати праці.

6. Документування господарських операцій з оплати праці.

Згідно із Законом України „Про оплату праці" заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовують показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці відносяться нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені у грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з таких нарахувань:

• Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до прийнятих норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окла­дів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

• Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним зако­нодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

• Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, непередбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені вказаними актами норми.

Оплата праці здійснюється згідно з формами і системами оплати праці, які враховують фактичні результати праці.

На підприємствах використовують дві форми оплати праці:

1) погодинну – оплата праці, яка залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки (окладу) за одну годину;

2) відрядну – оплата праці, яка залежить від кількості виготовленої продукції чи виконаних робіт.

Як відрядна, так і погодинна форми оплати праці мають декілька різновидів, які називають системами оплати праці.

Система оплати праці – це сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою праці й мірою винагороди працівників.

Використовують такі системи оплати праці:

Проста погодинна – розмір заробітної плати залежить від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.

Погодинно-преміальна – крім оплати за тарифом, передбачається виплата премії за досягнення високих кількісних і якісних показників. Застосовується з метою підвищення матеріальної зацікавленості працівників у результатах їхньої праці

Пряма відрядна – це система, при застосуванні якої заробіток нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).

Відрядно-преміальна – це система, при якій крім заробітку за відрядними розцінками передбачено премії за перевиконання кіль­кісних і якісних показників.

Відрядно-прогресивна – при цій системі, робота виконана в межах встановлених норм, оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи, виконана понад норм, - за прогресивно-зростаючими розцінками і в залежності від проценту виконання норм.

Акордна – при цій системі, норма і розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за кожною окремою операцією, а на весь комплекс робіт.

Відрядна бригадна – це оплата, яку визначають шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг робіт бригадою.

Робітники, фахівці і службовці підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. За сумісницт­вом працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві у вільний від основної роботи час. Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.

Обмеження на сумісництво поширюються на осіб, які не досягай 18 років, та вагітних жінок. Законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, їхнім заступникам, керівникам структурних підрозділів та їхнім заступникам (за винятком наукової, викладаць­кої, медичної і творчої діяльності).

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин вдень і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної нор­ма робочого часу.

Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.

Трудові книжки ведуться за місцем основної роботи. Записи відомостей щодо роботи за сумісництвом проводяться за бажанням працівника власником чи уповноваженим ним органом.

Дата добавления: 2014-01-04