Тема 2. Становлення та розвиток казначейської справи в Україні

План

1. Передумови та історичний огляд становлення казначейської справи.

2. Етапи розвитку Державного Казначейства України.

3. Функції та права казначейства.

4. Організаційна структура ДКУ.

1. Передумови та історичний огляд становлення казначейської справи.

Термін "казначейство" походить від поняття казна, що в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

У більш вузькому значенні казна- це місце, куди надходили гроші і звідки здійснювались платежі для конкретних цілей.

Історично казначейство виконувало декілька функцій:

- відповідало за збереження багатства держави;

- було місцем, де збиралися платежі держави і з якого держава здійснювала виплати;

- відповідало (під королівським наглядом) за чеканку монет;

- а також виконувало функцію облікового відомства.

Тобто казначейство повинно було вести записи всіх операцій із зазначенням дати, характеру і кінцевого призначення платежів.

З часом функції казначейства різних країн змінювались:

- внаслідок затяжних війн, які призводили до зменшення багатства держави, казначейства почали випускати внутрішні і зовнішні боргові зобов'язання;

- у зв'язку зі збільшенням кількості і розширенням активності фінансових монополій, казначейства почали приймати на збереження їхні акції;

- з виникненням центральних банків і відповідним зростанням системи комерційних банків такі функції казначейства як емісія грошей та чеканка монет, випуск боргових зобов'язань, отримання і видача платежів державою було передано банкам;

- у деяких випадках казна працювала як банківська установа і приймала вклади населення.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який мав відповідати за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономірністю для всіх епох і держав. Початок створення казначейства належить до управління казною за тієї доби, коли не було ще чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави.

Традиції Державного казначейства України зародилися ще за часів Київської Русі. Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого і його спадкоємців, яка слугувала сховищем матеріальних цінностей князівств. Тут також писалися укази, складалися грамоти, велося поточне листування.

Княжа казна московських великих князів знаходилась у Кремлі, на казенному дворі. Вже до середини п'ятнадцятого століття княжа казна набула значення центрального фінансового відомства. На початку XVIII століття для вирішення проблемних питань в галузі фінансів була створена камер-колегія, що являла собою прообраз сучасного Міністерства фінансів.

Одним із перших у світі конституційне визначення державної казни (військової скарбниці) зробив Пилип Орлик (1710-1742) у так званій Бендеревській конституції. Статтею 9 цієї конституції передбачалось, що військова скарбниця (генеральний скарб) - то є державний скарб і фінанси у гетьманській державі. Конституцією відокремлювався державний скарб від особистих коштів гетьмана і передавався в розпорядження генерального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише "людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна".

Ключовим явищем в історії казначейства були роки Запорізької Січі (кінець XV ст. - 1775 р.), коли більшість козаків перебувала на турецькому фронті (неподалік від гирла Дунаю). Тоді й було організовано військовий скарб, до якого надходили доходи від промислової експлуатації рибальських і мисливських угідь, земель і хуторів.

Важливою подією в історії фінансового управління Росії 18 століття стало видання нового регламенту камер-колегії у 1731 році, котрий регулював її діяльність аж до ліквідації в 1785 р.

Для управління всіма питаннями, які раніше входили до компетенції камер-колегії, в губернських містах були створені казенні палати, а для прийому та зберігання грошових коштів, котрі вносились до казни, в кожному обласному місті була створена посада повітового казначея. В офіційному документі "Учреждения о губерниях" казенна палата була представлена як департамент, котрий є злиттям функцій камер-колегії та ревізіон-колегії. До її обов'язків входило:

- збір доходів як у повному обсязі, так і у визначений час;

- доставка зібраних доходів до необхідних місць;

- забезпечення збереженості зібраних доходів;

- складання щорічних реєстрів про доходи кожного повіту губернії;

- доведення всіх відомостей про доходи та витрати губернії до відома державного казначея.

Крім того, в обов'язки казенної палати входило суворе спостереження за тим, щоб у губерніях з населення не стягувалися будь-які додаткові збори. Сфера управління державними фінансами вимагала змін. Вони відбулися з приходом на трон у 1797 році імператора Павла, за часи правління якого була заснована посада державного казначея (у 1798 році).

На той час фінансове управління у державі здійснювалось казенними палатами і від тепер під наглядом державного казначея. Посада державного казначея реально являла собою ведення правильного рахівництва, через що її значення не було ясним та зрозумілим навіть вищим урядовцям. Проте імператор Павло надавав їй значимість на рівні Міністра фінансів.

Казначейство як спеціальний фінансовий орган, що відав касовим виконанням державного бюджету, в Росії було засновано 2.02.1821 року, коли у складі Міністерства фінансів створили департамент Державного казначейства.

Головними завданнями Департаменту були:

- контроль за рухом коштів за надходженнями та витратами усіх казначейств;

- здійснення головного рахівництва усіх надходжень та витрат держави.

У його віданні перебували місцеві органи - казенні палати.

Усі зібрані органами казначейства прибутки надходили на єдиний рахунок у Державному банку.

Саме фінансові відносини 18 століття сприяли започаткуванню державного казначейства, яке з плином часу приймало все більш розвинені форми та державну значимість.

Казначейство організовувало стягнення податків, зборів, мита, вело облік прибутків держави і відпускало кошти на витрати, передбачені державним бюджетом. Казначейське виконання державного бюджету дало позитивний ефект, тому що така форма роботи забезпечує ощадливе, обов'язково цільове використання коштів державного бюджету. Це, в свою чергу, дало можливість:

- здійснювати державний контроль і оперативно розпоряджатися фінансовими ресурсами держави;

- ефективно їх перерозподіляти і маневрувати державними коштами;

- створювати можливість накопичення ресурсів для реалізації державних програм і зобов'язань.

З утворенням у 1922 році СРСР було створено єдиний бюджет, до складу якого включались бюджети союзних республік. Казначейство було ліквідовано, оскільки касове виконання державного бюджету здійснював Держбанк СРСР.

Основним органом, який здійснював касове виконання Державного та місцевих бюджетів, був Державний банк СРСР. Отже, застосовувалась банківська система касового виконання бюджетів.

При банківській системі касове виконання бюджету, а саме прийом та зарахування надходжень на відповідні рахунки, ведення обліку доходів та видатків державного та місцевих бюджетів, складання у встановлені строки звітів про касове виконання бюджетів та інші операції, пов'язані з касовим виконанням бюджету, здійснювались банками. Практика касового виконання Державного бюджету банками була розрахована на систему єдності банків і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Використання такої системи, за умов здійснення ринкових реформ, спричинило зростання інфляційних процесів у країні. Це пояснюється тим, що фінансування видатків здійснювалося без урахування доходів, які реально надходили і мали емісійний характер. На суму емісії оформлювалась заборгованість Міністерства фінансів Національному банку України.

Внаслідок відсутності коштів на рахунках підприємств, організацій, приховування прибутків від оподаткування, порушення комерційними банками нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів між державним і місцевими бюджетами, безпідставного затримання перерахування комерційними банками доходів бюджету, державний бюджет недотримував належні йому кошти.

У різних комерційних банках та Національному банку України було відкрито безліч поточних рахунків бюджетних установ по держбюджету і позабюджетних коштах, що не давало можливості застосовувати механізм попереднього контролю за витрачанням коштів. Розпорошення коштів по безлічі поточних рахунків міністерств, відомств, бюджетних установ та комерційних банків і "блукання" їх по заплутаних каналах через систему комерційних банків призводило до несвоєчасного надходження коштів до адресатів, фінансування окремих державних програм.

За таких умов постали питання оперативного маневрування обмеженими державними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби, що можливо було здійснити тільки шляхом створення нової фінансової структури з відлагодженим механізмом виконання державного бюджету. Тому 27 квітня 1995 р. Указом Президента України створено Державне казначейство України, а постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. за № 590 затверджено Положення про Державне казначейство України. Зміни, які вносились утворенням казначейства в систему виконання державного бюджету, дозволили вирішити головне завдання - ліквідувати практику автоматичного та безконтрольного кредитування Центральним банком бюджетного дефіциту.

Відповідно до Указу Президента України та постанови Уряду, Державне казначейство України повинно виконувати весь комплекс завдань, пов'язаних з касовим виконанням бюджетів усіх рівнів, та ефективним управлінням бюджетними коштами. Воно покликане впорядкувати використання державних коштів, сконцентрувати їх на найважливіших напрямках соціального та економічного розвитку суспільства.

Створення постійно функціонуючої системи Держказначейства як ефективного та дієвого інструмента виконання бюджету здійснювалось поетапно і супроводжувалося перерозподілом функцій між банківською і фінансовою системами з подальшим їх зосередженням у системі Державного казначейства.

2. Етапи розвитку Державного Казначейства України.

З часу створення Державного казначейства України можна виділити такі основні етапи його розвитку залежно від економічної ситуації, що складалася у державі,:

І етап. Жовтень 1992 - жовтень 1995 р. Цей етап характеризується створенням на базі підрозділів Головного бюджетного управління Міністерства фінансів України Управління виконання Державного бюджету. Це дозволило починаючи з 1 липня 1993 р. перейти на нову систему виконання видаткової частини державного бюджету і забезпечити здійснення Міністерством фінансів України функції обліку видатків державного бюджету, яка раніше забезпечувалась банківською системою. Протягом цього періоду було розроблено концептуальні засади системи Державного казначейства, які знайшли своє віддзеркалення в Указі Президента України "Про Державне казначейство України" та "Положення про Державне казначейство України".

ІІ етап. Листопад 1995 - грудень 1997 р. На цьому етапі на базі Управління виконання Державного бюджету України Міністерства фінансів та відповідних підрозділів місцевих фінансових органів у листопаді 1995 р. створено систему Державного казначейства, до якої увійшли Головне управління Державного казначейства України, Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районні (міські) відділення.

За цей час було завершено передачу функцій фінансування від галузевих управлінь Міністерства фінансів Головному управлінню Державного казначейства; впроваджено Єдиний казначейський рахунок у Національному банку України та уповноважених комерційних банках для зарахування доходів Державного бюджету та проведення видатків; підготовлено і впроваджено порядок оплати витрат з Єдиного казначейського рахунку. Саме цей період слід вважати якісно новим у розвитку і впровадженні казначейських принципів в Україні.

На цьому етапі відбувається також:

- впровадження нової бюджетної класифікації щомісячного розпису видатків держбюджету;

- лімітування видатків бюджету;

-початковий етап встановлення контролю за зобов'язаннями розпорядників коштів.
1996 рік став роком завершення створення трирівневої організаційної структури органів Державного казначейства. 1997 рік став роком початку запровадження казначейської системи виконання державного бюджету за видатками, яка передбачала відкриття рахунків розпорядникам коштів у системі органів Казначейства. На казначейську систему виконання видаткової частини бюджету, принциповою ознакою якої є здійснення видатків шляхом оплати рахунків, переведено практично всі установи, що отримують і використовують у своїй діяльності кошти державного бюджету.

Таким чином, окрім уже існуючих функцій із виконання дохідної та видаткової частин бюджетів, на Держказначейство покладаються суто банківські функції, а саме: робота з клієнтами щодо банківських операцій, безпосереднє проведення платежів розпорядників коштів через Розрахункові палати органів Державного казначейства, складання щоденного балансу операційного дня Держказначейства та інших форм банківської звітності тощо.

Запровадження розрахунків через систему електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) і Єдиного казначейського рахунку (ЄКР) дає широкі можливості значно прискорити розрахунки та виконання державного бюджету на всіх рівнях починаючи з рівня району, акумулювати на ЄКР бюджетні кошти із наступним розподілом та перерозподілом на регіональному рівні, а також дасть змогу вести безпосередній контроль за проходженням розрахунків із бюджетом та здійснювати оперативне управління доходами на всіх рівнях. Нині Державне казначейство України - повноправний учасник бюджетного процесу, що забезпечує оперативне управління державними фінансами. У 1997 p. Кабінетом Міністрів України було прийнято декілька постанов: "Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету" від 14.01.97 p. № 13, "Про казначейське виконання кошторисів видатків на утримання апарату органів виконавчої влади" від 09.05.97 p. № 437, "Про стан впровадження казначейського виконання кошторисів видатків" від 01.09.97 p. № 963, спрямованих на перехід установ, підприємств, організацій від відомчого на казначейський принцип виконання кошторисів видатків, що значною міроюсприяло передачі функцій перерахування коштів від Центрального апарату Міністерства фінансів Державному казначейству України. 1998 рік і по теперішній час. Характеризується завершенням переведення на казначейську систему виконання державного бюджету практично всіх розпорядників коштів міністерств і відомств, проведення підготовчої роботи по переведенню на казначейське обслуговування силових міністерств і відомств, які мали свої особливості, що вимагало структурних перебудов у галузевій фінансовій системі. Так, наприклад, Міністерство оборони України скоротило підпорядкованість розпорядників коштів з п’яти ланок до трьох.

У цьому році було також запроваджено нову бюджетну класифікацію та План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів.

1999 рік ознаменувався переведенням на казначейське обслуговування установ Міністерства оборони та інших силових міністерств. Завершено охоплення казначейською системою виконання бюджету усіх розпорядників коштів державного бюджету, при цьому здійснення платежів з бюджету відбувається через оплату рахунків розпорядників бюджетних коштів на користь постачальників товарів, робіт та послуг.

З лютого 1999 року було розпочато переведення на казначейське обслуговування позабюджетних коштів бюджетних установ та організацій, а на початку 2000 року цей процес було практично завершено. Тим самим були створені необхідні передумови для включення цих коштів до державного бюджету як це було передбачено Законом України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”, де позабюджетні кошти включені до спеціального фонду як складова частина державного бюджету.

2000-2001 роки стали для Казначейства роками оптимізації процессу управління бюджетними ресурсами шляхом удосконалення функцій по виконанню дохідної та видаткової частин бюджету.

Враховуючи пріоритетність завдань Державним казначейством розроблено План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, а також фінансову звітність відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності.

З огляду на необхідність оптимізації процесу управління бюджетними коштами, розроблено нову модель функціонування Держказначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи (відповідно до

Постанови Кабінету Міністрів України від 15.09.99 р. № 1721). Входження Держказначейства в систему електронних платежів Національного банку України, запровадження Внутрішньої платіжної системи Державного казначейства та відкриття системи кореспондентських рахунків в Національному банку України дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку, відкритому у Національному банку України.

З 2001 року Державним казначейством запроваджено систему обліку та контролю за бюджетними зобов’язаннями розпорядників коштів для здійснення контролю за прийняттям юридичних та фінансових зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів і забезпечення якісного планування ресурсного балансу.

2001 рік став роком зміни статусу Державного казначейства: із клієнта банку Казначейство стало учасником Системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ). Так, у червні 2001 року було завершено входження всієї системи Державного казначейства в Систему електронних платежів Національного банку України по виконанню державногобюджету за доходами.

3. Функції та права казначейства.

Основною функцією ДКУ є виконання державного бюджету. На ДКУ покладено такі функції:

> здійснення касового виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами та видатками;

>здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверджуючих документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів;

> здійснення управління коштами державного бюджету та бюджетів самоврядування:

> здійснення обліку доходів та видатків державного бюджету та бюджетів самоврядування;

> за розпорядженнями Міністерства фінансів України — здійснення обліку, обслуговування та погашення зовнішнього та внутрішнього боргів держави;

> отримання звітів про виконання кошторисів доходів та видатків від розпорядників бюджетних коштів, здійснення звірки даних обліку органів Державного казначейства зданими обліку розпорядників;

> складання та подання у порядку, визначеному законодавством України, звітів про виконання Державного бюджету України та зведених бюджетів самоврядування;

> здійснення розмежування загальнодержавних податків, зборів, інших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим (АРК), областей, міст Києва та Севастополя, здійснення взаєморозрахунків між ними;

> розробка та затвердження нормативно-правових актів та єдиних правил організації роботи з питань казначейського виконання бюджетів усіх рівнів, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;

> здійснення у безспірному порядку стягнення належних державному бюджетові коштів за взаєморозрахунками між бюджетами;

> управління поточними залишками казначейських рахунків з метою отримання доходів та зарахування їх до загального та спеціального фондів державного бюджету:

> відповідно до укладених угод відкриття та обслуговування рахунків розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства;

> здійснення оплати рахунків за дорученням розпорядників бюджетних коштів відповідно до чинних нормативних актів. При цьому Державне казначейство не несе відповідальності за зобов'язаннями, прийнятими розпорядниками бюджетних коштів без відома Державного казначейства;

> забезпечення роботи інформаційно-обчислювальної системи Державного казначейства та її взаємодію з інформаційними системами Національного та комерційних банків України, Міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади, установ та організацій;

> здійснення добору кадрів, їх розстановки, а також створення ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, забезпечення проведення єдиної державної політики з питань державної служби в органах ДКУ;

> організація та здійснення внутрішньо системного контролю та аудиту;

> здійснення інших функцій, передбачених чинним законодавством України.

Виходячи із наведених функцій сутність діяльності ДКУ полягає в:

- обліку надходжень податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

- проведенні видатків Держбюджету України;

- казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів.

ДКУ має право:

v бути учасником СЕП НБУ;

❖ відкривати, використовувати і закривати в установах банків кореспондентські рахунки в національній та іноземних валютах;

❖ отримувати безоплатно від Національного банку та комерційних банків України інформацію про наявність і рух коштів за поточними, депозитними, бюджетними та іншими рахунками розпорядників та отримувачів бюджетних коштів;

❖ отримувати безоплатно від міністерств, інших центральних і місцевих органів інформацію та статистичні дані щодо виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;

❖ вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та банків дотримання установленого порядку виконання бюджетів;

❖ призупиняти або обмежувати за рішенням Голови ДКУ та його заступників, а також керівників територіальних органів ДКУ, здійснення операцій за рахунками розпорядників бюджетних коштів у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних коштів та неподання кошторисів і звітності про їх надходження та використання;

❖ вживати заходи щодо усунення виявлених порушень при проведенні розрахунків (взаєморозрахунків) по доходах та видатках Державного бюджету та бюджетів самоврядування за повідомленням контролюючих та правоохоронних органів, а також вимагати усунення виявлених порушень, від усіх учасників зазначених розрахунків;

v укладати з установами, організаціями та підприємствами всіх форм власності, угоди (контракти), що забезпечують виконання функцій, покладених на ДКУ;

❖ відмовляти розпорядникам бюджетних коштів у відкритті рахунків без укладання відповідної угоди;

❖ видавати разом з НБУ, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні нормативні акти;

❖ має інші права, передбачені чинним законодавством України.

4. Організаційна структура ДКУ.

Організаційна структура ДКУ відтворює структуру адміністративно-територіального устрою країни. Установи ДКУ поділені на три рівні: центральний, обласний, районний;

- центральний рівень представлений Головним управлінням ДКУ, яке знаходиться у м. Києві;

- обласний рівень представлений одним адміністративним управлінням - в АРК, 24 адміністративними управліннями - в кожній області України, двома адміністративними управліннями – у м. Києві та Севастополі;

- районний рівень представлений 684 відділеннями - у найбільш важливих місцевих адміністративних центрах.

ДКУ очолює Голова, якого призначає та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Голова ДКУ має заступників, яких також призначає на посаду та звільняє Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Голова Державного казначейства здійснює загальне керівництво ДКУ, несе персональну відповідальність за стан справ у сфері діяльності ДКУ, визначає повноваження та розподіляє обов'язки між своїми заступниками. Голова ДКУ затверджує структуру ДКУ та його управлінь в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, призначає на посади та звільняє керівників територіальних органів ДКУ. Штатні розписи відділень, агентств, представництв, філій, пунктів уповноважених у районах, містах і районах у містах затверджують керівники відповідних територіальних управлінь за погодженням з керівництвом ДКУ.

Обласні управління Державного казначейства здійснюють:

1. Впровадження законодавчої та нормативної бази з виконання бюджету.

2. Касове виконання державного бюджету як за доходами, так і за видатками.

3. Виконання завдань Держказначейства.

4. Керівництво, контроль та оцінку роботи підвідомчих районних
казначейських відділень.

5. Управління, казначейською інформаційною системою всіх казначейських органів в області.

6. Підготовку та виконання планів щодо контрольно-ревізійних перевірок
підвідомчих районних відділень.

7. Кадрову роботу, навчання персоналу.

Обласне управління Державного казначейства складається з:

- відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів бюджетних установ:

- відділу лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів силових структур та установ Міністерства оборони;

- відділу проведення платежів з фонду соціального захисту населення:

- відділу розмежування та оперативного обліку державних доходів;

- відділу бухгалтерського обліку та звітності;

- операційного відділу;

- відділу комп'ютеризації;

- відділу організації роботи та контролю підвідомчих органів;

- відділу кадрів;

- адміністративно-господарського відділу.

Районні відділення Державного казначейства несуть відповідальність за:

1. Впровадження та дотримання законодавчих та нормативних актів документів щодо виконання бюджету.

2. Касове виконання державного бюджету як за доходами, так і за видатками.

3. Контроль за виконанням державних програм та державних спеціальних
фондів.

4.Роботу з кадрами, навчання персоналу.

Районні та міські відділення Державного казначейства складаються з:

- відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів;

- відділу розмежувань та адміністративно-оперативного обліку державних доходів;

- відділу бухгалтерського обліку і звітності.

Питання для самоконтролю:

1. Що включає поняття «казна»?

2. Що було прообразом казначейства?

3. Де були засновані перші головні казначейства?

4. Які функції виконувало казначейство на початкових етапах свого зародження?

5. Які передумови створення ДКУ?

6. Охарактеризуйте етапи розвитку ДКУ.

7. Назвіть функції казначейства.

8. Які права мас ДКУ?

9. Охарактеризуйте структуру ДКУ.

Дата добавления: 2014-01-04