Пояснювальна записка

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Методы и средства контроля геометрических параметров деталей.

Методика решения прямой задачи расчёта размерных цепей.

Прямая задача на практике встречается чаще. После определения размеров составляющих звеньев необходимо рассчитать допуски на эти размеры при заданной точности сборки(заданном допуске исходного звена). Точность составляющих размеров должна быть такой, чтобы гарантировалась заданная точность исходного звена. Задача решается способом равных допусков, одного квалитета,

Методика решения обратной задачи расчёта размерных цепей из условия равной точности изготовления.

Основные соотношения для решения обратной задачи:

Зная допуски для каждого составного звена можно выбрать один квалитет и определить допуск для замыкающего звена. При этом нужно соблюдать условие, что допуск исходного звена равен сумме допусков составных звеньев.

з нормативної навчальної дисципліни

«ОБГРУНТУВАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ

ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЕКТІВ»

Напрям підготовки: 1801»Специфічні категорії»

Спеціальність 8.18010013 «Управління проектами»

(освітньо кваліфікаційний рівень «магістр»)

Донецьк, 2011

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ

КАФЕДРА «ЕКОНОМІКА І МАРКЕТИНГ»

з нормативної навчальної дисципліни

«ОБГРУНТУВАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ

ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЕКТІВ»

Напрям підготовки: 1801»Специфічні категорії»

Спеціальність 8.18010013 «Управління проектами»

(освітньо кваліфікаційний рівень «магістр»)

Розглянуто на засіданні кафедри «Економіка і маркетинг» Протокол №___ від «_» «________» 201р.     Затверджено на засіданні Навчально-видавничої Ради ДонНТУ Протокол №__ від «_» «__________» 201 р.

Донецьк, 2011

Конспект лекцій з нормативної навчальної дисципліни «Обгрунтування фінансово-економічної ефективності проектів», напрям підготовки: 1801 «Специфічні категорії», спеціальність 8.18010013 «Управління проектами» (освітньо кваліфікаційний рівень «магістр») / Укл.: О.В. Мізіна. - Донецьк: ДоНТУ, 2011. – 48 с.

Викладено тематичний зміст лекційних занять з нормативної навчальної дисципліни «Обгрунтування фінансово-економічної ефективності проектів».

Укладач:

О.В. Мізіна, к.е.н., доцент,

Інвестування - це довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою створення та отримання вигоди в майбутньому. Завдання порівняльного аналізу, ранжування та відбору інвестиційних заходів виникають як при підготовці окремого інвестиційного проекту, так і при формуванні інвестиційної програми, що складається із сукупності проектів. Актуальність завдань порівняльного аналізу та відбору визначається тим, що на попередній стадії зазвичай розглядається досить широка безліч альтернативних варіантів проекту або самих проектів (при формуванні програми), детальний аналіз яких приводить до істотних витрат ресурсів і часу. Крім того, інвестиційна програма зазвичай включає (у залежності від пріоритетності тих чи інших напрямків розвитку) проекти різної «важливості» (першочергові, бажані і т.п.). На завершальному етапі інвестиційних досліджень, коли сформовано кілька інвестиційних проектів (варіантів проекту), кожний з яких за своїми фінансово-економічними показниками відповідає поставленим вимогам, також виникає завдання їх порівняльного аналізу, пов'язана з вибором для реалізації одного найкращого проекту (варіанту) або деякої їх сукупності.

Тому керівники і фахівці підприємств повинні володіти теоретичними знаннями, а також навичками з питань інвестіпціонного проектування та обгрунтування фінансово-економічної ефективності проектів.

Спеціаліст з питань економіки повинен знати основи методології управління проектами, форми та методи фінансування та оцінки інвестиційних проектів, проводити техніко-економічні дослідження промислових об'єктів та надавати оцінку ефективності інвестицій.

Навчальна програма нормативної дисципліни «Обгрунтування фінансово-економічної ефективності проектів» є складовою системи стандартів вищої освіти та враховує нормативні документи МОН України, ОКХ ГСВО МОН України освітньо-кваліфікаційна характеристика підготовки магістра за спеціальністю 8.18010013 «Управління проектами» напряму підготовки 1801 «Специфічні категорії»; ОПП ГСВО МОН України освітньо-професійна програма підготовки магістра за спеціальністю 8.18010013 «Управління проектами» напряму підготовки 1801 «Специфічні категорії»; СВО ДонНТУнавчальний план за спеціальністю 8.18010013 «Управління проектами» напряму підготовки 1801 «Специфічні категорії», «Засоби діагностики якості вищої освіти рівня спеціаліст (магістр)», відбиває основні методичні напрямки навчально-наукового інституту «Вища школа економіки і менеджменту» і кафедри «Економіка і маркетинг».

Навчальна програма нормативної дисципліни «Обгрунтування фінансово-економічної ефективності проектів» розроблена на основі:

- ОКХ ГСВО МОН України освітньо-кваліфікаційна характеристика підготовки магістра за спеціальністю 8.18010013 «Управління проектами» напряму підготовки 1801 «Специфічні категорії»;

- ОПП ГСВО МОН України освітньо-професійна програма підготовки магістра за спеціальністю 8.18010013 «Управління проектами» напряму підготовки 1801 «Специфічні категорії»;

- СВО ДонНТУнавчальний план за спеціальністю 8.18010013 «Управління проектами» напряму підготовки 1801 «Специфічні категорії»

Мета: формування системи знань з бізнес-планування та фінансово-економічної оцінки інвестиційних та іноваційних проектів.

Завдання: вивчення засобів, методів та набуття навичок виконання інвестиційних проектів та їх фінансово-економічного аналізу й оцінки ефективности.

Предмет: інвестиційне проектування на підприємствах.

Нормативна дисципліна «Обгрунтування фінансово-економічної ефективності проектів» має зв’язки з наступними економічними дисциплінами: економіка підприємства, проектний аналіз, організація системи управління проектами, управління проектними ризиками та іншими.

ЗМІСТ

Тема 1: Основи сучасної теорії інвестуванння
Тема 2: Сутність інвестиційної та іноваційної діяльності підприємства. Інвестиційні проекти та їх класифікація.
Тема 3: Методичний інструментарій фінансово-економічної оцінки інвестицій.
Тема 4: Основні методи оцінки ефективности інвестицій.
Тема 5: Інвестиції, що конкурують та методи їх оцінки.
Тема 6: Оцінка ефективності інвестиційних проектів. Оцінка інвестиційного портфелю підприємства
Тема 7: Вплив інфляційних процесів на оцінку інвестиційних проектів.
Тема 8: Оцінка інвестиційних проектів з обліком факторів ризику та невизначеності.
Тема 9: Економічне обгрунтування іноваційних рішень.
Рекомендована література

Тема 1 «ОСНОВИ СУЧАСНОЇ ТЕОРІЇ ІНВЕСТУВАННЯ»

1. Поняття інвестицій, їх економічна сутність. Класифікація інвестицій.

2. Капітальні вкладення, їх особливості, склад та структура.

3. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

1. Поняття інвестицій, їх економічна сутність. Класифікація інвестицій.

Інвестиції – це усі види майнових і інтелектуальних цінностей, вкладених в об’єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої утворюється дохід (прибуток) чи досягається соціальний ефект.

У найбільш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу у всіх його формах у різні об'єкти (інструменти) з метою наступного його збільшення (одержання прибутку й досягнення іншого економічного й неекономічного результату).

Як економічна категорія інвестиції характеризують:

а) вкладення капіталу в об'єкти підприємницької діяльності з метою приросту спочатку авансованої вартості;

б) фінансові відносини між учасниками інвестиційної діяльності (інвесторами, забудовниками, підрядниками, державою, фінансовими інститутами й ін.), що виникають у процесі реалізації інвестиційних проектів.

Для підприємств інвестиції являють собою звичайно поточні витрати в грошовій формі, а результати — очікувані доходи також у грошовій формі. Тому якщо звернути увагу тільки на грошовий аспект інвестування, то з наведеного визначення можна зробити висновок, що інвестування є акт вкладення коштів (іменованих інвестиціями) з метою одержання доходу в майбутньому.

Виокремлюють:

1) реальні інвестиції — вкладення капіталу в реальні активи, тобто безпосередньо в засоби виробництва (виробничі потужності підприємств матеріальної сфери, включаючи нерухомість, будівництво) і предмети споживання;

2) фінансові інвестиції — вкладення капіталу в цінні папери підприємств сфери матеріального виробництва, а також розташування капіталу в банківських установах;

3) інтелектуальні інвестиції — вкладення капіталу у виробництво шляхом покупки патентів, ліцензій, ноу-хау, фінансування підготовки й перепідготовки персоналу.

Інвестиції класифікують:

1. За формою:

а) кошти і їх еквіваленти (цільові вклади, обігові кошти, паї й частки в статутних капіталах, цінні папери, кредити й т.п.);

б) земля;

в) будинки, спорудження, машини й устаткування, вимірювальні й іспитові засоби, оснащення й інструмент, будь-яке інше майно, використовуване у виробництві або, що є ліквідним;

г) майнові права, оцінювані, як правило, грошовим еквівалентом (секрети виробництва, ліцензії, товарні знаки, сертифікати, права землекористування й ін.).

2. По участі інвестора в інвестиційному процесі:

а) прямі — вкладення в статутний капітал з метою не тільки одержання прибутку, але й участі в керуванні підприємством. Вони припускають особисту участь інвестора у вкладенні капіталу в конкретний об'єкт інвестування;

б) непрямі — вкладення капіталу інвестора в об'єкти інвестування через фінансових посередників (інституціональних інвесторів) шляхом придбання різних фінансових інструментів;

в) портфельні — засоби, вкладені в економічні активи з метою одержання доходу й диверсифікованості ризиків.

3. По об'єкту інвестування:

а) інвестиції в майно, фізичні активи (матеріальні інвестиції) — вкладення, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (земельні ділянки, будинки, устаткування, запаси й т.п.):

- стратегічні — на створення нових підприємств, придбання цілісних майнових комплексів і т.п. в іншій сфері діяльності,

- базові — на розширення діючих підприємств, створення нових підприємств й виробництв у тієї ж, що й раніше, сфері діяльності,

- поточні — на підтримку відтворювального процесу, заміну основних засобів, капітальні ремонти, поповнення оборотних активів,

- інноваційні — на модернізацію підприємства, технічне переозброєння, забезпечення безпеки (у широкому змісті);

б) інвестиції в грошові активи (фінансові інвестиції) — вкладення у фінансове майно, придбання прав на участь у справах інших підприємств, боргових прав, вкладення грошей у банку на депозит і т.п.;

в) інвестиції в нематеріальні активи (нематеріальні інвестиції) — вкладення в підготовку кадрів, рекламу, організацію підприємства, соціальні заходи, торгівельні знаки й т.п. Їхня особливість — складність визначення терміну повернення й розміру очікуваному прибутку.

4. З погляду відтворювальної спрямованості:

а) нетто-інвестиції (початкові інвестиції, первинні інвестиції) — здійснюються при заснуванні або покупці підприємства, проекту й т.п.;

б) реноваційні інвестиції — обсяг капіталу, що інвестують в просте відтворення майна, що амортизується. Звичайно він дорівнює сумі амортизаційних відрахувань;

в) чисті інвестиції (реінвестиції) — спрямування частини чистого прибутку підприємства на придбання або виготовлення нових засобів виробництва;

г) валові інвестиції (брутто-інвестиції) — сума реноваційних і чистих інвестицій;

д) дезінвестиції — вивільнення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту.

2. Капітальні вкладення, їх особливості, склад та структура.

Капітальні вкладення – це інвестиції в основний капітал (основні засоби), у тому числі витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств, придбання машин, обладнання, інструменту, інвентаря та інші витрати.

Особливості капітальних вкладень:

- вони є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства;

- вони найбільш тісно пов'язані з виробничою діяльністю підприємства;

- вони схильні до високого ризику морального старіння;

- їх результати проявляються після здійснення витрат, тому виникає необхідність спеціальних методів порівняння витрат й результату;

- вони характеризуються тривалими термінами життя, внаслідок чого виникають високі інвестиційні ризики;

- розрахунки ефективності капітальних вкладень виконуються за тривалий період та мають прогнозний характер, тому виникає проблема вибору доцільної тривалості прогнозного періоду;

- інвестиційні витрати переводяться у поточні шляхом поступового їх переносу на готову продукцію з використанням спеціального методу – амортизації;

- вони є найменьш ліквідними;

- інвестиційний процес ускладнюється внаслідок необхідності притягнення як власних, так й позикових засобів.

Форми капітальних вкладень:

- нове будівництво – будівництво підприємств, будівель та споруд на нових земельних ділянках за початковим, встановленим у затвердженому порядку проектом (будівництво вважається новим до його завершення та вступу об'єкту в експлуатацію).

- реконструкція – оновлення основних фондів та об'єктів невиробничого призначення на більш досконалій технічній основі. До реконструкції відноситься повне або часткове переобладнання виробництва (без будівництва нових та розширення діючих цехів) із заміною морально та фізично застарілого обладнання, зміна етажності та інше. Її метою є збільшення виробничої потужності та обсягів виробництва інтенсивними методами, поліпшення якості продукції й таке інше;

- технічне переозброєння – один з елементів реконструкції. Воно включає комплекс заходів по підвищенню технічного й економічного рівня виробництва на основі впровадження прогресивної техніки й технології, механізації, автоматизації й т.д. (обсяг будівничих робіт незначний);

- модернізація – один з елементів технічного переозброєння, який складається в удосконаленні та приведенні активної частини основних фондів у відповідність сучасному рівню технологічних процесів шляхом конструктивної зміни машин, механізмів та обладнання;

- розширення діючого підприємства – друга й подальші черги будівництва; додаткові виробничі комплекси та виробництва, нові допоміжні й обслуговуючі виробництва на території діючого підприємства; збільшення пропускної здатності діючих виробництв й таке інше (це екстенсивний шлях збільшення виробничої потужності підприємства).

Витрати, що належать до капітальних вкладень:

а) витрати на будівельні роботи;

б) витрати на монтажні роботи;

в) витрати на обладнання, інструмент та інвентар (вартість придбання, доставки до будівельного майданчика, витрати на передмонтажні роботи);

г) інші роботи й витрати (витрати на придбання земельної ділянки, проектно-вишукувальні роботи й таке інше).

Розрізняють різну спрямованість капітальних вкладень. За цією ознакою існують:

- капітальні вкладення, що безпосередньо спрямовують у розвиток галузі:

а) прямі капітальні вкладення – витрати на створення основних фондів, проектно-вишукувальні та підготовчі роботи й т.д.;

б) супутні капітальні вкладення – витрати за границями будівельного майданчику.

- пов'язані (сопряженные – русск.) капітальні вкладення – витрати, що спрямовані у суміжні галузі, які забезпечують нормальне функціонування даної галузі.

Поряд з абсолютними показниками капітальних вкладень використовується відносний показник – питомі капітальні вкладення (ПКВ), який характеризує витрати на одиницю виробничої потужності, площі або обсягу виробництва.

Ефективність використання капітальних вкладень у значному ступені залежить від їх структури. Під структурою капітальних вкладень розуміють їх склад за видами, напрямками використання та їх частку у загальному обсязі капітальних вкладень. Розрізняють загальні та приватні структури капітальних вкладень.

До загальних структур капітальних вкладень відносять їх розподіл на реальні й портфельні (капіталоутворюючі та фінансові)

До приватних структур відносяться:

1. Економічна структура. Вона характеризує їх цільове призначення: вкладення безпосередньо у галузі виробничої та невиробничої сфер.

2. Технологічна структура – склад витрат на спорудження об'єкту за видами та їх частка у загальному обсязі інвестицій. При визначенні такої структури у складі витрат виділяють: витрати на будівельно-монтажні роботи (БМР); витрати на придбання машин та обладнання; інші роботи та витрати. Технологічна структура формує співвідношення між активною та пасивною частинами основних виробничих фондів. Витрати на БМР та інші витрати відносять до пасивної частини. Ця структура впливає на ефективність використання капітальних вкладень.

3. Відтворювальна структура – розподіл капітальних вкладень за формами відтворення основних виробничих фондів (нове будівництво, реконструкція, розширення). Вона характеризує співвідношення між витратами на відшкодування вибуття основних фондів й витратами на їх накопичення.

4. Галузева стуктура – характеризує розподіл капітальних вкладень між галузями, у тому числі між галузями, що виробляють товари та здійснюють ринкові та неринкові послуги (вона впливає на збалансованність розвитку усіх галузей економіки. Її удосконалення складається у дотриманні пропорційності та більш швидкому розвитку галузей, що забезпечують стратегічні цілі розвитку країни та регіонів).

5. Видова структура – розглядає розподіл капітальних вкладень за видами основних фондів: на будівництво житла, будівель (окрім житлових) та споруд; транспортних засобів і таке інше.

Капітальні вкладення відображуються у балансі підприємства по фактичним витратам.

3. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності спрямовано на проведення державної й регіональної інвестиційної політики, соціально-економічний розвиток країни й її територій, підвищення ефективності інвестицій, забезпечення безпечних умов життєдіяльності населення, охорони навколишнього середовища.

Функції державного керування інвестиційною сферою:

■ визначення напрямків економічного розвитку країни;

■ розробка державних інвестиційних програм;

■ проведення досліджень й формування прогнозів розвитку інвестиційного ринку;

■ створення економічних основ здійснення інвестиційної діяльності;

■ вироблення економічної й фінансово-кредитної політики держави з урахуванням заходів по стимулюванню, регулюванні й контролю інвестиційної діяльності;

■ організація фінансування особливо важливих проектів;

■ моніторинг інвестиційної діяльності, розробка нормативної бази;

■ ліцензування окремих видів діяльності.

Державне регулювання може здійснюватися прямими (адміністративними) і економічними методами. Державне регулювання прямими методами здійснюється на основі законодавчих актів, які можна розділити на основні й загальні. Основними актами є Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про режим іноземного інвестування» та інші. Загальними актами, що регулюють інвестиційну діяльність, є Господарський кодекс, Земельний кодекс та інші. До економічних методів відносяться амортизаційна, кредитна та валютна політика, система оподаткування, бюджетне інвестування, система фінансування та кредитування капітальних вкладень та інше.

Література: /2/, с. 8-31

Тема 2 «Сутність інвестиційної та інНоваційної діяльності підприємства. Інвестиційні проекти та їх класифікація»

1. Модель інвестиційної поведінки підприємства. Основні поняття інвестиційної та інноваційної діяльності підприємства та джерела їх фінансування.

2. Особливості інвестиційної діяльності підприємства. Обгрунтування стратегічних цілей та напрямків інвестиційної діяльності підприємства.

3. Форми планових документів та їх відмінності.Інвестиційні проекти та їх класифікація.

1. Модель інвестиційної поведінки підприємства. Основні поняття інвестиційної та іноваційної діяльності підприємства та джерела їх фінансування.

Модель інвестиційної поведінки характеризує теоретичну концепцію системи мотивації економічних суб'єктів, що збуджує їх до інвестиційної діяльності. Теорія інвестиційної поведінки підприємства заснована на припущенні, що кожний об'єкт хазяйнування намагається максимізувати результат інвестиційної діяльності.

Теорія інвестиційної поведінки поділяє мотиви інвестиційної діяльності на дві групи: економічні та неекономічні (інстітуціональні). Основу економічної мотивації складає очікуваний рівень інвестиційного прибутку, який зіставляється з нормою відсотку на кредитному ринку (у якості критеріального показника визначають чистий інвестиційний прибуток, тобто прибуток за винятком податків та інших обов'язкових платежів. При цьому прибуток повинен бути дисконтован). Норма відсотку на кредитному ринку характеризує вартість позикового капіталу. Якщо використовується не лише позиковий, а й власний капітал, то базою порівняння виступає середньозважена вартість капіталу, що притягається як інвестиційний ресурс.

Неекономічні мотиви інвестування визначаються місією підприємства, його загальною стратегією, складом персоналу й т.і. Вони мають підлеглий характер по відношенню до економічних.

Власник інвестицій, як правило має два варіанта їх використання:

1) за плату передати їх для здійснення підприємницької діяльності;

2) самому здійснити інвестиційну діяльність (трансформувати інвестиції у активи).

У широкому розумінні інвестиційна діяльність (ІД) – вкладення інвестицій та здійснення практичних дій з метою одержання прибутку та (або) досягнення іншого корисного результату.

У вузькому розумінні ІД являє собою процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення (з економічної точки зору – це створення та відтворення капіталу). Рух інвестицій включає дві основні стадії:

1. «Інвестиційні ресурси – вкладення засобів». Це є власно інвестиційна діяльність.

2. «Вкладення засобів – результат інвестування». Передбачає окупність витрат та одержання доходу в результаті здійснення інвестицій.

Основою інвестиційної діяльності є процес формування капіталу підприємства (див. рис 2.1). Інвестиції трансформуються у активи або використовуються для створення соціальних об'єктів. Активи, що використовуються для виробництва товарів та послуг, складають капітал підприємства, що є джерелом його існування.

Рисунок 2.1 – Трансформація інвестицій у капітал

Ринкова економіка значно розширює кількість учасників (суб'єктів) інвестиційної діяльності.

Суб'єкт інвестиційної діяльності – юридична або фізична особа, що здійснює інвестиційну діяльність. Ним може бути державні інститути та організації, підрядчики, організації інфраструктури ринку (банки, інвестиційні фонди, страхові кампанії та інш і), громадяни України, іноземні юрідичні та фізичні особи та інші.

Суб'єктів можна сгрупувати таким чином:

- інвестори – учасники, що володіють вільними інвестиційними ресурсами. Їх особливістю є відмова від негайного споживання наявних засобів на користь задоволення власних потреб у майбутньому на новому, більш високому рівні.;

- користувачі об'єктів інвестиційної діяльності (суб'єкти, які потребують інвестиційні ресурси);

- посередники – учасники, що забезпечують взаємодію інвестиційних інститутів із споживачами інвестиційних ресурсів.

Із точки зору витрат інвестиції характеризують напрямки вкладень та виступають як об'єкти інвестиційної діяльності. Вони включають:

- основний та обіговий капітал;

- цінні папери та цільові грошові вкладення;

- нематеріальні активи.

Поряд з поняттям інвестицій використовують поняття інновацій. Інновація визначається як кінцевий результат інноваційного процесу, який одержав втілення у вигляді нової або вдосконаленої продукції або технології.

Інноваційний процес включає науково-дослідницьки, дослідно-конструкторські, проектні та експеріментальні роботи, роботи по виробництву та експлуатації нової продукції, нових технологічних процесів та нових засобів організації виробництва, праці й управління.

Джерела фінансування інвестицій – це грошові засоби, які можуть бути використані у якості інвестиційних ресурсів. За способом притягнення по відношенню до суб'єкта інвестиційної діяльності виділяють інвестиційні ресурси, що притягнуто із внутрішніх та зовнішніх джерел.

Слід розрізняти внутрішні та зовнішні джерела фінансування інвестицій на макро- та мікроекономічному рівнях. На рівні макроекономіки до внутрішніх джерел відносять: державне бюджентне фінансування, збереження населення, накопичення підприємств, банків, страхових фірм й таке інше. До зовнішніх – іноземні інвестиції, іноземні кредити та позики.

На мікроекономічному рівні до внутрішніх джерел інвестування відносять власні засоби, що формуються на підприємстві. Основу власних фінансових засобів підприємства складають: частина чистого прибутку, що капіталізується, амортизація, інвестиції власників підприємства.

За національною приналежністю власників капіталу виділяють інвестиційні ресурси, що формуються за рахунок вітчизнянного та іноземного капіталу.

За титулом власника інвестиційні ресурси поділяють на власні та позикові.

Власні джерела інвестицій характеризують загальну вартість засобів підприємства, що забезпечують його інвестиційну діяльність та належать йому на правах власності. До них належать: статутний капітал; прибуток; амортизаційні відрахування; спеціальні фонди, що формуються за рахунок прибутку; засоби, що безоплатно передані підприємству для здійснення цільового інвестування та інше.

Власні засоби підприємства з точки зору способу їх притягнення можуть бути як внутрішніми (наприклад, прибуток, амортизація), так і зовнішніми (наприклад, додаткове розміщення акцій). Суми, що притягненні підприємством по цим джерелам ззовні, не підлягають поверненню.

Позикові джерела інвестицій характеризують притягнений підприємством капітал у всіх його формах на зворотній (возвратной –русск) основі. Це фінансові зобов'язання, які підлягають погашенню на визначених умовах.

2. Особливості інвестиційної діяльності підприємства. Обгрунтування стратегічних цілей та напрямків інвестиційної діяльності підприємства.

Здійснення інвестицій є важливою умовою реалізації стратегічних та тактичних задач розвитку й ефективної діяльності підприємства. Роль інвестицій у забезпеченні ефективності підприємства:

- головне джерело формування виробничого потенціалу підприємства;

- основний механізм реалізації стратегічних цілей економічного розвитку;

- головний механізм оптимізації структури активів;

- основний фактор формування довгострокової структури капіталу;

- важлива умова забезпечення зростання ринкової вартості підприємства;

- основний механізм забезпечення простого та розширеного відтворення основних засобів та нематеріальних активів;

- головний інструмент реалізації іноваційної політики;

- один з механізмів рішення завдань соціального розвитку персоналу.

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства.

Інвестиційна діяльність підприємства – це спрямовано здійснюваний процес пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів інвестування, формування сбалансованої інвестиційної програми (інвестиційного портфелю) та забезпечення її реалізації.

За спрямованістю інвестиційну діяльність підприємства можна поділити на внутрішю та зовнішню (див. рис.2.2)

Рисунок 2.2 – Напрямки інвестиційної діяльності підприємства

Основні особливості інвестиційної діяльності підприємства (ІДП):

1. ІДП є головною формою забезпечення зростання його виробничої (операційної) діяльності та має підлеглий характер по відношенню до його цілей та завдань. Вона сприяє зростанню його операційного прибутку за двома напрямками:

а) зростання операційних доходів за рахунок зростання обсягів виробничо-збутової діяльності;

б) зменшення питомих операційних витрат.

2. Форми та методи ІДП у меньшому ступені залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж виробнича діяльність (пояснюється зв'язком з фінансовим ринком, галузева сегментація якого практично відсутня на відміну від галузевих сегментів товарного ринку).

3. Обсяги ІДП характеризуються нерівномірністю за окремими періодами.

4. Прибуток підприємства (а також інші форми ефекту) в процесі ІДП формуються звичайно з «лагом затримання».

5. ІДП формує самостійний вид грошових потоків підприємства, які різняться у окремі періоди за своєю спрямованністю (наприклад, доходи за інвестиційним проектом, доход від ліквідації активів, інвестиційні витрати, витрати по ліквідації активів).

6. ІДП притаманні специфічні види ризиків, що об'єднуються поняттям «інвестиційний ризик».

Інвестиційна діяльність є необхідною умовою кругообігу засобів господарюючого суб'єкту. У свою чергу виробнича діяльність створює передпосилки для нових інвестицій. Тому будь-який вид підприємницької діяльності включає процеси інвестиційної та основної діяльності, які складають єдиний економічний процес (див. рис. 2.3)

Рисунок 2.3 – Взаємозв'язок інвестиційної та основної діяльності підприємства

Стратегічні цілі ІДП – це описані у формалізованому вигляді прогнозні параметри стану його інвестиційної діяльності, що дозволяють керувати нею у довгостроковій перспективі та оцінювати її результати.

Їх можна класифікувати:

1. За виглядом ефекту, що очикують:

- економічні цілі (одержання доходу або інших економічних результатів);

- неекономічні цілі (рішення соціальних завдань, екологічна безпека й таке інше).

2. За напрямками інвестиційної діяльності:

- цілі реального інвестування;

- цілі фінансового інвестування (формування портфелю фінансових інвестицій й т.і.);

- цілі формування інвестиційних ресурсів (темпи формування власних інвестиційних ресурсів, структура формуємих ресурсів та їх вартість).

3. За спрямованістю інвестиційної діяльності:

- внутрішні цілі – визначають напрямки розвитку внутрішніх інвестицій підприємства (розвиток виробничої діяльності, рішення соціальних проблем й т.д.);

- зовнішні цілі – спрямування та очикуванні результати зовнішніх інвестицій підприємства (вітчизнянних й іноземних).

4. За пріоритетним значенням:

- головна ціль – максимізація добробуту власників підприємства;

- основні цілі – забезпечують реалізацію головної;

- допоміжні (всі інші).

5. За спрямованістю відтворювального процесу:

- цілі розвитку (прирост активів або власного капіталу підприємства);

- реноваційні цілі (своєчасна заміна амортизуємих основних засобів та нематеріальних активів)

Існують також інші ознаки класифікації.

На основі системи цілей інвестиційної стратегії підприємства розробляють стратегічні напрямки його інвестиційної діяльності. При цьому вирішують завдання:

- визначення співвідношення різних форм інвестування;

- визначення галузевої та регіональної спрямованності інвестиційної діяльності.

Факторами, що визначають співвідношення форм інвестування є:

1. Функціональна спрямованість діяльності підприємства (інстітуціональні інвестори здійснюють ІД на ринках цінних паперів, виробничі підприємства здійснюють в основному капітальні вкладення).

2. Стадія життєвого циклу підприємства.

3. Розміри підприємства.

4. Характер стратегічних змін виробничої діяльності. Поступові стратегічні зміни пов'язані з відносно незначними обсягами змін виробничої діяльності за періодами. Преривчасті зміни характеризуються стрибкоподібними значними відхиленнями обсягів виробничої діяльності, що дає тимчасово не використовувані інвестиційні ресурси, що можна використовувати на фінансове інвестування.

5. Прогнозована ставка відсотку на фінансовому ринку.

6. Темп інфляції, що прогнозується.

3. Форми планових документів та їх відмінності. Інвестиційні проекти та їх класифікація.

Економічна оцінка інвестицій необхідна в наступних видах планових документів:

- стратегічний план;

- бізнес-план;

- техніко-економічне обгрунтування (ТЕО);

- інвестиційний проект.

Бізнес-план у найбільшому ступені з планів фірми має зовнішю спрямованність. На відміну від традиційного плану він враховує не тільки внутрішні цілі підприємницької організації, але й зовнішні, корисні новій справі. Розробка бізнес-плану підприємства дозволяє йому визначити свої кінцеві та локальні цілі, аналізувати загальний стан справ, визначати методи впливу на ситуацію (його розробка розуміє комплексне дослідження усіх аспектів діяльності підприємства).

Найбільш близький до бізнес-плану такий роповсюджений раніше документ як ТЕО. Його відмінність полягає у тому, що це специфічний плановий документ для створення й розвитку промислових об'єктів. Тому особливий акцент зроблено на виробничо-технічні аспекти проекту. Техніко-економічне обгрунтування проекту (ТЕО) являє собою документально оформлені результати маркетингових та техніко-економічних досліджень, що обгрунтовують доцільність та можливості реалізації інвестиційного проекту. ТЕО, як правило, складається для проектів впровадження нових технологій, обладнання на вже існуючому підприємстві, тому аналіз ринку, маркетингова стратегія, опис кампанії та продукту в ньому можуть бути відсутні. (наприклад, маркетингова частина буде в ТЕО лише у випадку, якщо впровадження іновацій може істотно вплинути на маркетингову стратегію підприємства). В ТЕО наводять інформацію про причини вибору технологій та рішень, прийнятих у проекті, результати від їх впровадження та економічні розрахунки ефективності. Тобто ТЕО складають, якщо треба довести необхідність вибору саме запропонованого варіанта обладнання, технології, процесу і таке інше.

Бізнес-план, як і стратегічний план, охвачує достатньо тривалий період, зазвичай 3-5 років, інколи більше. Але між бізнес-планом та стратегічним планом є наступні відмінності:

- на відміну від стратегічного плану бізнес-план включає не цілий комплекс загальних цілей фірми, а лише одну з них, яка пов'язана із створенням й розвитком визначенного нового бізнесу. Бізнес-план орієнтован лише на розвиток, а стратегічний може включати й інші типи стратегії організації;

- стратегічні плани – зазвичай плани із зростаючим горизонтом часу (із виконанням наступного річного плана його результат аналізується, що відображується у коректировці стратегічного плану. Досить часто до стратегічного плану додається наступний річний період). Бізнес-план має чіткі часові границі, у межах яких він повинен бути виконан (тобто бізнес-план ближчий до проекту ніж до стратегічного плану);

- в бізнес-плані функціональні складові (план виробництва, план маркетингу і т.д.) є рівноважними частинами його структури.

В умовах ринкової економіки функції ТЕО все найчастіше виконують інвестиційні проекти, які найбільш близьки до бізнес-плану за структурою та викладенням матеріалу.

З точки зору концепції Project Managment (управління проектами) проект – це зміна вихідного стану системи (наприклад, підприємства), пов'язана із витратами часу та коштів.

Проект включає три основні елементи: задум (замысел – русск.), засоби реалізації (рішення), цілі реалізації (результати рішення). Будь-який проект характеризується 4 основними факторами (ознаками):

- спрямованністю на досягнення конкретних цілей;

- масштабом (розміром) проекту;

- обмеженою протяжністю у часі (терміни реалізації);

- обмеженістю ресурсів.

У більшості проектів один або декілька з факторів домінує. Так, інвестиційний проект характеризується значними (більше року) термінами реалізації та обмеженістю ресурсів.

Інвестиційний проект – це програма рішення економічної проблеми, вкладення засобів у яку приводить до їх віддачі (одержання доходу, прибутку, соціальних ефектів) після проходження визначенного терміну з початку здійснення проекта.

Проміжок часу між початком інвестування та моментом одержання віддачі від вкладення засобів має назву часового лагу. Тобто інвестиційні проекти мають дві визначальні ознаки – необхідність великих вкладень у проект та наявність часового лагу між вкладеннями та одержанням віддачі від них

Поняття «інвестиційний проект» можна розглядати у двох аспектах:

як діяльність, що передбачає здійснення комплексу заходів для досягнення поставленої мети – інвестиційний процес (близько за змістом справа, заход);

як систему організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, що необхідні для здійснення яких-небудь дій або для опису цих дій – інвестиційний бізнес-план.

Інвестиційний проект як вид господарської діяльності здійснюється протягом усього інвестиційного циклу. Тому більш доцільно розглядати його у другому аспекті.

Інвестиційний проект (як документ) складається з:

- обґрунтування інвестицій у вигляді інвестиційної пропозиції й техніко-економічного обґрунтування доцільності інвестицій;

- техніко-економічного обґрунтування проекту;

- проектно-кошторисної документації;

- дозвільно-контрактної й іншої документації, що забезпечують реалізацію інвестиційного проекту.

Бізнес-план іноді виступає по відношенню до інвестиційного проекту як документ, що являє собою план розробки й реалізації відповідної частини інвестиційного проекту. У цьому випадку вже здійснено предпроектний аналіз й є необхідність в ітоговому документі, який дозволяє не тільки прийняти рішення, но й указати, що та коли необхідно зробити. Такий бізнес-план є головним документом для кредиторів та самого підприємця.

Таким чином, інвестиційний проект та бізнес-план можуть бути близькими за структурою. Особливо близька структура бізнес-плану до проекту у той частині, де викладається обгрунтування інвестиційного задуму.

У залежності від цілей інвестування можна виділити наступні види інвестиційних проектів, що забезпечують:

- приріст обсягу випуску продукції;

- оновлення асортименту продукції;

- підвищення якості продукції;

- зменшення собівартості продукції;

- рішення соціальних, екологічних та інших завдань.

Іншими класифікаційними ознаками можуть бути:

- сфера діяльності проекта: технічний, організаційний, економічний, соціальний типи проекта;

- склад та структура проекту: моно-, мульти-, мегапроект (цільові програми розвитку регіонів, галузей й таке інше);

- тривалість проекту: короткостроковий (до 3-х років); середньостроковий (3-5 років), довгостроковий;

- ступінь залежності проекту: альтернативні; незалежні; взаємопов'язані проекти;

- за об'єктом інвестиційної діяльності: фінансовий; реальний;

- за характером цілі проекту: антикризовий; маркетинговий, освітній; іноваційний; надзвичайний; реструктурізаційний

Робота над інвестиційним проектом передбачає проведення серії взаємоузгоджених видів аналізу – технічного, комерційного, інституціонального, фінансового, економічного, екологічного, соціального. Принципову відповідь на питання о цінності проекту надають фінансовий та економічний напрямок аналізу. Різниця їх складається у тому, що фінансовий аналіз – це розрахунок з точки зору інвестора та (або) фірми-організатора проекту, а економічний – розрахунок з точки зору національних інтересів.

Оцінка фінансової спроможностіі проекту базується на 3 основних прогнозних формах, або базових формах фінансової оцінки, іменованих «Звіт про прибуток», «Звіт про рух грошових коштів», «Балансовий звіт (баланс)».

Література: /2/, с. 59-80, с.87-93; /3/, с. 42-60

Тема 3 «Методичний інструментарій фінансово-економічної оцінки інвестицій.»

1. Облік фактору часу при оцінці ефективності інвестицій. Оцінка вартості коштів у часі.

2. Облік амортизації при оцінці ефективності інвестицій.

3. Оцінка ліквідності інвестицій.

1. Облік фактору часу при оцінці ефективності інвестицій. Оцінка вартості коштів у часі.

Час є особливим економічним ресурсом, тому що люди в своїй діяльності мають обмежену його кількість. Однак час досить рідко відносять до економічних ресурсів, тому що його не треба добувати.

Між тим виробники вимушені спочатку здійснювати витрати для створення факторів виробництва, а лише потім відшкодовують ці витрати продажем продукту, який створен завдяки використанню цих факторів. Проміжок часу між вкладенням засобів та їх перетворенням у діючі фактори виробництва може істотно відрізнятися для різних факторів та стадій виробництва. Джерелом приросту капіталу та мотивом здійснення інвестицій є прибуток, що набувається від них. Ці два процеси – вкладення капіталу та одержання прибутку – можуть відбуватися у різній часовій послідовності:

а) послідовне протікання процесів вкладення капіталу й одержання прибутку, тобто прибуток одержують відразу після завершення інвестицій у повному обсязі;

б) паралельне протікання процесів вкладення капіталу й одержання прибутку, тобто одержання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування;

в) інтервальне протікання процесів, тобто між періодом завершення інвестицій й одержанням прибутку проходить визначений час (часовий лаг).

Тому одна з головних проблем економічної оцінки інвестицій полягає у тому, щоб зіставити виплати, які робляться у різні моменти часу, так як однакові за величиною витрати, здійснені у різний час, економічно нерівнозначні (гривня, що одержана сьогодні, дорожче ніж та, що одержана у майбутньому).

Фінансові ресурси мають часову цінність, яку можна розглядати у декільках аспектах:

1) здатність інвестицій приносити дохід на вкладений капітал, як мінімум, за двома причинами:

- збільшення вартості первинного капіталу з плином часу внаслідок змін у фізичних характеристиках (рост дерев, дозрівання врожаю й таке інше);

- одержання додаткового доходу на капітал внаслідок збільшення продуктивності при використанні більш ефективних засобів виробництва;

2) зміна купівельної здатності грошей, тобто грошові засоби у даний момент та в майбутньому при однаковій номінальній вартості мають різну купівельну здатність внаслідок знецінення грошей (інфляції);

3) обіг грошових засобів як капіталу та одержання доходу від обігу капіталу (збільшення швидкості обігу капіталу рівнозначно підвищенню ефективності інвестицій)

Рисунок 3.1 – Схема обігу капіталу (інвестицій)

Існують різні аспекти обліку фактору часу:

- різночасність витрат й результатів;

- динаміка цін (інфляція);

- затримка платежів (проміжок часу між постачанням продукції та її оплатою);

- кон'юнктура ринку;

- знос обладнання, технологій, продукції;

- умови формування та використання виробничих запасів;

- терміни будівництва (будівничий лаг).

Часовий лаг – це економічний параметр, що показує затримку або випередження одного економічного явища у порівнянні з іншим, пов'язанним з ним явищем. Важливими видами лагів є інвестиційний та будівничий.

Інвестиційний лаг – інтервал часу між наданням інвестицій на будівництво виробничих об'єктів й введенням основних фондів або виробничих потужностей в експлуатацію.

Він характеризує період «омертвління» капіталу, вибуття його з активного виробничого обігу та включає будівничий лаг та лаг освоєння проектної потужності створюваного виробництва.

Будівничий лаг – період часу між середнім моментом здійснення інвестицій (капітальних вкладень) й одержанням ефекту у вигляді кінцевої будівельної продукції.

Він характеризується часом, необхідним для здійснення всіх стадій по проектуванню та будівництву підприємств, будівель та споруд. Цей лаг характеризує якісну сторону тривалості інвестиційного циклу (будівництва) та відображує середній термін відволікання у незакінчене будівництво загальної суми інвестицій.

Економічна оцінка інвестицій потребує здійснення різного роду фінансово-економічнихї розрахунків, пов'язаних з потоками грошових коштів у різні періоди часу. Ключову роль у цих розрахунках має оцінка вартості грошей у часі.

Одна з базових концепцій економіки полягає в тому, що вартість визначеної суми коштів – це функція від часу виникнення грошових доходів або витрат.

Тобто вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку, в якості якої може виступати норма позичкового відсотку. Так як інвестування тривалий процес, то необхідно порівнювати вартість грошей на початку їхнього інвестування з вартістю грошей при їх поверненні у вигляді майбутнього прибутку, амортизаційних відрахувань і таке інше.

В практиці економічних розрахунків вплив різночасності витрат й результатів враховується шляхом приведення за шкалою часу. Точкою приведення може бути (див. рис. 3.2):

- початок інвестиційного проекту – «0» (початок першого кроку);

- перший рік – «0-1» (перший крок);

- рік завершення інвестицій (будівництва) – «3»;

- останній рік життєвого циклу інвестицій (розрахункового періоду) – «7-8»;

- закінчення життєвого циклу (розрахункового періоду) – «8» та інші.

Рисунок 3.2 – Схема точок можливого приведення витрат та результатів за «шкалою часу»

Приведення за шкалою часу може здійснюватися на основі процесів нарощування й дисконтування.

Нарощування – це процес визначення повертаємої (майбутньої) суми грошових засобів, якщо відомі вихідна сума вкладень, процентна ставка доходу від них та період накопичення.

Дисконтування – процесс приведення грошових сум, одержаних у майбутньому, до більш раннього (початкового) моменту часу.

Тобто прийнято використовувати два основних поняття:

- майбутня вартість грошей, FV (future value);

- поточна (сучасна) вартість грошей, PV (prezent value)

Майбутня вартість грошей являє собою суму інвестованих у дійсний момент коштів PV, у яку вони перетворяться через деякий період часу Т з урахуванням визначеної ставки проценту Е (див. рис. 3.3).

(3.1)

де FV – майбутня вартість грошей, грош. од.,

- фактор складного проценту (коефіцієнт нарощування)

Рівняння (3.1) має назву стандартної формули складного проценту, або формули нарощування (компаудинга), або капіталізації процентного доходу.

PV Гроші

PV ₁ = PV + PV *Е = PV *(1 + Е)

PV ₂ = PV ₁ + PV ₁*Е = PV ₁*(1 + Е) = PV *(1 + Е)²

..........

PV _T = FV = PV *(1 + Е)^T

Т

Рисунок 3.3 – Графік нарощування суми вклада за складними відсотками.

Компаудинг – зростання у часі деякої грошової суми у результаті реінвестування одержаних на неї відсотків.

В інвестиційному аналізі під стандартним часовим інтервалом розуміють один рік. Якщо аналізується ефективність декількох інвестиційних проектів з різними інтервалами нарощування капіталу (раз в рік, раз в кавартал і т.і), необхідно використовувати узагальнюючий показник, що дозволяє зробити їх порівняльну оцінку. Таким показником є ефективна річна процентна ставка (EAR), яка являє собою темп приросту капіталу:

(3.2)

де Е – річна ставка проценту, ч. од.,

m – кількість нарахувань за рік

Звідси

де Еm – процентна ставка за підперіод m, %

m – кількість підперіодів у рамках періоду (року)

Сучасна (поточна) вартість грошей являє собою суму майбутніх грошових надходжень, наведених з урахуванням визначенної ставки проценту (дисконтної ставки) до теперішнього періоду.

Визначення сучасної вартості грошей пов'язано с процесом дисконтування, який являє собою операцію, зворотню нарощуванню при обумовленому кінцевому розмірі грошових засобів.

Формула визначення поточної вартості має вигляд

(3.3)

За допомогою коефіцієнтів дисконтування можна підрахувати поточну вартість будь-якого одночасного грошового платежу. Однак інвестування засобів у різні проекти зазвичай передбачає виплати, що робляться через визначені проміжки часу. При цьому виникає ряд послідовних платежів, які зазвичай мають назву потоку платежів. Тому в оцінці інвестицій частіше потребується визначити дисконтовану (поточну) вартість грошового потока (нарощенну суму).

Є декілька загальних правил для визначення поточної вартості будь-якої послідовності грошових потоків. Почнемо з правила підсумовування поточних вартостей (present value addition rule): поточна вартість будь-якого набору грошових потоків дорівнює сумі поточних вартостей кожного з грошових потоків у наборі.

(3.4)

Дата добавления: 2014-01-04