Суть та методологія оцінки економічного потенціалу господарського комплексу країни та регіону

Із точки зору сучасної економічної думки, поняття економічного потенціалу господарського комплексу характеризується як складна, комплексна категорія, що має соціально-економічний, економіко-історичний та еколого-економічний характер. Так, поняття "потенціал" являє собою похідну від латинського "Роtепіїа" — сила і характеризує у найбільш широкому розумінні сукупні можливості щодо виробничої діяльності всіх продуктивних сил суспільства.

Упродовж різних історичних етапів функціонування продуктивних сил поняття економічного потенціалу включало в себе різні набори складових, серед яких останнім часом в обов'язковому порядку враховувались потенціал природних ресурсів, потенціал людських ресурсів та потенціал виробничих потужностей галузей суспільного виробництва. Загалом економічний потенціал, з традиційної точки зору, характеризувався як сукупний ресурсний потенціал виробничо-економічної діяльності — як сукупна продуктивність природних, людських і матеріально-виробничих ресурсів [див. Формулу (1)]. При цьому економічний потенціал обраховувався, як проста сума складових:

ЕП=П_пр+П_лр+П_Мвр,

(1)

де ЕП — економічний потенціал; П_пр — потенціал природних ресурсів — продуктивність природних ресурсів; П_лр — потенціал людських ресурсів — сукупна здатність до праці людей — учасників виробництва; П_мвр — потенціал галузей матеріального виробництва (промисловості та сільського господарства) й інфраструктури — їх здатність до виробництва товарів і послуг.

Таке трактування економічного потенціалу було притаманним суспільно-виробничій формації так званого "індустріального суспільства". При цьому, однак, практично мало враховувалось багатоаспектна економічна діяльність у сфері нематеріального виробництва. Тому сучасна економічна наука використовує розширене поняття економічного потенціалу, враховуючи, крім вказаного, додаткові аспекти: функціонування потенціалу наукової (інформаційно-технологічної) сфери, соціальної інфраструктури, ринкової інфраструктури, еколого-економічні, суспільно-географічні та суспільно-політичні фактори розвитку суспільства.

Враховуючи структурну будову національної економіки, сучасними дослідниками пропонується наступна, розширена структура економічного потенціалу (2), який характеризується як сукупна продуктивність всієї ресурсної бази суспільного виробництва — потужність всіх продуктивних сил суспільства:

ЕП=К_е(∑П_рп+∑П_лк+∑П_СІ>)≤ЕкП,

(2)

де К_е — загальний коефіцієнт емерджентності сукупного ресурсного потенціалу, що враховує явище, за якого сукупна продуктивність елементів системи є вищою за просту суму окремих її елементів. Ке залежить від рівня комплексності використання елементів сукупного ресурсного потенціалу економічної діяльності;

∑П_рп — природно-ресурсний потенціал, сукупна максимальна продуктивність всіх компонентів (мінеральних, земельних, водних, лісових,

мисливсько-рибальських (фауністичних) та рекреаційних) природних ресурсів у певних природних умовах конкретної географічної території (регіону) функціонування продуктивних сил;

∑П_ЛК — потенціал людського капіталу, сумарний людський капітал, сукупна максимальна продуктивність робочої сили всіх учасників суспільного виробництва у всіх сферах антропогенної діяльності — як в галузях суспільного матеріального виробництва, так і в інфраструктурній сфері, суспільно-політичному управлінні, домашньому господарстві тощо в певних суспільно-політичних умовах економічної діяльності;

∑П_Св— потенціал суспільного виробництва (потенціал матеріально-виробничих, науково-інформаційних та інноваційно-інвестиційних ресурсів)— сукупна максимальна потужність щодо виробництва товарів і послуг всіх об'єктів господарювання суспільного виробництва, сукупна продуктивність галузей матеріального виробництва, виробничої інфраструктури та соціальної сфери (соціальної інфраструктури), ринкової інфраструктури і містить також в собі науковий (інформаційно-технологічний) потенціал суспільства;

ЕкП — екологічний потенціал території (регіону, країни, земельної кулі тощо) — максимально можлива сукупна продуктивність всього комплексу продуктивних сил цієї території за умов дотримання самовідтворення природного середовища їх функціонування. Екологічний потенціал території відображає, таким чином, не реальну, а певною мірою гіпотетичну, умовну величину — екологічну "місткість" території щодо розвитку і розміщення продуктивних сил. Враховуючи значне економічне значення, екологічний потенціал часто рівноцінно замінюється поняттям "еколого-економічний потенціал".

Як видно з рівняння (2), економічний потенціал території завжди є величиною, меншою за потенціал екологічний, тобто в конкретно-історичних рамках існують певні природно-екологічні обмеження розвитку суспільного виробництва, що є фактором стримування зростання виробництва та збільшення демографічного навантаження на навколишнє середовище. При цьому будь-які спроби нарощення економічного потенціалу за межами потенціалу екологічного без запровадження певного комплексу природоохоронних та природовідновлюючих заходів (для відновлення екологічного потенціалу) будуть неефективними і призведуть до прискореного зменшення екологічного потенціалу території. Враховуючи певний лаг реагування природного середовища на антропогенну діяльність, залежно від ступеня та характеру дії, за рахунок зворотної дії еколого-економічних факторів на суспільне виробництво за якийсь час ситуація "природа — суспільство" дійде критичного стану.

Враховуючи високі ступені демографічного та техногенного навантаження на довкілля в сучасній Україні, можна констатувати той факт, що в регіонах екологічної біди (Чорнобильському регіоні, Закарпатті, на Буковині, у Донбасі, в північних районах Криму тощо), з одного боку, розвиток економічного потенціалу територій став фактором порушення еколого-економічної рівноваги, екологічної кризи природного середовища, а з іншого боку — екологічний стан довкілля став фактором обмеження економічного потенціалу.

Складові економічного потенціалу господарського комплексу. Загальний коефіцієнт емерджентності економічного потенціалу К_е відображає комплексне, найбільш повне та ефективне залучення компонентів економічного потенціалу у суспільне виробництво, є показником оптимальності співвідношення участі у циклі суспільно-економічного відтворення всіх компонентів ресурсів. При цьому певною мірою ідеальним випадком К_е = mах (дорівнює максимально теоретично можливому) є абсолютно збалансоване, повне та економне й водночас ефективне використання всіх компонентів ресурсного потенціалу. В реальності завжди К_е < mах. Проте за рахунок оптимізації співвідношень "потреби —виробництво", "ресурси — готова продукція", "виробництво — споживання", "витрати — прибуток" можливим є істотне коригування К_е у напрямі максимізації цього коефіцієнту. Значним чином коефіцієнт емерджентності відображає й відносини суспільства і природи. Вищий коефіцієнт свідчить про більшу гармонійність цих відносин.

Природно-ресурсний потенціал П_рп сам є величиною емерджентною тобто будучи представленим у вигляді суми продуктивностей компонентів П_рп, характеризується величиною, більшою за просту арифметичну компонентну суму (3).

∑П_рп = ке_п(П_мр+П_эр+П_вр+П_лс+П_фр+П_рр),

(3)

де кеп — частковий коефіцієнт емерджентності ресурсного потенціалу (П_рп);

П_мр — потенціал мінерально-ресурсного комплексу;

Пэ_р — потенціал земельних ресурсів;

П_вр — потенціал водних ресурсів;

П_лс — потенціал лісових ресурсів;

П_фр — потенціал фауністичних (мисливсько-рибальських) ресурсів;

П_рр — потенціал природно- рекреаційних ресурсів.

Потенціал людського капіталу П_лк відображає здібності, навики праці, економічну активність, здоров'я населення. В категорії людського капіталу оцінюються не тільки наявні на даному етапі, але й потенційні працівники — створювачі матеріальних благ.

∑П_ж = ке_л(П_зтр+П_нзтр+П_нтр),

(4)

де ке_л — частковий коефіцієнт емерджентності людського ресурсного потенціалу (людського капіталу);

П_зтр — потенціал зайнятих трудових ресурсів;

П_нзтр — потенціал трудових ресурсів, незайнятих в економічній діяльності;

П_нтр — людський капітал, що характеризує осіб, які не входять до категорії трудових ресурсів (працюючих осіб непрацездатного віку, інвалідів тощо, інших потенційних і реальних учасників суспільного виробництва).

Потенціал суспільного виробництва П_св в сучасному, постіндустріальному суспільстві все більше визначається інформаційно-технологічною складовою, вплив якої позначається і на зростанні економічного потенціалу загалом. Все частішою стає ситуація, за якої наукова (інформаційно-технологічна складова) стає визначальним фактором зростання економічного потенціалу суспільства. При цьому комплексність, збалансованість використання компонентів П_св зараз переважним чином і характеризується ступенем впровадження науково-технічних та інформаційно-технологічних розробок у виробництво (5). Враховується також й пріоритет ринкової інфраструктури.

∑П_св=ке_в(П_мв+П_СІ+П_рі+П_ні),

(5)

де ке_в — частковий коефіцієнт емерджентності ресурсного потенціалу суспільного виробництва;

П_мв — потенціал галузей матеріального виробництва;

П_сі — потенціал соціальної сфери (соціальної інфраструктури);

П_рі — потенціал ринкової інфраструктури;

П_ні — науковий (інформаційно-технологічний) потенціал суспільства.

Оскільки економічний потенціал є багатоаспектною характеристикою, він має бути вимірюваним по всіх складових за єдиним критерієм. Таким критерієм є вартісна, грошова величина, що характеризує собою суспільну споживчу вартість потенціалу ресурсів. Тобто економічний потенціал можна виразити в грошовому вимірі по кожній зі складових. При цьому єдиним критерієм для оцінки ресурсів, що характеризує їх суспільну споживчу вартість, є економія суспільної праці в ресурсокористуванні.

Критерієм оцінки природно-ресурсного потенціалу є комплексний соціально-економічний ефект від ресурсокористування шляхом отримання кінцевої продукції (продуктивність земельних угідь, ефект від використання мінеральної сировини, лісових, водних та фауністичних ресурсів тощо), або такий, що отриманий через економію витрат на відновлення робочої сили за рахунок користування природно-рекреаційними ресурсами.

В разі людського капіталу ресурсний потенціал оцінюється суспільною споживчою вартістю робочої сили, яка в сучасному суспільстві є основною продуктивною силою. Основною характеристикою вартості робочої сили є продуктивність праці (економія живої праці). При цьому зараз порівняно низька вартість робочої сили вкупі з високими кваліфікаційними характеристиками є одним з позитивних факторів відродження національної економіки України.

Для потенціалу суспільного виробництва критерієм оцінки є також суспільна споживча вартість створених товарів та наданих послуг — економія суспільної праці від використання нематеріального (наукових досягнень, технологій, конструкторських розробок) та матеріального (технологічного устаткування, споруд, машин тощо) капіталу. Особливою в постіндустріальному суспільстві стає роль саме нематеріального капіталу, який стає провідним фактором розвитку через уречевлення в матеріальних досягненнях. Ефект від використання послуг інфраструктури також все більше виступає структуро-формуючим фактором потенціалу суспільного виробництва.

Таким чином, указані три складові формують економічний потенціал, країни, який можна охарактеризувати як сукупний ресурсний потенціал; народного господарства країни, інтегральний потенціал її продуктивних сил

Отже, економічний потенціал є величиною, яка має часову складову, тобто >. продуктивність ресурсів має вимірюватись за певний час. Таким часовим проміжком, враховуючи застосовану в Україні річну систему обчислення національних рахунків, є один рік. Таким чином застосування річного виміру для оцінки економічного потенціалу країни дає змогу оцінити річну потужність продуктивних сил країни. При цьому оцінці підлягає не тільки реальна продуктивність використаних потужностей загальноресурсного комплексу, але й його потенційно можлива продуктивність за рахунок завантаження недовикористаних потужностей та через освоєння додаткових нових потужностей за певний проміжок часу (рік) з використанням у суспільному виробництві (6).

∑ЕП_р = ЕП_вр+ЕП_нвр+ΔЕП_р,

(6)

де ∑ЕП_р — сукупний річний економічний потенціал країни;

ЕП_вр — економічний потенціал (сукупна продуктивність) використаних потужностей загальноресурсного комплексу;

ЕП_нвр — економічний потенціал ресурсів, не використаних в даному році для потреб суспільного виробництва; ^;

ΔЕП_р — додаткові нові потужності, освоєні за рік і використані в суспільному виробництві.

Дослідження потенціалу господарського комплексу країни та регіону є достатньо складним завданням. Для вимірювання компонентів різних складових економічного потенціалу використовується система показників регіональної статистики, яка містить у собі низку груп показників. їх можна диференціювати в такий спосіб:

1. Загальносистемні (загальноекономічні) показники, до яких можна віднести: ВВП, чистий дохід (ЧД), валову додану вартість, відрахування в регіональний бюджет, середньодушовий доход тощо.

2. Структурні показники, що характеризують співвідношення і пропорції економічної діяльності (наприклад, демографічний склад населення, зайнятість, ресурсоспоживання, невиробниче споживання населенням товарів і послуг тощо, галузева й територіальна структура господарства). Окремими структурними показниками є показники спеціалізації регіональної економіки.

3. Показники, які характеризують ступень залучення у виробництво природно-ресурсного, соціально-демографічного та виробничого потенціалу (показники освоєння території, сільськогосподарське використання грунтів, відсоток зайнятого населення з усієї його чисельності, залучені у виробництво потужності галузей матеріального виробництва та інфраструктури).

4. Показники, що характеризують збалансованість та комплексність соціально-економічного розвитку регіону. Наприклад, показники обсягів виробництва і витрат, пов'язаних з цим виробництвом, показники відношень споживання ресурсів до виробництва товарів та послуг, відношення показників виробництва і споживання в економічному районі та в країні.

5. Показники ефективності регіональної економіки: продуктивність праці, ресурсо-енергомісткість виробництва товарів та послуг тощо, співвідношення обсягів експорту та імпорту товарів і послуг, виробництва і споживання, ввозу та вивозу в регіоні.

6. Показники соціального забезпечення населення регіону (наприклад, обсяг послуг і споживання на душу населення товарів широкого вжитку, забезпеченість населення послугами ринкової інфраструктури, фонд заробітної плати, рівень оплати праці, індекс вартості життя).

7. Показники, що характеризують соціальні процеси регіонального розвитку — рівень злочинності, структуру й кількість право- та адміністративних порушень, судових вироків, травматизм та смертність на виробництві, рівень розвитку дитячої праці, моральну статистику (співвідношення кількості шлюбів і розлучень, наявність і поширеність"соціальних хвороб", наркоманії тощо).

8. Показники екологічного стану регіону: рівень забруднення атмосферного повітря, ґрунтів та води, норми допустимих концентрацій,ступень збереження (деградації) природних ресурсів, наявність надзвичайних ситуацій екологічного походження.

9. Показники науково-технічного розвитку: науково-технічний рівень продукції, рівень комп'ютеризації й автоматизації виробництва, наукомісткість виробництва тощо, кількість та рівень впровадження науково-технічних розробок.

Напрями ефективного використання інтегрального економічного потенціалу господарського комплексу країни передбачають:

• підвищення рівня комплексності використання сукупної ресурсної бази народного господарства, збалансування участі в економічному циклі всіх складових ЕП (тобто, збалансування системи "потреби-виробництво- ресурси"), з особливою увагою на природно-ресурсній, виробничо-технологічній, трудоресурсній та соціально-інфраструктурній складовій;

• відхід від орієнтації на споживацьке ставлення до природно-ресурсної бази, запровадження екологоорієнтовних концепцій використання ресурсів на основі економічних методів регулювання ресурсокористування, інтенсифікація платного надро-, водо- та землекористування, впровадження плати (передплати) за завдання шкоди природному середовищу, забезпечення паритетності між обсягами завданої довкіллю шкоди та риродовідновними заходами;

• орієнтацію на суспільно необхідні потреби в оптимальних обсягах виробництва і споживання вичерпних природних ресурсів, особливо стратегічно важливих (руди, газу, вугілля, нафти, деревини, прісної води, використання земель), обов'язкове поєднання ресурсовикористання з відповідними природовідновлюючими заходами;

• реорганізацію господарювання у напрямі мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, впровадження "технологій життя",співдружних (нейтральних) із природним середовищем, розвиток суспільного виробництва на соціально-екологічних пріоритетах концепції сталого розвитку;

• удосконалення нормативно-правової бази господарської діяльності, мінімізація тіньового сектора економіки з відповідним удосконаленням законодавства, в тому числі — податкового;

• формування інвестиційно-інноваційної політики,спрямованої на розробку, освоєння та використання високопродуктивних природо- енерго- і

ресурсозберігаючих, маловідходних (безвідходних), прогресивних "вузьких" (біотехнологій, нано-, кріо-, променевих тощо) технологій, виробництво екологічно чистих видів продукції;

• структурні перетворення в напрямі зміни співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання на користь останнього з 75/25 % на 65/35 % з основним наголосом на товарах широкого вжитку та експортоспроможній продукції, докорінне розширення номенклатури продукції, виробленої за світовим стандартами;

• пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (виробничої, соціальної та ринкової), акумуляція в цій сфері резервів людського капіталу — незайнятих працездатних осіб працездатного, пенсійного та юнацького віку тощо;

• широке багатополюсне багаторівневе міжнародне партнерство з метою вирішення нагальних завдань соціально-економічного розвитку як з традиційними партнерами по Східній Європі та СНД, так й з країнами Євросоюзу, Азії, Америки тощо.

• Загалом, шляхи й засоби використання сукупного ресурсного потенціалу суспільного розвитку мають опиратися на ефективні ринкові механізми розвитку з обов'язковим державним контролем та регулюванням соціально-економічних процесів та природно-господарської збалансованості господарювання.

Дата добавления: 2014-01-04