Хімічний і лісопромисловий комплекси України, їх розвиток і розміщення

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу становлять процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості, і це у зв'язку з тим, що на нього впливають чинники, перелічені далі:

Екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

Невисока трудомісткість, її підприємства можна розмістити у слабозаселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо) та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

У міжнародному поділі праці наша країна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо, хоча рівень і якість освоєння родовищ часто залишає бажати кращого. Хімічний комплекс використовує в значних обсягах як сировину, так і промислові відходи. Вони створюються у значних обсягах у деяких галузях промис­ловості (насамперед у чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенерегетиці, лісовій промисловості тощо).

Враховуючи промислово-аграрну спеціалізацію національної економіки, однією з провідних підгалузей хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив. Підприємства, які виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасах газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства і (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання. Підприємства з їх виготовлення були свого часу побудовані у Сумах, Вінниці, і Костянтинівні, Одесі, Маріуполі. За роки незалежності галузь втратила багато і виробничих потужностей. Виробництво калійних добрив розвивається в ^ Прикарпатті в Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська 1 область), а також у Запоріжжі.

Україна спеціалізується також на виробництві сірчаної кислоти та соди. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів — у Сумах і Вінниці. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Содове виробництво переважно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, який працює на солях Сиваських озер. Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районах зосередження покладів первинної сировини (вугілля) в Донбасі (Горлівка, Сєвєродонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо.

Зважаючи на трудоресурсний чинник розвитку, хімічні волокна виготовляють у великих містах — Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). У великих містах, які мають науково-дослідні заклади, розвинена хіміко-фармацевтична промисловість. її центрами є: Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї галузі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Основну частину лако-фарбової продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі.

В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх економічних районах України. Значного ступеню територіальної концентрації її підприємства набули у Донецькому, Придніпровському й Карпатському економічні районах. Найпотужнішим з них є Донецький район (Луганська область з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації.)

Протягом достатньо тривалого періоду хімічні галузі разом із промисловим виробництвом, пов'язаним з добуванням і обробкою деревини, об'єднувалися в один, лісохімічний комплекс. Враховуючи те, що сировина для цієї галузі належить до складу живої природи й цілеспрямовано вирощується людиною як й інша продукція сільського господарства, останнім часом вирощування лісової сировинні для галузей промисловості віднесено до аграрно-промислового комплексу, що, з наукової точки зору, є цілком обґрунтованим.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість України є специфічним промисловим підкомплексом, який являє собою сукупність галузей і виробництв, підприємства котрих здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну і хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну промисловість, виробництво деревно-стружкових плит, картонно-паперової тари, а також меблеву промисловість. Основними районами лісозаготівель є Карпатський (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Поліський (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Традиційно там же розвинуто лісопильне виробництво, а також розміщуються підприємства деревообробної промисловості. Виробництво меблів є галуззю спеціалізації в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях. З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість України об'єднує 25 великих підприємств, серед яких виокремлюються: Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.

Лісохімічна промисловість розташована в Києві, Коростені (Житомирська область), Великому Бичкові, Сваляві, Перечині (Івано-Франківська область).

Гідролізна промисловість представлена Верхньодніпровським гідролізно-фурфуроловим заводом, цех по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці.

Функціонують Запорізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська область), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи.

Концептуальні засади розвитку хімічної промисловості засновані на докорінному підвищенні технологічного рівня виробництв, зменшення їх екомісткості на основі використання передових технологій та урахування світового досвіду, орієнтації хімічного комплексу країни на виробництво продукції, стратегічно важливої для національної економіки в цілому — мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; хімічних матеріалів для легкої промисловості, принципово нових полімерних матеріалів із заданими властивостями для машинобудування, шин й гумотехнічніх виробів, лікарських засобів тощо.

Промисловому комплексу України належить головна роль у примноженні виробничого потенціалу України. Без докорінної зміни пріоритетів розвитку промисловості в напрямах забезпечення пріоритетів для високотехнологічних переробних та обробних галузей — виробників продукції кінцевого споживання у порівнянні з галузями сировинного характеру проблематичним є досягнення сталого економічного зростання для всієї національної економіки.

Особливу роль при цьому повинно відігравати відродження виробництва розширеного асортименту товарів народного споживання. Останнє зосереджено в різних галузях економіки України, причому в галузях важкої промисловості виробляється понад 40 % усієї вартості товарів народного споживання. З-поміж них автотранспортні засоби, побутова техніка, товари радіоелектронної промисловості та точного машинобудування, хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення широкого асортименту найбільш необхідних, життєво-важливих товарів народного споживання продовольчої та непродовольчої груп забезпечує агропромисловий комплекс держави.

Дата добавления: 2014-01-04