Теорії ризику, їх концептуальні підходи та відмінності

В економічній науці виділяють дві основні теоретичні концепції підприємницьких (економічних) ризиків:

- класичну;

- неокласичну.

Згідно з класичною теорією ризиків у структурі підприємницького доходу виділяють такі складові:

- відсоток як частку на вкладений капітал, або, по термінології представників цієї теорії, «заробітну платню капіталіста»;

- плата за ризик або відшкодування можливого ризику в сфері економічної підприємницької діяльності.

З цих позицій підприємницький ризик можна розглядати з двох сторін:

1) як відшкодування можливого отримання доходу внаслідок якого-небудь рішення;

2) як можливе отримання збитків з причини несприятливих наслідків у результаті реалізації того чи іншого рішення.

У класичній теорії ризик є чинником формування лише частини прибутку. При цьому підприємницький ризик ототожнюється з математичним очікуванням втрат, які можуть відбутися в результаті обраного рішення. Ризик тут не що інше, як імовірність понесення збитків та втрат від обраного рішення та стратегії діяльності. Таке одностороннє тлумачення сутності ризику викликало різке заперечення у частини економістів, що спричинило за собою появу іншого розуміння змісту підприємницького ризику.

В 30-і роки минулого сторіччя економісти А. Маршал і А. Пігу розробили основи неокласичної теорії підприємницького ризику, який розглядається як імовірність відхилення від поставлених цілей. Основи цієї теорії полягають у такому: підприємець, який працює в умовах невизначеності і прибуток якого є випадкова змінна, керується двома критеріями:

- розмірами очікуваного прибутку;

- величиною її можливих коливань (відхилень від очікуваної величини).

Поведінка підприємця в таких умовах виходить з концепції “граничної корисності”, тобто підприємцю потрібно вибрати той з варіантів інвестування коштів, в якому у порівнянні з іншими коливання прибутку будуть меншими. Звідси витікає, що надійно отримуваний стабільний прибуток завжди матиме більшу корисність, ніж прибуток того ж очікуваного розміру, але пов'язаний з можливими коливаннями.

Згідно з неокласичною теорєю для підприємця надійно отримуваний прибуток однакового очікуваного розміру, але пов'язаний з можливими коливаннями, менш привабливий. Виходячи з цього, Альфред Маршал зробив висновок про те, що, зокрема, недоцільно грати в лотереях, тримати парі та ін. і взагалі: оскільки прибуток в умовах невизначеності є випадково-змінною величиною, економічний ризик, як правило, неприйнятний.

В сучасних умовах у своєму «чистому вигляді» обидва вказані економічні тлумачення ризику не мають сенсу, оскільки обидві теорії зазнали певної трансформації. Найпоширенішою теорією економічного ризику зараз є неокласична, яка доповнена Дж. Кейнсом. Він вперше дав докладну класифікацію підприємницьких ризиків. І головне – він ввів у теорію так званий «чинник задоволення». У неокласичній теорії недооцінювалася схильність до азарту. Кейнсом же доведено, що заради великого прибутку підприємець, як правило, піде на великий ризик.

На сучасному етапі розвитку економічних знань проблемам ризику приділяється все більше уваги. Про це свідчить кількість Нобелевських премій, присуджених в галузі економіки вченим, які працюють в галузі досліджень ризику (М.Фридмен -1976 р., М.Алле – 1988 р., Д.Тобін – 1981 р., К.Ерроу -1972 р., М.Шоулз, Р.Мертон – 1997 р., Д.Канеман – 2002 р.) Також вважається, що засвоєння методів оцінки ризику та контролю над ним є однією із головних особливостей нашого часу, що відрізняє його від більш ранніх епох. Достатньо сказати, що лише в англомовних країнах виходить десяток спеціалізованих журналів, присвячених проблемам дослідження економічних ризиків. Існує Міжнародний інститут досліджень проблем ризику в м. Торонто (Канада).

Що ж до нашої країни і країн колишнього СРСР, то відношення до вивчення проблем економічного ризику було суперечливим. У 20-ті роки минулого сторічча в деяких законодавчих актах було закріплене таке поняття, як «нормальний виробничо-господарський ризик». Проте в подальшому разом із становленням системи жорсткого централізованого планування і управління це поняття було проголошено непотрібним, природно, в рамках вказаної вище системи. Разом з тим, існували експортно-імпортні операції, які обумовлювали можливість зовнішньоекономічних ризиків. Але найхарактернішим для того періоду був ризик невиконання державних планів, наслідки якого не відбивалися безпосередньо на товаровиробниках, а лягали на плечі держави. Іншими словами, існувала така ситуація, коли при прийнятті економічних рішень суб'єктами господарської діяльності останні не несли відповідальності за наслідки рішень, а перекладали її на суспільство в цілому. Таким чином, відсутність зацікавленості в результатах економічних рішень була причиною відсутності ризику як такого.

Відставання в сфері теоретичних досліджень економічних ризиків від більшості країн відбилося і на практиці прийняття економічних рішень. Цьому сприяло невміння прораховувати можливі наслідки економічних рішень, кількісно та якісно оцінити ступінь економічних ризиків.

Не можна сказати, що при директивній економіці керівнику взагалі не доводилося ризикувати. Звичайно, доводилося. Господарські керівники всіх рівнів знають, що таке виробничий, збутовий, постачальницький ризик в плановій економіці. У директивній економіці доводилося мати справу з ризиком невиконання державного плану, порушень договірних зобов'язань, недопостачання продукції та ін., обумовлених частіше за все недотриманням правил і норм господарської діяльності. Але це не той або зовсім не той ризик, що притаманний економіці ринкового типу.

У ринковій економіці першорядними елементами ризику є непередбаченість кон'юнктури ринку, попиту, цін і поведінки споживача. Підприємець вимушений вивчати ризик, який виникає при виробництві, закупівлі, продажу продукції і при всіх інших видах діяльності підприємства. Адже його цікавить не компенсація ризику, а запобігання збитку. І чим складнішим і невизначенішим є соціально- економічне середовище, тим нагальніша необхідність урахування ризику, побудови й удосконалення інструментарію його аналізу, моделювання і прогнозування. Особи, які займаються цими питаннями, в економічно розвинутих країнах - одні з найбільш високо оплачуваних і не зацікавлені у широкому розповсюджені своїх знань та досвіду, а тому вивчення відповідними фахівцями України основ сучасної економічної ризикології сприятиме усвідомленню глибокого розуміння суті економічних явищ і процесів, гнучкого професійного мислення, вмінню маніпулювати методологією аналізу та прийняття рішень в умовах невизначеності, знанням стратегії і тактики антикризового управління економічним об'єктом у реальних умовах. А для цього важливо встановити причини виникнення та чинники, які визначають міру ризику.

Дата добавления: 2014-01-04