Інноваційна діяльність як складова інвестиційної діяльності

Об’єктами інноваційного інвестування є об’єкти інноваційної й інвестиційної діяльності.

Згідно з Законом України "Про інноваційну діяльність", об'єктами інноваційної діяльності є:

— інноваційні програми і проекти;

— нові знання та інтелектуальні продукти;

— виробниче обладнання та процеси;

— інфраструктура виробництва і підприємництва;

— організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

— сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

— товарна продукція;

— механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Інноваційна програма – програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у реалізації різних юридичних і фізичних осіб (в т. ч. іноземних), а та­кож держави і міжнародних організацій.

Згідно з Законом України "Про інвестиційну діяльність" об’єктами інвестицій є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або (і) досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

§ кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

§ рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

§ майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

§ сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (ноу-хау);

§ права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

§ інші цінності.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів. Серед них виділяють інвесторів та учасників.

Інноваційна діяльність неможлива без розвиненого ринку об’єктів інноваційних інвестицій. Його поділяють на:

1. Ринок науково-технічних інвестицій, який складають:

- науко-технічні інвестиції;

- науко-технологічні інвестиції;

- раціоналізаторство, модернізація;

- наукова організація праці;

2. Ринок інтелектуальних інвестицій, на якому пропонуються:

- патенти;

- ліцензії;

- виключні права на торговий знак і т. ін.;

- ноу-хау.

Інноваційна діяльність як одна із форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП) у виробництво і соціальну сферу.

Інноваційна діяльність у загальному розумінні - це системний вид діяльності, спрямований на створення і реалізацію в суспільну практику інновацій. Закон України «Про інноваційну діяльність» конкретизує її узагальнене розуміння як діяльність, спрямовану на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і відновлення номенклатури й підвищення якості продукції з наступною її ефективною реалізацією на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Інноваційна діяльність жорстко обумовлюється умовами активного й ефективного використання інновацій, а також створення сприятливого середовища для ініціювання й інвестування інновацій.

Ця діяльність включає:

- випуск і розповсюдження принципово нового вигляду техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково – технічних програм з тривалим терміном окупності витрат;

- фінансування функціональних досліджень для здійснення якісних змін в стані виробничих сил;

- розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного стану.

Згідно з Господарським кодексом України, формами інвестування інноваційної діяльності є:

— державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

— комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

— соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

— іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

— спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Світовий досвід свідчить, що не всі інноваційні ідеї утілюються в практику, а тим більше далеко не всі досягають завершення інвестиційним процесом, який призводить до збільшення багатства інвестора. Причини: помилки в обґрунтуванні, недостатньо «чисті» результати експерименту з випробовування інновації, брак коштів для розвитку виробництва і, нарешті, тривалі терміни інноваційного процесу, які приводять до застарівання нововведення.

Вкладення в нововведення можуть здійснюватися в цілях отримання прибутку, або зниження витрат на виробництво, або досягнення соціального ефекту (поліпшення життя населення, екології, охорони здоров'я, освіти, оборони і т.д.). Інновації, як правило, переслідують одну або декілька з трьох вказаних основних суспільних цілей.

Інновації у вдосконалення технології можуть не приводити до створення нового продукту, проте впливають на поліпшення його товарних якостей, сприяти підвищенню технічного рівня виробництва, створенню нової техніки, яка згодом може бути реалізована як товар.

Інвестиційний і інноваційний процеси, як правило, суміщені. Багато авторів вважають, що довгострокові інвестиції є інноваціями. Проте це не завжди так. Багато суб'єктів інвестиційної діяльності, з різних причин вимушені відмовлятися від інновацій (іноді на якийсь час консервувати ідеї про нововведення).

У країнах з розвиненою ринковою економікою причиною можуть бути кон'юнктурні міркування, конкуренція, низький рейтинг фірми на певному етапі, недолік засобів для інновацій, високий ступінь ризику нововведення. Ці чинники роблять істотний вплив на інноваційну політику, як інвесторів, так і інших учасників інвестиційної діяльності.

З урахуванням цих чинників будує свою інноваційну політику і державу. Хоча перехід до ринку припускає звуження ролі держави в інвестиційній діяльності, інновації служать головним джерелом прискорення процесу розширеного відтворення. Тому вихід України з економічної кризи вимагає розробки обґрунтування і підтримки з боку держави найважливіших напрямів науково – технічного прогресу, всесвітньої його участі в інноваційному процесі. Більше 60% приросту ефективності виробництва в західних країнах досягається за рахунок технічного переозброєння, тобто інновацій у вдосконалення технологій і виробництво нових продуктів.

У зв'язку з вищевикладеним представляється необхідним розгляд і узагальнення досвіду інноваційної політики країн з розвиненою ринковою економікою. Найбільш високі досягнення в області НТП наголошуються в країнах «великої сімки». У цих країнах останніми роками відбуваються значні інтеграційні процеси, які істотним чином зачіпають інноваційну політику. Створення транснаціональних корпорацій, сумісне використання досягнень НТП дозволяє урядам цих країн поступово зміщувати акценти інноваційної політики з макрорівня на мікрорівень, регулювати взаємодію учасників інноваційного процесу без прямого втручання в розвиток національних господарських комплексів, виробничих галузей, окремих суб'єктів – підприємств. Основні риси інноваційної політики цих держав зводяться до наступних:

- об'єднання багатьох учасників в розробці науково – дослідницьких і досвідчено – конструкторських програм (університетів, державні НДІ, приватних фірм, центрів і лабораторій), часткове субсидування цих робіт із засобів держбюджету;

- створення науково – виробничих об'єднань, технополісів, підтримка інноваційних, інформаційних, інжинірингових фірм;

- кооперація різних ділянок інноваційних процесів, включаючи саму державу, для реалізації науково технічних програм і продуктів.

Як правило, такі проекти дозволяють вирішувати ряд державних завдань соціальної спрямованості: збільшення зайнятості, охорони навколишнього середовища і т.п.

Перспективне і поточне планування інноваційного інвестування підприємства базується на обраній стратегії діяльності. В залежності від рівня новизни виділяють два типи інноваційних процесів: піонерний і послідовний. Обирання одного з них обумовлює стратегію інноваційного інвестування підприємства.

Стратегія «піонера» або «першопрохідця» означає, що компанія пропонує на ринок принципово новий товар або послугу, одержуючи при цьому перевагу «першого ходу» в даному бізнесі або даному регіоні. Нові ринки з'являються в результаті відкриття нових технологій, появи нових знань, виникнення нових запитів у покупців, впровадження нової маркетингової концепції, появи нових фінансових інструментів і т.п. Сучасний світовий досвід показує, що стратегія «піонера» пов'язана з високим ризиком, оскільки інноваційні технології зв'язані з невизначеністю як самої розробки, так і реакції ринку на новий винахід. В той же час дана стратегія може забезпечити стійку конкурентну перевагу завдяки монопольній позиції. Стратегія «послідовника» менш небезпечна, але і доходи відповідно у таких компаній теж нижче.

З погляду довгострокової перспективи найбільш продуктивні інвестиції в сектор нових технологій. Об'єкти цих інвестицій дають найбільшу «кумулятивну віддачу». Проте, у зв'язку з підвищеним ризиком часто найбільш переважними виявляються інвестиції в технології, що ростуть і зрілі. Найбільш ефективним і менш ризикованим рішенням вважається створення інноваційного портфеля, що складається з певного набору продуктів-лідерів і продуктів-послідовників. Результатом цього етапу повинне стати вироблення інноваційних проектів по досягненню відібраних інноваційних рішень. Для більшої ясності тут слід звернутися до теорії інноваційного менеджменту і розглянути концепцію життєвого циклу товару на ринку.

Розвиток різнохарактерних технологій, як відомо, істотно скоротив час появи на ринку товару-послідовника. Якщо на початку 1960-х років життєвий цикл технології складав в середньому десять років, то у середині 80-х він вже скоротився до двох років, а в останнє десятиліття час відтворення послідовниками нової продукції, скажемо в малотоннажній хімічній промисловості, дорівнює, за оцінками компаній, шістьма місяцями. Динамічне скорочення життєвого циклу товарів примушує виробників постійно удосконалювати пропоновані продукти і, як відзначають зарубіжні економісти [1]забути ті часи, коли лідери ринку могли спокійно задовольнятися досягнутими одного разу результатами. Менше ніж через рік після того, як компанія Apple представила на ринок перший персональний комп'ютер, в галузі конкурували десять постачальників. Через вісім років їх було вже більше п'ятисот. Бурхливий розвиток мультимедійних технологій служить яскравим прикладом того, як в сучасному світі, що стрімко розвивається, нова технологія може корінним чином змінити ситуацію на ринку. Microsoft є яскравим представником компаній нового покоління, яка стрімко став гігантом ринку, сьогодні відкрито заявляє про свої побоювання щодо майбутнього фірми. Цей приклад – ще одне підтвердження тому, що з часом активне життя більшості технологій на ринку значно скорочується і для виробів рано чи пізно настає час помітного зниження об'єму реалізації.

Коли на ринку з'являється новий продукт (або послуга), конкуренти-послідовники насторожуються, оскільки рівень провалу тільки що введених на ринок виробів, за різними оцінками, коливається від 30 до 60 відсотків. При появі попиту на новий продукт з боку споживачів протягом перших декількох місяців (або років) спостерігається розширене зростання об'єму збуту і, як правило, підвищений інтерес з боку конкурентів. Період зростання в життєвому циклі продукту характеризується значним збільшенням об'єму збуту, прибули і конкуренція відповідно.

Врешті-решт, рівень сприйняття ринку і об'єм продажів досягає пікової відмітки. Об'єм збуту може все ще продовжувати своє зростання, проте його темпи починають скорочуватися, внаслідок чого знижується норма прибули. Це період посилення конкуренції за збут продукції, об'єм реалізації якої значно падає, оскільки продукт починає морально застарівати і споживачі перемикаються на новий продукт (послугу).

Коли ринок досягає стадії зрілості, послідовники починають йти з ринку. Об'єм продажів і норма прибули значно скорочуються. На стадії насичення число конкурентів стабілізується, оскільки багато хто вже пішов з ринку. Стратегія просування виробу концентрується, в основному, на переманюванні споживачів у конкурентів, а не на розширенні ринку збуту, оскільки потенційний ринок вже насичений.

З настанням фази спаду різко зростає число компаній, що покидають ринок даного товару. Вони йдуть для того, щоб інвестувати свої засоби в товари, які завтра відповідатимуть новим вимогам покупців, що змінилися. І ті, хто будуть одними з перших на ринку нового товару, у них, відповідно, більше шансів завоювати значну його частку.

Таким чином, аналіз стратегічної поведінки інноваційного продукту на ринку показує, що промисловим підприємствам необхідно проводити постійний моніторинг розвитку науки і техніки для впровадження останніх досягнень в цих областях у виробничий процес і своєчасної відмови від використовуваної застарілої продукції і технології її виробництва. Джерелами інформації про середовище можуть служити галузеві конференції, спеціалізовані газети і журнали, мережа наукової інформації, професійні наради, ділові звіти, особистий досвід і інші канали.

В останні роки з'явився особливий різновид інноваційного підприємництва — ризикове або венчурне; це здебільшого дрібні фірми, що займаються поширенням нових технологій, тобто технічних інновацій. в першу чергу в наукомістких галузях.

2. ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

Дата добавления: 2014-01-04