Лучно-каштанові ґрунти

Склад і властивості каштанових ґрунтів

Світло-каштанові ґрунти

Каштанові ґрунти

Темно-каштанові ґрунти

Класифікація каштанових ґрунтів.

Діляться на три підтипи: темно-каштанові з вмістом гумусу 4-5 %, каштанові з вмістом гумусу 3-4 %, світло-каштанові з вмістом гумусу 2-3 %. Усередині підтипів виділяються роди: звичайні, солонцюваті, солонцювато-солончакуваті, залишково-солонцюваті, солонцювато-осолоділі, карбонатні, карбонатно-солонцюваті, глибокоскипаючі і неповністю розвинені.

Для них характерне темно-сіре з коричневим відтінком забарвлення. Потужність гумусового горизонту А+В₁ 35-45 см,скипання на глибині 45-50 см, гіпс і легкорозчінні солі – до 2м.

Підрозділяють на слідуючі роди: звичайні, солонцюваті, солончакуваті, солонцювато-осолоділі, карбонатні, карбонатно-солонцюваті, залишково-солонцюваті, глибокоскипаючі, злиті, неповністю розвинені.

Мають меншу потужність гумусового шару (А+В₁ – 30-40 см). Скипання на глибині 40-45 см. Максимальне скупчення карбонатів на глибині 50-55 см, гіпсу – 150-170 см, легкорозчинних солей – до 2 м. Діагностичні показники родових ознак аналогічні темно-каштановим.

Відрізняються невеликою потужністю гумусового шару (А+В₁ 25-35 см); він безструктукрний. Карбонатний горизонт залягає близько до поверхні. Гіпсовий горизонт на глибині 110-120 см. Відрізняються більш високим скупченням солей.

Механічний і мінералогічний склад. Характерний рівномірний розподіл мулистої фракції по усьому профілю. В мулистій фракції переважають мінерали монтморилонітової групм та гідрослюди в різних поєднаннях. Вторинні мінерали коалінітової групи зустрічаються рідко. У великих фракціях – переважно кварц, польові шпати, слюди і рогові обманки.

Хімічний склад і фізико-хімічні властивості. Валовий вміст кремнійкислоти по усьому профілю однаковий. Вміст півтораоксидів визначається мірою солонцюватості та осолодіння. Ємність поглинання 15-25 м-екв. У складі поглинених основ переважають іони кальцію і магнію, міститься також обмінний натрій. Реакція водяної витяжки слаболужна. Непромивний водяний режим призводить до акумуляції на різній глибині карбонатів, гіпсу, легкорозчинних солей.

Водно-фізичні властивості. Харктеризуються задовільними фізичними властивостями. Легкі каштанові ґрунти характеризуються кращою водопроникністю. Найменша вологоємність у верхніх горизонтах.

Зустрічаються на степових зниженнях, надзаплавних терасах і т.д. У профілі виділяються такі ж генетичні горизонти, що і в каштанових ґрунтах – Аg, А, В₁, В₂, В_к, С. Характеризуються підвищеною потужністю гумусових горзонтів (45-55см) і більшим вмістом поживних елементів, ніж каштанові ґрунти.

Підрозділяються на роди як і каштанові ґрунти. Додатково виділяється рід лучно-каштанових оглеєних ґрунтів. Розподіл на види базується на потужності гумучових горизонтів, вмістові гумусу, мірі солонцюватості, солончакуватості, карбонатності, осолодіння та оглеєння.

12.4.2 Солончаки

До солончаків відносяться ґрунти, які містять велику кількість водорозчинних солей з самої поверхні і у профілі. Солі у верхньому горизонті складають від 0,6-0,7 до 2-3% і більше.

Генезіс солончаків

Накопичення солей у ґрунтах складає суть солончакового процесу. Солончаки утворюються при близькому заляганні ґрунтових мінералізованих вод в умовах випотного типу водяного режиму; при випаровуванні води верхні горизонти збагачуються водорозчинними солями. Ці ґрунти утворюються і на засолених ґрунтоутворюючих породах. У приморських областях і в районах поширення соляних озер можуть утворюватися і в результаті приносу солей вітром. Нерідно виникають і при неправильному зрошуванні, а також із-за перерозподілу солей усередині ґрунтів у зв'язку зі змінами рельєфу. Рослинний покрив визначається характером засолення і вмістом солей. На солончаки з дуже високою мірою забруднення зустрічаються солонець, курай і ін., з меншою концентрацією солей – кермек, подорожник, айстра солончакова. Профіль солончаків слабо диференційований на генетичні горизонти. В ньому виділяють гумусовий горизонт А, перехідний В і ґрунтоутворюючу породу С.

Класифікація і діагностика солончаків

Солончаки підрозділяють на два типи – гідроморфні і автоморфні.

Гідроморфні розвиваються в умовах близького залягання мінералізованих ґрунтових вод. Поділяють на підтипи: типові гідроморфні, лучні, болотні, шори, приморські, мерзлотні, вторинні, сазові, отакирені пустельні.

Автоморфні солончаки поділяють на літогенні, залишкові та еолово-бугристі. Формуються на засолених ґрунтоутворюючих породах при глибокому заляганні рівня ґрунтових вод.

Склад і властивості солончаків

Характерна особливість – рівномірний розподіл мулистих частинок, кремнію, півтораоксидів. Наявність легкорозчинних солей зумовлює слабу диференціацію профілю. Вміст гумусу у верхнух горизонтах коливається від 0,5 до 5-8%. У складі гумусу переважають фульвокислоти. В солончаках мало азоту і зольних поживних речовин. Ємність поглинання низька – 10-20 м-екв. В складі обмінних основ переважають кальцій, магній і натрій.

Реакція слаболужна і содові солончаки відрізняються підвищеною лужністю (рH = 9-11). Мають з самої поверхні карбонати.

Високий вміст солей – характерна особливість. Із-за високої гігроскопічності солей зменшується кількість доступної для рослин вологи.

Характеризуються низькою природною родючістю.

12.4.3 Солонці

Солонцями називають ґрунти, які містять у поглиненному стані велику кількість обмінного натрію, а іноді і магнію в ілювіальному горизонті.

Дата добавления: 2014-01-04