План семінарського заняття по темі. Перше, на що слід звернути увагу, при вивченні даної теми, - це місце та роль виробничо-технологічної кризи у діяльності підприємств

Перше, на що слід звернути увагу, при вивченні даної теми, - це місце та роль виробничо-технологічної кризи у діяльності підприємств. З одного боку, вона може бути наслідком фінансової кризи або кризи постачання, а з іншого – кризові явища у виробничій підсистемі можуть слугувати джерелом розвитку кризових явищ на підприємстві. Криза виробництва або виробничо-технологічна криза пов’язана зі зниженням ефективності виробництва або його зупинкою, через такі фактори як моральне і технологічне старіння основних фондів, псування або загибелі оборотних фондів, неефективного використання техніки та технології. Виробничо-технологічна криза є результатом неспроможної виробничо-технічної політики підприємства, що виявляється в нездатності випускати конкурентноздатну продукцію та може призвести до повної зупинки виробництва. Також це вид локальної кризи можна визначити як ситуацію, при якій підприємство з режиму стабільного функціонування виробничої системи переходить у зону кризи, що сформувалась у результаті помилкової чи несвоєчасної реакції операційної системи на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Для якісного засвоєння матеріалу даної теми спочатку треба повторити відповідні теми курсів “Економіка підприємства”, “Інноваційний менеджмент”, “Операційний менеджмент”, “Організація виробництва”, “Системи технологій”, “Технологічні процеси в галузі”, “Управління якістю”, а також питання розробки “стратегічного набору” (а саме виробничої стратегії та стратегії НДПКР) з курсу “Стратегічне управління”.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що виробничо-технологічна криза - це вид локальної кризи, виникнення якої зумовлене як об'єктивними (моральне і фізичне старіння основних фондів, чи ушкодження загибель оборотних фондів) так і суб'єктивними (неефективне використання і впровадження нової техніки і технології, несвоєчасна чи помилкова реакція управлінського персоналу на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі) причин, що ведуть до простою потужностей, невиконанню зобов'язань перед клієнтами, нездатності випускати конкурентноздатну продукцію, зупинці виробництва і т.і.

Далі необхідно з’ясувати основні симптоми виробничо-технологічної кризи. Слід нагадати, що симптоми, за допомогою яких можливо визначити наявність кризових явищ на підприємстві можна розділити на загальні і специфічні. До загальних симптомів відносяться такі, котрі характерні при виникненні будь-якого типу кризи, а специфічні є сигналами про розвиток саме визначеного (у даному випадку виробничо-технологічного) типу кризи. Так, до загальних симптомів можна віднести: зниження обсягів реалізації; зниження прибутку; зменшення замовлень продукції; втрата клієнтів-покупців продукції; затримки у виплаті зарплати; збільшення плинності кадрів; зниження продуктивності праці; збільшення собівартості продукції; зниження рівня рентабельності продукції; збільшення розміру неліквідних запасів; зростання накладних витрат. Специфічними симптомами можуть бути: зростання браку і збільшення рекламацій на продукцію; зростання виробничих витрат, в тому числі на ремонт обладнання; зменшення або збільшення запасів на складі; невиконання планів по асортименту продукції; збільшення простоїв устаткування та наявність “надпотужностей” (потужність вища за обсяги, що характеризують точку беззбитковості); збільшення виробничого циклу; збільшення трудомісткості та матеріаломісткості, неможливість технологічного вирішення проблем конкурентоспроможності продукції.

Наступним кроком при вивченні теми є з’ясування причин виникнення даного типу локальної кризи. Цей тип кризи є найважливішим фактором формування стратегічної кризи організації, оскільки вона визначає неможливість виготовляти продукцію, що сприймається ринком. Слід зазначити, що основною причиною виробничо-технологічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства (питання щодо сутності, основних властивостей та підходів до оцінки виробничого потенціалу детально розглядалися в курсі “Стратегічне управління”).

Далі необхідно виокремити основні фактори (зовнішні та внутрішні), які впливають на виробничий процес і можуть спричинити виробничу кризу.

До зовнішніх (екзогенних) факторів відносять: життєвий цикл продукції, технології, галузі, попиту; зміни вимог до рівня якості з боку споживачів; науково-технічний прогрес; наявність резервних потужностей у конкурентів; наявність ефективних (або ні) коопераційних зв’язків; географічне розташування; рівень сертифікації продукції в галузі та у постачальників тощо. Особливо слід виокремити кризу, пов’язану із необґрунтованим впровадженням техніко-технологічних інновацій, до сприйняття яких був неготовим виробничий потенціал підприємства. Слід зауважити, що при впровадженні будь-яких технічних нововведень завжди існує “технічний ризик”. Внутрішніми (ендогенними) факторами виступають: застаріла виробнича структура; наявність або відсутність ноу-хау у розпорядженні підприємства; невідповідність сировини та матеріалів наявним технологіям; низький рівень кваліфікації персоналу; погані умови праці; недосконала система оплати праці та мотивації; рівень спеціалізації, концентрації, диверсифікації – наявний та темпи потрібних змін; тип виробництва, відповідний виробничий цикл та сезонне завантаження потужностей; техніко-організаційний рівень виробництва в окремих підсистемах.

Студентам слід звернути увагу на основні види виробничо-технологічних криз, які можна виділити за декількома критеріями: а) в залежності від глибини невідслідкованих змін в технологіях у фірм-конкурентів і зміни в попиті (зміни стосуються вдосконалення окремих параметрів продукції; зміни стосуються продукту в цілому при продуктивності технології; пов’язана з невідслідкованими змінами в технологіях; пов’язана з невідслідкованими змінами в попиті); б) за темпами розвитку кризи (обвальна (миттєва) – пов’язана з революційними нововведеннями, протікає швидко та несподівано; швидка – пов’язана з швидкими еволюційними змінами; повільна – пов’язана зі стабільною технологією); в) за ступенем охоплення системи - криза окремої ланки, сукупності ланок або всієї виробничої системи.

Для запобігання виробничо-технологічної кризи на підприємстві необхідно проводити аналіз господарської діяльності, а саме: аналіз використаних ресурсів; аналіз основних фондів; аналіз продуктивності праці; аналіз (розрахунок) виробничих потужностей; визначення техніко-організаційного рівня виробництва; аналіз виробничого потенціалу (ресурсний, структурний та цільовий підходи), визначення рівня технологій (портфель технологій “Сіменс”) з акцентом на кризові зони.

Як вже зазначалося, основною причиною виробничо-технологічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства. Тому для ліквідації цієї кризи необхідно розробити відповідні стратегії: розвитку, підтримки виробничого потенціалу або його скорочення, тобто провести виробничу реструктуризацію. Виробнича реструктуризація полягає у перетворенні виробничої підсистеми: виробничої структури підприємства, методів та форм організації виробництва, технічної бази, технологічних процесів. Ці перетворення повинні стосуватись як основного виробництва так і його інфраструктури (допоміжних та обслуговуючих господарств).

Рівень і глибина виробничої реструктуризації залежить від характеру та масштабу змін, котрі треба здійснювати у виробничому потенціалі підприємства з метою вдоволення потреб ринку за рахунок випуску та продажу необхідної продукції чи послуг.

Виробничо-технологічна реструктуризація повинна надати: високу гнучкість та мобільність виробництву в залежності від динаміки змін на ринку, а саме: потреб у продукції певного типу, кількості і якості; постійну технічну готовність до випуску конкурентоспроможної продукції, що може бути забезпечена тільки за рахунок конкурентоспроможної технології тобто при оптимальних (для даного ринку і продукції) прибутковості, собівартості, трудомісткості, якості та ін.; можливості збільшення сприйнятливості виробництва до нововведень різних типів; тісний зв’язок всіх видів та етапів робіт по освоєнню нововведень, їхню інформаційну, технічну, технологічну сумісність та послідовність; нового змісту діяльності кожній виробничій ланці за рахунок нового сприймання місця і ролі виробництва, як такого, його нової, стратегічної орієнтації; більшої чіткості по взаємодії з зовнішніми партнерами, що беруть участь у науково-дослідних, проектно-конструкторських, маркетингових та інших роботах по створенню нової продукції на засадах зовнішнього кооперування.

Основними напрямками роботи виробничого підрозділу в умовах кризи є: підтримка функціонування виробничих потужностей; прийняття рішення про здачу в оренду вільних потужностей; закриття (перепрофілювання) збиткових підрозділів; зняття з виробництва неконкурентоспроможної продукції; розгляд можливості використання нових прогресивних матеріалів, технологій, обладнання.

Термінологічний словник

Аритмічність – порушення порядку здійснення виробничого процесу у часі і просторі, який був базований на рівномірності дій та визначених пропорціях між роботою окремих виробничих ланок по відношенню до номенклатури, обсягів виробництва, календарних строків, що забезпечувало злаженість усього ходу виробництва, безперервність та своєчасність виготовлення продукції. Протилежність ритмічності виробництва.

Виробничий потенціал – система взаємопов’язаних та певною мірою взаємозамінних елементів, що виконують різні функції у процесі забезпечення випуску конкурентоспроможної (або ні) продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства.

Виробничо-технологічна реструктуризація - зміна базових елементів підприємства, перехід його на нову технічну та організаційну основу. Полягає у перетворенні виробничої підсистеми: виробничої структури підприємства, методів та форм організації виробництва, технічної бази, технологічних процесів.

Криза виробництва або виробничо-технологічна криза – це тип локальної кризи, яка пов’язана зі зниженням ефективності виробництва або його зупинкою, через такі фактори як моральне і технологічне старіння основних фондів, псування або загибелі оборотних фондів, неефективного використання техніки та технології.

Технологічний ризик – недосягнення бажаних результатів в процесі розробки та впровадження інновацій, особливо в умовах, коли вони випереджають техніко-технологічні можливості виробництва [, с. 189].

Студент повинен знати:

- сутність та способи визначення виробничого потенціалу підприємства, зв’язок виробничого та науково-технічного потенціалу;

- причини та симптоми “виробничо-технологічної кризи” підприємства, її місце у формуванні системної кризи;

- види політик подолання “виробничо-технологічної кризи” підприємства; сутність виробничо-технологічної реструктуризації, сутність “технічного ризику”;

- місце інноваційного процесу у подоланні кризи підприємства, методи його організації та характеристика підсистем підприємства, що повинні брати участь у антикризових заходах щодо перебудови виробництва;

- методи формування виробничо-технологічних стратегій та оформлення їх у вигляді відповідних планових документів.

Студент повинен уміти:

- розраховувати параметри існуючої виробничо-управлінської системи, аналізувати одержанні данні;

- визначати рівень та способи використання наявного виробничого потенціалу;

- визначати політику та розробляти основні заходи щодо виробничо-управлінської реструктуризації;

- розробляти стратегії стабілізації та розвитку виробничо-технологічної системи підприємства та формувати відповідні планові документи;

- наводити приклади “антикризової складової” в управлінських підсистемах, що відповідають за виробничо-технологічний розвиток.

Дата добавления: 2014-01-04