Конспект лекцій. Конспект лекцій з дисципліни «митне право» (для студентів денної і заочної форми навчання з

МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

З ДИСЦИПЛІНИ «МИТНЕ ПРАВО»

Харків – ХНАМГ – 2007

Конспект лекцій з дисципліни «Митне право» (для студентів денної і заочної форми навчання за напрямом 1004 – «Транспортні технології»: 6.100400 ТС – «Транспортні системи», 6.100400 ОР – «Організація і регулювання дорожнього руху» 6.100400 ОП – «Організація перевезень і управління на транспорті» 6.100400 ЛОГ – «Логістика») / Авт. В.І. Петраш. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 59 c.

Автор В.І. Петраш

Рецензент О.В. Харитонов

Рекомендовано кафедрою правового забезпечення господарської діяльності,

протокол № 1 від 24 вересня 2007 р.

ВСТУП

Митне право є однією із тих дисциплін, що покликані забезпечити фундаментальну фахову та правову підготовку бакалаврів із економіки та менеджменту.

Мета та завдання цієї дисципліни сформувати у свідомості студентів знання об’єктивних закономірностей поведінки суб’єктів в митних правовід- носинах, дати їм усі ті універсальні прийоми для прийняття обґрунтованих рішень за суто індивідуальним вибором в критичних умовах і обмежених засобах та за наявності альтернативних можливостей.

Ці поради спрямовані як для студентів денного, так і заочного відділення, хоча на заочній формі навчання домінує саме самостійна робота студентів, аудиторні заняття мають мізерний відрізок часу.

Але ці методичні рекомендації мають широке розгалуження за відповідними різними формами роботи студентів, а отже в цілому вони будуть слугувати усім студентам, хто виявить велике бажання більше дізнатись про правові аспекти діяльності митних органів України.

План семінарських занять, тематика рефератів та контрольних робіт, перелік навчальної та додаткової літератури – це ті основні види робіт, що спрямовані на досягнення єдиної мети – засвоєння та використання на практиці теоретичних начал економічних важелів розвитку України і, зокрема, одного із них, проведення митної політики та успішної реалізації зовнішньоекономічної діяльності саме через наявність правового механізму у митній сфері.

Лекція

Тема: Митне право – історія виникнення, етапи становлення.

Митна Справа в Україні.

План

1. Предмет, методи та основні принципи митного права.

2. Система митного права та її зв’язок з іншими галузями права.

3. Історія виникнення та розвитку митної справа.

Література

1. Н.Н. Каленський, П.В. Пашко. Основы таможенного дела в Украине. – К.: Знання, 2003.

2. Р.Б. Шишка, В.В. Сергієнко. Митне право України. – Х.: Еспада, 2004.

Поняття митного права

Категорія митне право виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисципліни. Ми виходимо з того, що об’єктивний поділ права на публічне та приватне призвело до появи двох супергалузей права (приватне та публічне), в рамках яких є декілька галузей права України, що відрізняються стабільними предметом та методами правового регулювання. На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмету правового регулювання.

В основному предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право й охоплює собою надання митних послуг, що відноситься до предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмету митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у визначену специфічну спільність – митні відносини за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.

Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних.

Відносна самостійність правовідносин визначається й через такий їх елемент як суб’єктивний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон та митні органи, які легалізують ці переміщення. До них відносяться митні органи, особи, що переміщають товари, – їхні власники, покупці, власники, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввозу і (чи) вивозу товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об’єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.

Комплексний характер митних правовідносин об’єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права – комбінаційне застосування правових способів впливу на суб’єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.

Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів – у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф».

Митне право – це комплексна галузь законодавства, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.

Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, чим це встановив закон. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів.

Поняття митної справи

Із становленням України як незалежної держави, розкріпаченням економічної активності населення та міграційної політики особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід’ємним елементом якої є митна система. Відповідно до розділу VI Декларації про державний суверенітет України наша країна самостійно створює банківську (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет. Отже, самостійний розвиток України визначально пов’язувався із її суверенітетом у зовнішньоекономічній діяльності, де особливого значення набуває митна справа, основу якої становить митне законодавство.

Врегулювання митної справи стало одним з перших та пріоритетних завдань України. 25 червня 1991 р. прийнято Закон «Про митну справу в Українській РСР»^[1], де визначено, що ним регулюються відповідно до Конституції правові засади організації митної справи при орієнтації на формування спільного ринкового простору і митних союзів із іншими країнами. Україна як суверенна країна самостійно створює митну систему та здійснює митну справу. Остання є складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності.

Митна справа започаткована як елемент зовнішньої політики України та зовнішньоекономічної діяльності. Вона є необхідним елементом переміщення осіб, транспортних засобів предметів та особливо товарів через кордон. Митна справа виступає як засіб встановлення порядку та організації переміщення через митну територію України товарів і предметів, обкладення їх митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів по реалізації митної політики. При здійсненні митної справи Україна дотримується визнаних у міжнародній практиці системи класифікації та кодифікації товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, стандартів митної інформації та інших загальноприйнятих у міжнародній практиці норм та стандартів. У подальшому з розвитком митного законодавства і особливо з прийняттям нового МК України більшість норм згаданого закону в ньому інкорпоровано та уточнено.

Відповідно до ст. З МК України^[2], що прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2002 р., митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, заснованою на додержанні визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації інших міжнародних норм і стандартів. Отже, митна справа є поліструктурним явищем й включає в себе: порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної політики. При здійсненні митної справи Україна дотримується системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

До митної справи також належить митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлення та припинення контрабанди й інших порушень митного законодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво із митними органами інших країн. При виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи пов'язані із іншими міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньоекономічними право- відносинами тощо.

Отже, митна справа є специфічною діяльністю держави та створених нею митних органів у взаємодії з іншими державними органами щодо забезпечення зовнішньополітичної і особливо зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Митна справа здійснюється в межах митної політики, має багатоцільовий характер, слугує задоволенню інтересів та потреб фізичних та юридичних осіб і самої держави. Відповідно до ст.3 Конституції України визначені пріоритети здійснення державної політики. Митна політика повинна слугувати інтересам людини. Лише в такому ракурсі має оцінюватися діяльність усіх ланок державного механізму здійснення митної політики.

Структура митної справи може бути репрезентована таким чином і в такій послідовності: митна політика; переміщення через митну територію товарів і транспортних засобів та інших предметів; митні режими; митне регулювання; встановлення та справляння митних платежів; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; надання митних пільг і ведення митної статистики та товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД); боротьба із контрабандою та іншими порушеннями митного законодавства; дізнанню і у митних органах; притягнення винних осіб до відповідальності за скоєні ними порушення; провадження у даних справах; інформаційна, консультативна та роз'яснювальна діяльність; прийняття, відміна чи відкликання попередніх рішень; звернення переміщених з порушеннями митного законодавства предметів та товарів у власність держави та розпорядження вилученими; товарами та транспортними засобами; оскарження та розгляд рішень, дій чи бездіяльності митних органів та їх посадових осіб; регулювання порядку проходження служби в митних органах та внутрішніх взаємовідносин; співробітництво із митними органами інших країн та міжнародними організаціями в галузі митної справи та митного регулювання.

Митна справа в той же час не є незмінною і знаходиться у постійному розвитку. Митна справа завжди спрямована на досягнення гуманітарних, політичних, економічних, фіскальних, правоохоронних і регулятивних завдань держави.

Історія виникнення та розвитку митного права

Підручник. Основи митної справи в Україні (під ред. М. Каленського, Київ, 2003 р.).

Митниця була і залишається одним із найбільш суттєвих факторів державності і незалежності країни, яскравим свідченням владного та фінансового суверенітету.

Митник Матвей – один із перших учнів та послідовників Ісуса Христа, він збирав податки для імператорського Риму. Матвей був чесною людиною, розумною людиною, він тепло і уважно ставився до платників податків. Знайомство Матвея з Ісусом Христом відмова від свого багатства і далі був разом із сином Божим. Виконанням своїх обов'язків в якості Митника Матвей виховав у собі звички все перевіряти, запам'ятовувати і ретельно записувати.

Особливим етапом із становлення митної справи був період розвитку державності Київської Русі, бо саме в цей час відбувається найвищий розвиток торгівлі не лише в середині держави, але й поза її межами, зокрема це стосується зв’язків із зарубіжними державами, таких як Візантія, Греція. Для руських купців з боку цих держав були створені усі умови аби товари Київської Русі могли без перешкод потрапляти на внутрішній ринок Причорномор’я.

Тобто для Русі була дозволена безмитна торгівля. «Пусть входять в город, торгуют сколько им нужно, не платят никаких зборов» – так говорилося у цьому договорі. Київська Русь вже тоді мала власну митну службу, стягувала за домовленістю із суміжними країнами сплачувала митні податки.

В 1288 р. був виданий Астрогомський митний статут, де велась мова про купців таких держав як: Баварія, Польща, Австрія та Київська Русь. Отже, вже тоді руські митники керувалися у своїй роботі Європейськими митними статутами. Будівництво застав-фортець біля Києва, Вишгорода, де уповноважені князем збирачі стягували мито для перевезення товарів та прогін худоби.

З кінця XVII до початку XX ст. Україна перебувала у складі Росії і носила назву «Малоросія».

В період двірцевих переворотів (с 1725 до 1762 р.) економічна політика і її складова митна політика – мали непослідовний характер. Вищі органи часто змінювались, а тому такою була і митна політика.

Катерина І в 1724 р. видала указ «О покровительском таможенном тарифе». Іноземні купці сплачували мито за свої товари, а російські вивозили товар без перешкод. Щоб не зменшити потоку митних прибутків були підписані Російсько-Англійські договори 1726 р., та Російсько-Прусський 1728 р., які носили характер взаємного сприяння.

Митна політика регулювалась митними тарифами. Митний тариф 1724 р. було повністю скасовано в 1731 р. Вже с цим тарифом з товарів власного виробництва стягувались мита 20% від вартості товару. Уряди Олександра І і Миколи І проводили сприятливу митну політику. Вони орієнтувались на збагачення казни за рахунок прибутків від митниць.

Із феодального в Росії формується капіталістичний лад і вже за 50 років 1810-1860 р.р. зовнішньо торговий оборот збільшився в 3,5 рази. Митний тариф 1822 р. мав заборонний характер – дозволялось 301 найменування товару, а заборонявся 21. Він частково припинив завезення імпортних товарів в Росію забезпечивши активний торговий баланс. Почала розвиватись бавовняна промисловість. Однак цей тариф не сприяв торгівлі зменшив попит на російську сировину, зросли ціни на товари, з'являлась контрабанда.

Митний тариф 1850 р. поступово пом'якшив заборону й помірно зберіг обмеження на імпорт.

Друга половина XIX століття характеризувалась як сприятлива для вільної торгівлі і підприємництва, зменшувалось мито на с/г продукти і ціни на них. Промислова буржуазія боролась за свої інтереси, усуваючи митні бар'єри на іноземних ринках, забезпечувала перевагу експорту над імпортом. В 1864 р. було створено департамент митних зборів при міністерстві фінансів для керівництва митними закладами. Підвищилась дійовість митного контролю в боротьбі з контрабандою, збільшились внески митниць в державну казну.

В 1660 на території сучасного центру м. Харкова була створена так звана «таможенная изба» і проіснувала до 1753 р. Перші митники називались «целовальники»;вони були присяжними людьми. Харківська митниця – одна із 10 внутрішніх митниць Росії була заснована в 1870 році. Вона проіснувала аж до 1929р. і була ліквідована більшовиками.

На початку XX ст., коли Центральна Рада УНР прийняла IV універсал, де було вказано про незалежність і суверенність України, а також про те що УНР бере вже в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі прибутки від неї будуть надходить на користь народу.

В 1918 р. гетьманом Павло Скоропадським був організований Корпус прикордонний охорони, який виконував не лише функції охорони державного кордону, але й окремі митні функції.

Існували митниці і за часів СРСР, але вони були безправними, в Україні не було ніяких структур, які б займалися митною справою. Все вирішувалось у Центрі – в Москві.

Організацію митної служби в Україні довелось починати з нуля. Це відбулось після проголошення незалежності нашої держави в 1991 р. Було прийнято 25 червня 1991 р. Верховною Радою Закон України «Про митну справу в Україні», а 12 грудня 1991 було введено в дію Митний кодекс України. Цією постановою було передбачено і створення Державного митного комітету України, як центральному органу України. На базі митних постів наказом Держтамкомом було створено територіальні митниці (08.04.1992 р.).

Лекція

Тема: Митно-правові документи та митно-правові норми

План

1. Джерела митного права. Загальна характеристика.

2. Митні органи в Україні та організаційно-правові засади їх діяльності.

3. Правовий статус Державної митної Служби України.

Література

1. Н.Н. Каленський, П. В. Пашко. Основы таможенного дела в Украине. – К.: Знання, 2003.

2. Р.Б. Шишка, В.В. Сергієнко. Митне право України. – Х.: Еспада, 2004.

3. Митний кодекс України. – К., 2001.

4. «Положення про Державну митну Службу України», затверджене Указом Президента України від 08.02.97 р. № 126/97.

Джерела митного права

Джерелами митного права є різноманітні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб’єктів у митній сфері. В зв'язку з тим, що в більшості митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права є Конституція України. В ній встановлено ряд норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та ін.

Другий рівень конституційних норм – спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності України. Відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті встановлює, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень КМ України п.8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Інтеграційний напрям розвитку нашого законодавства та міжнародні зобов’язання України визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:

- процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

- уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;

- митне оформлення контейнерів;

- правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:

1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад, міжнародні торгові терміни – «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;

3) звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);

4) судово-арбітражна практика.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002 р.

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що відносяться до митного права, варто відзначити такі як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України», від 4.11.1999 р. «Про ставки акцизною збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.1996 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей». «Про гуманітарну допомогу» та інші.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодав- ством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Органи державного регулювання митної справи.

Структура митних органів

Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади і управління України.

- основні напрямки митної політики;

- структура системи органів державного регулювання митної справи;

- розміри мита та умови стягування (обкладання мита);

- спеціальні митні зони і митні режими в Україні;

- перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України заборонено.

Усе це визначається Верховною Радою України.

- забезпечення здійснення митної політики України, згідно законодавства України;

- встановлення розмірів митних зборів та оплати митних процедур;

- координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи;

- проведення переговорів та укладення міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України.

Подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій відносно системи митних органів України Здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Державна митна служба України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Тому забороняється регулювання митної справи нормативними актами, що не передбачені законодавством України і діями державних і недержавних органів. ДМСУ у своїй діяльності керується Конституцією України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України. ДМСУ в межах своїх повноважень контролює, організовує виконання актів законодавства України з митної справи. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що перебувають в її компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення цього законодавства і подає їх на розгляд КМУ.

До складу ДМСУ належать:

- центральний апарат ДЖУ;

- спеціалізовані заклади і митниці;

Центральний апарат ДМСУ:

- голова ДМСУ;

- перший замісник голови ДМСУ;

- замісник голови ДМСУ;

Управління ДМСУ:

- особистої безпеки і контролю;

- організації митного контролю;

- з організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;

- митно-тарифні;

- митних платежів;

- статистики;

- фінансово-економічне;

- бухгалтерського обліку та звітності;

- кадрами;

- правове.

Самостійні відділи:

- сектори режимно-секретної та мобілізаційної роботи;

- профсоюзний спілковий комітет центрального апарату служби;

- чергова частина.

Спеціалізовані заклади:

- рада профспілки працівників митних органів України;

- господарсько-експлуатаційне митне управління;

- постачальницьке митне управління;

- автотранспортне митне господарство;

- центральна митна лабораторія;

- інформаційне аналітичне управління;

- київський центр підвищеної кваліфікації;

- хмельницький центр підвищеної кваліфікації;

- академія митної справи;

- санаторій «Жемчужина».

Згідно постанови КМУ від 08.07.1994р. № 465 були утворені такі територіальні митні управління:

• Дніпровське;

• Західне;

• Карпатське;

• Кримське;

• Південне;

• Південно-східне;

• Східне;

• Центральне.

29 листопада 1996 р. президент України видав Указ (згідно ст. 106 Конституції України) про утворення на базі Державного митного комітету – Державної митної служби України.

24 серпня 2000р. було затверджено положення про Державну митну службу України, де було вказано, що Голову Державної митної служби України очолює особа призначена Президентом України, встановлює і звільняє з посади.

Згідно Закону ДМСУ від 20.12.1996 № 564 «Про утворення регіональних митниць і митниць державної служби України». Було утворено 10 регіональних митниць:

1) Київська (м. Київ);

2) Західна (м. Львів);

3) Карпатська (м. Ужгород);

4) Подільська (м. Хмельницький);

5) Чорноморська (м. Одеса);

6) Кримська (м. Сімферополь);

7) Донбаська (м. Донецьк);

8) Східна (м. Харків);

9) Полтавська (м. Полтава);

10) Дніпропетровська (м. Дніпропетровськ).

А також митниці що безпосередньо підпорядковані ДМСУ:

1) Київська Спеціалізована;

2) Бориспільська;

3) Севастопольська;

4) Центрально Спеціалізована.

Лекція

Тема: Основні напрямки та форми діяльності митних органів

План

1. Форми діяльності митних органів.

2. Митне оформлення та митне декларування.

3. Здійснення митного контролю та його форми.

4. Митно-тарифне регулювання.

Література

1. Митний кодекс України. – К., 2001.

2. Р.Б. Шишка, В.В. Сергієнко. Митне право України. – Х.: Еспада, 2004.

3. Деркач Л.В. Українська митниця: Вчора, сьогодні, завтра. – К.: АТО «Книга», 1998.

Організація митного контролю

Діяльність митних органів України пов'язана із виконанням митного контролю, та митного оформлення. Митне оформлення та контроль проводиться особовим складом підрозділів регіональних митниць. Здійснення цих функцій потребує належної організації. Всі операції митного оформлення мають бути належним чином впорядковані та відображені в нормативних актах, технологічних схемах, що визначають правову основу та послідовність дій працівників митниці. Функції контролю, як організації так і проведення покладено на одного із замісників начальника митниці або на один чи декілька спеціально створених підрозділів.

Управління технологій митного контролю ДМСУ підпорядковано заміснику Голови ДМСУ, відділ організації митного контролю регіональної митниці – начальнику регіональної митниці.

Основні завдання та напрямки організації митного контролю:

- підготовка проектів законодавчо-нормативних актів з питань організації і розвитку митної інфраструктури;

- аналіз діючих і запровадження передових форм і методів митного контролю і заходів підвищення їх ефективності;

- запровадження технологій митного контролю і митного оформлення;

- організація взаємодії митних органів зі службами прикордонного, санітарного, фітосанітарного, радіологічного, ветеринарного, екологічного контролю, іншими контрольними службами і право охоронними органами при здійсненні митного контролю;

- розробка та впровадження нових систем захисту результатів митного контролю;

- удосконалення видів особистих митних забезпечень та форм їх застосування.

Одним із елементів митної інфраструктури є пункт пропуску через державний кордон України.

Пункти пропуску поділяються:

- за видами транспортного сполучення (залізничного, авто, морського, річного, повітряного та пішохідного);

- за категоріями поїздок (міжнародні, міждержавні, місцеві);

- за характером транспортних перевезень: (пасажирські, вантажні, вантажно-пасажирські);

- за режимом функціонування (постійні, тимчасові, цілодобові і такі що працюють в перший час за попередньо – укладеною двосторонньою угодою).

Для проведення митного контролю є технологічна схема, тобто встановлена керівництвом митного органу послідовність дій співробітників підрозділів митного органу, що є обов'язковою для виконання при здійсненні операцій митного контролю. За допомогою технологічних схем узгоджених із відповідними службами, регулюються питання взаємодії під час здійснення митного контролю та митного оформлення.

Результати митного оформлення з митою виключення підробок, фальсифікації потрібують спеціального захисту. Такий захист передбачено на особистих митних забезпечення особового складу (особисто номерна печатка, штамп «Під митним контролем»).Також існує захист у вигляді нумерації аркушів митних документів, нанесення на них спеціального малюнку, водяних знаків (митна декларація, протокол про порушення митних правил).

Одним із нових видів захисту, запроваджено Управління технології митного контролю ДМСУ є нанесення відбитків особових митних забезпечень і митних документів, голографічних етикеток з декількома ступенями захисту.

Завдання митних органів (згідно ст. 9 Митного Кодексу):

1) захист економічних інтересів;

2) контроль за дотримання законодавства України з питань митної справи;

3) забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із міжнародних договорів відносно митної справи;

4) використання засобів митно-тарифного контролю та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

5) удосконалення митного контролю та оформлення товарів й інших предметів, що перетинають митний кордон України;

6) комплексний підхід (контроль) разом з Національним банком України за валютними операціями;

7) здійснення заходів із захисту інтересів споживачів товарів та дотримання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України;

8) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиро потоку через митний кордон України;

9) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

10) співробітництво з митниками та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

11) ведення митної статистики.

Технічні засоби митного контролю

Митний кодекс України (ст. 27) передбачає використання при здійсненні митного контролю різноманітні технічні засоби, безпечні для життя і здоров'я людини, тварин та рослин.

Технічні засоби поділяються на:

- пошукові;

- засоби ідентифікації;

- засоби аудіовізуального контролю.

Пошукові технічні засоби: рентген-апарати, стаціонарні та переносні металошукачі; «Денсок» «Гама»; оглядові дзеркала; «КС-7», «Метеке», CF-142:

- електрощуп (QFA/860);

- ендоскопи;

- галогенні ак. ліхтарі;

- ультрафіолетові ліхтарі;

- міні скоп 1171;

- детектори контрабанди.

Засоби ідентифікації (визначення якісних та кількісних характер):

- електронні ваги (для зважування коштовностей – каменів, металів);

- ручної поклажі та вантажу(стаціонарної та переносної конструкції);

- детектори коштовних металів (GOLD STAR – прилад визначає вміст золота різного кольору від 210 до 958 проби). Цей прилад також визначає вміст паладію та платини;

- детектори діамантів: («Diatest» і «Diamond star» визначають природні діаманти та її штучні імітації в оперативних умовах);

- детектори наркотиків: «Канабиса», «САС», останній зразок дає змогу виявляти основні наркотичні речовини, які не проходили попередню хімічну обробку (гашиш, маріхуану). За будовою цих рослин, їх форми, навіть дуже подрібненої, мікроскоп, вмонтований у прилад дуже легко визначає наркотична це рослина чи ні;

- детектори валюти: «Superscan» і «МД-23» визначають справжність іноземної валюти;

- дозиметри: ДКС-04, ДБС 01, «Синтекс»;

- каратовимірювачі: «Leveridg» – для визначення розміру обручок приблизної ваги перлин, а також інших коштовних каменів в оправах чи без них.

Комплекти хімічних реактивів: для виявлення вибухових речовин:

- тротилу, тетрил, тринітробензолу;

- гексогена «тетранитропентаєретрита, нитрогліцерина, етиленглікольди- нітрат, нитроцелюлоза»;

- «Faurot» – для виявлення фальсифікаційних написів та підробок і витравл. записів;

- «Мк-1» – ліки, сильнодіючі наркотики;

- «Canabispray» – наявність гашиша та маріхуани;

- «Herosol» – кокаїн;

- «Exnraj» – бомб та вибухівки;

- «Hapet» – М, В – для пробірного визначення вмісту золота, срібла та платини у виробах із них в умовах митного огляду;

- «Hellsng» – застосовується для визначення проби коштовних металів.

Засоби контролю аудіовізуальних матеріалів:

- аудіо та відеомагнітофони;

- засоби обчислювальної техніки, програвачі (платівок, DVD, CD, CD-R);

- слайдоскопи, кінопроектори, засоби стирання магнітних записів.

Ці ТЗ не є єдиними, є ще ряд новітніх зразків, які надійшли на службу контролю, до її лабораторій.

Митне оформлення

Порядок митного оформлення визначається з розділом МКУ ст. 37-43. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Метою здійснення митного оформлення є:

1. Забезпечення митного контролю (він здійснюється посадовими особами митниці шляхом перевірки документів, догляду товарів та інших предметів) тобто всього того, що перетинає митний кордон України.

2. Застосування засобів державного регулювання переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, головна мета яких полягає у стягуванні на користь Держбюджету податків, а також захист національного ринку від неякісних імпортних товарів і підтримки національного (вітчизняного) виробника шляхом надання йому можливостей конкурувати з іноземними суб'єктами підприєм- ницької діяльності.

Засоби державного регулювання поділяються на: нетарифні та тарифні.

Нетарифне регулювання полягає є:

- застосуванні до імпорту (експорту) окремих видів товарів контролю з боку інших державних органів;

- запровадження ліцензування імпорту (експорту) окремих видів товарів, контрактів та суб'єктів підприємницької діяльності.

Тарифне регулювання це:

- регулювання використання ставок мита до різних видів товарів (в бік спрощення);

- Введення на окремі види товарів індикативних цін (min та max рівні цін на товари, за яких здійснюється митне оформлення цих товарів).

Оформлюються документи українською мовою, або на офіціальних мовах митних союзів, якщо Україна входить до них. Митне оформлення суб'єктів ЗЕД здійснюється посадовими особами митниці в місцях розміщення митниць. Зонах Митницького контролю:

- в пунктах пропуску через кордон України – митницею за погодженням з прикордонних КПП;

- в пунктах на митному кордоні України, які є межами спеціальних митних зон – митницею самостійно;

- на територіях і в приміщеннях підприємств, де зберігаються товари та інші предмети під митним контролем – митницею самостійно.

Переміщення товарів та інших предметів на територію зони митного контролю чи за її межі контролюється митницею.

Митне оформлення повинно проводитись митницею, в зоні якої розміщені власники товарів та інших предметів, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України (власник товару погоджує це з обома митницями листом відповідної форми). Окремі види товарів можуть оформлюватись (за рішенням ДМСУ) в спеціально визначених для цього митницях. Митне оформлення здійснюється Центральною енергетичною митницею. Митниця може надавати дозвіл нам зберігання товарів та інших предметів підприємству в певній митній зоні митного контролю. Якщо виникають підстави вважати, що серед товарів та інших предметів є предмети контрабанди та предмети, що є об'єктом порушення митних правил, – то проводиться переогляд таких товарів та інших предметів. З метою митного контролю та митного оформлення – митниця може брати проби та зразки товарів та інших предметів для проведення їх дослідження. Ці операції не повинні необґрунтовано затримувати пропуск товарів та інших предметів через митний кордон України. У разі відмови пропуску товарів та інших предметів через митний кордон України, митниця зобов’язана надати зацікавленим особам вичерпні пояснення вимог митного оформлення, виконання яких забезпечить можливість пропуску. При цьому підприємство чи громадянин повинні ліквідувати вказані недоліки і пройти митне оформлення. Митне оформлення переміщення через митний кордон України товарів повинно здійснюватись з використанням уніфікованого адміністративного документа ф. МД-2 і МД-ЗД МД-8 – Вантажно митна декларації (ВМД). Порядок використання та заповнення ВМД

Митно-тарифне регулювання

1. Поняття і значення тарифного регулювання.

2. Мито і митні збори.

3. Порядок нарахування мита.

Правові заходи митно-товарного регулювання закріплені в законі України: «Про єдиний митний тариф» та інших правових актах підзаконного характеру.

Постанови КМУ періодично змінюються і відповідно до ринкової коньюктури, а також на основі одних і тих принципів та підходів, що відображені в багатосторонніх і двосторонніх міжнародних угодах.

Митно-тарифне регулювання – один із видів державного регулювання ЗЕД, який засновано на використанні цінового фактора впливу на зовнішньо торговий обіг.

Сутність його – це стягнення мита з імпортного товару, що прямо захищає внутрішній ринок і внутрішні ціни і надає можливість національним (вітчизняним) товаровиробникам одержати додатковий прибуток за рахунок підвищення загального рівня цін на вітчизняні товари.

Митний тариф – це систематизований перелік мита, яким обкладаються товари та транспортні засоби при імпорті а в деяких випадках при експорті.

Митний тариф вказує на конкурентні ставки мита, які прямо впливають на ціну імпортного товару, на рівень внутрішніх цін у державі та впливають на результат господарської діяльності підприємств.

Митні тарифи – найважливіший інструмент захисту національного товаровиробника від іноземної конкуренції.

Мито, від моменту його застосування використовувалось виключно у фіскальних цілях, тобто мито являє собою важливе джерело формування держбюджету, водночас воно є засобом регулювання експортно-імпортної діяльності.

Митні тарифи виконують функції: фіскальну, захисну, регулюючу, торгово-політичну.

Фіскальна – забезпечує необхідне поповнення дохідної частини бюджету.

Захисна – забезпечує охорону вітчизняного товаровиробника від недоброї конкуренції.

Регулююча — впливає на формування структури виробництва, механізм ціноутворення, стимулює розвиток одних галузей і стримує розвиток інших.

Торгово-політична – (як елемент регулюючої функції) – опосередкованого впливу на економічну політику інших держав, відіграє певну роль у досягненні балансу економічних інтересів між державами.

З метою координації митно-тарифної політики при КМУ створено Митно-тарифну Раду України. Її завданнями є:

а) розробка пропозиції що до основ напрямків митно-тарифної політики України (включаючи пропозиції що до встановлення скасування або зміну ставок мита, надання тарифних пільг, преференції, а також внесення змін до номенклатури Єдиного Митного тарифу України;

б) підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України з питань митно-тарифного регулювання;

в) розробка комплексу заходів тарифного регулювання, спрямованих на захист українського ринку та вітчизняного товаровиробника під час здійснення ЗЕ операцій.

Функції робочого апарату Митно-тарифної Ради України здійснює спец, уповноваження центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи – ДМСУ, де створено спец відділ.

Під час переміщення через митний кордон України товарів, транспортних засобів, а також в інших випадках, відповідно до чинного законодавства України справляються такі податки:

1) ПДВ експортно-імпортні операції;

2) акцизний збір з товарів що ввозяться на митну територію;

3) мито;

4) єдиний збір (на пунктах пропуску через митний кордон);

5) плата за мит. оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом.

ПДВ та акцизний збір є загальнодержавними податками. Акцизний збір нараховується на високо рентабельні та монопольні товари і справляється за ставками, що діють на день подання МД.

У системі застосування внутрішньодержавних податків Україна дотримується принципу призначення, тобто експорт товарів (в основному) звільняється від стягнення усіх видів податків (в тому числі і мита), а імпорт товарів на митну територію оподатковується митом та іншими податками.

Експертне мито в Україні діє на окремі товарні позиції (жива худоба, шкіряна сировина). Воно регулюється (для суб'єктів ЗЕД) Законом України від 07.05.96 № 180/96 «Про вивізне (експертне) мито на живу худобу і шкіряну сировину» та постановою Кабміну від 21.02.97 №182 «Про порядок живої худоби с/г товаровиробниками – юридичними особами без сплати вивізного (експорт.) мита».

Ставки ввізного мита і перелік товарів, щодо яких вони застосовуються визначені Єдиним митним тарифом змінами та доповненнями до нього, вони встановлюються і змінюються законами.

Законодавчою базою тарифно-митного регулювання є: норми Митного Кодексу України та норми Закону України «Про єдиний митний тариф».

На підставі ВМД, де містяться відомості про товар і мету його переміщення і передбачаються розміри мита за тарифом, а також вирішується питання про пропуск через митний кордон.

Мито і митні збори

Мито і митні збори є основним інструментом регулювання ЗЕД. Основними елементами митного тарифу є мито, ставки мита, митна вартість товару, тарифні пільги (тарифні преференції і тарифні привілеї).

Усі платежі, що стягуються митними органами відповідно до чинного законодавства, називаються митними платежами.

В Україні застосовуються такі види мита:

1) ввізне (імпортне);

2) вивізне (експертне);

3) сезонне;

4) особливі види:

• спеціальне;

• антидемпінгове;

• компенсаційне.

Митні платежі поділяються на дві групи:

1. Основні (обов'язкові) – мито, митні збори (за ВМД) – оформ. товар податки: податок на додану вартість, акцизний збір.

2. Додаткові – (за додатково надані митні послуги, за зберігання товарів, за участь у митних аукціонах).

Митні збори – збори, що стягуються понад мито за виконання обов'язків митними органами, а також за надання послуг в галузі митної справи. Митні збори нараховуються за ВМД при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів, виняток становлять випадки коли:

· в Україну ввозяться предмети призначенні для офіційного (службового) користування дипломатичних та консульських представництв іноземних держав в Україні, а також міжнародних урядових організацій, які користуються митними пільгами відповідно до міжнародних угод;

· вивозяться товари з митного ліцензійного складу за провізною відомістю без оформлення ВМД;

· в інших випадках передбачених чинним законодавством.

Митні збори підлягають сплаті до або на момент здійснення митного оформлення. Митне оформлення товарів у повному обсязі та їх пропуск можуть здійснюватись лише після сплати належних митних зборів або за умови надання митним органам у встановленому порядку відстрочки чи розстрочки їх сплати (митниця має право на строк, що не перевищує одного місяця, за наявності гарантії банку, та заяви платника). 3а наявність затримки сплати митних платежів встановлена пеня у розмірі 0,5% від суми сплачених платежів за кожен день включно і день сплати. При цьому митниця інформує ДМСУ про факт порушення банком гарантійного зобов’язання щодо сплати митних зборів. Митні збори сплачуються платниками (юридичними та фізичними особами, що здійснюють митне оформлення) у валюті України або в іноземної валюті першої групи Класифікатора валют Національного банку України згідно з чинним законодавством про валютне регулювання.

Ставки митних зборів постановою Кабінету Міністрів України «Про ставки митних зборів». Вони визначаються декількома методами:

· у відсотках (до митної вартості товарів);

· фіксована ставка (у твердих абсолютних сумах, як правило, у доларовому еквіваленті).

Строк перебування під митним контролем для нарахування митного збору за перебування товарів та інших предметів під митним контролем при вивезенні (експорті), крім випадків, коли вантажі знаходяться у спеціальних митних зонах, обчислюється з дати пред'явлення митниці товарів та потрібних для митного оформлення документів і до завершення митного оформлення.

Мито – це податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України.

Основна мета мита – охорона внутрішнього ринку, національної промисловості і с/господарства від промисловорозвинених держав.

Мито є правовим засобом державної економічної політики у зрівнянні цін на імпортні товари, та аналогічні товари на внутрішньому ринку.

Особливістю мита є його пріоритетність стимулюючої та захисної функцій.

Обкладення товарів митом, види мит, їх нарахування і сплата, а також звільнення від сплати мит регулюється Законом України «Про єдиний митний тариф».Щоб швидко можна було визначити відповідні ставки мита до відповідних товарів і призначено Митний тариф – де позначено перелік товарів, на які встановлено ставки мита згідно із Єдиною класифікацією. Є ще і Гармонізована система опису і кодування товарів – вона є міжнародною і являє собою міжнародні правила міжнародної класифікації інформації про товари зовнішній та внутрішній торгівлі. Ставки митного тарифу (згідно з законом) є єдиними для всіх суб'єктів ЗЕД тому офіційною назвою тарифу є Єдиний митний тариф. Він затверджується Верховною Радою України за поданням Кабміну України.

Зміни та доповнення до нього повинні бути опубліковані в загальнодоступних ЗМІ не пізніше, як за 45 днів до дати їх введення у дію. Якщо вони не будуть вчасно опубліковані, то їх не можна вважати такими, що набрали законної сили. Якщо дані документи будуть опубліковані несвоєчасно, то законної сили вони набирають на 46 день від моменту офіційної публікації. Датою цього є дата фактичного виходу в світ відповідного номера цього видання.

Форми митного декларування

Митне декларування має свої форми, які визначені МК України. Подання письмової заяви про мету переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, а також відомостей про ці товари проводиться документом, що називається декларацією – митною, введена в практику з 9 червня 1997 р. Уповноважена на декларування особа називається декларантом. Загалом декларант – організація яка заповнює і подає митну декларацію і товари в митні органи. Декларант зобов’язаний виділити спеціальних осіб, які мають право на здійснення від її імені декларування. Ці особи теж називаються декларантами. їх дії пов'язані з декларуванням транспортних засобів, товарів та інших предметів, а також предметів міжнародних іноземних організацій і представництв. Повноваження декларанта повинні бути визначені таким чином, щоб він міг реалізувати свої права та обов'язки в повному обсязі.

Митниця може вимагати від декларанта надання документів, що підтверджують його повноваження, а при наявності обґрунтованих сумнівів у добросовісному здійсненні особою дій з декларування, запропонувати декларанту скласти свої повноваження.

Декларантом може виступати (ст. 89 МК України):

а) підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що пересуваються через митний кордон або уповноважені ними митні брокери(посередники);

б) громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально засвідченими дорученнями.

Якщо декларування здійснюється на професійній основі, то така особа отримала назву митний брокер.

Функції декларанта можуть виконувати тільки Українські юридичні особи, за винятком переміщення через митний кордон України фізичними особами товарів не для комерційної мети і в інших передбачених законом випадках.

Декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність перед б. МК, незалежно від того є він чині власником товарів і транспортних засобів при переміщенні їх через митний кордон України, митним брокерам чи іншою уповноваженою особою. Він є носієм суб'єктивного права і юридичних обов'язків.

Декларант зобов’язаний:

· здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до встановленого порядку;

· пред'явити товари і транспортні засоби на вимогу митного органу для митного контролю і оформлення;

· надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур;

· сплатити податки та збори.

Порядок митного декларування

Митне оформлення є уніфікованим і детально регламентується чинним законодавством України.

ВМД подається декларантом до митного органу в установлені строки – протягом 10 днів від дати доставляння товарів й інших предметів до митного органу призначення.

Товари, що переміщуються через Митний кордон України громадянами, декларуються митному органу одночасно з пред'явленням цих товарів.

Порожні транспортні засоби і транспортні засоби, що перевозять пасажирів у разі в'їзду митну територію України декларуються митному органу не пізніше трьох годин від моменту прибуття їх до пункту пропуску на митному кордоні України, а у разі виїзду за межі митної території – не пізніше ніж за 3 години до перетинання митного кордону України.

Зазначені терміни можуть подовжуватись у порядку та на умовах визначених КМУ.

Прийняття ВМД є окремою операцією, що здійснюється у відділах митного оформлення і контролю спец уповноваженими посадовими особами митних органів до початку перевірки заявлених у ВМД відомостей.

Митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, визначеному спеціальним уповноваженням. Центральним органом виконавчої влади з митної справи. При поданні митної декларації повинні долучатись ї інші комерційні супровідні документи, перелік яких визначається спеціальним уповноваженням. Центральним органом виконавчої влади у галузі митної справи.

Митна декларація приймається за обов'язкової наявності податкових документів.

Дата і час прийняття митної декларації фіксується службовою особою митного органу, що прийняла її, шляхом поставлення відміток на бланку митної декларації та відповідно записам у документах митного органу. Від моменту прийняття декларація є юридичним документом. У разі, якщо декларант в силу особливих причин не може плодити повну декларацію, митний орган має право дозволити подачу (подати) тимчасову декларацію. Така декларація дозволяється (допускається) при митному оформленні товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом.

Декларації бувають кратні і неповні. Кратна декларація – це декларація, що пов'язана з поміщенням товарів та інших предметів (транспортних засобів) на склад тимчасового збереження до моменту їх розміщення під визначений митний режим.

Не повна (тимчасова) декларація відрізняється від звичайної митної декларації лише обсягом інформації, що заявляється митному органу, при цьому декларант заявляє товари і транспортні засоби під конкретний митний режим. Поряд з цим митним законодавством України ще передбачено спрощене митне декларування воно застосовується у відносини між державами – учасниками СНД, а також у випадках, що вимагають оперативні переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.

ДМСУ забезпечує офіційну публікацію переліку підприємств допущених до декларування.

При переміщенні товарів через митний кордон при їх оформленні митні органи зобов’язані проводити верифікацію сертифікатів про походження товарів з України шляхом подання запитів митних органів зарубіжних країн протягом не більше 150 днів з моменту отримання запиту чи ініціативи ДМСУ.

Перевірку сертифікатів здійснює управління з верифікації сертифікатів ДМСУ із залученням регіональних митниць і центральної митної лабораторії, якщо виникне потреба у перевірці сертифікатів можуть брати участь фахівці і експерти інших підприємств.

Форми верифікації сертифікатів:

· перевірка сертифікатів на дійсність;

· перевірка правильності даних, внесених у сертифікат, в том числі критерію походження товару.

Перевірка сертифіката на дійсність (автентичність) проводиться таким шляхом:

· одержання відповідної від ТПП (торговопромислова палата);

· встановлення на підставі даних ТПП вірогідності видачі сертифікату;

· порівняння даних внесених у графи сертифікату з даними ТПП;

· проведення експертизи (у разі потреби) бланка сертифікату, відбитка печатки, підпису уповноваженої особи ТПП.

Перевірка правильності даних внесених у сертифікат здійснюється таким чином:

· встановлення належного застосування правил визначення країни походження, що діють в країні ввезення;

· експертизою критерію походження, зазначеного у сертифікаті;

· порівнянням товару (чи його фотокопії) з товаром, ідентичним тому, на який видавався сертифікат.

Чинним законодавством України передбачено також можливості змін, доповнень, та вилучення митної декларації (ст. 92 МКУ). Це може бути здійснено до моменту прийняття митним органом митної декларації до митного оформлення. Якщо МД прийнята до оформлення – то внесення зміни, доповнення чи відкликання її не допускається. Якщо постає потреба у внесенні корегувань у митної декларації, то слід подавати до митного органу нову митну декларацію.

Митне оформлення та митне декларування має свої особливості, що потребують певних специфічних знань та вмінь.

Відповідно їх незнання суттєво ускладнює митні процедури. Таке становище сприяє появі нових спеціальних підприємців що спеціалізуються на наданні митних послуг. Правове регулювання такої діяльності здійснюється відповідно до розділу VII МКУ «Підприємницька діяльність з надання послуг за декларування товарів, транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем».

Спеціальними суб'єктами такої діяльності є митний брокер та митний перевізник. Митний брокер (посередник) (відповідно до ст. 176 МКУ) – це підприємство що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності, видану спеціально-уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі Митної справи. Митним брокером – може бути лише підприємства – резидент. Від його імені можуть здійснювати декларування товарів і транспортних засобів його відокремлені структурні підрозділи (філії, представництво). Митний брокер здійснює свою діяльність відповідно до норм МКУ та ліцензійних умов. Відносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором-доручення. Митний брокер виконує повноваження в обсязі, встановленому за дорученням особи, яку він представляє, здійснювати будь-які операції, пов'язаних із пред'явленням митному органу товарів, транспортних засобів та документів на них до митного оформлення. Митний брокер має право здійснювати свої функції в будь-якому органі України. Митний брокер, при виконанні своїх обов'язків несе відповідальність перед законом. ДМСУ реєструє (веде реєстр) митних брокерів і забезпечує його періодичну публікацію. Інформацію яку отримає митний брокер від особи, яку він представляє, може використову- ватись виключно для здійснення митних процедур. За розголошення інформації що становить комерційну таємницю, тобто є конфіденційною, митний брокер несе відповідальність згідно із законом.

Митний перевізник – це підприємства яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення і має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Митним перевізником може бути тільки підприємство резидент.

Відносини митного перевізника з власником товарів визначається відповідним договором. Діяльність митних перевізників підлягає ліцензуванню. ДМСУ відносно митних перевізників як і відносно митних брокерів, веде реєстр, митних перевізників і забезпечує його періодичну публікацію.

Лекція

Тема: Правопорушення й відповідальність з митного права

План

1. Поняття порушень митних правил.

2. Види адміністративних порушень в митному законодавстві.

3. Контрабанда.

4. Поняття та види юридичної відповідальності за порушення митних правил.

5. Види стягнень за порушення митного законодавства.

6. Відповідальність митних органів України.

Дата добавления: 2014-01-04