Джерела екологічного права

Джерела права – це способи вираження і закріплення правових нормативів, надання їм загальнообов'язкового юридичного значення. Правові нормативи можуть існувати за допомогою різних правових текстів. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. 3 урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середо­вища і суспільства.

Нормативно-правові акти – це акти державної (публічної) влади, за допомогою яких установлюються (санкціонуються), вводяться в дію, чи змінюються скасовуються правила поведінки суб'єктів правовідносин у суспільстві. Нормативно-правовий акт – це найбільш виражене джерело права, що представляє собою основу для чіткого і точного законодавчого регулювання правових розпоряджень[8, С.27].

Під джерелами природоохоронного права варто розуміти прийняті уповноваженими державними органами нормативно-правових актів, що містять правові норми, що регулюють суспільні відносини по охороні і відновленню природних об'єктів і навколишнього природного середовища в цілому.

В Україні склалася система екологічного законодавства. На її вершині – Конституція України, що закріпила загальні принципи охорони навколишнього середовища в Україні. Слідом за нею йде закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» як фундаментальний акт екологічного законодавства. Від нього відпочковуються галузеві закони і кодекси: Земельний кодекс (далі – ЗК України), Лісовий кодекс (далі – ЛК України), Водний кодекс (далі – ВК України) України, Кодекс України про надра, Закони України «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд» тощо. Ці закони і кодекси є фундаментальними для підгалузей комплексної галузі екологічного права. Їхні норми конкретизуються і розвиваються в різноманітті інших нормативно-правових актах – указах Президента, постановах Кабінету Міністрів України, наказах і інструкціях міністерств і відомств.

У літературі висловлюється проблема щодо розробки і прийняття Екологічного кодексу України (професор, академік НАН України Ю.С. Шемшученко, професор, член-кореспондент НАН України В. Костицкий). Обумовлено це тим, що Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» трохи застарів і не відповідає сучасним потребам. На думку академіка Ю.С. Шемшученко, незважаючи на те, що його ще і можна реанімувати шляхом внесення відповідних змін і доповнень, радикальне рішення питання полягає в прийнятті концептуально нового за формою і змістом акта екологічного законодавства, а саме – Екологічного кодексу України[9,С.48]. Варіант кодификації екологічних норм шляхом створення Екологічного кодексу України висловлює і розробляє і професор В. Костицкий. Він пропонує на етапі інтеграції законодавства значно скоротити кількість джерел екологічного права, що, за його словами, буде сприяти підвищенню ефективності його застосування. Усю систему екологічного права він бачить у наявності двохсот законодавчих і підзаконних актів. При цьому, професор В. Костицкий відзначає, що кодифікаційні роботи в області екологічного права відрізняються значним рівнем наукоємності. Часто ці знання виходять за межі юриспруденції[10,С.71]. Саме тому, мабуть, необхідним є співробітництво вчених-екологів, біологів, аграріїв з юристами – кодифікаторами норм екологічного права та суб’єктами, які їх застосовують. У створенні Екологічного кодексу України бачиться вирішення величезної проблеми «розкиданості» екологічних норм по різних галузях права, а також частої їхньої невідповідності один одному.

Джерелами екологічного права України також являються міжнародно-правові акти. Належність міжнародних договорів до джерел права України, в то­му числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Дата добавления: 2014-01-04