Правові аспекти використання атмосферного повітря

Дуже важливим є питання щодо використання атмосферного повітря. Існують різні точки зору відносно цієї проблеми. Професор В.К. Попов пропонує розрізняти використання атмосферного повітря і право користування ним. Перше поняття відноситься до еколого-економічного явища, а друге варто розглядати як юридичну категорію. Вказані поняття згадуються в екологічному законодавстві.

Право користування атмосферним повітрям виходить зі змісту ст. 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» і розглядається як право кожного громадянина користуватися екологічно безпечним атмосферним повітрям.

Право використання атмосферного повітря являє собою забезпечену державою можливість громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів користатися атмосферним повітрям для задоволення своїх соціальних, екологічних, економічних та інших потреб відповідно до законодавства України і міжнародних угод. Можливість означає дозвіл, допустимість з боку держави на експлуатацію атмосферного повітря у встановленому порядку[8,С.325-326].

Згідно ст. 38 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» розрізняється загальне і спеціальне використання атмосферного повітря. Оскільки використання атмосферного повітря відповідно до діючого законодавства, як правило, не вимагає одержання дозволів і внесення зборів, у більшості випадків використання атмосферного повітря здійснюється на праві загального користування. Це стосується і використання атмосферного повітря для потреб підприємницької діяльності: вилучення атмосферних газів, чи охолодження для інших технологічних ходів. Однак використання атмосферного повітря для викиду чи для поширення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом використання атмосферного повітря і вимагає одержання дозволу і сплати збору. Спеціальним видом використання атмосферного повітря є також поширення звуку, електромагнітного й іонізуючого випромінювання, вплив інших фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря з використанням стаціонарних джерел.

Законодавство передбачає нормування спеціального використання атмосферного повітря для викидів забруднюючих речовин. Нормування здійснюється шляхом встановлення для кожного стаціонарного джерела нормативів гранично допустимих викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря [26,С.335-336].

Згідно п. 2 Порядку розробки і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних і біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. нормативи встановлюються для кожного стаціонарного джерела забруднення з урахуванням рівня, за умови дотримання якого фізичний і біологічний вплив усіх стаціонарних джерел забруднення в тому чи іншому районі, з огляду на перспективи його розвитку, у визначений термін не буде перевищувати нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря. Розробка нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря передбачена Порядком розробки і затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2002 р. Згідно п. 3 даного нормативно-правового акта для оцінки стану забруднення атмосферного повітря в місцях постійного чи тимчасового перебування людей установлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, до яких відносяться:

- нормативи якості атмосферного повітря;

- гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого, інших видів впливу фізичних і біологічних факторів на стан атмосферного повітря населених пунктів. Мінприроди визначає перелік забруднюючих речовин, фізичних і біологічних факторів, для яких розробляються нормативи.

Експлуатувати існуюче і знову створене устаткування суб'єкти господарювання вправі на підставі дозволу на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних і біологічних факторів на стан атмосферного повітря. Зазначений дозвіл видається органами Мінприроди за узгодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби терміном не менш, ніж на п'ять років.

Порядок розгляду документів і умови видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами встановлює обов'язкові вимоги щодо видачі таких дозволів. Дозвіл на викиди повинні мати підприємства, установи, організації, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і здійснюючі викиди стаціонарними джерелами. Згідно п. 1.3 зазначеного Порядку дозвіл на викиди видається структурними підрозділами, визначеними керівниками органів Мінприроди України, що затверджують нормативи гранично допустимих викидів для підприємств, з терміном дії Дозволу не більше п'яти років. У населених пунктах з підвищеними рівнями забруднення атмосферного повітря, за рішенням органів Мінприроди України, Дозволи на викиди можуть видаватися на менш короткий термін, але не менш, ніж на два роки.

Дата добавления: 2014-01-04