Пробний друк

План

План

План

План

Вступ

Вступ.

План

Питання для самоперевірки

1. Основні заходи захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

2. Вимоги до улаштування захисних споруд.

3. Призначення і класифікація сховищ.

4. Організація евакуаційних заходів.

5. Індивідуальні засоби захисту шкіри.

6. Які засоби захисту органів дихання використовують від радіоактивного, хімічного, біологічного зараження.

Література: [1, с.121-131, с.135-141, 147-157; 3, с.82-83, 92-114, с.127-149; 5, с.79-93, с.98-103; 7, с.124-127]

2. Технологічний процес підготовки видання.

Загальна тенденція вдосконалення всіх типів поліграфічного обладнання — це комплексне вирішення суміжних технологічних питань за рахунок підви­щення рівня автоматизації, широкого використання засобів електроніки, обчислю­вальної та лазерної техніки, створення гнучких модульних систем і програмного забезпечення комп’ютерних систем.

З розвитком обчислювальної техніки стали все активніше впроваджуватись у додрукарські процеси комп’ютерні видавничі системи (КВС) на основі персо­нальних комп’ютерів (ПК). Поступово в історію відійшли ручне складання та складальні рядко- і літеровідливні машини. Добре відомі іноземні фірми «Mono­type», «Siemens», «Linotype», «Hyphen» випускають КВС на основі комп’ютерів з виведенням даних на фотоскладальні установки та пристрої автоматичного складання текстів. КВС в редакційно-видавничих процесах різко підвищують якість видань і значно скорочують терміни їх підготовки.

Поряд з інтенсивним впровадженням у додрукарські процеси комп’ютерних систем удосконалюються традиційні способи та обладнання для виготовлення фотоформ.

КВС включають 3 основних складові: перша – це фахівець, який володіє комп'ютерною технікою, друга – інформаційне забезпечення, яке складається з видавничої специфікації, нормативної і методичної літератури, третя – програмне і апаратне забезпечення.

За допомогою КВС можна швидше і краще обробляти текстову і графічну інформацію, виконувати електронну верстку і монтаж, виводити фотоформи або виводити інформацію безпосередньо на друкарську форму.

З одного боку, застосування комп'ютерних технологій дає можливість перекласти на "плечі" комп'ютера рутинну роботу і звільнити час для творчого процесу, а з іншого, – істотно розширити можливості творчої особи, надаючи їй для творчості новітні інструменти і засоби.

Перевагами КВС є скорочення технологічного процесу, полегшення роботи людей, скорочення витрат на виробництво.

Більш детально буде розглянута третя складова КВС: програмне і апаратне забезпечення (настільні видавничі системи). Програмне забезпечення включає: текстові редактори, растрові і векторні графічні редактори, програми верстки.

Апаратне забезпечення включає: пристрої введення і оцифровування інформації, пристрої виведення інформації, комп'ютерні мережі.

Видавничий бізнес сьогодні немислимий без комп'ютерних видавничих систем, призначених для автоматизації підготовки документів до видання (тиражування). Видавничі програми легко піддаються освоєнню навіть непрофесіоналам у видавничій справі. Проте недостатньо всього лише оволодіти інструментами, які вони пропонують. Потрібно володіти, окрім всього іншого, базовими поняттями про роботу на комп'ютері, а також мати уявлення про видавничий процес. Без цих знань неможливе створення повноцінної поліграфічної продукції.

Видавництво – це установа, що видає твори друку.

Видання – це виданий, надрукований, випущений в світ, опублікований, обнародуваний твір друку.

По знаковій природі інформації видання підрозділяються на текстові, нотні, картографічні та образотворчі.

За цільовим призначенням видання підрозділяються на офіційні, наукові, науково-популярні, виробничо-практичні, нормативні виробничо-практичні, учбові, масово-політичні, довідкові, для дозвілля, рекламні, літературно-художні та ін.

По матеріальній конструкції видання підрозділяються на книжкові, журнальні, листові, газети, буклети, картки, візитки, флайери, плакати, листівки, комплектні, книжки-іграшки.

За об'ємом видання підрозділяються на книги, брошури і листівки.

По складу основного тексту видання підрозділяються на моновидання і збірки.

По періодичності видання підрозділяються на неперіодичні, серіальні, періодичні та ті, що продовжуються.

По структурі видання підрозділяються на серії, однотомні, багатотомні, зібрання творів і вибрані твори.

Відповідно до прийнятої у видавничій справі і поліграфії термінології (ОСТ 29.130-97), формат видання – це розмір готового видання, що позначається в долях листа або сантиметрах. Частка листа показує, яку частину паперового листа займає сторінка видання.

Формати книжкових і журнальних видань регламентує ГОСТ 5773-90 “Видання книжкові та журнальні. Формати”, введений в дію з 1 липня 1991 р. замість ГОСТ 5773-76.

Видання можуть розрізнятися за способом друку, варіантом оформлення, видом використовуваного паперу, типом використовуваної фарби, об'ємом, видом фальцювання, форматом набору, форматом після обрізання, розмірами полів до обрізання, способом скріплення книжкового блоку, типом палітурної кришки.

Додатковими характеристиками друкарського видання є: об'єм видання (у фізичних друкарських листах, в умовних друкарських листах, в облікових видавничих листах, в зошитах), розміри полів після обрізання (верхнє, корінець, переднє, нижнє), товщина блоку, характеристика основного тексту (кегль, гарнітура, барвистість), наявність вклейок (спосіб приєднання, місце приєднання), характеристика ілюстрацій на вклейках (барвистість).

2. Технологічний процес підготовки видання

Основне завдання цифрової додрукарської підготовки – грамотна підготовка видання до друку з урахуванням особливостей технологічних процесів друку та післядрукарської обробки. Підготовка публікацій до видання – складний і тривалий процес. Він складається з довгого ланцюжка взаємозалежних етапів. Донедавна кожен етап виконував професіонал вузької спеціалізації: редактор, коректор, художник, складальник, друкар. Поява настільних видавничих систем (DTP) сприяла стиранню граней між окремими етапами підготовки видань. Потужність засобів автоматизації видавничої праці, включених в DTP, настільки велика, що практично весь процес підготовки публікації до видання може виконати одна людина. Очевидно, що такий "фахівець широкого профілю" повинен добре розбиратися в технологічних особливостях окремих етапів, враховуючи при цьому їх взаємозв'язок і взаємозалежність.

Повний огляд процесу підготовки публікації до видання можна представити в трьох етапах:

· prepress (додрукарська підготовка видання) – макетування (планування) і верстка публікації у видавництві. Кольороподіл, кольоропроби, сканування, трепінг, вивід плівок на фотоскладальному автоматі в типографії;

· press (друк) – спуск полос, друк оригінал-макета і всього тиражу в друкарні;

· postpress (післядрукарська обробка видання) – виконується на фінішному устаткуванні в друкарні.

Кожний із представлених тут етапів умовний, тому що його, в свою чергу, також можна розбити на серію процесів. Наприклад, перший крок – макетування, тобто процес підготовки оригінал-макета на ПК, складається з ряду взаємозалежних операцій: підготовки тексту, сканування ілюстрацій, вибору шрифтів, верстки, запису макета на диск (з архівацією або без) і т.д.

Розділ 1. Пристрої введення та оцифровува­ння інформації

Тема 1.1. Сканування. Сканувальні пристрої.

Мета: розглянути процесс та професійні пристрої сканування, основні правила для виконання якісного сканування текстів та зображень.

1. Процесс сканування.
2. Сканувальні пристрої.
3. Правила для виконання якісного сканування текстів та зображень.

1. Процесс сканування

Найпоширенішим способом одержання зображень із перерахованих вважається сканування зображень, але воно є в той же час і найскладнішим, тому що вимагає певних знань.

Сканер (від англ. to scan – переглядати) – пристрій введення в комп'ютер графічних даних у цифровому виді. За допомогою сканера можна перетворити будь-яке аналогове зображення, будь то фотографія, малюнок або сторінка тексту, у растрове цифрове зображення. Якщо замовник висуває підвищені вимоги до якості графіки, то сканування краще доручити типографії, що має у своєму розпорядженні професійні сканери, що коштують кілька тисяч доларів. Для обробки отриманих гігабайтних файлів у типографіях також є потужні комп'ютери.

Від якості вихідних матеріалів багато в чому залежить, який буде результат їх сканування. Використання якісного слайда – застава гарної якості сканованого зображення.

У цифрових зображеннях для Web-сторінок досить роздільної здатності 72-96 dpі – це стандартна роздільна здатність монітора. Для використання в поліграфії рекомендується 240-300 dpі, тобто при скануванні з роздільною здатністю 600 dpі зображення без втрати якості деталізації можна збільшити в 2-2,5 рази.

Будь-які матеріали в тому або іншому ступені мають потребу в додатковій обробці після сканування. При використанні графічних редакторів виконується кольорокорекція, ретуш, регулювання контрастності та багатьох інших параметрів, які можливі лише на якісному апаратному забезпеченні, бажано з використанням кольорокаліброваного монітора.

3. Правила для виконання якісного сканування текстів та зображень

Для успішного процесу сканування потрібно дотримуватися декількох простих правил:

· для розпізнавання текстів оптимальна роздільна здатність при скануванні – 300 dpі, колірна модель – напівтонова чорно-біла (grayscale);

· найкращі результати досягаються при установці роздільної здатності кратною оптичному дозволу сканера. Так, для сканера з роздільною здатністю 1200 dpі оптимальним буде сканування з роздільними здатностями 1200, 600, 300, 150, 75 dpі при виключеному масштабуванні, але аж ніяк не 550 або 96 dpі;

· сканувати 35-міліметрові негативи на сканері з динамічним діапазоном нижче 3,6 з надією одержати якісне зображення безглуздо, тому що, швидше за все, одержите грубі переходи в контрастних кольорах і втрату деталей у тінях;

· найбільше число оптичних щільностей і градацій кольору можна одержати з настроюваннями сканування за замовчуванням. При будь-якій зміні настроювань, навіть при візуальному поліпшенні отриманого зображення, сканер обмежує частину своїх можливостей до рівня щільності й кількості градацій кольорів оригіналу;

· чисте скло планшетного сканера та рівне прилягання до нього оригіналу – запорука успіху.

Тема 1.2. Цифрові камери.

Мета: розглянути історію створення цифрових камер, пристрій роботи та основні характеристики.

1. Історія створення цифрових камер.
2. Пристрій роботи.
3. Основні характеристики цифрових фотоапаратів.

1. Історія створення цифрових камер

У грудні 1975 року інженер компанії Kodak Стіві Сессон винайшов дещо, що після декількох місяців перевернуло всі уявлення про фотографію – перший в світі цифровий фотоапарат. Камера була розміром з тостер і вміла робити чорно-білі знімки з роздільною здатністю 100×100 пікселів. Сьогодні б сказали, що камера мала роздільну здатність в 0,01 мегапікселя. Знімки записувалися на магнітофонну касету. На запис одного знімка йшло 23 секунди. Для переглядання знімків використовувалася спеціальна ТВ-приставка.

З початку 80-х років технологія цифрового фотографування почала розвиватися, але на ринку перші цифрові фотоапарати з'явилися тільки в 1993 році.

На сьогоднішній день ринок цифрової фототехніки переповнений, а якість знімків любительськими камерами практично не поступається знімкам професіоналів.

Більшість з нас сприймають цифровий фотоапарат як щось само собою зрозуміле. А п'ятнадцять років тому такий пристрій могла дозволити собі тільки дуже спроможна людина, і був він швидше ознакою розкоші, ніж технічною необхідністю. Власникам перших цифрових фотоапаратів доводилося нелегко. Потрібно було носити з собою п'ятикілограмові рюкзаки з акумуляторами і жорстким диском. З тих пір фотокамери значно зменшилися в розмірах і сталі куди зручнішими – такими, якими їх звикли бачити.

З часів появи фотоапарата до виходу в світ його цифрового спадкоємця пройшло майже сто років – саме стільки часу було потрібно, щоб знайти спосіб запису зображень на цифровий носій. Матриці фотокамер в тому вигляді, який використовується сьогодні, з'явилися в кінці шестидесятих років. Винайдений Вільямом Бойлем і Джорджем Смітом прилад із зарядовим зв'язком став першим кроком до сучасної техніки.

У 1981 році компанія Sony випустила камеру MAVICA, але за першу справжню цифрову камеру по праву вважається Dycam Model 1, відома також під ім'ям Logitech FotoMan FM-1. Зняті кадри MAVIKA записувала на звичайні 3,5-дюймові дискети, які тоді вважалися за чи не останнє досягнення миру техніки. Зараз же знайти комп'ютер, який би їх підтримував, дуже непросто. Вражали перші фотокамери тодішню публіку не тільки своїми можливостями, але і ціною. Dycam Model 1 коштувала близько тисячі доларів. По сучасним міркам це цілком осудна вартість для якісного фотоапарата, а ось можливості у тієї моделі були далеко не сучасні: матриця з роздільною здатністю 376×240 пікселів, 256 градацій сірого і один мегабайт вбудованої пам'яті, а також простенький об'єктив з фіксованою фокусною відстанню.

В середині 80-х (1984-1986 роки) за прикладом Sony, компанії Canon, Nikon, Asahi також почали випуск електронних фотокамер. Камери були аналоговими, коштували дуже дорого і мали роздільну здатність 0,3–0,5 мегапікселів.

У результаті, не дивлячись на те, що перша камера з'явилася на початку 80-х, за початок масового виробництва цифрових пристроїв прийнято вважати першу половину 90-х. Проте ці фотоапарати були чорно-білими і не давали тих можливостей, які потрібні для створення якісних фотознімків. Основна проблема полягала в тому, що ніхто не знав, з якого кінця приступити до розробки цифрової камери. Напрацювання, отримані за час створення аналогових фотоапаратів, явно не підходили для їх цифрових побратимів. Всі спроби зробити пристрій, який би успадковував досвід традиційної плівкової техніки, закінчувалися провалом: наприклад, створена в 1991 році шляхом механічного копіювання плівкового фотоапарата Kodak DCS-100 коштувала близько 25 тисяч доларів.

2. Пристрій роботи

Цифрові фотоапарати все швидше витісняють аналогові, ті, що роблять фотографії за допомогою фотоплівки. По-перше, цифровий фотоапарат набагато зручніше аналогового, за рахунок того, що більше не потрібно купувати для нього фотоплівку і відносити її на прояв. До того ж, фотографію, зроблену цифровим фотоапаратом, можна відразу подивитися на дисплеї і бути впевненим у результаті. Що вийшло на плівці, можна дізнатися, тільки проявивши її.

Коли цифрові фотоапарати тільки з'являлися на ринку, ціна на них була надхмарною, при цьому за якістю фотографій вони значно поступалися аналоговим. Але за останні декілька років ситуація змінилася корінним чином. Професійні фотографи почали поступово переходити на цифрові фотоапарати, погоджуючись з тим, що цифровий фотоапарат набагато зручніше і не поступається за якістю аналоговому. Та і ціна на цифрову фототехніку стала набагато більш приземленою.

Так чим же цифровий фотоапарат відрізняється від аналогового (плівкового)?

Одна з основних деталей фотоапарата – це світлочутливий елемент. Якщо в плівковому фотоапараті це безпосередньо плівка, то в цифровому фотоапараті – це ПЗЗ матриця (світлочутлива матриця CCD – Charge Coupled Device, тобто ПЗЗ — прилад із заря­довим зв'язком). Са­мі матриці не є новим винахідом — народившись як обладнання для фізичних експериментів (зокрема у фізиці високих енер­гій), вони вже давно використовуються у відеокамерах.

Ще один елемент, який властивий і плівковому і цифровому апарату, – це об'єктив (оптика). Варто враховувати, що оптична частина фотоапарата не менше, а може і більш, важлива, ніж матриця.

Як і в звичайних фотоапаратах, якість кадру “цифровиків” багато в чому визначається якістю об'єктиву. В середньому, камери любительського рівня (і високої, і низької роздільної здатності) комплектуються об'єктивами з фокусною відстанню близько 5 мм. (Це приблизно відповідає фокусній відстані 35-міліметрових об'єктивів звичайних плівкових ка­мер) і фіксованою діафрагмою (aperture). Деякі моделі мають об'єктиви зі змінною фокус­ною відстанню (zoom), але вони до­рожче коштують. Як правило, швидкість спуску затвора (витримка) регулюється автоматично. Загалом, люби­тельські цифрові камери мало відрізняються своїми об'єктивами від плівкових побратимів, які іменуються в наро­ді “мильницями”. Природно, що на більш серйозні, напівпрофесіональні апарати ставлять вже цілком достойну оптику з можливістю відклю­чення автоматики і ручного ре­гулювання різкості, діафраг­ми і витримки. Зрозуміло, що за допомогою автома­тичних цифрових фотоапара­тів любительсько­го рівня, обладнаних стандар­тними коротко­фокусними об’єктивами з фіксованою ді­афрагмою, досить складно отримати одина­ково пристойні кадри в умовах зйомки, які змінюються. Краще всього ці камери працюють при яскравому сонячному освітленні, як і звичайні “мильниці”.

У більшості сучасних циф­рових камер є невеликі рідкокристалічні дисплеї. Вони виконують дві основні функції: проглядання вмісту пам'яті і дублювання опти­чного видошукача. Дисплеї можуть мати різний розмір – 2, 2.5, 3.0 дюйми, можуть мати можливість їх повороту для зручності зйомки, і мати різну роздільну здатність (чим вона більша, тим більш чітку і деталізовану картинку на ньому бачимо). Якість дисплея впливатиме на зручність, але слід пам'ятати, що його розмір корінним чином впливатиме на ціну фотоапарата. Чим більший і яскравіший дисплей, тим більш він енергоємний. Великий дисплей дуже швидко садитиме акумулятор. Зазвичай у цифрового фотоапарата передбачена можливість відключення дисплея і зйомка через видошукач. Видошукачі так само можуть бути різними – електронні і оптичні. Дивлячись в електронний видошукач, буде видно те ж, що і на дисплеї; всі параметри можна буде перемикати, дивлячись у видошукач. В оптичному видошукачі ніяка інформація не відображається, оскільки він є лінзою, що знаходиться над об'єктивом, як і в звичайній плівковій мильниці.

Цифровий фотоапарат також має електронну частину, яка обробляє отриманий матрицею світловий потік і, перетворюючи його в готове зображення, зберігає його в пам'яті фотоапарата або на карті пам'яті. Карта пам'яті – змінна частина фотоапарата, на якій і зберігатимуться зроблені фотографії.

Більшість камер використовує послідовний (СОМ) порт комп'­ютера для передачі зображень. До багатьох ка­мер, окрім комунікаційних па­кетов, додаються і TWAIN-драйвери, які дозволяють працювати з фото­апаратами з будь-яких графічних па­кетів, які вирішують роботу зі скане­рами.

Розділ 2. Пристрої виведення інформації

Тема 2.2. Оперативна поліграфія.

Мета: дати поняття оперативного друку, оперативної поліграфії; розглянути основні пристрої комплексу оперативної поліграфії; основні правила подання макета в типографію; технічні вимоги до оригінал-макетів до друку.

1. Поняття оперативного друку, оперативної поліграфії.

2. Основні пристрої оперативної поліграфії.

3. Правила подання макета в типографію.

4. Технічні вимоги, які пред’являються до матеріалів замовника в типографії.

1. Поняття оперативного друку, оперативної поліграфії

Друк оперативний — виготовлення того, чим користуються не тільки в рекламних цілях, але і щодня — це фірмові бланки, візитки, прайс-листи, конверти і тому подібне. Основними завданнями оперативної поліграфії є – малотиражний (до декількох тисяч екземплярів) і терміновий друк брошур, рекламних проспектів, візиток, плакатів, етикеток, прайс-листів, запрошень, фірмових бланків, наклейок, календариків, листівок і т. д., а також послуги postpress: ламінація, брошурування, тиснення й ін. Необхідність у вирішенні подібних завдань виникає порівняно часто практично в будь-якому офісі.

В оперативній поліграфії використовуються різні технічні підходи до рішень тієї або іншої задачі. Одним з найбільш частих замовлень є друк пре­зентаційних матеріалів — брошур, буклетів, проспектів, які можуть бути як чорно-білими, так і кольоровими.

При класичному друкарському виробництві економічно невигідно друкувати продукцію тиражем менше 500 форматів друкарського листа. Для виконання подібних замовлень останнім часом використовують або лазерні прин­тери, або різографи. Проте принтери не забезпечують потрібної швидкості, а різографи — потрібної якості. Кращим варіантом виявляється використання повнокольорового копіювального апарату.

Оперативна поліграфія — це поняття, що описує процес створення не­великих тиражів друкарської поліграфічної продукції хорошої якості і за дуже короткий час.

2. Основні пристрої оперативної поліграфії

За мінімальний комплекс оперативної поли­графії можна вважати:

- комп'ютер для верстки (наприклад, Pentium 4);

- повнокольоровий копір (наприклад, CANON CLC 700)

- растровий процесор (наприклад, CANON COLORPASS 500) для їх зв'язку один з одним.

Маючи таке устаткування можна випускати до двохсот двосторонніх повнокольорових рекламних проспектів в годину або до десяти двадцятисторінкових повнокольорових журналів за той же час.

Отже, кажучи про оперативну поліграфію, ми ввели два нові поняття — повнокольоровий копир і растровий процесор.

Повнокольорові копіри CANON – це цифрові апарати, які складаються з двох частин: цифрового сканера і цифро­вого лазерного принтера. Об'єднуються ці частини інтерфейсом, через який відбувається завдання режимів копіювання. Повнокольорове зображення формується з чотирьох базових кольорів — Cyan, Magenta, Yellow, Black (у звичайній поліграфії застосовуються такі ж базові кольори). Фарба в копірі зберігається у вигляді тонерного порошку і переноситься на папір засобом селенового фоточутливого барабана. Такий же механізм застосовується і в звичайних лазерних принтерах. Але, на відміну від лазерних принтерів, в кольорових копірах CANON формування відтінків виконується для кожної растрової точки. Цим і пояснюється висока якість друку копірів, що мають роздільна здатність всього 400 dpi. Така технологія друку отримала назву CONTONE.

У кожній растровій точці інтенсивність тонера може мати 256 значень. Це дозволяє отримати дуже чітке зображення з повною палітрою кольорів. Щоб забезпечити таку якість, звичайний лазерний принтер повинен мати роздільну здатність 3200 dpi. Скопійоване зображення має якість, дуже близьку до оригіналу. Окрім високої чіткості зображення, копі­ри CANON також забезпечують хороше перенесення кольорів.

Володіючи високою швидкістю друку і відмінною якістю, повнокольорові копіри ідеально підходять для використання в оперативній поліграфії. При цьому відразу досягається декілька цілей. Якість друку наближається до офсетної, швидкість друку (до 1500 відтиснень формату А4 в годину) теж, а з використанням растрових процесорів серії ColorPass стає можливим друк персоніфікованих документів без додаткових фі­нансових витрат.

Прикладом сучасної друкарні для оперативної поліграфії може служити побудована на основі копіювального апарату CANON міні-друкарня, оснащена додатковим устаткуванням, інтегрованим з копіювальним апаратом в єдиний технологічний ланцюжок. Це різні модифікації сортувальників, брошурувальників, степлерів і фальц-машин. Такий конвеєр може випускати продукцію тиражами, які недоступні великим друкарням, але які є найбільш розповсюдженими в умовах нашого ринку — від 10 до 500 екземплярів.

3. Правила подання макета в типографію

Макет може бути наданий у типографію для друку в трьох формах: у вигляді верстки, у вигляді готового для виводу PostScrіpt-файла або у вигляді PDF-файлу.

Перший варіант припускає передачу всіх файлів публікації, зроблених в DTP, включаючи шрифти.

У другому та третьому випадку передається всього лише один, але великий файл, і працівникам типографії залишається тільки поставити його в чергу друку фотоскладального автомата.

Ви можете заощадити кошти та час, якщо принесете в типографію готові PostScrіpt- або PDF-файли. Звичайно працівники типографії надають у цьому випадку досить істотну (до 30%) знижку. Передача верстки у вигляді PostScrіpt-файла зазвичай означає також і ваш перехід на більш високий професійний рівень роботи. Спроба зробити його самостійно дозволяє по-новому подивитися на свої роботи – дуже багато огріхів стають видні при перегляді PDF, отриманого після перегонки PS-файлу в Adobe Acrobat Dіstіller.

4. Технічні вимоги, які пред’являються до матеріалів замовника в типографії

При виготовленні оригінал-макета необхідно дотримуватися ряду наступних вимог для нормального виводу на фотонаборі:

- оригінал-макет може бути наданий на компакт-диску або переданий через Інтернет;

- припустима архівація файлу. Не можна робити архіви, що саморозпаковуються (з метою безпеки їх можуть і не прийняти, мотивуючи тим, що у виконуючому файлі може бути вірус);

- не варто використовувати в іменах російські букви та спецсимволи: для Wіndows, Mac OS і UNІХ вони різні, і, у найкращому разі, імена ваших файлів будуть переведені на невідому мову. У найгіршому разі вони стануть недоступні для операційної системи (їх навіть не можна буде скопіювати).

- бажано використовувати тільки шрифти PostScrіpt. Використовувані шрифти необхідно надавати разом з макетом у вигляді pfb- або ttf-файлів або перевести в криві.

- припуск на обрізку повинен бути не менш 3 мм на сторону. Тексти, які надаються у форматах MS Word, не повинні містити табуляції та поміщених файлів.

- вся розміщена растрова графіка повинна бути у форматі TІFF у колірній моделі CMYK. Розміщення поміщеної растрової графіки повинне бути не нижче значення передбачуваної лініатури растра "помножити" на 1,5. Файли з растровою графікою повинні надаватися разом з макетом у вигляді окремих файлів. Вся поміщена векторна графіка повинна бути у форматі EPS або AІ. Роздільна здатність не менший 300 dpі;

- вимоги до фотоматеріалів: приймаються фотографії форматом не менш 15 × 20 см. Приймаються слайди форматом не менш 4,5 × 6 см. Не приймаються знімки, виконані за допомогою компакт-камер ("мильниць");

- разом з файлом необхідно передати завдання на вивід: місцезнаходження та ім'я файлу, число сторінок, формат до та після обрізу, кольоровість, технологічні вимоги (лініатура, метод растрування, позитив/негатив, емульсія зверху/знизу, офсет/флексографія і т.д.). Всі вимоги по додатковій обробці повинні бути надані в письмовому виді;

- всі електронні макети повинні супроводжуватися кольоровою або чорно-білою роздруківкою для контролю правильності відкриття файлу та виводу плівок;

- слайди, ілюстрації і т.п. повинні бути пронумеровані із вказівкою відповідного номера в тексті роздруківки. Тексти приймаються у надрукованому або електронному виді (MS Word 6.0 for Wіndows, виключка вліво, без переносів і без символів закінчення абзацу наприкінці рядка).

Програми, у яких можна робити верстку макета: Adobe PageMaker, QuarkXPress, Adobe Іllustrator, Macromedіa FreeHand, CorelDRAW. Перелік програм визначається, у першу чергу, можливістю нормального виводу на ФНА з найменшими витратами часу та сил.

Тема 2.3. Друкувальні пристрої.

Мета: розглянути типи друкувальних пристроїв; визначити поняття кольороподілу, сепарації, кольоропроби, трепінгу; принцип виконання кольороподілу; способи виконання кольоропроби.

1. Типи друкувальних пристроїв.

2. Кольороподіл, принцип його виконання, фізичний механізм.

3. Кольоропроба, способи її виконання.

4. Треппінг, основні способи його виконання.

1. Типи друкувальних пристроїв

Додрукарська підготовка макета може виконуватися частково у видавництві, частково – у типографії (prepress-студії) і може включати різноманітні етапи: сканування, треппінг, кольороподіл, вивід плівок на фотоскладальному автоматі, кольоропроби і т.п..

Якщо розробляємий макет – це якесь видання оперативної поліграфії, то його друкування відбувається на лазерному принтері або повнокольоровому копірі. При цьому не виготовляються фотоформи та друкарські форми, а друк відбувається з комп'ютера одразу на папері. Але цей спосіб можливо використовувати для невеликого тиражу (до 1000 екземплярів) та небагатосторінкової продукції. Якщо ж видання буде роздруковане великим тиражом і макет багатосторінковий (книга, журнал, газета), то економічно набагато вигіднішим є застосування фотоформ та друкарських форм.

Якщо видання включає ілюстрації, більш якісні, ніж газетні, то стадії додрукарської підготовки (prepress) не оминути. Справа в тому, що технологія виготовлення форм для офсетної машини вимагає подання оригінал-макета у вигляді відбитків на фотографічній плівці (найчастіше позитивної) у натуральну величину. Якщо видання не пред'являє істотних вимог до якості, то цій умові задовольняють і плівки, видрукувані на гарному лазерному принтері. У випадку більш високих вимог до якості, і особливо для кольорових публікацій, вам обов'язково буде потрібен фотоскладальний автомат.

Фотоскладальний автомат (ФНА), по суті, є дуже складним лазерним принтером, але друкуючим не на папері, а засвітлюючим рулонну або листову фотоплівку. Такі машини, як, втім, і професійні сканери та кольоропробні принтери, дуже дорогі, і не всяке видавництво може їх повністю завантажити, тому існують типографії, які одержують на подібну роботу замовлення від видавництв.

При виконанні всього тиражу, наприклад, методом офсетного друку, використовується друкарська форма, з якої відбувається друк тиражу на друкарській машині.

2. Кольороподіл, принцип його виконання, фізичний механізм

Багато відтінків, створені колірною системою RGB, не вдається передати при друці. Тому нерідко прекрасні фарби малюнка на моніторі після друку виявляються бляклими. Для рішення проблеми використовується кольороподіл.

Процесом кольороподілу називають процес перетворення фотографічного зображення в зображення, яке складається з кінцевого числа фарб, зазвичай, чотирьох (Cyan – блакитна, Magenta – пурпурна, Yellow – жовта та Black – чорна), якими будуть користуватися при його відтворенні на друкувальному пристрої (принтері або друкарській машині). Вони потім з'єднуються при друці, створюючи багатобарвне зображення.

Для друкаря (оператора) типографії кольороподіл – це процес одержання чотирьох експонованих плівок, по одній для кожного складеного кольору (CMYK). Відповідно: Cyan – голубой, Magenta – пурпурний, Yellow – жовтий, BLАСК (Key) – чорний. Отримані компоненти зображення (окремі плівки для кожного кольору) називаються сепараціями.

Кольороподіл – дуже складний процес, тому якість готового зображення багато в чому залежить від досвіду оператора, правильного калібрування всієї системи та майстерності друкаря.

На практиці перехід з RGB в CMYK здійснюється через спеціальні програмні фільтри, де враховуються всі майбутні установки друку: система основних тріадних фарб, коефіцієнт розтискування крапки, баланс фарб, спосіб генерації чорного кольору, а також максимальний рівень фарби та інших установок.

Принцип виконання кольороподілу

Кольороподіл електронним (оптичним) способом відбувається таким чином: вихідний оригінал висвітлюється білим світлом, між оригіналом та експонуємою фотоплівкою послідовно встановлюють світлофільтри. Червоний світлофільтр генерує блакитну (Cyan) сепарацію, зелений фільтр – пурпурну (Magenta), синій фільтр використовується для генерації жовтої (Yellow) сепарації. Чорна сепарація виходить шляхом сполучення всіх трьох.

Фізичний механізм: коли світло проходить через червоний фільтр, це засвітлює області негативної плівки (перетворює їх до чорного) у тих місцях, де червоний компонент білого світла є в оригіналі. Негативна плівка перетворюється в позитивну, і чорні частини позитивної плівки тепер відповідають областям зображення, у яких червоний компонент відсутній. Отже, позитивна плівка стає блакитною сепарацією, тому що блакитний колір – це відсутність червоного. Ця ж сама процедура використовується, щоб зробити пурпурні й жовті плівки сепарації.

Таким чином, у процесі кольороподілу кольорове зображення розбивається на кольорові шари, що відповідають окремим фарбам (блакитний, пурпурний, жовтий і чорний – Cyan, Magenta, Yellow, BLАСК). Кожному шару відповідає окрема плівка, що вийшла з фотоскладального автомата, і окрема форма для друкарської машини. З появою комп'ютерних видавничих систем процес кольороподілу став винятково простий. Але тільки при наявності досвіду або порадившись із досвідченими працівниками типографії та друкарні, ви можете взятися за кольороподіл самі.

3. Кольоропроба, способи її виконання

Якщо замовникові важливо, щоб колір (наприклад, емблеми фірми) вийшов точно таким же, як на його зразку, то існує тільки один спосіб одержати дуже достовірне зображення – це кольоропроба з плівок.

Кольоропроба (Color Proofіng) – являє собою технологічну операцію, призначену для візуальної оцінки очікуваних результатів друку кольорового зображення. Кольоропробне устаткування використовується для швидкого та недорогого одержання кольорових відбитків, емулюючих по виду та кольору кінцеву поліграфічну продукцію. Такий відбиток називають кольоропробним, тому що в основному він використовується для контролю кольору.

Кольоропроба являє собою лише більш-менш точну імітацію офсетного друкарського процесу (процесу друку всього тиражу в друкарні). Передбачуваність результатів друку за результатами кольоропроби визначається, по-перше, наявністю необхідної інформації про параметри кінцевого друкарського процесу в друкарні, по-друге, можливістю обліку цих параметрів при виконанні кольоропроби в типографії. Наскільки це реально – залежить від конкретного устаткування, використовуваного для виконання кольоропроби.

За принципом роботи кольоропробне устаткування ділиться на два класи – аналогове та цифрове.

1. Для аналогової кольоропроби вихідними графічними даними є фотоформи – ті, що будуть використані при виготовленні друкарських форм. Всі аналогові кольоропроби, як правило, "контрактні", оскільки їх проведення прописано в контракті і вони додатково оплачуються.

Контрактна кольоропроба подається на затвердження замовникові і є зразком для друкаря при наладнанні машини. Просто гарна роздруківка не може бути контрактною кольоропробою, оскільки можливості друкарських машин у відтворенні кольору не безмежні. Проба має бути виконана відповідно до конкретного друкарського процесу (профілем друкарської машини або стандартним профілем) із строгими допусками. Ці допуски, а також процес виготовлення кольоропроби описується в 7-му розділі міжнародного стандарту ISO 12647. Якщо проба виконана відповідно до цього стандарту і має відхилення за кольором в рамках допустимих значень, то це означає, що друкар зможе і повинен "потрапити в колір", вірно наладити машину для кольоропередачі. Після проведення кольоропроби надається спеціальний протокол результату відповідності профілю імітуємого друкарського процесу.

Місце аналогової кольоропроби в процесі додрукарської підготовки жорстко визначено способом їх виконання – між виготовленням фотоформ і друком тиражу. Дорожнеча (як самого відбитка, так і коректування виявлених помилок) і відносно низька оперативність припускають її використання для "вихідного контролю" особливо відповідальних матеріалів і для передачі в друкарський процес (інші види проби друкарі можуть просто не прийняти).

З готової фотоформи за допомогою спеціальних пристроїв – спектрофотометрів виконується замір і порівняння кольорів на плівці з замовленими, тими, які повинні бути. У випадку не співпадіння необхідно виконати колірну корекцію зображення, внести зміни в макет, а це потребує досить багато часу і передбачає виготовлення нової фотоформи.

2. Цифрові кольоропроби роблять на кольорових принтерах, що мають широке колірне охоплення (здатних передати велику кількість кольорів і відтінків) і мають механізми емуляції того або іншого друкарського процесу. Цифрові кольоропроби використовують звичайно як "дизайнерські" (використовуються просто для попередньої оцінки кольору, перевірки кольоропередачі дизайнером), але зараз, у зв'язку із широким поширенням систем СТР (виробництво без фотоформ) деякі цифрові кольоропроби можна віднести до розряду "контрактних" (наприклад DuPont Cromalіn Dіgіtal). Місце цифрової кольоропроби як технологічної операції в процесі додрукарської підготовки неоднозначне, існує щонайменше, три можливих варіанти її проведення:

- кольоропроба безпосередньо після сканування та кольорокорекції. Оптимально по оперативності – якщо не годиться, можна відразу виправити помилки (зробити кольорокорекцію та повторити кольоропробу) або навіть замінити оригінал. Заощаджує масу часу, тому що виключає повторне виконання яких-небудь маніпуляцій на подальших етапах;

- кольоропроба з остаточно зверстаних полос, але до виводу фотоформ. Крім кольору окремих ілюстрацій дозволяє оцінити колірне рішення полоси в цілому – найчастіше невеликі відхилення кольору здаються цілком припустимими, якщо розглядати окремі зображення, і "ріжуть око", коли ці зображення виявляються поруч. Така проба набагато більше підходить для затвердження замовником, а також дозволяє виявити помилки, допущені при верстці;

- кольоропроба безпосередньо з фотоформ. Роздруковується на кольоровому принтері з фотоформи, а не з цифрового макету. Це найдорожча кольоропроба.

Після спуску полос і виготовлення друкарських форм друкуються пробні відбитки. Вони дають точне представлення про те, як буде виглядати основний тираж, тому що пробний друк виконується з друкарських форм і призначений для настроювання типографської (офсетної) машини (подача фарби, приводка форм і т.п.). Перегляд пробних відбитків важливий у тому розумінні, що ви бачите практично частину готового тиражу. Якщо ви знаходите що-небудь незадовільне (погане сполучення кольорів, порушення передачі кольору, "брудний" друк і т.п.), що може бути виправлене в друкарні, то про це необхідно обов'язково повідомити її працівникам і настояти на виправленні, оскільки це останній шанс що-небудь скорегувати.

Тираж друкується негайно після підписання його до друку, оскільки машина настроєна та не може бути використана для інших робіт без ризику її збити. Машина для кольорового друку звичайно має чотири секції – по однієї для кожної фарби, які наносяться по черзі. Якщо машина має менш чотирьох секцій, то друк здійснюється в кілька прогонів. Таким чином, формується кольорове зображення. При чорно-білому друці робиться тільки один прогін чорною фарбою.

Дата добавления: 2014-01-04