Державне регулювання ринку фінансових послуг

Загальний аналіз створення та функціонування фінансових установ надає змогу констатувати наявність приватноправових та публічно-правових засад нормативно-правового регулювання. Приймаючи до уваги сам процес діяльності фінансових установ, який характеризується приватноправовими аспектами, важливо відзначити доцільність надання можливості регулювання ринку фінансових послуг самими фінансовими установами шляхом укладання договірних конструкцій. Проте суттєве значення необхідно приділити і державному втручанню в діяльність таких суб'єктів господарювання. Перш ніж вести мову про заходи, які характерні імперативному регулюванню ринку фінансових послуг, потрібно зауважити, що саме доцільно розуміти під такою правовою категорією.

Так, державним регулюванням ринків фінансових послуг визнається здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг і запобігання кризовим явищам.

Визначившись із законодавчим тлумаченням категорії „державне регулювання ринків фінансових послуг”, необхідно з’ясувати, в яких діях органів державної влади це має прояв, тобто що будемо розуміти під формами державного регулювання ринків фінансових послуг і яку мету має держава щодо регулювання ринку фінансових послуг.

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

захист інтересів споживачів фінансових послуг;

створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Варто зазначити, що державне регулювання діяльності фінансових установ з надання фінансових послуг установлено ст. 20 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і здійснюється шляхом:

ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

нагляду за діяльністю фінансових установ;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

До органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, відносяться:

щодо ринку банківських послуг – Національний банк України;

щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

щодо інших ринків фінансових послуг – спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» органи, що здійснюють державне регулювання ринку фінансових послуг, для досягнення мети такого регулювання повинні тісно співпрацювати.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку й уповноважений орган за допомогою засобів зв’язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одного про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов’язків.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку й уповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку й уповноважений орган з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов’язані проводити оперативні наради не рідше одного разу на квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов’язкові для розгляду й упровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Цей орган не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках, крім передбаченої Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Діяльність такого органу регламентується Положенням, яке розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Президентом України.

Уповноважений орган є юридичною особою й має відокремлене майно, що становить державну власність.

Структура уповноваженого органу складається з голови, заступників голови та не менше трьох членів уповноваженого органу – директорів департаментів, яких призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Основними завданнями уповноваженого органу є:

розробка стратегії й реалізація розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;

здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання й припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх удосконалення;

розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

координація діяльності з іншими державними органами;

запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

Основними напрямками нагляду Уповноваженого органу є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо:

1) ліквідності;

2) капіталу та платоспроможності;

3) прибутковості;

4) якості активів та ризиковості операцій;

5) якості систем управління та управлінського персоналу;

6) додержання правил надання фінансових послуг.

Уповноважений орган має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб.

Періодичність інспектування встановлюється уповноваженим органом залежно від типу фінансової установи. Для проведення інспекції уповноважений орган може залучати зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію. Уповноважений орган може досліджувати дані про клієнта фінансової установи тільки з метою виконання завдань нагляду.

Для проведення інспекції особа, яка наділена уповноваженим органом повноваженнями здійснювати інспекцію за місцем знаходження юридичної особи, що перевіряється, має право запрошувати посадових осіб цієї юридичної особи для надання пояснень і вимагати надання необхідної інформації та документів.

Одним із заходів впливу на суб’єктів, що надають фінансові послуги є ліцензування їх діяльності.

Уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

1) страхової діяльності;

2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Особа, яка має намір провадити певний вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, що ліцензується, особисто або через уповноважений нею орган чи особу звертається до уповноваженого органу із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися відомості про особу заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код). У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії або дозволу додається копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи чи копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа, документи, вимоги до переліку та змісту яких установлені законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а до заяви про видачу ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, зазначених у пунктах 3 і 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» — також документи, вимоги до переліку та змісту яких установлені нормативно-правовими актами уповноваженого органу. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

У випадку коли уповноважений орган залишив заяву про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в визначеному законодавством порядку.

Уповноважений орган у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. В разі прийняття рішення щодо видачі або відмови у видачі ліцензії повідомлення надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Уповноважений орган при видачі ліцензій використовує бланки ліцензії єдиного зразка, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

У ліцензії зазначаються:

1) найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

2) вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, на право провадження якого видається ліцензія;

3) найменування юридичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи;

5) місцезнаходження юридичної особи;

6) дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

7) посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

8) дата видачі ліцензії та строк її дії.

У разі прийняття позитивного рішення про видачу ліцензії уповноважений орган повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за п’ять робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Уповноважений орган робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до уповноваженого органу для отримання оформленої ліцензії, уповноважений орган має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Діяльність з надання фінансових послуг на підставі ліцензії, виданої уповноваженим органом, здійснюється на всій території України.

Дата добавления: 2014-01-04