Основні напрямки та завдання державної регіональної економічної політики

У науковій літературі є багато визначень регіональної полі­тики як основного в теорії регіональної економіки поняття. Е.Б. Алаєв у відомому понятійно-термінологічному словнику за­значає, що така політика може проводитися тільки державою і визначає її як сферу діяльності щодо управління економічним, політичним і соціальним розвитком країни у просторовому, регі­ональному аспекті, спрямовану на вдосконалення взаємовідносин між державою і регіонами, а також регіонами між собою [1]. Д.М. Стеченко називає таку політику "державна політика регіо­нального розвитку" і визначає її як цілісну сукупність заходів, спрямованих на ефективність соціально-економічного розвитку регіонів, раціональне використання їхніх ресурсних потенціалів та реалізацію його пріоритетів, забезпечення вдосконалення те­риторіальної організації суспільства тощо [49].

О.Г. Гранберг зауважує, що за будь-яких модифікацій по­няття "регіональна політика" остання має включати свої цілі, об'єкти і суб'єкти, а також засоби її здійснення [13].

За визначенням учених РВПСУ НАН України, "така політи­ка" - "... це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері комплексного розвитку регіонів країни відповідно до її по­точних і стратегічних цілей". Погоджуючись у цілому з коректні­стю цього визначення, вважаємо, що до нього необхідно додати кінцівку "... а також можливостей і інтересів регіонів".

На наш погляд, найбільш вдалим є визначення "регіональної політики", відображає багатогранну діяльність державних, суспі­льних, громадських інституцій з регіоналізації суспільного життя, спрямовану на збереження територіальної цілісної країни, досяг­нення загальнодержавних цілей при реалізації індивідуально-конкретної стратегії розвитку кожного регіону із гармонізацією його інтересів із загальнодержавними" [54].

Адже саме гармонізація інтересів держави і регіонів та ви­рішення регіонально-конкретизованих проблем, поряд з підви­щенням конкурентоспроможності регіонального виробництва, добробуту населення та збереження природи, належить до стра­тегічних цілей державної регіональної політики в період перехо­ду України до постіндустріалізму суспільства. Необхідно зазна­чити, що забезпечення гармонізації зазначених інтересів та зба­лансованість соціально-економічного розвитку регіонів є необ­хідною умовою збереження територіальної цілісності держави. Досягнення цих цілей вимагає розробки науково обгрунтованої стратегії регіонального розвитку держави та задіяння численних методів і механізмів регулювання її реалізації. У спеціальній лі­тературі виділяють прямі і непрямі методи державного регулю­вання, які застосовуються у всіх напрямах державної, а значить і регіональної політики.

Державна політика здійснюється в усіх напрямах життєдія­льності суспільства: політичному, оборонному, економічному, соціальному, екологічному тощо. Усі вони, крім двох перших, ре­алізуються владними структурами не тільки на державному, але й

на регіональному та "місцевому" (локальному) рівнях територіа­льної організації соціально-економічного життя держави.

Особлива актуальність державної регіональної політики в сучасній Україні зумовлена кількома, змістовно досить різнорід­ними причинами.

По-перше, великими масштабами території та суттєвою те­риторіальною диференціацією природних, економічних, соціаль­них історичних умов.

По-друге, різким, у кілька разів, зростанням у 90-ті роки міжрегіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку: за душовими обсягами промислової продукції- у шість разів, за доходами населення на душу населення - майже у 5 разів тощо.

По-третє, тим, ідо країна з отриманням незалежності, не за­вершивши етап індустріального розвитку, вступила у складний, перехідний до нових умов господарювання адаптаційний чи тран­зитивний період. Він характеризується одночасною докорінною перебудовою політичної і економічної системи, ідеології суспіль­ного розвитку, суспільно-природної взаємодії, а також менталіте­ту населення.

По-четверте, докорінною зміною Концепції зовнішньоеко­номічної діяльності держави із суттєвою перебудовою міжнарод­них економічних зв'язків. До позитивів цієї Концепції можна віднести суттєвий розвиток її фінансово-інвестиційної складової, значне розширення кола країн-партнерів із поступовим просу­ванням товарів на ринки Близького Сходу, Північної Африки та Південно-Західної Азії та ін. До негативів сучасної зовнішньо­економічної політики останнього десятиліття необхідно віднести надвелике і неефективне розширення імпортних операцій, погіршення структури експорту у зв'язку з різким скороченням частки машинобудування, хімічної, легкої промисловості, низькою акти­вністю зовнішньоекономічної діяльності більшості вітчизняних підприємств, низькою конкурентоспроможністю їх продукції, неза­безпеченістю участі України у престижних економічних союзах, транснаціональних компаніях тощо. Необхідно зазначити, що вхо­дження України у світовий економічний простір набагато затрудню-

егься викликами глобалізації, яка на початку XXI століття перетворилася в основну закономірність світового господарства.

Регіональна політика в Україні набула в останнє десятиліття особливої актуальності тому, що саме в регіонах, на мезорівні те­риторіальної організації суспільства, відбуваються основні рефо­рмації перехідної економіки: адаптація економіки і населення та роздержавлення власності, розвиток підприємницької діяльності та формування ринків праці, формуються (чи не дуже!) умови життєдіяльності населення. Саме в регіонах - областях, економі­чних і адміністративних районах - розвиваються приватизаційні, інвестиційні, інноваційно-трансформаційні процеси тощо.

Це зумовлює пріоритетність стратегії економічного зрос­тання в Україні та її регіонах, а значить і запровадження з цією метою адекватної регіональної політики держави.

Регіональна політика регулює всі, за винятком оборотних та "державно-політичних", сторони життєдіяльності регіонів і тому здійснюється в багатьох напрямах, як зазначалося вище.

До основних складових регіональної політики належать еко­номічна (зокрема фінансово-кредитна, бюджетна, податкова, ви­робнича), соціальна економічна політика (рис. 5). Ефективна реа­лізація такої поліаспективної регіональної політики лежить в ос­нові забезпечення стійкого, соціально-економічного та екологічно-збалансованого розвитку регіонів, повномасштабного виконання стрижневих для них фінансовозабезпечуючих функцій - як внутрі­шніх, так і зовнішніх. До перших належить досягнення розширеного накопичення регіональних фінансових ресурсів, покращання якості життя населення за умови гармонізації інтересів та держави.

До зовнішніх загальнодержавних функцій, у першу чергу, необхідно віднести грошове наповнення Державного бюджету (адекватне податковому потенціалу регіону) та активну участь ре­гіону у реформаційних процесах у державі на ринкових засадах.

ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА

Бюджетна

Податкова

Кредитна

Цінова

Структурна

Інвестиційна

Інституційна

Соціальна політика

Промислова політика

Аграрна політика

Екологічна політика

Гуманітарна політика

Науково-технічна політика

Соціального захисту

Житлова

Демографічна

Урбаністична

Зайнятості

Рекреаційна

Національна

Етнічна

Культурна

Освітня

Рис 5. Структурна модель державної регіональної політики

Основні завдання державної регіональної політики поляга­ють у забезпеченні:

· політичної стабільності та соціальної злагоди в регіонах;

· комплексного розвитку господарства, удосконалення його територіально-галузевої структури;

· підвищення матеріального добробуту населення, піднесення соціальних стандартів його життєдіяльності;

· оптимальної зайнятості населення, поліпшення демографічної ситуації, зміцнення й ефективного використання наукового потенціалу;

· екологічної безпеки територій та раціонального використання їхнього природно-ресурсного потенціалу;

· покращання генофонду українського народу, його інтелектуального потенціалу;

· збереження історико-культурної спадщини регіонів, відродження духовної самобутності на розширення міжнародних зв'язків, розширення прикордонного співробітництва з сусідніми країнами.

До основних цілей регіональної економічної політики в Україні відносять зміцнення економічної та фінансової самостійності регіонів, узгодження дій державних і місцевих владних структур щодо підвищення суспільної ефективності та рівня соці­ально-економічного розвитку регіонів, задіяння державного сти­мулювання розвитку полюсів-центрів зростання, підтримку де­пресивних та проблемних регіонів [54]. Ефективність державної регіональної політики багато в чому залежить від рівня її інсти-туційного забезпечення для забезпечення в них сприятливих умов життя населення.

Для вирішення цих завдань важливим, на нашу думку, є -досягнення компромісу між економічною ефективністю, соціаль­ною справедливістю державного розвитку та раціоналізацією при­родокористування. Це вимагає активного задіяння всіх напрямів та аспектів регіональної політики - економічного, фінансового, правового, соціального, екологічного.

Необхідно зазначити, що вимоги часу зумовлюють в Україні стратегічну вагомість економічних, структурно-виробничо-технологічних, податкових, бюджетних, грошово-кредитних аспектів в усій "багатокольоровій" гаммі напрямів державної регіональної політики.

Така пріоритетність зумовлена тим, що саме у господарстві регіонів формуються нові "ринкові виробничі відносини", нагро­маджується фінансовий капітал регіонів і держави; у регіонах фор­мується база оподаткування фізичних і юридичних осіб (адже обся­ги податкового прибутку також мають економічне "коріння", тобто залежать від економічної активності населення та економічної си­туації у країні та регіоні). Від підвищення прибутковості виробниц­тва залежить фінансове забезпечення, а значить і успішне виконан­ня і соціальних, і екологічних програм. Як зазначалося вище, регіональна економічна політика здійснюється у фінансово-кредитному, виробничому (промисловому, аграрному, транспортному та інших), бюджетному аспектах і повинна забезпечувати висхідний економі­чний розвиток регіонів та сприяти таким чином вирішенню соціа­льних, екологічних та інших регіональних проблем.

До них, зокрема, належить розширене відтворення конку­рентоспроможного виробництва в регіоні, нагромадження фінан­сового капіталу, зміцнення податкового потенціалу, покращення демографічної ситуації та добробуту населення в контексті гар­монізації регіональних і національних інтересів.

У той же час регіональна економічна політика спрямована на забезпечення не тільки внутрішніх, але й загальнодержавних функцій регіону. До них необхідно віднести у першу чергу гро­шове наповнення Державного бюджету, адекватне податкоспроможності регіонів, активну участь у реформаційних процесах і формуванні єдиного економічного простору, конкурентного се­редовища у країні, примноження національного багатства тощо.

На основі узагальнення існуючих у науковій літературі по­глядів досить повно визначено основні цілі регіональної економі­чної політики. Л.Л. Тарангул до них відносить:

- глибоке реформування системи господарювання з актив­ним розвитком у регіонах третинного і четвертинного секторів;

- нагромадження приватного капіталу для підсилення інвес­тиційної активності вітчизняного виробника;

- наближення регіонів до економічної самостійності у ме­жах єдиного економічного простору України;

- забезпечення економічного зростання регіонів на основі розбудови інноваційного комплексу;

- раціональне використання інтегрального потенціалу тери­торії при випереджальному нарощуванні його інтелектуальної, науково-технічної та інформаційної складових;

- формування в регіонах полюсів зростання, технопарків та технополісів.

У цьому контексті першочергового значення набуває фор­мування конкурентоспроможного виробництва та активізація ін­новаційної та інвестиційної діяльності у регіонах, розширенням в

них бази оподаткування за рахунок розширеного відтворення всіх факторів виробництва, підсилення міжрегіональної економічної інтеграції, економічне зростання із розширення системи робочих місць, зокрема в депресивних регіонах, розвиток полюсів зрос­тання, збалансованість міжбюджетних відносин, раціональне ви­користання інтегрального потенціалу території тощо.

Досягнення зазначених цілей можливе при активному зба­лансованому задіянні державних і ринкових важелів регулювання економікою. В умовах жорсткого фінансового незабезпечення потреб структурно-технологічних трансформацій у країні особ­ливої актуальності набуває фінансова регіональна політика. Вона сьогодні неадекватна потребам соціально-економічного розвитку регіонів та найчастіше проявляється у несправедливо розподіле­ній фінансовій допомозі.

Підвищення ефективності регіональної фінансової політики, її спрямованість на підтримку вітчизняного виробництва сприятиме досягненню економічної самостійності регіонів, фінансовій, соціальній та політичній стабільності в державі, підвищенню рів­нів соціально-економічного розвитку регіонів.

З реалізацією ефективної регіональної економічної політики безпосередньо пов'язана регіоналізація суспільного життя, а також актуальні в певних країнах і широко "розрекламовані" в науковій літературі процеси децентралізованого федералізму [9]. Чіткого визначення цього поняття ще немає. Поряд з ним зустріча­ються і поняття "фінансовий федералізм", "бюджетний федера­лізм" тощо. Вважаємо, що ці поняття більше підходять до держав з федеративним устроєм, наприклад, США (де панує сама модель децентралізованого федералізму) чи Німеччини. Для України з її досить складною соціально-політичною ситуацією, великими іс­торичними відмінностями в розвитку східних і західних регіонів тощо прийнятним, на наш погляд, є поняття регіональної децент­ралізації.

Дата добавления: 2014-01-04