Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Сутність механізму реалізації державної економічної політики

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів та ор­ганізаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюєть­ся державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністративних та економічних важелів. Вибір системи фінансо­во-економічних, соціальних, організаційних важелів здійснюєть­ся залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Результативність механізму державного впливу на регіональний розвиток значною мірою залежить від дієздатності самої системи управління. Використовувана система важелів має забезпечити рівновагу між економічною доцільністю та соціаль­ною ефективністю. Крім того, економічні важелі повинні врахо­вувати специфіку кожної галузі регіону. Тому формується досить складна ієрархічна система узгоджених між собою економічних регуляторів впливу на регіональний розвиток.

У державній регіональній економічній політиці широко вико­ристовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-гро­шової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Дер­жавні органи управління можуть впливати на регіональний роз­виток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за споруд­ження об'єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію та ін.

Основними складовими механізму державної регіональної політики України, як визначено чинними нормативними доку­ментами, виступають (рис. 6):

• відповідна законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку;

• прогнозування і програмування;

• розвиток різних форм територіальної організації продуктив­них сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональ­не та прикордонне співробітництво та ін.).

Грошово-кредитна система
ВР УКРАЇНИ
Держадміністрації регіону
Президент України
КМ України
РЕП
Система прогнозів, програм, планів
Законодавча база
Фінансова (податкова) система
Державні замовлення
Приватизація державної власності
Інновації
Інвестиція
Економіка регіону
Підприємства організації, установи усіх форм власності
Комунально-побутове господарство
Зовнішньоекономічні зв’язки
Грошово-кредитна система


Рис 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

Першоосновою механізму державної регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини дер­жави і регіонів, та відповідні організаційні структури уп­равління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної са­мостійності територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місце вого та загальнодержавного призначення, формування централізо­ваних і регіональних фондів різного цільового призначення.

До неї належать Закони України: «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про зайнятість населення», «Про столицю України — місто-герой Київ», «Про бюджетну систему України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори», Указ Президен­та України від 25 травня 2001 р. про затвердження «Концепції дер­жавної регіональної політики» та інші нормативно-правові акти.

Принциповим питанням є формування системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті: їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перс­пективі передбачається суттєво розширити права місцевих ор­ганів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищен­ня ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обґрун­тованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.

Одним з важливих елементів регіональної економічної політи­ки є розроблення довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продук­тивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.

У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. Передусім це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну специфіку. Саме малий бізнес мо­же ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти фор­муванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, ство­ренню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяєть­ся так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної пробле­ми. Причиною загострення цих проблем можуть бути як при родні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні про­цеси. З погіршенням загальноекономічної ситуації кількість та­ких територій постійно зростає, а розв'язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріаль­них ресурсів. Особливе місце в регіональній економічній політиці займає державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу; активізацію соціальної мобільності на­селення; створення економічних та інституційних умов для аре­алів зростання. Пряма державна підтримка надається: регіонам, де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутими регіонам; регіонам, які по­терпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.

 

Складові елементи механізму реалізації державної регіональної економічної політики: законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання, прогнозування і планування, спеціальні економічні зони, міжрегіональне і прикордонне співробітництво.

Основними напрямами вдосконалення механізму державної регіональної економічної політики є:

• розроблення нової стратегії державної регіональної еко­номічної політики, яка б дала змогу прискорити економічні пе­ретворення в державі, забезпечити успішне входження суб'єктів господарювання в ринкову систему;

• визначення нових перспективних напрямів державної регіональної економічної політики, враховуючи процеси гло­балізації та регіоналізації;

• формування ефективного регіонального господарського ме­ханізму з широким використанням програмно-цільових методів управління.

Організаційно-правова база реалізації регіональної еко­номічної політики. В умовах демократизації та розвитку ринко­вих відносин, зростання самостійності регіонів об'єктивною не­обхідністю є формування нормативно-правового поля, в межах якого реалізується регіональна економічна політика. Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну еко­номічну політику поділяють на експліцитну та імпліцитну. Пер­ша з цих двох форм політики втілюється у життя переважно че­рез офіційні документи, конкретні напрями і заходи, і тому має чітко виражений регіональний характер; друга являє собою, як правило, соціально-економічні наслідки рішень, що приймають­ся на національному рівні, і тому має неявний характер.

Організаційно-правова база реалізації регіональної еко­номічної політики охоплює державне регулювання територіаль­ного розвитку на основі системи законів і нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулято ри. Система економічних регуляторів повинна забезпечити рівно­вагу між економічною доцільністю та соціальною справед­ливістю. Під кожний напрям реалізації регіональної економічної політики має бути сформований відповідний комплекс еко­номічних регуляторів, які взаємозв'язані між собою і не супере­чать один одному.

Держава регулює регіональний соціально-економічний розви­ток на основі нормативно-правових та економічних важелів. Нор­мативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні суб'єкти гос­подарської діяльності. Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредит) формують основу для розвитку конкуренції та підприємництва. У цілому нормативно-правові та економічні ме­тоди регулювання спрямовуються на те, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови для ефективної роботи низових суб'єктів регіонального господарювання.

Основними економічними регуляторами з боку держави є: грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції Національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів); податкові (види і ставки по­датків, об'єкти оподаткування, пільги); цінові; норми аморти­заційних відрахувань, прискорена амортизація; квоти і ліцензії; зовнішньоторговельні регулятори; митні; дотації і субсидії; сти­мулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб.

Держава активно застосовує адміністративні методи регулю­вання у сферах, які відображають національні інтереси: викорис­тання національного багатства, у тому числі природних ресурсів; геополітичні та екологічні проблеми; соціальний захист населен­ня. До основних адміністративних регуляторів з боку держави належать: прямий контроль за монопольними ринками; заходи превентивного характеру; розроблення стандартів і контроль за їх виконанням; визначення соціальних стандартів якості життя; захист національних інтересів.

Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики. У механізмі державної регіональної економічної політики провідне місце належить бюд­жетно-фінансовим важелям. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтуються бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», де визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і виконання бюджетів. Міжбюджетні відносини повинні ґрунтуватися на довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності. Згідно зі статтею 140 Консти­туції України, органами місцевого самоврядування, які предс­тавляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і се­лищ, є обласні і районні ради.

Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється на основі встановлення центром єдиної податкової системи з бага­торівневою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію території. Формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню еко­номічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається парламентом. Регіональні органи влади залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів формують другий фінан­совий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Завдяки такій системі встановлюються тісні взаємозв'язки між центром і регіонами, вирішуються важливі регіональні проб­леми економічного, екологічного, соціального характеру. Основ­ний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна на­самперед забезпечити наповнення бюджету власного рівня. Тому, як показує світовий досвід, майже дві третини всіх прибутків регіону залишається в його власному бюджеті. Водночас здійснюється певний перерозподіл коштів з метою соціально-еко­номічного вирівнювання регіонів. Досягти повної рівності регіонів практично неможливо, оскільки всі вони істотно різняться між собою за природно-ресурсним потенціалом, людсь­кими ресурсами, нагромадженим виробничим потенціалом. Од­нак процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є не­обхідним. Він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Основним напрямом зміцнення фінансової бази територій є: підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів; збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів; чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місце місцевих фінансів депресивних територій.

Визначальну роль у розвитку регіону відіграє інвестиційна політика держави. її основні напрями такі:

· залучення кредитів, гарантій, міжнародної технічної та гу­манітарної допомоги, іноземних інвестицій під перспективні інвестиційні проекти;

· сприяння у визначенні основних пріоритетів інвестування у підприємства та організації регіону;

· створення банку даних про інвестиційні проекти підпри­ємств та організацій регіону;

· координація та управління інвестиційними проектами в регіоні;

· супровід інвестиційних проектів та контроль за раціональ­ним використанням залучених фінансових ресурсів;

· підготовка та впровадження, відповідно до міжнародних стандартів, єдиної методологічної основи проведення фінансово-економічного аналізу і оцінки інвестиційних проектів, які ре­алізуються на території регіону;

· реалізація заходів, спрямованих на консолідацію зусиль з іноземними партнерами, шляхом пропонування їм промислових, науково-технічних та інноваційних можливостей регіону;

• активне використання інвестиційного потенціалу комерційних банків, страхових, пенсійних та інших фондів (компаній), дивідендів та пакетів акцій, що належать державі, для цілей інвестиційної діяльності із забезпеченням відповідного законодавчого врегулювання цих питань.


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Основні напрямки та завдання державної регіональної економічної політики | Роль органів місцевого самоврядування у здійсненні державної регіональної економічної політики
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1032; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.