Конфуціанство

Найбільш розповсюджена релігія Китаю – конфуціанство – взяла за основу філософсько-етичне вчення Конфуція (Кун-цзи) і його учнів, які розкрили погляди учителя у книзі “Лунь-юй” – “Бесіди і судження” (VІ століття до нашої ери).

Конфуцій жив в епоху, коли Китай займав лише незначну частину сучасної території. Мислитель народився в невеликому царстві Лу на сході Китаю у сім‘ї воїна, він був одинадцятою дитиною, яку народила третя юна дружина сімдесятирічного батька. В 16 років хлопчик став сиротою і поступив на державу службу, паралельно багато вчився, пізнаючи культуру і обряди свого народу. У сорок років став учителем, у ході навчання значну увагу приділяв етиці і правилам життя, визначеним усіх ходом історії народу. В п‘ятдесят років почав управляти провінцією Чжунду, зарекомендував себе як умілий керівник. До шестидесяти років займав різні відповідальні пости, а потім повністю присвятив себе пізнанню мудрості, подорожуючи з учнями по Китаю протягом 13 років. Помер мислитель у 479 році до нашої ери.

Усі проблеми, якими займався Конфуцій стосувались людини і людських відносин. Кожна людина, вважав мислитель, незалежно від її походження повинна прагнути стати благородною і пізнати Дао (за Конфуцієм Дао – це комплекс ідей, принципів і методів, за допомогою яких можна направити людей на шлях істинний). Благородна людина повинна бути наділена началом “вень” – культурність, але цього недостатньо. Конфуцій вперше вводить в практику поняття “жень” – гуманність, яке є центральною у вченні мислителя. Гуманність він зводить до того, що не слід іншому заподіювати того, чого не бажаєш для себе. Людина по природі своїй більше схильна до добра, ніж до зла. Конфуцій збирався перемогти зло силою проповіді. Удосконалюючи себе, людина повинна побороти свої пристрасті і жити у злагоді з принципами Порядку і Середини (чжунюн). Середина – це ідеальний стан суспільства і його членів. Він досягається поміркованістю в усьому, обдуманістю вчинків, неквапливістю і педантичністю при виконанні правил. Щоб існувати разом, зазначав Конфуцій, люди повинні засвоїти спільну для всіх мораль, яку він узагальнив у п‘яти чеснотах: мудрість, гуманність, вірність, повага старших і мужність. Кожна людина повинна вести себе у відповідності з тим становищем, яке вона займає..

Управління суспільством буде успішним тільки тоді, колі воно основане на правилах етикету – “лі”, які включають гуманізм, синівську повагу (сяо), чесність і відвертість, постійне прагнення до внутрішнього удосконалення, ввічливість. І відносини у суспільстві повинні формуватися як у добропорядній сім”ї. Влучні афоризми мислителя дійшли до наших днів:

“Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді і в державі, і в сім‘ї до тебе не будуть відчувати ворожнечі”.

“На зло відповідають справедливістю. На добро відповідають добром”.

“навчатись і не міркувати – марнотратство часу, міркувати і не навчатись - згубно”.

Лише у ІІ столітті до нашої ери конфуціанство стало офіційною ідеологією і залишалось такою до 1911 року.

Хоча конфуціанство як релігія має розбіжності із проповідями Конфуція (небо визнається як божество, яке наділене моральною свідомістю і уважно стежить за всім, що відбувається на землі), мислитель з 59 року до нашої ери обожнений, на його честь побудовані храми. Релігійні культи здійснюються главами сімей, старійшинами родів і чиновниками. Кожна сім‘я, рід мають свій храм, в якому, перед символізуючи ми пращурів табличками, здійснюються обряди пожертвування.

Майже вся увага в цій релігії сконцентрована на соціально-етичних проблемах. Основний принцип конфуціанства – чжен мін (виправлення імен) полягає в тому, щоб кожна людина знала своє місце в житті у відповідності з її станово-класовою, сімейною належністю, яка встановлена у відповідності з законами Неба.

Дата добавления: 2014-01-04