Тема 3. Державне регулювання та підтримка інноваційної діяльності

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основні принципи державної інноваційної політики:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери в розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів.для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності. Важливим також є принцип забезпечення єдності стратегічного й поточного державного регулювання, оперативності останнього. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Його мета – збереження економічного й соціального стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових, комплексних та інших програм. З метою додержання стратегічного курсу державою складається й контролюється перелік ресурсів, які мають стратегічно важливе значення.

Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реа­лізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної й політичної ситуації, що зумовлює гнучкість системи державного впливу. Оперативне поточне державне регулювання спирається на податкову політику, емісійну, кредитну, бюджетну, соціальну та інші види економічної політики.

Засоби регулювання інноваційної діяльності:

- закони і законодавчі акти;

- обсяги і джерела інвестування інновацій;

- асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів;

- норми і нормативи;

- ціноутворення;

- ставки податків і пільги з оподаткування;

- відсотки за кредит і державні гарантії;

- державні замовлення і закупівлі;

- мито і митні податки;

- ліцензії і квоти;

- підтримка інфраструктури утворень.

Державою визначені такі стратегічні пріоритети та напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки.

1) модернізація електростанцій, нові відновлювані джерела енергії, сучасні енергозберігаючі технології;

2) машинобудування та приладобудування, як основа відновлення всіх галузей;

3) мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації, нанотехнології;

4) хімічні технології, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

5) високотехнологічний розвиток сільського господарства та обробної промисловості;

6) транспортні системи: будівництво та реконструкція;

7) охорона та оздоровлення людини та оточуючого середовища;

8) розвиток інноваційної культури суспільства.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

- визначення та підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

- формування та реалізація інноваційних програм на всіх рівнях;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки та стимулювання інноваційної діяльності;

- захист прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансових організацій для кредитування інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування та розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Тема 4. Інноваційна політика фірми

Інноваційна політика – наука і система практич­ного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.

Предметом дослідження інноваційної політики підприємст­ва є підприємницька діяльність, виробництво, але не виробниц­тво взагалі, а впровадження нововведень у виробничі процеси.

Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємниць­кій діяльності, можна поділити на дві групи — традиційні та інно­ваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що скла­лося в результаті розвитку минулого періоду, функціонування народного господарства, окремого підприємства, а інноваційні — розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень.

Інноваційна політика є складовою загальної стратегії підприємства і одночасно сприяє впровадженню в практику ос­новних вимог цієї стратегії.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика, яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, виз­начає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень. Державна іннова­ційна політика виз­начає і стимулює пріоритетні нап­рями розвитку нау­ки і техніки. Інноваційна по­літика підпри­ємства визначає орієнтири розвит­ку підприємства. Зміни в ринковому середовищі, нові потреби, нові мож­ливості чи загрози для діяльності під­приємства, сила кон­курентів, тощо.

Складовими елементами інноваційної політики є:

- забезпечення вивчення ринку збуту продукції свого підпри­ємства, галузі, народного господарства;

- вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчиз­няних і зарубіжних суб'єктах господарювання;

- наявність фінансових ресурсів для проведення фундамен­тальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;

- проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і експлуатація нововведень;

- контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання;

- підготовлені кадри для втілення в життя інноваційної політи­ки.

Розробка інноваційної політики підприємства передбачає визначення мети і стратегій його розвитку на найближчу й пода­льшу перспективи, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства й забезпеченості його відповідними ресурсами.

Розрізняють такі види інноваційних стратегій підприємства:

• традиційна – прагнення лише до підвищення якості виготовлюваних виробів, що в довгостроковій перспективі є гарантією відставання підприємства спершу в техніко-технологічному, а згодом — і в економічному аспектах;

• опортуністська – коли зусилля підприємства спрямовані на пошук такого виду продукції, який не потребує особливих вит­рат на дослідження й розробку, але дає змогу виробникові уп­родовж певного періоду бути присутнім на ринку одноособово. Пошук і використання таких ніш ґрунтуються на глибокому знанні ринкової ситуації, високому рівні техніко-технологічного розвитку та великих адаптаційних спроможностях підприєм­ства, що, однак, не виключає високого ступеня ризику швидкої втрати монопольного становища;

• імітаційна – набуття нової технології через закупівлю ліцен­зій. Це дешевше й надійніше, ніж власні розробки та витрати на нові винаходи. Така стратегія досить успішна, проте для ос­воєння оригінального продукту розумової праці, що створює монопольну ситуацію, потрібні висока кваліфікація фахівців і постійна підтримка досягнутого рівня;

• оборонна – це досить витратна стратегія підвищення техніч­ного рівня виробництва, впровадження досліджень і розробок якої не претендує на провідні позиції в певній галузі, а полягає в тому, щоб не відставати від інших у техніко-технологічному розвиткові;

• залежна – коли дрібні підприємства виконують замовлення най­більших на виробництво нового продукту або виробничого методу;

• наступальна – полягає в завоюванні першого місця на ринку. Вимагає наявності фахівців високої кваліфікації, проведення великої організаторської роботи, та має й ряд переваг.

Єдиної, успішної для всіх підприємств моделі інноваційної стратегії не існує. Вибір стратегії залежить від великої кількості факторів, в т. ч. від ринкової позиції підприємства, динаміки її змі­ни, виробничого й технічного потенціалу підприємства, продукту чи послуг, що виробляються, стану економіки, культурного середовища та інше.

Тема 5.управлінняінноваційними процесами

Інноваційний процес – процес розробки, виготовлення і просування інновації на ринку.

Функціональна схема інноваційного циклу полягає в наступному: П – генерація ідей інновації; ВІ – добір ідей, прийнятних для даного підприємства; РЗТ – розробка задуму товару та його перевірка; РСМ – розробка стратегії маркетингу з просування інновації на ринок; ОМП – оцінка можливості досягнення підприємством показників, намічених у стратегії маркетингу; РІ – розробка конструкторської й технологічної документації інновації, виготовлення дослідних зразків та їх випробування; ВРУ – випробування інновації в ринкових умовах; РКВ – розгортання комерційного виробництва інновації в обсягах, намічених у маркетинговій програмі.

Основними джерелами ідей інновацій є:

• результати аналізу потреб споживачів;

• торговий персонал і дилери підприємства;

• результати аналізу розробок у галузі науки і техніки (патенти, наукові публікації, звіти про НДР і ДКР тощо);

• розробки науково-технічних працівників самого підприємства (винаходи і раціоналізаторські пропозиції);

• результати аналізу діяльності конкурентів, у тому числі аналізу їхніх перспективних розробок;

• результати ситуаційного й імітаційного моделювання поведінки споживачів у сьогоденні й майбутньому;

• результати аналізу тенденцій розвитку науково-технічного прогресу, а також змін технологічної, економічної, соціальної, політичної, культурної, правової, екологічної, демографічної й інших складових середовища господарювання.

Методи генерації ідей нововведень (інтуїтивних і упорядкованих): «мізкова атака» (генерування групою осіб ідей щодо вирі­шення поставленої проблеми, при забо­роні на критику ідей, з наступною їхньою оцінкою), синектика (орієнта­ція спонтанної діяль­ності інтелекту групи фахівців, за допомо­гою різного роду аналогій, на дослі­дження і вирішення поставленої проблеми), ліквідація ситуацій «глухого кута» (по­шук нових напрямів рішень, якщо тради­ційні не дали резуль­татів), мор­фологічні карти (розширення об­ласті пошуку рішен­ня поставленої проб­леми).

Відбір ідей інновацій. На даному етапі з усього розмаїття запропонованих ідей відбирають ідеї, прийнятні для конкретного підприємства. Перевіряється перспективність реалізації ідей інно­вацій, спрямованих на розвиток існуючих ринкових можливостей ін­новаційного розвитку. Перевірка може бути виконана на основі:

• оцінки відповідності ідей інновацій вимогам, що були визнані адекватними в аналогічних ситуаціях;

• оцінки відповідності ідей інновацій заздалегідь обговореним вимогам;

• порівняння ідей інновацій за встановленим переліком критеріїв та їхніх показників і вибору оптимальних.

Розробка маркетингової стратегії просування інновації на ринок. Передбачає проведення серйозних ринкових досліджень і завершується розробкою стратегії маркетингу з просування іннова­ції на ринок. Основним інструментом такого аналізу є сегментація ринку.

Оцінка з метою відбору найбільш прийнятних з ряду альтерна­тивних інновацій виконується за наступними групами критеріїв:

• місткість ринку;

• потенційна тривалість життєвого циклу нової продукції;

• конкуренція фактична і потенційна.

Програма маркетингу складається з: переліку контрольних показників; аналізу поточної маркетингової ситуації на ринку та перспектив її розвитку; аналізу ринкових можливостей і загроз, а також сильних і слабких сторін діяльності підприємства; форму­лювання цілей і завдань; стратегії маркетингу, з визначенням цільових ринків, конкретних заходів комплексу маркетингу та витрат на їхню реалізацію; бюджету мар­кетингу (аналіз доходів та витрат, оцінка ефективності); порядку контролю виконання, коригування та перегляду заходів маркетин­гової програми.

Оцінка можливості й економічної доцільності досягнення підприємством цілей, намічених у маркетинговій програмі. На даному етапі оцінюється достатність виробничо-збутового потен­ціалу підприємства для реалізації цілей, намічених у маркетинго­вій стратегії, а також визначається економічна ефективність її реалізації.

Оцінка виконується за такими критеріями:

• інтелектуальна і науково-технічна можливість втілення інно­вації в новому продукті, що відповідає потребам і попиту споживачів;

• виробнича можливість доведення ідеї інновації до комерційно­го продукту;

• маркетингові можливості просування інновації на ринку і дове­дення її до споживачів;

• ресурсна забезпеченість інноваційного проекту: інформаційна, сировинна, фінансова та ін.;

• джерела інвестицій;

• ступінь ризику і можливість запобігання йому, його зниження чи компенсації;

• обсяг витрат для розробки, виготовлення і просування інновації на ринку;

• прибутковість.

Розробка конструкторської і технологічної документації ін­новації, виготовлення дослідних зразків та їхнє випробування. Вихідною інформацією для розробки інновації (нової продук­ції) є технічне завдання (ТЗ), або офіційна угода, заявка, протокол тощо. Відповідно до стандартів ISO 9000 обов'язковою є наявність звіту з маркетингових досліджень.

Проектна документація, що розробляється на їхній основі, скла­дається з:

• технічної пропозиції (містить розширені вимоги до майбутньо­го виробу, що розробляються на основі ТЗ);

• ескізного проекту (містить схемні рішення майбутнього виробу, що дають загальні уявлення про його конструкцію та принципи дії);

• технічного проекту (містить розробки остаточних технічних і технологічних рішень, які дають повне уявлення про виріб та його дію, може включати кілька альтернативних варіантів виробу);

• робочого проекту, який містить: конструкторську документа­цію (креслення окремих деталей, вузлів і виробу у цілому, специфікації до виробу і вузлів), технологічну документацію (маршрутні й операційні технологічні карти, карти наладок, операційні ескізи), експлуатаційну документацію (регламен­тує порядок монтажу, експлуатації та технічного обслугову­вання виробу), ремонтну документацію (регламентує порядок ремонту).

Випробування інновації в ринкових умовах. Його проводять методом пробного маркетингу. Мета – змоделювати на окремих ділянках ринку процеси виведення й просування товару на ринок, отримані результати згодом будуть використані в масштабах усього цільового ринку. На основі отриманих результатів уточнюються складові маркетингової програми з виведення і просування продук­ції на ринок і, рідше, конструкції виробу.

Дата добавления: 2014-01-04