Процес створення підприємства

Підприємство - це організація яка створюється для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - досвідченої, торговельної й іншої господарської діяльності.

Поняття підприємства. Класифікація підприємств.

Підприємницькі якості.

1. Здатність визначити чітку мету й завдання, які були б високими й багатообіцяючими, і в той же час реалістичними й досяжними.

2. Високий рівень працездатності, енергійність і наполегливість, рішучість виконати сформовані завдання за майже будь-яку ціну.

3. Уміння спілкуватися налагоджувати контакти, вести переговори, укладати угоди.

4. Упевненість у власних чинностях. Дуже важливо, щоб підприємець вірив у те, що успіх і невдача, головним чином, залежать від особистих дій, а не певні долею.

5. Здатність до ризику.

6. Ініціатива й особиста відповідальність.

7. Здатність дати об'єктивну оцінку результатів своєї професійної діяльності.

8. Пристосування до невизначеності. Уміння працювати й приймати рішення в умовах середньо високого рівня непевності щодо роботи й безпеки роду занять, уміння вирішувати кілька проблем одночасно.

9. Залучення персоналу з боку.

10. Професійні знання й досвід роботи у відповідній галузі бізнесу.

11. Фінансові здатності. Підприємець повинен усвідомлювати, що гроші є важливим чинником у веденні бізнесу. Необхідні знання основ керування грошовими потоками підприємства, навички користування грошима.

ЛЕКЦІЯ 4. Підприємство – базова форма організації бізнесу.

План:

1. Поняття підприємства. Класифікація підприємств

2. Процес створення підприємства.

3. Класифікація організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність, почавшись із формування комерційної ідеї, пройшовши стадію залучення необхідних фінансових, матеріальних, людських і інформаційних ресурсів поступово здобуває конкретну організаційну форму.

Бізнес в Україні здійснюється в організаційних формах, передбачених законом.

Починаючи свій бізнес необхідно ретельним образом зважити все „за” і „против” кожної форми організації:

- урахувати особливості сфери діяльності, специфіку й масштаби бізнесу;

- доступ до коштів і інших ключових ресурсів (земля, персонал, сучасні технології);

- можливості реалізації продукції;

- правові, податкові й інші умови окремих організаційно-правових форм бізнесу;

Чинне законодавство й господарська практика визначили дві основних форми організації бізнесу. Перша з них передбачає здійснення підприємницької діяльності через спеціальну організацію - підприємство, що для цього спеціально створюється, друга - ведення бізнесу безпосередньо фізичною особою - підприємцем.

Створення підприємства - є ініціативою підприємця, але до участі в ньому він запрошує власників капіталу, менеджерів і виробничий персонал. Кожний із прямих учасників діяльності підприємства (див. рис. 1) має свої особисті мотиви, інтереси до співробітництва в межах підприємства.

Для власників це – зростання вартості капіталу й одержання поточного доходу;

виробничий персонал зацікавлений в отриманих заробітної плати, рішенні соціальних питань;

менеджери – задовольняють потреби в самореалізації, визнанні й одержанні відповідної винагороди.

Підприємство, як єдине ціле, характеризується виробничо-технічною, економічною й організаційною єдністю.

Виробничо-технічна єдність укладається в однорідності виробленої продукції або в однорідності процесів її виготовлення.

Економічна єдність підприємства укладається в його взаєминах з державою, іншими підприємствами й організаціями, найманими робітниками й власниками даного підприємства. Економічна єдність забезпечується єдністю матеріально-фінансових ресурсів; підприємство має самостійний баланс, розрахунковий рахунок (гривневий і валютний) у комерційному банку.

Організаційна єдність підприємства укладається в наявності його трудового колективу і єдиної адміністрації. На чолі адміністрації коштує довірена особа власника - директор, що несе перед власником відповідальність за всю виробничо-господарську діяльність підприємства.

Використовуючи біологічний підхід до підприємства, весь строк його життя - від “дня народження” (державної реєстрації) до моменту закриття (виключення з госреестра) можна умовно розділити на окремі фази: створення - ріст (розвиток) - функціонування - старіння - ліквідація, кожна з яких характеризується певною внутрішньою структурою підприємства й динамікою показників його діяльності (обсяги реалізації продукції, прибуток тощо).

Стратегічний вплив підприємця - прийняття рішень щодо модернізації продукції, припинення її виробництва, організації виробництва нових видів продукції, виходу на нові ринки приводить до того, що підприємство неодноразово, протягом життя, переходить із фази “функционирования” у фазу “зрос“тання” і навпаки (див. рис.2).

Керування підприємством здійснюється відповідно до уставу на основі сполучення прав власника щодо господарського використання свого майна й принципів самоврядування трудового колективу.

Трудовий колектив підприємства становлять всі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди). Повноваження трудового колективу щодо його участі в керування підприємством установлюються уставом або іншими установчими документами відповідно до вимог Господарського кодексу, законодавства про окремі види підприємств; Закону про трудові колективи.

Залежно від форми власності, способу утворення або розмірів всі підприємства можуть бути класифіковані в такий спосіб.

Рис. 1. Життєвий цикл підприємства

А. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта ведення господарства (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство, колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіального суспільства;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також підприємства з іноземними інвестиціями й іноземні підприємства.

У випадку, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно зізнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, уважається іноземним підприємством.

Б. Залежно від способу утворення (підстава) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні й корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, нерозділений на частки (паї), затверджує утомившись, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, що їм призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на принципах трудового наймання, вирішує питання реорганізації й ліквідації підприємства.

Унітарними є підприємства державного, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утвориться, як правило, двома або більше засновниками за їхнім загальним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна й/або підприємницької або трудової діяльності засновників (учасників), їхнього загального керування справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, які створюються у формі господарчого товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

В. Підприємство залежно від кількості працюючих і обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середнім або більшим підприємствам.

Процес створення підприємства починається з обрання його організаційно-правової форми й визначення найменування. Найменування підприємств окремих організаційно-правових форм, відповідно до Цивільного кодексу України мають певні особливості (див. табл. 1).

Таблиця 1 - Особливості найменувань підприємств

Організаційно-правова форма	Особливості найменування
Повне товариство	Найменування повинне містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одного або декількох учасників з додаванням слів «і компанія», а також слова «повне товариство»
Командитне товариство	Найменування повинне містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне товариство» або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з додаванням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство». Якщо в найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства
Товариство з обмеженою відповідальністю	Найменування повинне містити назва суспільства, а також слова «товариство з обмеженою відповідальністю»
Товариство з додатковою відповідальністю	Найменування повинне містити назва суспільства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю»
Акціонерне товариство	Найменування повинне містити назва суспільства й вказівка того, що суспільство є акціонерним
Виробничий кооператив	Найменування повинне містити назва кооперативу, а також слова «виробничий кооператив»

Підприємство може мати також комерційне (фірмове) найменування. Держава надає охорону комерційному найменуванню, якщо останнє дає можливість виділити підприємство серед інших і не вводить в оману споживачів щодо його діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування виникає з моменту його першого використання. воно охороняється також без подання заявки на нього, його реєстрації й незалежно від того або є комерційне найменування часткою торговельної марки.

Засновники підприємства мають право зарезервувати певне найменування строком на 2 місяці (для АТ на 9 місяців).

Наступний етап створення підприємства - розробка установчих документів.

Установчі документи - важливий атрибут бізнесу, що підтверджують юридичний статус підприємства, тому мають потребу в професійному підході до висновку.

Таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом з тим, користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись із основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес висновку установчих документів передбачає:

підготовчу роботу, у ході якої визначають мети, завдання, методи організації підприємства;

попередні переговори з потенційними засновниками (для підприємств із колективною формою власності);

створення робочої групи для розробки уставу й установчого договору;

юридичні й економічні консультації щодо втримування установчих документів.

При створенні підприємства колективної форми власності проводять установчі збори.

На установчих зборах розглядають:

питання створення (підстава) підприємства, його організаційно-правову форму; проекти найменування підприємства і його юридична адреса; склад засновників;

строки розробки установчих документів; організаційні питання.

Рішення зборів оформляють протоколом, що підписують всі засновники. У випадку позитивного рішення підприємство вважають заснованим. На чергових зборах розглядають і затверджують підготовлені установчі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Устав і установчий договір підписують всі засновники, тиражують необхідною кількістю екземплярів і засвідчують державним нотаріусом.

До основних установчих документів, які підтверджують статус юридичних осіб, відносять утомившись і установчий договір.

Створення приватних підприємств, господарчих товариств, виробничих кооперативів, об'єднань підприємств і інших підприємницьких структур без справжніх документів неможливо.

Для тих, які будуть створювати індивідуальні, частки фірми на правах малих підприємств із індивідуальною формою організації бізнесу необхідним документом є утомившись підприємства, для повного, командитного товариства з колективною формою бізнесу - установчий договір, а для акціонерних, суспільств із обмеженою, а також додатковою відповідальністю й різними об'єднаннями підприємств - необхідні обоє справжніх документа.

Процедура й механізм їхньої організації трохи відрізняються. Це зовсім не виключає можливість і доцільність висновку учасниками бізнесу, що ґрунтується на колективній власності, уставу або установчого договору в тих випадках, коли один зі справжніх документів не є обов'язковим.

Оскільки устав і установчий договір підприємства мають самостійне значення й однакову юридичну чинність, їх варто затверджувати й змінювати в тім же порядку. Вони не повинні текстуально дублювати один одного, хоча найбільш принципові положення варто формулювати ідентично. Це стосується, зокрема, найменування підприємства і його місцезнаходження; обсягу статутного фонду; розміру й внеску кожного учасника; порядку й строків внесення внесків; розподілу прибутку: формування й повноважень органів керування; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевага варто віддати положенням установчого договору, зареєстрованого нарівні з уставом.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежування змісту установчого договору й уставу. Разом з тим у Господарському кодексі України виразно обов'язкові ознаки уставу кожного підприємства. Це визначення в уставі власника й назви підприємства; його місцезнаходження; предмета й цілей діяльності; органів керування, порядку їхнього формування й компетенції; повноважень трудового колективу і його виборних органів; органу, що має право представляти інтереси трудового колективу, порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації й ліквідації підприємства. Звідси зрозуміло, що докладна фіксація відзначених положень - прерогатива уставу. Вони можуть, звичайно, бути й у тексті установчого договору, але лише в загальній формі.

Завдання уставу - дати повне подання про правовий статус підприємства як самостійного господарського суб'єкта, що має усі права юридичної особистості, про його внутрішній механізм керування й самоврядування, режимі формування й використання майна підприємства, розпорядження його коштами й прибутком. У цьому розумінні устав - це акт підприємства, що внутрішньо регламентується, доповнює й конкретизує більшість положень установчого договору. Призначення уставу впливаєте й на його структуру, що складається з наступних розділів: „загальні положення ”, „предмет (вид), основні цілі й напрямки діяльності”; „зовнішньоекономічна діяльність”; „права підприємства”; „майно підприємства”, „фонди підприємства”, „виробничо-господарська діяльність”, „управління підприємством і самоврядування трудового колективу”; „организація й оплата праці”, „розподіл прибутку (доходу) і відшкодування збитків”, „облік, звітність і контроль” „ Припинення діяльності підприємства (реорганізація й ліквідація)”.

Суть установчого договор у укладається в тім, що він є однієї з різновидів угоди про спільну господарську діяльність із утворенням самостійної юридичної особи. Його втримування - об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль із метою одержання прибутку.

Тому основним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємин між учасниками підприємства, у першу чергу майнового й організаційного характеру. Це виявляється й у структурі договору, що має такі розділи: „преамбула ”, „предмет договору”, „загальні положення договору”, „юридичний статус підприємства”, „видиы діяльності”, „уставний фонд і внески засновників (учасників)”, „права й обов'язки засновників (учасників)”, „управління підприємством”, „розподіл прибутку (доходу) і відшкодування збитків”, „інші умови”, „відповідальність за порушення договору”, „умови розірвання договору”, „умови й строки дії договору ”.

Процес створення підприємства завершується його державною реєстрацією й формуванням, у випадках передбачених чинним законодавством, статутного фонду підприємства.

У відповідальності до Закону України „о державній реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців” на реєстрацію передбачені три робочі дня з дати одержання державним реєстратором всіх необхідних документів (див. табл.).

Тільки після одержання свідоцтва про державну реєстрацію підприємству дається право на функціонування. Державний реєстратор не пізніше наступного дня після видачі свідоцтва зобов'язаний надати відповідні відомості в органи статистики, державної податкової адміністрації, Пенсійного фонду України й Фонду соціального страхування. Це дозволяє утвореному підприємству зареєструватися у вище перерахованих установах.

Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд, за допомогою якого створюється й функціонує підприємство.

Таблиця - Перелік документів необхідних для державної реєстрації підприємства

Назва документа	У яких випадках представляється
Заповнено реєстраційну картку	У всіх випадках
Копія рішення засновників або уповноваженого ними органа про створення юридичної особи	У всіх випадках передбачених законом
Два екземпляри установчих документів	У всіх випадках
Документ, що свідчить про внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації	У всіх випадках
Діюча довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи	У випадку, якщо проводилося резервування найменування
Копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабміну про надання дозволу на погоджені дії або на концентрацію суб'єктів ведення господарства	У випадках, передбачених законом
Звіт про проведення передплати на акції, засвідчений ДКЦПФР	У випадках реєстрації відкритих акціонерних товариств
Документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні його місцезнаходження (зокрема виписка з торговельного, банківського або судового реєстру)	У випадку державної реєстрації юридичної особи, засновником якого є іноземна юридична особа
Нотаріально засвідчена копія діленого балансу	У випадку проведення державної реєстрації юридичної особи, створеного шляхом виділення

Статутний фонд створюється внесенням внесків засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а також додаткових внесків учасників.

Внеском до фонду можуть бути: всі види майна - будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі у вільно конвертованій валюті; всі види майнових прав на користування землею й іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, „ноу-хау”, інших об'єктів інтелектуальної власності й інші права, які не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення й оцінки внесків кожного засновника в статутний фонд обумовлюють в установчих документах. Вартість майна, що вносять учасники в статутний фонд, визначаються за цінами, які діють на період створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в української, так і в іноземній валюті, у перерахуванні за курсом Національного банку України.

Процедура формування статутного фонду підприємств різних організаційно-правових форм має багато загального але існують деякі відмінності.

Так для командитного товариства сукупний розмір внесків вкладників не повинен перевищувати 50 % статутного фонду суспільства. На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників винний зробити внесок у розмірі, установленому законом, - не менш 25 % свого внеску.

Розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю не може бути менше розміру, установленого законом -100 мінімальних заробітних плат. Не допускається звільнення учасника від обов'язку внесення вкладу в статутний фонд суспільства, у тому числі шляхом заліку вимог до суспільства.

До моменту державної реєстрації суспільства його учасники повинні оплатити не менш 50 % суми своїх внесків. Частина, що залишилася, підлягає сплаті протягом першого року діяльності суспільства. У противному випадку суспільству прийде оголосити про зменшення свого статутного фонду й зареєструвати відповідні зміни в уставі або ухвалити рішення щодо ліквідації суспільства

Статутний фонд АТ утвориться із внесків акціонерів, внесених у результаті придбання ними акцій. Він не може бути менше розміру, установленого законом -1250 мінімальних заробітних плат.

АТ бувають відкритими або закритими. Акції ВАТ можуть поширюватися шляхом відкритої підписки й покупки-продажу на біржах. Акції ЗАТ розподіляються між засновниками або серед попередньо певного кола осіб і не можуть поширюватися шляхом підписки, купуватися й продаватися на біржі. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна рівнятися розміру статутного фонду АТ. Відкрито передплату на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Вони в кожному разі зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш двадцяти п'яти відсотків статутного фонду й строком не менш двох років

У виробничому кооперативі немає потреби в утворенні статутного фонду. З іншого боку, його члени змушені вносити майнові пайові внески. До дня державної реєстрації кооперативу кожний його член зобов'язаний внести не менш десяти відсотків пайового внеску. На внесення частини, що залишилася, члену кооперативу відведений цілий рік із дня державної реєстрації.Як бачимо, у деяких випадках засновники ще до моменту державної реєстрації суспільства повинні оплатити певну частину своїх внесків (у ТОВ, наприклад, не менше 50 %). Саме тому для формування статутного фонду клієнтам банків дозволяється відкривати поточні рахунки з подібною метою. Для цього потрібно подать:

- заява про відкриття поточного рахунка, підписана уповноваженого засновниками (учасниками) особою;

- копію установчого договору, засвідчену нотаріально;

- рішення засновників про визначення особи, якому надається право підпису при проведенні грошових операцій по цьому рахунку. Воно оформляється у формі доручення, засвідченого нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа)

- картку зі зразками підписів і відбитка печатки. Картка приймається без відбитка печатки й засвідчує підписом уповноваженого працівника банку.

Режим використання відкритого рахунку не відрізняється складністю. Кошти на нього перераховують засновники. А функціонувати він починає як поточний рахунок тільки після одержання банком документів про державну реєстрацію господарчого товариства. При відмові в державній реєстрації коштів засновникам (учасникам) повернуть, а рахунок закриють.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений або зменшений, за умови, що всі учасники повністю внесли свої внески. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його органом, що зареєстрував утомившись підприємства. Кошти статутного фонду направляють на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення й інші потреби забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх внесків.

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю виробничого кооперативу) або у випадку ліквідації підприємства засновникові платиться вартість частини майна, пропорційно до його частки в статутному фонді. Майно, передане в користування, вертається в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки “основанием” для державної реєстрації, але й стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства.

Дата добавления: 2014-01-04