Процес банкрутства підприємства

Лекція 8. Банкрутство – спосіб оздоровлення або ліквідації підприємства

План:

1. Процес банкрутства підприємства

2. Санація підприємства.

Підприємницька діяльність може бути припинена як за власним бажанням підприємця, так і в силу обставин, що роблять її продовження недоцільним або взагалі неможливим. В цьому випадку створене ним підприємство вступає в останню «ліквідаційну» фазу свого життєвого циклу. Вимушена ліквідація підприємства пов’язана із впровадженням низки спеціальних процедур, що визначаються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом».

Банкрутство пов’язано із суттю підприємницької діяльності, яка завжди характеризується невизначеністю досягнення її кінцевої мети.

Банкрутство – неминуче явище будь-якого розвитку, який використовує неспроможність як ринковий інструмент перерозподілу капіталу.

У світовій практиці існують два підходи до розгляду цього складного явища. Так британська модель розглядає банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що вимагає ліквідації боржника. Інші основи банкрутства закладені в американські моделі, основна мета якої – реабілітація підприємства, відновлення його платоспроможності. В сучасному законодавстві та господарській практиці в країнах ринкової економіки, в їх числі і в Україні, простежується тенденція до зближення та поєднання цих підходів.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

реальне банкрутство - характеризує нездатність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стабільність та платоспроможність внаслідок реальних втрат використання капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволить такому підприємству здійснити ефективну господарську діяльність у наступному пер оді, в результаті чого воно оголошується банкрутом;

технічне банкрутство характеризує стан неплатоспроможності підприємства, зумовлений значною прострочкою його дебіторської заборгованості. При цьому розмір останньої перевищує розмір кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію, як правило не призводить до юридичного банкрутства;

навмисне банкрутство характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником - власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення економічного збитку підприємству в особистих інтересах або інтересах інших осіб; свідоме некомпетентне фінансове управління. Всі факти навмисного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку;

фіктивне банкрутство характеризує хибне оголошення підприємством про свою неплатоспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання у них відстрочки для виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредиторської заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку.

Відповідно до чинного законодавства України загальну логічну схему процесу банкрутства підприємства можна надати у наступному вигляді.

Банкрутство підприємства с наслідком його перебування у кризовому стані, що може бути пов’язано з невдалими помилковими рішеннями його підприємців та менеджерів по вибору ринкового сегменту, місця розташування, технології, обладнання і т. ін., або викликано непередбачуваними несприятливими подіями у зовнішньому середовищі, наприклад зміною законодавчої бази або природними негараздами.

Кризовий стан проявляється перед усім як стан неліквідності підприємства, коли воно ні в змозі виконувати своєчасно власні поточні грошові зобов’язання. Знаходячись у кризовому стані підприємство зітхається з негативною реакцією партнерів по бізнесу (вимоги передоплати і т. ін.) та підвищенням уваги з боку державних органів контролю, в першу чергу – податкової інспекції.

Комітет по узагальненню практики проведення аудиту (Великобританія) запропонував наступну дворівневу систему ознак (показників щодо оцінки можливості наступу банкрутства).

Рис. 1 Процес банкрутства

Перший рівень - показники, несприятливі поточні значення яких і складна динаміка змін свідчать про можливі значні фінансові труднощі в майбутньому, у тому числі і про банкрутство. До них відносяться:

• повторювані істотні втрати в основній виробничій діяльності;

• перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

• надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерело фінансування довгострокових вкладень;

• стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

• хронічна нестача оборотних коштів;

• стійке збільшення (до небезпечної межі) частки, позикових коштів у загальній сумі джерел фінансування;

• невірна реінвестиційна політика;

• перевищення розмірів позикових коштів над лімітами, що встановленні;

• хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами й акціонерами;

• висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

• наявність наднормативних товарів і виробничих запасів;

• погіршення відносин з установами банківської системи;

• використання (змушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

• застосування у виробничому процесі устаткування нормативний термін експлуатації, якого вичерпано;

• наявність потенційних втрат довгострокових контрактів;

• несприятливі зміни в портфелі замовлень.

Другий рівень - показники, несприятливі значення яких не дають підстави вважати поточний фінансовий стан підприємства критичним, але разом з тим указують, що, якщо не почати дійових заходів, ситуація може різко погіршитися. Серед таких показників:

• втрата ключових співробітників апарата управління;

• змушені порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;

• недостатня диверсифікованість діяльності підприємства, тобто надмірна залежність результатів діяльності підприємства від кожного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу і т.д.;

• надмірна ставка на можливу успішність і прибутковість нового проекту;

• участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим результатом;

• втрата ключових контрактів;

- недооцінка необхідності постійного технічного й технологічного відновлення підприємства;

- неефективні довгострокові угоди;

- політичний ризик.

Запобігаючи порушенню справи про банкрутство власник майна або зовнішні інвестори можуть розробити низку реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських та правових заходів. Система таких заходів отримала назву досудової санації. Вона має за мету відновити платоспроможність підприємства шляхом надання йому фінансової допомоги в розмірі достатньому для погашення його зобов’язань перед кредиторами.

Порушення справи про банкрутство розпочинається на основі відповідної письмової заяви, що подано боржником або кредитором до господарського суду.

Боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду в місячний строк з заявою про порушення справи про банкрутство, виконуючі відповідне рішення власників майна підприємства – боржника, або у разі виникнення таких обставин:

задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань в повному обсязі перед іншими кредиторами;

при ліквідації підприємства – боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено його неможливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Заява боржника повинна містити відомості: про суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником; про розмір заборгованості по податках і зборах, по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплати заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди, а також про наявність майна, у тому числі грошових сум дебіторської заборгованості.

Заява кредитора повинна містити такі відомості:

розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;

виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, в якого виникла вимога, а також строк його виконання;

докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати;

докази обґрунтованої вимог кредитора;

докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, незабезпечена активами боржника.

Суддя приймає ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство у разі наявності наступних ознак неплатоспроможності підприємства – боржника:

наявність грошових зобов’язань перед кредиторами по угодах, укладених відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України, а також зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) або сплати заробітної плати власним працівникам протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

сума грошових зобов’язань вказаного характеру які не оспорюються боржником перевищує триста мінімальних розмірів заробітної плати;

незадовільні результати виконавчого провадження рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською уста­новою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які І підтверджують визнання боржником вимог кредиторів.

Неплатоспроможність є підґрунтям для ініціювання провадження справи про банкрутство, але вона не є автоматичним визначенням підприємства – боржника банкрутом.

Вона лише припускає недостатність майна боржника для виконання грошових вимог кредиторів. Тільки шляхом судових процедур можна встановити неможливість відновлення платоспроможності підприємства – боржника.

Банкрутство, таким чином, це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суддя прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про бан­крутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призна­чення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Процедура розпорядження майном містить систему заходів щодо нагляду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення й ефективного використання його майнових активів та проведення аналізу фінансового становища. Функції розпорядника майна виконує арбітражний керуючий - фізична особа, яка має відповідну ліцензію.

Розпорядник майна має право:

скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом додаткового голосу;

аналізувати фінансове становище боржника та рекомендува­ти зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законом;

залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено законом або рішенням комітету кредиторів;

здійснювати інші повноваження.

Розпорядник майна зобов'язаний:

розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство;

вести реєстр вимог кредиторів;

повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог бор­жником та включення визнаних вимог до реєстру вимог креди­торів;

вживати заходів для захисту майна боржника;

аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;

виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до бан­крутства;

скликати збори кредиторів;

надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;

надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;

Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права приймати рішення про:

реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;

створення юридичних осіб або про участь і інших юридичних особах;

створення філій та представництв;

виплату дивідендів;

проведення боржником емісії цінних паперів;

вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

Рішення про участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах) чи інших об'єднаннях юридичних осіб приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна.

Керівник або орган управління боржника виключно за по­годженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення заз­наченого майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видач гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого становить один відсоток балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна не має права втручатися в оператив­но-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбаченим законом.

Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про бан­крутство призначити розпорядника майна неможливо, розпоряд­ник майна призначається на підготовчому засіданні.

До дати проведення підготовчого засідання боржник зо­бов'язаний подати в господарський суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

Відзив боржника повинен містити:

наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника (заяв­ників);

загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі працівникам боржника, а також заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах);

відомості про наявне у боржника майно, у тому числі і кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фінансово-кредитних установ.

У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість, заперечень боржника.

Господарський суд заклопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди а також зобов’язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала.

Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації, призначення керуючого санацією, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до запровадження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову в признанні боржника банкрутом.

Господарський суд також має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання вищезазначених обставин.

Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів платежів.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі.

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються:

розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;

дата складення розпорядником майна реєстру вимог креди­торів, який має бути складений та поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідан­ня суду;

дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які ма­ють відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, виз­нані такими відповідно до закону.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були за­перечення боржника і які не були включені розпорядником май­на до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результа­тами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів організовує їх проведення,

Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керую­чого санацією.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Якщо процедура санації не дала позитивних наслідків, тобто не привела до відновлення платоспроможності підприємства – боржника, або взагалі проведення санації було визначено недоцільним господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає ліквідатора. Це може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна та (або) керуючого санацією боржника.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Суд може продовжити цей строк ще на шість місяців.

З дня відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зо­бов'язання щодо салати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), про­центів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визна­ного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнан­ня боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури при­пиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цьо­го не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з ро­боти, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроб­лено раніше.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкру­том і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиден­ний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкрит­тя ліквідаційної процедури повинні містити:

найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;

найменування господарського суду, в провадженні якого знахо­диться справа про банкрутство;

дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кре­диторів господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових-органів, а в разі необхідності також представників відповідного державного органу та представник органів місцевого самовря­дування.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повнова­ження до завершення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор (голова ліквідаційної комісії) з дня свого призначення здійснює такі повнова­ження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченні його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном бан­крута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з за­конодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкру­та;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебітор­ської заборгованості банкруту;

отримує у разі необхідності кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одер­жаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому за­коном;

Ліквідаційна комісія по закінченні строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс. Він повинен містити відомості про склад майна ліквідованої юридичної особи, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також відомості про результати їхнього розгляду.

Складений баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Потім здійснюється виплата грошових сум кредиторам. Провадиться вона в порядку черговості, установленої Цивільним кодексом України:

- у першу чергу задовольняються вимоги про відшкодування шкоди, заподіяного каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і вимоги кредиторів, забезпечені заставою або іншим способом;

- у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані із трудовими відносинами, вимоги авторів про плату за використання результату їх інтелектуальної, творчої діяльності;

- у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

- у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Виплати кредиторам цієї черги здійснюються після закінчення місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

При цьому потрібно дотримуватися наступного правила: вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги.

У випадку недостатності в ліквідованої юридичної особи коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна такої юридичної особи.

Тільки після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія зможе приступити до складання ліквідаційного балансу.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам. Втім, інший порядок розпорядження таким майном може бути встановлений установчими документами або законом.

Далі, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи голова ліквідаційної комісії або вповноважена їм особа повинен надати державному реєстраторові наступні документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією;

- свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

- оригінал установчих документів;

- акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженим рішенням засновників (учасників) або вповноваженого ними органа. Підписи на балансі повинні бути нотаріально засвідчені;

- довідку органа державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;

- довідку органа Пенсійного фонду України про зняття з обліку;

- довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку;

- довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;

- висновок аудитора щодо вірогідності й повноти ліквідаційного балансу (у випадках, установлених законом).

Строк державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті ліквідації не повинен перевищувати трьох робочих днів. Не пізніше наступного робочого дня державний реєстратор зобов'язаний видати голові ліквідаційної комісії або уповноваженій їм особі один екземпляр оригіналу установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, що мають спеціальну позначку про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

На будь-якому етапі провадження справи про банкрутство між боржником та кредиторами може бути укладена мирова угода, яка являє собою домовленість між боржником і кредитором про надання відстрочки або розстрочки, а також списання кредиторами боргів, що оформлюється угодою сторін.

Дата добавления: 2014-01-04