Санація підприємства

Санація являє собою систему заходів, що здійснюються під час провадження в справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів і капіталу, організаційно-правової та виробничої структури підприємства - боржника. Проведення санаційної процедури передбачає надання фінансової допомоги підприємству з боку власників або інших осіб (санаторів). Економічна доцільність такої процедури повинна бути доведена в суді самим підприємством-боржником, а також санаторами з точки зору достатності сум фінансової допомоги для відновлення платоспроможності підприємства. В разі, якщо не буде доведена доцільність проведення санаційної процедури або не знай­дуться особи, які бажали б виступити в ролі санатора, арбітражним судом виносить­ся ухвала про ліквідацію підприємства.

Слід підкреслити, що інститут банкрутства ще за часів Київської Русі передбачав надання боржнику можливості виправити свій майновий стан шляхом відстрочки платежів. Так в „Руській правді” Ярослава Мудрого вказується, що „коли банкрутство купця стане наслідком нещасного випадку, а не його похибки, тобто коли потоне корабель або загине товар під час війни або від вогню, то кредитор не взмозі вимагати свої гроші негайно, орендувати його або продати; купець може сплачувати борг частками, бо збиток – від Богу, а сам він невинний; у разі якщо він загубить своє майно з-за пияцтва, або здійснивши злочин, або в силу власної безпорядності, то вже воля кредитора – дати йому „пролонгату” або продати його разом із всім його майном”.

Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що господарський суд за пропозицією комітету кредиторів має винести рішення про проведення санації. Ініціатива санації може виходити також від самого підприємства-боржника, потенційного санатора або розпорядника майна, тобто зазначені особи можуть подати відповідну пропозицію комітету кредиторів. Якщо така пропозиція надходить від самого боржника, то він, як правило, є також ініціатором порушення справи про банкрутство. З відповідною заявою в господарський суд звертається керівник боржника з доручення власників підприємства. Це робиться в тому випадку, коли підприємство є санаційоно здатним, але в нього немає часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з наміром одержати в кредиторів відстрочку по виплаті заборгованості в ході провадження справи про банкрутство, наприклад, у результаті ухвали мирової угоди. Разом із заявою про банкрутство в даному випадку боржник представляє в суд план санації і проект мирової угоди.

Право ініціювання санації зберігається також за потенційним інвестором. З метою виявлення осіб, що бажають взяти участь у санації боржника, в офіційних друкарських органах публікується оголошення про порушення справи про банкрутство; у місячний термін із дня публікації оголошення потенційні санатори звертаються з заявою про участь у санації; разом із нею подається план санації або реорганізації боржника. Інвестор може дати доручення аудиторській або консалтинговій фірмі провести санаційний аудит боржника з метою визначення його санаційної спроможності.

Для санатора мотивуючими стимулами до участі у фінансовому оздоровленні підприємства, що знаходиться в кризі, може бути наступне: одержання контролю над підприємством-боржником; використання ефекту синергізму; прагнення зберегти надійного постачальника сировини і матеріалів або споживача продукції тощо; приватизація підприємства, якщо воно належить до державної форми власності.

Істотним нововведенням у механізмі санації і банкрутства підприємств є введення інституту арбітражного керуючого, який може виконувати функції розпорядника майна, що управляє санацією або ліквідатора. У першому випадку він призначається на період від порушення провадження в справі до моменту ухвалення рішення про санацію або ліквідацію, у другому - виконує свої функції, якщо прийняте рішення про санацію боржника, у третьому - фактично керує підприємством при проведенні ліквідаційних процедур. До найважливіших задач арбітражного керуючого, коли він виконує функції розпорядника майна, відноситься перевірка наявності формальних основ для порушення справи про банкрутство (тобто чи є боржник дійсно неплатоспроможним), упорядкування реєстру кредиторів і забезпечення цілості майна боржника від непродуктивного його використання. Істотно, що в компетенцію розпорядника майна входять аналіз фінансово-господарської діяльності боржника і виробітку пропозицій у відношенні можливості відновити його платоспроможність. Таким чином, поряд із боржником і потенційним санатором з ініціативою проведення фінансового оздоровлення підприємства може виступити розпорядник майна.

З дня винесення рішення про санацію керування боржником переходить до керуючою санацією. Їм може стати особа, що виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на то є згода комітету кредиторів і (або) інвесторів. Керуючий санацією має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від імені боржника мирову угоду й інші цивільно-правові угоди, а при наявності відповідних основ - відмовлятися від виконання договорів боржника.

Керуючий санацією несе ряд обов'язків, основні з них такі:

прийняття в господарське ведення майна боржника, організація його інвентаризації;

відкриття спеціального рахунку для проведення санації і розрахунків із кредиторами;

забезпечення ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

здійснення заходів для стягнення дебіторської заборгованості боржника;

звіт перед комітетом кредиторів про реалізацію плану санації.

Рішення про узгодження кандидатури керуючою санацією, вибір інвестора (санатора) і схвалення плану санації віднесені до компетенції комітету кредиторів. Закон не виділяє чіткі критерії ухвалення рішення кредиторами й господарським судом про санацію боржника. З економічної точки зору, основними передумовами прийняття такого рішення після порушення справи про банкрутство повинні бути:

санаційна спроможність боржника, тобто наявність у підприємства, яке потрапило у фінансову кризу, фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей, що визначають його спроможність успішно здійснити фінансове оздоровлення;

наявність реального плану санації;

наявність реальних можливостей виконати план відновлення платоспроможності підприємства-боржника і його успішної виробничо-господарської діяльності;

наявність санатора (інвестора), що має досить ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.

План санації як альтернатива ліквідації боржника є ядром оновленого механізму фінансового оздоровлення підприємств. Протиріччя полягає в тому, що план фінансового оздоровлення боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення протягом 3 місяців із дня винесення рішення про санацію. У противному випадку господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Отже, за законом, ухвалення рішення про санацію є первинним, а підготування плану фінансового оздоровлення - вторинним. Щоб уникнути маніпуляцій з інститутом санації, рішення кредиторів про фінансове оздоровлення повинно прийматися на основі висновків розпорядника майна про санаційну спроможність боржника і підтвердженого відповідним актом санаційного аудиту плану санації, тобто первинним є план санації.

Він може бути в двох формах: а) план реорганізації – що передбачає переведення боргу на санатора і відповідну зміну власника статутного фонду боржника (може передбачати зміну юридичного статусу боржника); б) бізнес-план санації - як система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення або відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентноздатності підприємства-боржника в довгостроковому періоді (як правило, із зберіганням статусу юридичної особи боржника).

План реорганізації розробляється переважно в тих випадках, коли фінансування санації здійснюється зовнішнім інвестором. Умови реорганізації узгоджуються між власниками підприємства, кредиторами і санаторами. Участь санатора у фінансуванні боржника може відбуватися шляхом залучення його до складу учасників (власників) підприємства. Важливим елементом плану реорганізації є узгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника.

Суть такої реструктуризації полягає в частковій або повній зміні власника статутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора.

Залучення останнього до складу учасників (власників) підприємства може відбуватися:

а) у ході збільшення статутного фонду боржника, при якому усі або велику частину корпоративних прав нової емісії викуповує санатор;

б) у результаті переуступки частини корпоративних прав на користь санатора власниками підприємства, що підлягає санації;

в) у результаті злиття, поглинання або приєднання.

Бізнес-план санації повинний містити стандартні позиції, характерні для бізнес-плану фінансового оздоровлення. Головна ідея - створення умов для задоволення претензій кредиторів за рахунок фінансово-господарської діяльності боржника.

Законодавство пропонує включати в план санації ряд обов'язкових елементів, зокрема, заходи для відновлення платоспроможності боржника (у тому числі закриття нерентабельних виробництв, мирова угода, ліквідація дебіторської заборгованості й ін.), терміни і черговість погашення боргів, умови переведення боргу на інвестора й ін. Досить суперечливі положення закону, що стосуються плану санації, не дають конкретних рекомендацій по його упорядкуванню і реалізації. План фінансового оздоровлення підприємства може мати наступну структуру (див. табл. 16.1).

План санації в ході провадження справи про банкрутство декілька відрізняється від того, що складається в рамках досудової санації. У першому випадку в план закладаються більш діючі інструменти задоволення претензій кредиторів і вказуються конкретні терміни виконання зобов'язань. За заявою любого з кредиторів або боржника господарський суд може відхилити план санації, якщо будуть подані обґрунтовані докази того, що в результаті ухвалення рішення про стан санацію однієї з зацікавлених сторін буде гіршим, чим у випадку здійснення ліквідаційної процедури.

Таблиця 16.1 План санації боржника у ході провадження справи про банкрутство

Найменування розділу	Зміст розділу
1. Ціль і задачі плану	1.1. Основна ціль плану санації
1.2. Реєстр кредиторів
2. Розвиток підприємства до провадження справи про банкрутство	2.1. Історія розвитку підприємства
Виробництво і організація
Фінансово-економічний розвиток Динаміка персоналу 2. 2. Правові відносини
	Форма організації бізнесу
	Учасники і засновники підприємства
	Відношення з податковими органами
	2.3. Фінансово-економічні відносини
	Джерела фінансування і структура капіталу
	Майновий стан і кредитне забезпечення
	Фінансові результати
	Система звітності і контроль
	2.4. Виробничо-збутова сфера
	Виробнича програма
	Виробництво
	Постачання і збут
	Інновації
	2.5. Організаційна сфера
	Місце розташування підприємства
	Організаційна структура
	2.6. Охорона навколишнього середовища
3. Аналіз підприємства	3.1. Аналіз причин фінансової кризи
	3.2. Економічний аналіз
	3.3. Фінансовий аналіз
	3.4. Оцінка вартості майна підприємства
	3.5. Висновки санаційного аудиту
4. Техніко-економічне обґрунтування санації	4.1 Маркетинг і ринки збуту
4.2. Виробництво і капіталовкладення
4.3. Прогнозовані результати санації
4.4. Оцінка економічної ефективності санаційних заходів
5. Реалізація плану і задоволення претензій кредиторів	5.1. Організаційні заходи
5.2. Порядок задоволення першочергових претензій
5.3. Порядок задоволення інших претензій
5.4. Контроль за виконанням плану

Розробці плану санації передує проведення діагностики підприємства – боржника. У межах аналізу здійснюється поглиблене дослідження фінансового стану. Після отримання необхідних коефіцієнтів та з'ясування особливостей фінансової кризи ро­биться висновок про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одини­ці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. У випадку, коли підприємство має реальну можливість від­новити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має досить підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріо­ритетним напрямам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

На основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливість залучення стороннього капіталу складається план санації. Його найважливіший елемент – фінансовий план, який містить техніко-економічне обґрунтування санації – розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливий компонент санаційного процесу - координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Контрольні органи мають своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Ді­йову допомогу у цьому може надати оперативний санаційний контролінг, який синте­зує інформаційну та контрольну функції. Завдання санаційного контролінгу полягає в ідентифікації оперативних результатів та підготовці проектів рішень щодо викорис­тання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

Дата добавления: 2014-01-04