Вимоги до відображення явищ і процесів за допомогою показників

Для того, щоб статистичні показники об’єктивно відображали досліджувані явища, необхідно дотримуватися таких вимог:

ü при їх побудові слід спиратися на положення економічної теорії та статистичну методологію їх побудови;

ü прагнути до одержання повної інформації як за охопленням кількості одиниць сукупності, так і за кількістю сторін (ознак) досліджуваного явища;

ü забезпечити порівнянність статистичних показників в часі, просторі, одиницях виміру та методиках розрахунку;

ü забезпечити точність і достовірність вихідної інформації, на основі якої розраховуються показники.

Статистичні показники мають бути: Т ехнічно виправними – З розумілими – А ктуальними – Е кономічними (ТЗАЕ).

Тема 2. Економічний механізм використання показників в господарській діяльності

2.1. Класифікаційні ознаки показників

2.2. Функції показників

2.3. Характеристика видів взаємозв’язків між показниками

2.4. Моделі розрахунку показників

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, ми пропонуємо для потреб статистичного аналізу інформаційних ресурсів фінансової звітності наступну класифікацію статистичних показників:

1. За економічним змістом досліджуваних явищ і процесів:

· кількісні – визначають об’ємні розміри фактів статистичного спостереження;

· якісні – характеризують властивості явищ і процесів.

2. За розвитком явищ і процесів в часі:

· інтервальні – виражають розмір явищ і процесів за певні періоди часу;

· моментні – характеризують розмір явищ і процесів на певні моменти часу.

3. За ступенем агрегування:

· первинні – характеризують інформацію щодо явищ і процесів надану окремими респондентами;

· зведені – виражають розмір явищ певної сукупності за класифікаційними ознаками респондентів.

4. За аналітичними функціями:

· абсолютні – характеризують обсяги значень ознаки, одержані внаслідок статистичного спостереження;

· відносні – виражають кількісні співвідношення між явищами, процесами;

· середні – узагальнюють ознаки, що варіюють у статистичній сукупності.

5. За способом визначення:

· статистичного спостереження – одержані безпосередньо під час збирання даних щодо масових явищ і процесів які відбуваються при здійсненні діяльності господарюючих суб’єктів;

· розрахункові – одержані як результат математичних дій.

6. За джерелами формування:

· балансу – виражають кількісні і якісні ознаки активів, власного капіталу і зобов’язань на певні моменти часу;

· звіту про фінансові результати – характеризують витрати, доходи і фінансові результати;

· звіту про рух грошових коштів – узагальнюють ознаки грошових потоків;

· звіту про власний капітал – характеризують інформацію щодо руху і структури власного капіталу;

· приміток до річної фінансової звітності – забезпечують деталізацію господарських операцій відповідно до змісту затверджених форм таблиць звітності;

· обов’язкового і передбаченого переліку відповідно до нормативних положень – розкривають окремі напрямки діяльності господарюючих суб’єктів за обов’язковим переліком, які подаються респондентами у довільній формі;

· самостійного визначення респондентами – характеризують діяльність господарюючих суб’єктів за добровільним поданням респондентів.

Щодо практичного використання показників фінансової звітності за окремими джерелами, хотілося б ще раз звернути увагу на подання і зведення інформаційних ресурсів, проблеми яких розглянуто в другому розділі даної монографії.

Статистичні показники фінансової звітності, як джерело інформації, виконують функції пізнання, управління, контролю і стимулювання явищ і процесів, які впливають на фінансовий стан господарюючих суб’єктів.

Пізнавальна функція проявляється через можливість визначення за допомогою статистичних показників фінансового стану та розвитку господарюючих суб’єктів. Вивчаючи показники в процесі статистичного аналізу пізнають їх кількісну і якісну сторону, проникають в її суть.

Управлінська функція статистичних показників полягає в тому, що вони є важливим елементом процесу управління на всіх його рівнях. Водночас, сьогодні не задоволений попит на статистичне забезпечення управління економікою обумовлений тим, що користувачі не вміють сформулювати свої потреби, а статистичні органи в свою чергу працюють за відсутності чітких вимог з боку користувачів і формують пропозицію статистичних показників, яка мало кого цікавить. На нашу думку для потреб управління господарюючими суб’єктами статистичні показники фінансової звітності повинні характеризувати досягнутий рівень ефективності їх діяльності, визначати тенденції змін та можливість прогнозування майбутнього стану.

Контрольна функція передбачає використання статистичних показників суб’єктами контролю з метою нагляду за станом діяльності учасників господарських відносин. Зокрема, державні органи контролю використовують статистичні показники фінансової звітності для здійснення передбачених законодавством контрольних функцій щодо:

· збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин;

· фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин;

· цін і ціноутворення;

· монополізму та конкуренції.

На мікрорівні контроль показників звітності виступає як інструмент, який забезпечує всі ланки апарату управління суб’єктів господарювання інформацією про стан їх діяльності.

Стимулююча функція статистичних показників полягає у розробці на їх базі стимулюючих норм підтримки господарюючих суб’єктів, визначення пріоритетних цілей держави і регіонів, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб’єктів господарювання.

Використовуючи статистичні показники, власники і апарат управління суб’єктів господарювання забезпечують мотиваційні дії їх засновників, трудового колективу, покупців і постачальників для досягнення тактичних і стратегічних завдань та загальної мети діяльності економічних систем.

Статистичні показники як джерело економічної інформації, яка використовується в управлінні, можна розглядати в прагматичному, семантичному і синтаксичному аспектах.

Прагматичний аспект пов’язаний із цінністю і корисністю використання показників для прийняття правильних управлінських рішень. Це дає змогу за фінансовою звітністю визначити необхідні показники для кожного рівня управління.

Семантичний аспект забезпечує вивчення змістовного навантаження показників та визначення зв’язку між ними в системі.

Синтаксичний аспект дає змогу встановити параметри системи показників та забезпечити форми їх подання.

Економічний механізм використання статистичних показників забезпечують три типи внутрішніх зв’язків: семантичні, функціональні, стохастичні (кореляційні).

Семантичний зв’язок між показниками існує в тому випадку, якщо вони пов’язані по об’єму поняття, тобто статистичний показник зазвичай характеризує не лише сукупність в цілому, але і її складові частини. Наприклад, семантично пов’язані між собою показники “витрати операційної діяльності” та “адміністративні витрати”, оскільки адміністративні витрати представляють собою категорію операційних, тобто входять до складу цього поняття. Семантичні зв’язки між показниками виявляються та фіксуються за допомогою різного виду класифікацій та номенклатур, в яких встановлюється однозначний склад понять у співвідношенні їх обсягів (класифікація: видів економічної діяльності, основних засобів, витрат за елементами та статтями калькуляції тощо). Виявлення та фіксація семантичних зв’язків між показниками являється найважливішою умовою забезпечення їх порівнянності та зведення.

Функціональні зв’язки фіксуються записом відповідних алгоритмів розрахунку та балансових таблиць і рівнянь. Наприклад, функціонально пов’язані статистичні показники фінансового результату, чистого доходу і рентабельності (останній отримується діленням першого на другий). Слід відмітити, що в формі алгоритмів та таблиць частково можуть фіксуватися і семантичні зв’язки.

Що стосується стохастичних зв’язків між показниками, то для них природним засобом вираження являються математико-статистичні характеристики, такі як коефіцієнти кореляції, оцінки параметрів в рівняннях регресії тощо. Наприклад, обсяги господарської діяльності змінюються з ростом основних засобів, але рівень цієї зміни не може бути встановлений як одночасно рівномірний, показники тісноти зв’язку, як правило, змінюються в динаміці. Стохастичні зв’язки мають велике значення в статистичному аналізі, але саму структуру системи показників не визначають.

Одночасно слід визнати, що в Україні доцільно розробити науково-обґрунтовану систему побудови статистичних показників, яка б відповідала вимогам управління всіх рівнів (держава, регіон, підприємство) та враховувала вимоги міжнародних стандартів.

Насамперед, в теорії побудови системи економічної інформації для потреб управління існує нагальна необхідність в упорядкуванні назв та методологічних алгоритмів розрахунку статистичних показників, узагальненні знань і міжнародного досвіду, дослідженні проблем та їх побудови з точки зору економічної науки.

“Необхідність єдиної міжнародної комерційної термінології, – писав у 1929 р. Э.Лев, – все більш гостро відчувається за останні роки. Стосовно цього цікавими є роботи Міжнародної Торгової Палати в Парижі, про результати яких коротко повідомляє стаття. Найважливіші комерційні терміни та вислови 33 держав (включаючи СРСР) були зібрані й систематизовані Палатою. В опублікованому збірнику дано перелік термінів окремих країн та їх дефініції; різнорідні вислови різноманітних мов скоординовані один з одним”. „... ООН повинна докладати зусиль для створення Уніфікованої системи міжнародних статистичних показників (а Uniform System of International Statistical Indicators (USISI)), яка має бути повністю схвалена вищим міжурядовим статистичним органом – Статистичною комісією ООН”.

Однакове та правильне вживання термінів фінансової звітності відсутнє навіть в країнах майбутнього ЄЕП. А це не тільки створює плутанину у тлумаченні тих або інших понять, але і перешкоджає економічним відносинам підприємств ЄЕП в сфері оцінки привабливості партнерів та створення спільних інвестиційних проектів.

На нашу думку, методологія побудови статистичного показника повинна забезпечити:

ü ідентифікацію явищ і процесів, що підлягають статистичному вивченню, та формулювання мети, заради якої обчислюється статистичний показник. Ідентифікація статистичних показників визначається основними напрямами економічної політики держави, а також зобов'язаннями перед міжнародними організаціями надавати відповідну економічну інформацію;

ü визначення:

· змісту показника щодо відповідності його економічній теорії та сутності досліджуваних явищ і процесів;

· методів оцінки показника;

· основних класифікацій для розподілу статистичних показників досліджуваних економічних явищ на однорідні групи;

· джерел даних, необхідних для обчислення показника, а також процедури обробки зібраних даних з метою одержання узагальнюючих показників.

Досить багатомірними та неоднозначними у цьому плані виглядають проблеми пов’язані з статистичними показниками, які відображають економічні категорії, що одночасно використовуються в фінансовій, статистичній і податковій звітності та регулюються відповідними нормативними документами. Для розгляду означеної проблеми наведемо тільки окремі приклади наявних недоліків щодо термінології та тлумачення змісту статистичних показників, а також власний варіант їх вирішення.

Найважливішим показником який характеризує економічний результат господарювання є прибуток. В національних стандартах бухгалтерського обліку записано, що прибуток це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. При оподаткуванні прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань з урахуванням приросту (убутку) запасів. Господарський кодекс України в главі 9 “Господарські товариства” трактує, що прибуток утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці, а в главі 14 “Майно суб’єктів господарювання” – прибуток (дохід) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Водночас, норми Кодексу не визначають про який прибуток йдеться мова: операційний, від звичайної діяльності, процесу господарювання в цілому, прибуток до оподаткування, чистий прибуток тощо.

Результати проведеного автором порівняння наявних назв та алгоритмів розрахунків статистичних показників прибутку свідчать, що всі вони мають різні економічні трактування і не характеризують результати діяльності економічних систем. Виходячи з потреб оцінки ефективності діяльності суб’єктів господарювання ми пропонуємо мати три види статистичних показників прибутку за наступною методологією їх розрахунку:

а) прибуток, створений суб’єктами господарювання (ПС), для загальної оцінки ефективності підприємницької діяльності;

б) прибуток, який залишається у розпорядженні господарюючих суб’єктів (ПР), для оцінки ефективності їх діяльності власниками;

в) чистий прибуток, який забезпечує зміну власного капіталу (ЧП), для оцінки привабливості господарської діяльності в динаміці. Тобто,

ПС = ЧД – ВГ; ПР = ЧД – ВГ – ПВ; ЧП = ЧД – ВГ – ПВ – ВВ,

де ЧД – чисті доходи незалежно від джерел надходження; ВГ – витрати господарської діяльності, які призводять до зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань; ПВ – витрати пов’язані з податковою системою і податковою політикою держави, крім податків джерелом покриття яких є доход (виручка); ВВ – витрати від розподілу створеного прибутку між власниками (нараховані дивіденди).

Значні суперечності викликає побудова показника „Чистий доход” (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)” за видами звітності (табл.2.1).

Передовсім зазначимо, що показник, який відображає категорію „чистий доход” має різні дефініції і критерії оцінювання в фінансовій, статистичній і податковій звітності. Водночас, тільки за фінансовою звітністю показник гармонізований в систему рахунків бухгалтерського обліку, що є гарантією надійності та дозволяє уникнути найсуттєвіших помилок, надає можливість агрегувати дані.

Таблиця 2.1

Методологічні засади побудови показника
“Чистий доход (виручка) від реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)” у звітності підприємств

Звітність	Визначення
Фінансова [253]	Чистий доход (виручка) від реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо
Статистична [309]	До складу показника повністю включається продукція (роботи, послуги), що враховуються за статтею бухгалтерських рахунків “Чистий доход (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг)” та частково послуги (роботи) щодо операційної оренди активів, реалізації іноземної валюти, доходів від торгових марок, патентів тощо, що враховуються за статтею “Інші операційні доходи”
Податкова [106]	Скоригований валовий дохід – валовий дохід без урахування доходів, які не включаються до складу валового доходу

З іншого боку, у фінансовій звітності показник не характеризує не тільки загальні чисті доходи господарюючих суб’єктів але і загальний чистий доход від операційної діяльності.

Для вирішення цих проблем ми пропонуємо у фінансовій і статистичній звітності визначати показник „Чистий доход” від господарської діяльності з виділенням даних щодо операційної, фінансової, інвестиційної та надзвичайної діяльності. В системі оподаткування цей показник може коригуватися відповідно до особливостей методології його визначення за податковим законодавством.

У сучасних умовах немає також чіткої термінології щодо визначення економічної категорії “основні засоби” та їх класифікаційних ознак. У нормативних документах з цих проблем поширені наступні трактування термінів:

1. Основніфонди – це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (вже 4 роки діє норма, яка не відповідає вимогам П(С)БО 7 Прим. автора).

2. До основних засобів належать необоротні активи, що мають матеріальну форму і вартість яких становить більше 500 гривень за одиницю (комплект).

3. Основні засоби – матеріальні активи, які банк утримує з метою використання їх у процесі своєї діяльності, надання послуг, здавання в лізинг (оренду) іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

4. Під терміном “ основніфонди ” (підкреслено автором) слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

5. Основними засобами вважаються матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

6. Основнийкапітал (підкреслено автором) – це матеріальні й нематеріальні активи, що є результатом виробництва, які понад рік повторно або багаторазово використовуються в процесі виробництва. Вони переносять свою вартість на продукт або послугу, що виготовляється з їхньою допомогою, частинами, у міру зносу.

Для повного з’ясування сутності терміну основних засобів наведемо його зміст за Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ). Основні засоби – це матеріальні активи, які: а) утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та наданні послуг, для оренди іншим особам або для адміністративних цілей; б) будуть використовуватися, як очікується, протягом більш ніж одного періоду.

Крім того, у даний час в Україні діє декілька класифікацій основних засобів: за П(С)БО №7 “Основні засоби”; дві класифікації в податковому обліку (за основними засобами придбаними до 01.01.2004 р. і після цієї дати – Прим. автора); в бюджетних установах; за державним класифікатором ДК-013-97, які мають суттєві відмінності між собою і особливо з МСФЗ.

Проведені дослідження показали, що в нормативних документах виділяється три терміни: основні засоби, основні фонди і основний капітал.

У практичній діяльності капітал підприємства – це засвідчені в пасивній стороні балансу вимоги на майно (джерела фінансування його придбання), яке відображено в активах.

Капітал, який у той чи інший момент має в своєму розпорядженні суб’єкт господарювання, являє собою певну абстрактну загальну суму ресурсів. А тому важко та й мабуть, неможливо точно визначити, які саме активи є втіленням конкретної суми капіталу.

Тому, можна повністю погодитися з висновками проф. В. В. Сопка про те, що вживання терміна “капітал” щодо активів неправильне, бо якщо термін капітал означає право власності, то цей самий термін не може означати речовий елемент, наприклад, “основний капітал” «Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки».

Треба сказати, що терміни “капітал” і “фонд”, що означають одне і те ж саме поняття, не перший раз змінюються в економічному лексиконі нашої держави. Фонд – це цільове джерело фінансування активів. Ідея заміни першого терміну на другий виникла у 30-ті роки ХХ століття, очевидно, під впливом політичної кон’юнктури. Із запровадженням нових облікових стандартів, а саме з 2000 року, ми знову повернулися до терміну капітал. Можна довго сперечатися, який з них більш доречний, але навряд чи варто конкретні майнові активи визначати як капітал або фонди.

Водночас, звернемо увагу на те, що, якщо Цивільний кодекс України визнав термін «капітал», то в Господарському кодексі України залишається поняття «фонд».

Звичайно, проведені дослідження та їх результати не охоплюють всі аспекти, але вони можуть стати теоретичним підґрунтям для визначення методологічних основ побудови статистичного показника, який би характеризував зміст основних засобів.

На нашу думку, основні засоби – це матеріальні активи, які утримуються на балансі підприємства для здійснення господарської діяльності та передавання в операційну оренду і будуть використовуватися, як очікується, протягом більше 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію.

Оскільки для здійснення процесу управління економічними системами необхідно володіти повною інформацією про класифікаційні ознаки всіх об’єктів, які використовуються більше одного року, то не доцільно виділяти обліково-звітну класифікаційну групу “Малоцінні необоротні матеріальні активи”. В залежності від визначеної підприємством межі вартісної ознаки об’єктів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів, звітні дані про основні засоби можуть не відповідати якісним критеріям статистичної інформації. Тобто, теоретично можливо, що окремі респонденти у фінансовій і статистичній звітності будуть відображати всі об’єкти основних засобів однією сумою як малоцінні необоротні матеріальні активи.

З цього виходить, що методологічне забезпечення статистичних спостережень щодо формування показників в сфері основних засобів необхідно вдосконалювати. Тому всі об’єкти основних засобів незалежно від вартості повинні відображатися за діючими в статистичній звітності класифікаційними ознаками. Визначення межі вартості для об’єктів основних засобів доцільно здійснювати тільки для потреб нарахування амортизації за спрощеними методами (50% їх вартості у першому місяці використання, а решту вартості, яка амортизується, у місяці вилучення з основних засобів або в першому місяці використання об’єкта 100% його вартості).

Запровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку має прогресивне значення для створення більш-менш єдиних засад побудови статистичних показників в різних країнах. Проте визначення підприємствами окремих положень відображення господарських операцій через облікову політику ускладнює зіставлення діяльності суб’єктів господарювання на мікрорівні та не забезпечує відповідність явищ і процесів їх реальній дійсності. Між підприємствами спостерігаються відмінності щодо нарахування амортизації, оцінки і списання матеріалів, створення резервів та багатьох інших моментів. За цих умов застосувати порівняльний аналіз статистичних показників практично неможливо, оскільки жоден спеціаліст не може дати відповіді на питання, як зміниться прибуток (збиток) конкретного підприємства при зміні облікової політики. Тим самим порівняльний аналіз фінансового стану за результатами діяльності підприємств дає дуже відносні дані, які важко використовувати при обґрунтуванні управлінських рішень.

Ще досі повною мірою не вирішено питання показника оцінки ефекту діяльності господарюючих суб’єктів.

У 1922 році Всеросійський з’їзд статистиків дійшов висновку, що реальною продукцією промисловості є чиста продукція. Для її визначення, з валової продукції виключалася вартість сировини і матеріалів. Така методика визначення чистої продукції була близька до тогочасної практики обчислення „вартості, доданої обробкою” у США і „чистого виробітку” в Англії. Але на практиці для оцінки діяльності підприємств колишнього СРСР і сьогодні в Україні, основним показником є валова продукція або модернізована модель цього показника „чистий дохід” (продана валова продукція за яку нараховані гроші можуть і не надійти. – Прим. автора).

В умовах ринкової економіки України для оцінки діяльності підприємств доцільно повернутися до поняття „ефект”, яке походить від лат. еffectus, і означає дію, результат, наслідок чогось. Макроекономічним показником ефекту є валова додана вартість. На мікрорівні господарська діяльність всіх суб’єктів направлена на одержання (створення) доданої вартості. Власники суб’єктів господарювання при допомозі засобів державного регулювання розподіляють додану вартість (ДВ) за окремими елементами: на оплату праці (ОП) (не менше мінімального рівня); відрахування на соціальні заходи (СЗ) (не менше ставок обов’язкових платежів); податкові платежі (ПП) (за наявними об’єктами і ставками); фінансування капітальних інвестицій (АВ) (амортизаційні відрахування за методами, визначеними власниками); чистий прибуток (ЧП) (за статистичним балансовим методом як залишкова сума) або чистий збиток (ЧЗ) (розподілена сума більша ніж додана вартість).

Статистичний баланс – це система показників, яка складається із декількох абсолютних величин, пов’язаних між собою знаком рівності ДВ = ОП+СЗ+ПП+АВ+ЧД(ЧЗ), або ЧД(ЧЗ) = ДВ-ОП-СЗ-ПП-АВ. Всі показники цього статистичного балансу, крім ЧД(ЧЗ) є нормовані величини. Наведена балансова рівність характеризує єдиний процес розподілу доданої вартості і показує взаємозв’язок та пропорції окремих елементів цього процесу.

Тобто, як ефект діяльності господарюючих суб’єктів створюється додана вартість, а чистий прибуток розраховується власниками з використанням визначених державою нормативів. Реальний чистий прибуток підприємств можливо визначати лише після їх ліквідації шляхом порівняння одержаних і вкладених активів. З іншого боку, додана вартість – це інтегрований показник участі підприємств у формуванні рівня доходів працівників, соціального забезпечення населення, бюджету держави, їх готовності до поновлення запасів активів та розширеної діяльності (приросту активів за рахунок власного капіталу).

Дослідження показали, що сьогодні остаточно забуто юридичні основи побудови статистичних показників, а економічний їх зміст суттєво викривлений ідеологічною надбудовою епохи ринкових перетворень. Потік нових (вірніше, добре забутих старих) понять з країн ринкової економіки змішався із заідеологізованими уявленнями існуючої економічної теорії без урахування наявних знань інших наук, зокрема права та філософії. Як результат – з’явилися різні назви і методології побудови одного і того ж за економічним змістом статистичного показника. Для забезпечення органам державної статистики можливості здійснення достовірної оцінки результатів діяльності підприємств набуває особливого значення гармонізація методологічних засад побудови економічних показників.

На нашу думку, систему і зміст показників для оцінки стану економіки України повинно розробляти Мінекономіки та з питань європейської інтеграції, методологію їх побудови – Держкомстат України, а правила відображення господарських фактів для формування показників в системі бухгалтерського обліку – Міністерство фінансів України.

Проте, сьогодні остаточно забуто вищенаведену послідовність організаційної побудови економічних показників. Як наслідок – методологію побудови показників визначають працівники обліку і податкових служб без урахування економічної теорії і логіки та потреб держави і регіонів. І це, незважаючи на те, що статистичний показник визнається достовірним, якщо він повністю відображає сутність господарських операцій і відповідає чинному законодавству.

Потік нових методологічних основ побудови статистичних показників повинен здійснюватися через фундаментальні наукові дослідження щодо системи національних рахунків та їх впровадження в облікову політику суб’єктів господарювання органами виконавчої влади у галузі статистики.

Слід також погодитися, що відсутність достатньої і усталеної національної статистично-економічної термінології є однією з тих проблем вітчизняного формування інформаційних ресурсів для прийняття управлінських рішень, що потребують нагального вирішення. У контексті опрацювання законодавства для потреб ринкової економіки, визначення та роз’яснення термінів і понять фінансової звітності є, на нашу думку, актуальним завданням статистичних органів, успішне розв’язання якого, безумовно, слугуватиме прийняттю правильних управлінських рішень.

Тема 3. Інформаційні ресурси для побудови показників

3.1. Система інформації рахунків бухгалтерського обліку

3.2. Інформаційні ресурси фінансової звітності

3.3. Інформаційні ресурси статистичної та адміністративної звітності

3.4. Інформаційні ресурси податкової звітності

3.5. Система нормативної інформації в господарській діяльності

Дата добавления: 2014-01-04