Основні визначення

Спілкування. Рівні розуміння.

В середні віки існували спеціальні науки - герменевтика,екзогетика і гомелетика, зв’язані з розумінням і тлумаченням текстів. Для розуміння змісту тексту і значення наявної в ньому інформації герменевтика використовує тільки текст; екзегетика - не тільки текст, але і всі відомості про той контекст, в рамках якого цей текст створювався; гомелетика - загальні відомості про морально - етичні норми часу створення тексту, мотиви і цілі автора, його особистісні характеристики. Створити ІС, не вклавши в неї засобів розуміння, а як наслідок, і того досвіду, який накопичили ці науки, а також літературознавство, неможливо. Власне тому в роботах по ШІ почали з’являтися терміни «семантична герменевтика» або «герменевтика тексту».

Введемо ряд позначень:

Т - текст на природній мові, представлений для вводу в систему;

Е - розширений текст, який включає умови його породження в деякому середовищі;

Р- розширений текст, який включає всі (несловесні) невербальні компоненти, які відносяться до суб’єкту, що породив текст;

ТR- правила поповнення тексту, які спираються на його структуру;

ER- правила поповнення тексту, які спираються на знання про середовище;

PR- правила поповнення тексту, які спираються на знання про комунікацію і психологію особи;

А- відповідь, сформована системою;

F- факти, що зберігаються в базі фактів;

К- значення, що зберігаються в базі знань;

FRK- правила породження знань з фактів;

КМ- метафоричні знання;

KRM- правила породження знань метафоричного рівня.

Казуальний – випадковий, той що недлягає узагальненню;

Лексика -сукупність слів якоїсь мови чи діалекту.

Синтаксис - розділ граматики, що вивчає правила поєднання слів у реченні в певній мові.

Семантика - розділ мовознавства, що вивчає значення слів та виразів і зміну цих значень.

Морфологія - розділ граматики, який вивчає форму і будову слів.

Метафора - вживання образного виразу або слова в переносному значенні.

В інтерфейсах нульового рівня, в яких використовуються стандартні форми відповідей спілкування відбувається в режимі, що називається режимом “меню“. Названий він так тому, що процес спілкування в цьому режимі нагадує спілкування з офіціантом в ресторані. Людина ніби питає систему: “Що ти вмієш?”, а система у відповідь пропонує “меню” того, що вона робить. І людині потрібно вибрати, що в цьому меню її цікавить. Тоді система може видати нове “меню”, з якого людина може детальніше дізнатися про можливості системи. Виконуючи вибір до потрібного їй рівня, людина в кінці кінців може попросити систему виконати потрібну їй дію.

З допомогою такого “меню” можна дістати інформацію про вміст пам’яті системи і вносити в нього зміни. Таке ж меню дозволяє новачку поступово оволодіти роботою на комп’ютері або роботою з новою програмною системою.

Сьогодні рівень спілкування в людино-машинних системах явно вище описаного нами першого рівня. Хоча, як у всякому розумно організованому господарстві, в інтелектуальних інтерфейсах нічого не пропадає. Адже чим нижчий рівень спілкування, чим він формальніший, тим легше, швидше його реалізувати.

Тому інтелектуальні інтерфейси в якості нижчого рівня спілкування завжди мають рівень “меню”. І якщо цього рівня є достатньо для досягнення цілей спілкування, то власне він і використовується. Роботу інтерфейсу на нульовому рівні спілкування ілюструє структурна схема (рис.10).

Рис.10 Інтерфейс нульового рівня.

Для режиму “меню” потрібен невеликий лінгвістичний процесор, який забезпечить нескладний синтаксичний аналіз реплік людини (такий аналіз нагадує аналіз речення за членами речення, котрим займаються на уроках мови) і заповнення вільних місць в стандартних відповідях. Крім лінгвістичного процесора, як видно із схеми, потрібна ще спеціальна зона пам’яті для зберігання заголовків-відповідей і процедура вибору відповідей по репліках людини.

Дата добавления: 2014-01-04