Які ж це можливості?

Перше коло можливостей пов'язане з обов'язками депутата перед виборцями, зокрема з його звітністю. Це особливо стосується депута­тів, обраних в одномандатних округах. Існуюче законодавство Украї­ни зобов'язує депутата через певні проміжки часу звітувати перед ви­борцями про свою роботу, а також про роботу Верховної Ради Украї­ни. Депутат також зобов'язаний звітувати перед колективами та ор­ганізаціями, які його висунули. Так, у виборчому окрузі на депутата покладаються такі обов'язки:

• підтримувати зв'язки з виборцями, інформувати про роботу Верховної Ради України та реалізацію своєї програми;

• брати участь у виконанні законів у своєму виборчому окрузі;

• вивчати громадську думку, потреби і запити населення та вносити відповідні пропозиції;

• вести прийом громадян;

• розглядати пропозиції, заяви та скарги від громадян, перевіряти їх та вживати відповідні заходи.

У Законі України «Про статус народного депутата України», зокре­ма, деталізується питання про механізм звітності перед виборцями. Наприклад, депутат зобов'язаний періодично, але не рідше як раз на рік, звітувати перед виборцями, а також перед колективами й органі­заціями, які його висували, про свою діяльність і виконання програми. Звіт депутата може бути проведений на вимогу 200 виборців. Збори виборців для звіту депутата скликаються виконкомами місцевих рад, радами трудових колективів та органами місцевого самоврядування. Витрати, пов'язані з використанням приміщень, має нести держава.

Отже, законодавчі акти дають можливість зустрічатися з депута­том у його виборчому окрузі та впливати на лінію його поведінки у Верховній Раді України. Як свідчить практика, сесійна робота в зако­нодавчому органі України триває близько двох тижнів на місяць. Один тиждень депутати мають працювати в округах, про що часто оголошує спікер парламенту.

Але це не завжди буває так. Зв'язок депутата зі своїми виборцями значно залежить від особистості парламентарія, його активності, ро­боти в громадських організаціях і партіях. Певне значення мають по­літичні відносини з місцевою владою та керівниками підприємств, які можуть сприяти або перешкоджати організації зустрічей із виборця­ми. На активність депутата впливає його партійна належність, полі­тична орієнтація і тяжке економічне становище населення. Багато людей агресивно ставляться до своїх обранців або ігнорують зустрічі з ними. Конкретні імперативні механізми, які робили б періодичну і ефективну звітність депутата реальністю, відсутні як у законі, так і на практиці. Виняток тут становить прийом громадян. Проте він, як пра­вило, зводиться до вирішення прохань побутового змісту.

Усе це в багатьох випадках трапляється тому, що в нашій політич­ній практиці, у діяльності партійних і громадських організацій, інших заінтересованих груп громадян недосить звертається уваги на необ­хідність продуманої і тривалої роботи з депутатом, причому роботи, ініційованої громадськістю виборчого округу. Важливу координуючу функцію тут можна було б доручити спеціально підібраним особам, які виконували б функцію лобістів.

Друге коло можливостей організованого впливу (тиску) на депу­тата пов'язане з умовами мандату, який дозволяє виборцям давати накази своєму депутату або відкликати його в будь-який час, якщо він втрачає довіру більшості населення округу. Підставою для відкликан­ня, наприклад, може бути порушення парламентарієм Закону Украї­ни «Про статус народного депутата України», який зобов'язує його підтримувати зв'язки з виборцями і звітувати перед ними. Крім того, сама Верховна Рада України може порушувати питання про відкли­кання депутата, якщо той бойкотує її роботу або не відвідує сесійних засідань і засідань комітетів. Уточнення щодо цього подано у Регла­менті Верховної Ради України: у разі відсутності депутата без поваж­них причин загалом більш як на 20 засіданнях протягом календарно­го року комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, подає до Верховної Ради України пропозицію про порушення питання перед виборцями відповідного округу про його відкликання.

Що стосується депутата, обраного за списками політичних партій чи виборчих блоків, то розв'язання питань такого роду можливе як­найшвидше через партійні фракції та місцеві організації партії, від якої він був обраний.

Таким чином, депутата можна поставити в досить жорсткі рамки. Але цю можливість мало хто використовує. Практика показує, що значна кількість депутатів у парламенті пасивна, трапляються випад­ки, коли вони місяцями не з'являються на пленарні засідання та засі­дання комітетів, але питання про їх відкликання Верховною Радою Ук­раїни не ставиться. Окремі спроби груп активних виборців організувати відкликання своїх депутатів також не мали успіху. Зважаючи на це, можна сказати, що тут відкривається велике поле діяльності для організації цілеспрямованого впливу на депутата, особливо тоді, коли ця робота буде вміло диригуватися професійно діючими лобістами.

Третє коло можливостей організовувати вплив на депутата пов'язане з порядком висвітлення його діяльності у засобах масової ін­формації. Згідно з чинним Законом України «Про пресу» засоби масо­вої інформації мають право на одержання будь-яких відомостей від державних органів, об'єднань громадян, органів місцевої влади, керів­ників установ, підприємств та організацій. Правда, якщо вести мову про законодавчі положення, які б регламентували висвітлення діяль­ності окремих депутатів, то вони практично зводяться до мінімуму.

По-перше, в Законі України «Про статус народного депутата Укра­їни» зазначається лише те, що місцева преса повинна об'єктивно вис­вітлювати звіти і зустрічі депутата з виборцями.

По-друге, у Регламенті Верховної Ради України лише в загальному вигляді зазначено, що в газеті Верховної Ради України друкуються ві­домості про невідвідування депутатом сесії з неповажних або невідо­мих причин та обнародується оголошення депутатові догани за не­етичну поведінку.

По-третє, тільки зазначено, що в парламентській газеті «Голос Ук­раїни» та у «Відомостях Верховної Ради України» згідно з регламен­том повинні друкуватися постанови з приводу запитів депутатів до уряду та Верховної Ради України.

За таких обставин стан справ можна змінити шляхом організації заінтересованих груп громадян (виборців), активізації роботи демок­ратичних партійних осередків із метою спостереження за діяльністю своїх депутатів і в разі потреби тиску на них. Така лобістська за сво­їм змістом робота може бути спрямованою на забезпечення висвіт­лення в місцевій пресі звітів депутата, обнародування в ній резуль­татів поіменного голосування, друкування матеріалів (можливих постанов) у відповідь на його запити від імені громадян та організа­цій виборчого округу.

Ще одне коло можливостей. Лобіювання слід розглядати не просто як організований тиск на законодавців, а масштабніше. Відомо, що од­ним із найголовніших принципів функціонування демократичного сус­пільства є відкритість законотворчого процесу, створення сприятливих умов для участі в цьому процесі багатьох соціальних груп і організацій. Саме завдяки відкритості законотворчого процесу, наявності активних громадян і груп тиску (лобістів), що усвідомлюють та організовано обс­тоюють свої інтереси, урядування в суспільстві стає більш демократич­ним. Адже чим більша кількість точок зору, позицій людей беруться до уваги законодавцями, тим досконалішим буде результат законотворчої діяльності. Крім того, відкритість законотворчого процесу дає громадянам змогу переконатися, що вони є безпосередніми учасниками са­моврядування в найширшому його розумінні. Коли громадяни відчу­вають себе невід'ємною частиною законотворчого процесу, тоді зрос­тає не лише позитивне ставлення до законів, а й готовність їх викону­вати. Громадяни, що не знають, як з'явилося те або інше рішення (за­кон), наслідки дії якого вони не вважають добрими, схильні підозрю­вати депутатів і парламент у корупції та неефективній роботі.

Відкриті політичні режими і системи управління є завжди ефек­тивніші, ніж закриті, тому що соціальні групи і їх організації, яких найбільше стосується той чи інший законопроект, мають змогу заяви­ти про свої прагнення і допомогти у виробленні необхідних рішень. А ці групи часто можуть краще від політиків знати, які конкретні питан­ня слід порушувати. Крім того, ніколи не слід забувати, що налагод­ження двостороннього зв'язку між депутатом і виборцями є для пер­шого ефективним шляхом збереження свого парламентського місця в майбутньому.

Законодавці, яким удається налагодити добрі відносини із заінте­ресованими організаціями і їх представниками (лобістами), опирати­ся на групи людей у процесі законотворення, створюють для себе до­датковий осередок підтримки. З іншого боку, групи людей (виборців), що усвідомлюють свої інтереси й організовано обстоюють (лобіюють) їх, спроможні уважно слідкувати за діями своїх обранців і таким чи­ном не давати їм відступитися від передвиборних обіцянок.

Далі спробуємо висловити деякі міркування та поради щодо кра­щої організації розумного, побудованого на здоровому глузді впливу на депутатів Верховної Ради України з метою обстоювання інтересів тих чи інших груп громадян та організацій.

Методи лобіювання

Неважко помітити, що лобіювання - це своєрідне мистецтво впли­вати на інших. Але як політичне явище воно набагато ширше і зміс­товніше. Лобіювання відіграє надто важливу роль у процесі законо­творення, допомагаючи депутатам отримати інформацію про такі особливі сфери життя, про які вони не завжди добре обізнані; глиб­ше зрозуміти, які наслідки може мати запропонований законопроект у разі його схвалення; дізнатися про те, як сприйматимуть виборці законодавчий акт.

Роль, яку виконує лобіст, стиль його діяльності, підхід до справи залежать, як правило, від того, яку організацію він представляє та яка проблема стоїть на порядку денному в законодавчому органі. Здоровий глузд підказує, що лобіст повинен дотримуватися загаль­ноприйнятих правил спілкування з людьми. Тобто він повинен бути ввічливим, розсудливим, терпеливим, уважним, вдячним і реалістично мислячим. Щоправда, інколи йому доводиться бувати й жорс­тким, твердим, наполегливим та ідейно спрямованим.

Залежно від того, на користь якої групи людей (виборців, громад­ської або політичної організації, підприємницької установи чи коалі­ції) діє лобіст, йому й доведеться будувати техніку своєї діяльності. Ця техніка може набирати особливого забарвлення залежно від сфе­ри законодавства, кола депутатів, з якими лобістові доведеться спіл­куватися, від того, наскільки добре він їх особисто знає.

Щоб успішно виконувати свою роль, лобіст має чітко визначати пріоритети, розробляти стратегію діяльності. Але найістотніше зна­чення має те, наскільки добре лобіст знає:

• питання, які обговорюються;

• законодавців;

• як із ними розмовляти;

• законодавчий процес;

• бюджетний процес.

Дата добавления: 2014-01-04