Опосередковане лобіювання

Ця форма лобіювання, яку ще називають місцевою (на рівні «коріння трави»), - є другою серцевинною складовою діяльності лобістів. По суті, це лобіювання знизу за допомогою організації різних масових кампаній, мобілізації громадськості за межами столиці на підтримку певного акта органів державної влади або на протидію йому. Мета полягає в тому, щоб впливати на громадську думку та, активізувавши виборців, посилити тиск на законодавців. У багатьох випадках лобіювання знизу поєднує безпосередні форми лобіювання з силою масових політичних рухів.

Діяльність лобіста на місцевому рівні включає: роботу з центральни­ми та місцевими засобами інформації; особисте спілкування та роботу з місцевими організаціями громадськості; диригування кампаніями звернення (надсилання листів та іншої кореспонденції) до законодав­ців, державних чиновників із метою справити вплив виборців на них.

Працюючи із засобами масової інформації різного рівня, лобіст за їх допомогою поширює точку зору організації-клієнта, превалюючу громадську думку виборців, демонструючи злободенність і загальну громадянську значущість порушуваного питання. До таких акцій він, як правило, вдається тоді, коли законодавець, який представляє ви­борчий округ, протидіє позиції клієнта або залишається нейтральним до неї і тим самим діє не в інтересах виборців. Використовуючи всі можливі канали масової інформації, лобіст звертає увагу громад­ськості на дії обраного законодавця, інформує її про те, як він голосує в парламенті з конкретного кола питань і як така його позиція може завадити інтересам населення виборчого округу. Тут, правда, дуже важливо не перестаратися. У деяких випадках атаковані в такий спо­сіб законодавці теж можуть скористатися засобами масової інформа­ції і з успіхом подати себе жертвами «жирних котів-лобістів».

Ефективним напрямком активного лобіювання знизу є викорис­тання різноманітних форм особистого спілкування на місцевому рів­ні. До таких форм належать запрошення законодавців на зустрічі з ключовими лідерами громадської думки на місцях, на конференції чи зібрання громадськості, що організовуються у виборчому окрузі, де з експертними повідомленнями виступають авторитетні представ­ники населення. Під час таких заходів запрошеним законодавцям на­дається можливість особисто звернутися до присутніх, поділитися думками, обґрунтувати свою позицію.

На додаток до цього особисте спілкування може відбуватися й у вигляді неформальних зустрічей із невеликими групами людей і роз­мов «віч-на-віч». Організовуючи їх, лобіст дає можливість керівниц­тву організації-клієнта зустрітися з ключовими посадовцями. Це мо­жуть бути спільні сніданки, зустрічі з видавцями газет, невеликими групами лідерів місцевої громади, куди запрошуються і законодавці, і керівники зацікавлених організацій. Розмови між ними віч-на-віч можуть бути доповнені інтерв'ю, зустрічами з ключовими громад­ськими діячами, керівниками партійних організацій, профспілок та інших громадських формувань.

Одним словом, організація лобістом міжособистісного спілкуван­ня у вигляді промов, зустрічей із невеликими групами людей або роз­мови віч-на-віч, як правило, стають надзвичайно важливою формою лобістської активності на місцевому рівні.

Нарешті, лобістська діяльність на місцевому рівні досягає своєї кульмінації у вигляді диригування кампанією масової відправки пош­тової кореспонденції законодавцям та установам столичного рівня. Мобілізуючи виборців, не тільки лобісти, а й партійні організації, іні­ціативні групи у такий спосіб, обминаючи бюрократичну машину, до­водять до відома законодавців і вищих посадовців загальний настрій громадськості. Сучасна техніка комунікації, особливо електронні програми масової підготовки персоніфікованих листів і високоякісна друкарська техніка, зробили можливою розробку програм прямого зв'язку з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади. Усе це допомагає в разі потреби організувати «ріки» поштових надход жень, телефонних дзвінків і масових візитів виборців до законодавців і чиновників. Таке лобіювання сформувалось у вигляді «тиску знизу», залучення широкої громадськості до політичного процесу.

Громадськість у такий спосіб часто домагається значних поступок із боку держави. Прикладом однієї з таких кампаній може бути масо­ва коаліція американської громадськості в низах, яка змусила Прези­дента США Б. Клінтона відмовитися в 1993 році від введення податку на використання енергоносіїв. Виборці у всіх штатах країни, пред­ставники різних груп населення, стурбовані зростанням цін на енер­гоносії, писали своїм представникам у Конгресі США і вимагали від них посилити тиск на Білий дім. Нарешті, Президент США Б. Клінтон був змушений поступитися.

Таким чином, із двох наведених вище технологій лобіювання - без­посереднього та опосередкованого - найбільшу ефективність проде­монструвала діяльність на місцевому рівні (лобіювання знизу). Акції на рівні «коріння трави» у поєднанні з пресою, міжособистісним спіл­куванням і кампаніями прямого надсилання пошти можуть безпо­милково довести до відома законодавців і державних чиновників во­лю електорату.

Чи є можливості лобіювати Верховну Раду України?

Одразу наголосимо, що в умовах незалежної України таке специ­фічне політичне явище, як лобіювання, ще не дістало свого правово­го оформлення. Крім того, сам термін «лобізм» інколи вважається майже лайливим. Часто можна зустріти заяви або висловлювання ок­ремих політичних діячів, які з іронією вимовляють це слово. І тут немає нічого дивного. Пригадаймо, що колишні владні інститути тоталітар­ного суспільства мали жорсткий характер, були закриті та спрямова­ні виключно на дію «зверху вниз». Але поряд із цим, як пам'ятаємо, функціонувала особлива, негласна, надзвичайно розповсюджена не-парламентська форма лобізму, хоч її ніхто так і не називав. Це -«штовхачі», які вибивали для підприємств і організацій плани, ліміти, сировину тощо в московських чи київських міністерствах. Це - поши­рені в минулому намагання керівників місцевих парткомів задобри­ти вище рангом керівництво заради завоювання доброго ставлення до себе та майбутньої кар'єри. Сюди ж до певної міри можна віднес­ти й колишнє «телефонне право».

На жаль, ще й сьогодні Верховна Рада України, служби Президента України, міністерства, державні фінансові структури перебувають під тиском різного ґатунку «лобістів», які вимагають додаткових кредитів, ліцензій, податкових пільг, дотацій тощо. Помітним стало активне лобі­ювання іноземних інтересів. Як правило, існуюча тепер практика об­стоювання групових інтересів має невпорядкований, «дикий» характер.

Однак усе це зовсім не означає, що політичні й громадські органі­зації, групи активних виборців, різноманітні суб'єкти економічної та іншої діяльності не можуть скористатися позитивним досвідом де­мократичних країн у галузі лобіювання, обстоювання своїх інтересів.

Більше того, яким би незвичним для нашої політичної культури не був інститут лобізму, бажають того владні структури чи ні, його окре­мі елементи вже фактично існують. Водночас ми, на жаль, недосить приділяємо уваги тим легальним можливостям, якими варто скорис­татися для посилення впливу на депутатів і роботу Верховної Ради України з боку громадськості та утворюваних нею різноманітних ор­ганізацій.

Дата добавления: 2014-01-04