Суть та закони розвитку світового господарства

На початку ХХ століття в наукових колах розпочалися дискусії щодо визначення суті світового господарства. Однак і сьогодні немає чіткої, загальноприйнятої точки зору по цьому питанню. Найпоширенішим визначенням є наступне. Світове господарство – це сукупність національних господарств та міжнародних економічних відносин, які об’єднують ці господарства у цілісну систему, що розвивається за об’єктивними законами ринкової економіки.

Система економічних законів, яка визначає розвиток світового господарства, включає: закон адекватності, закон вартості, закон попиту та пропозиції, закон концентрації капіталу, закон інтернаціоналізації виробництва, закон міжнародної конкуренції, закон нерівномірності економічного розвитку та ін.

Інтернаціоналізація виробництва та обміну зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості.

Інтернаціональна вартість залежить від інтернаціональних витрат суспільно необхідної праці на виробництво товарів. Ці витрати визначаються національними витратами суспільно необхідної праці у тих країнах, що експортують на світовий ринок переважну кількість продукції. Тому вплив національної вартості на інтернаціональну залежить від питомої ваги товарів даної країни в загальному обсязі світової торгівлі. Оскільки на світовому ринку еквівалентність обміну досягається на основі інтернаціональної вартості, то у вигіднішому становищі опиняється країна, в якій при виробництві товарів витрачається більш продуктивна, інтенсивна та складна праця. Величина економічної вигоди країни, в якій досягнуто вищого рівня складності, продуктивності та інтенсивності праці, становить різницю між інтернаціональною та національною вартістю, а отже між інтернаціональними та національними затратами праці. Величина економічної вигоди тих країн, де рівень складності, продуктивності та інтенсивності праці нижчий, залежить від рівня порівняльних витрат виробництва. Ці витрати визначаються шляхом зіставлення витрат на виробництво тих товарів, які вони виробляють і які обходяться їм порівняно дешевше з витратами на виробництво таких товарів, які за відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче при організації власного виробництва. Саме економічні вигоди, що одержуються країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності та складності праці, спонукають їх до участі в міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Будучи залученою до процесів міжнародного поділу праці, міжнародного усуспільнення виробництва, кожна країна втягується у сферу дії законів конкурентної боротьби, формою прояву яких є міжнародна конкуренція. Суб’єктами такої боротьби є національні компанії, транснаціональні корпорації, держави, міжнародні організації. В останні десятиліття внаслідок інтенсифікації процесу інтернаціоналізації виробництва міжнародна конкурентна боротьба значно посилилася і головною її силою стали транснаціональні корпорації. Специфіка такої боротьби залежить від особливостей внутрішньо корпоративної діяльності. Типовою для неї є ситуація, коли всередині гігантських міжнародних концернів відбувається конкуренція між його внутрішніми філіями, яка доповнюється боротьбою на світових ринках з іншими концернами, їхніми філіями.

Процес формування світового господарства призводить до нерівномірного розвитку окремих країн і цілих регіонів. Однією із специфічних рис закону нерівномірності економічного розвитку є те, що боротьба за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери застосування капіталу тощо виступає важливим фактором посилення нерівномірності розвитку окремих країн, цілих регіонів світового господарства. Специфічний характер дії цього закону в останні десятиліття виявляється у нерівномірності освоєння передових досягнень науки і техніки, нерівномірності процесу розгортання НТР в різних країнах. Посилення інтернаціоналізації продуктивних сил, у тому числі науки, створює можливість стрімкого злету окремих держав за рахунок використання винаходів, патентів, ліцензій. Закон нерівномірного розвитку значною мірою залежить від особливостей функціонування в тій чи іншій країні закону адекватності виробничих відносин (економічної власності) характеру та рівню розвитку продуктивних сил, зокрема оптимального поєднання різних типів власності.

Дата добавления: 2014-01-04