Економічна інформація та її класифікація

Оскільки надалі мова йтиме про організації, що діють в економічній сфері, то передусім нас цікавить економічна інформація.

Економічна інформація (ЕІ) – це сукупність відомостей про соціально-економічні процеси, необхідних для управління цими процесами і колективами людей у виробничій і невиробничій сфері.

До основних характеристик економічної інформації належать:

а) великі обсяги;

б) багаторазове повторення циклів її отримання і перетворення у встановлені часові періоди (місяць, квартал, рік і т. ін.);

в) різноманітність джерел і споживачів;

г) значна питома вага рутинних процедур під час її обробки.

Економічну інформацію можна класифікувати за такими ознаками:

а) функції управління: планова, нормативна, облікова, аналітична;

б) відношення до об’єкта управління: вхідна (зовнішня, внутрішня), вихідна (зовнішня, внутрішня)

в) момент виникнення: первинна, похідна;

г) сталість змісту: умовно-стала, умовно-змінна;

д) сутності, що характеризуються: інформація про предмети (деталі, вироби, устаткування), інформація про процеси (технологія обробки, технологія виготовлення);

е) елементи структури: символ, реквізит, показник, масив, інформаційний потік, інформаційна база.

Детальніше розглянемо останню ознаку класифікації економічної інформації, оскільки вона визначає характер можливих дій над цим видом інформації.

З погляду логіки управління та розміщення інформації на носіях прийнято розрізняти логічну та фізичну структуру інформації. Фізична структура визначається типом відповідного носія (папір, магнітна стрічка, магнітний диск тощо).

Логічна структура інформації враховує погляд користувача (управлінця). Щоб зрозуміти про що йдеться, наведемо приклад – аналогія з процесом природного спілкування (обміну інформацією) між людьми. Серед елементів та рівнів такого спілкування традиційно виокремлюють: літеру → склад → слово → речення → абзац тощо.

В економічній інформації подібна логічна структура може бути представлена так: символ → реквізит → показник → масив → інформаційний потік → інформаційна база.

Під символом розуміють елементарний, нетрадиційний сигнал інформації, яка не має самостійного значення (літера, цифра, знак).

Реквізит (R) – це найпростіша структурна одиниця інформації, що є неподільною на смисловому рівні і відображає кількісну чи якісну характеристику сутностей (об’єктів, процесів тощо) конкретної предметної області (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Кількісні та якісні реквізити

Реквізит-ознака (R_оз) містить якісну характеристику сутності, що дозволяє виділити (ідентифікувати) об’єкт з множини різних об’єктів.

Реквізит-основа (R_ос) містить кількісну характеристику об’єкта, що визначає його стан.

Розрізняють форму і значення реквізитів. Форма реквізиту виявляється в його назві (наприклад професія), а значення реквізиту "професія" – це назва конкретної професії (наприклад, токар, фрезерувальник, технолог тощо).

У процесі обробки інформації реквізити-основи і реквізити-ознаки мають різне призначення, а саме: над реквізитами-основами виконують арифметичні операції, над реквізитами-ознаками – логічні.

Економічний показник (Р) – це інформаційна сукупність з мінімальним складом реквізитів-ознак (R_оз) і реквізитів-основ (R_оc), достатнім для створення елементарного документа. Символічна формула для утворення показника має такий вигляд:

Слід зазначити, що характер дій над R_oc і R₀₃ визначає і правила їх позначення під час побудови відповідних показників, а саме:

а) реквізити-основи позначаються великими літерами алфавіту (як правило, латинського) і є основними елементами для побудови формули;

б) реквізити-ознаки групуючі позначаються маленькими літерами і є індексами у формулах;

в) реквізити-ознаки довідкові ніяк не позначаються і виконують роль, що випливає з їх назви (довідкові).

Для ілюстрації наведених правил розглянемо деякі реквізити, що використовуються в такій інформаційній сукупності, як "Вантажна митна декларація" (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Перелік та опис реквізитів вантажної митної декларації

Назва реквізиту	Іденти­фікатор	Умовне позначення реквізиту в формулі	Характеристика реквізиту
Назва товару, що експортується/імпортується	NT	-	якісний довідковий
Код товару, що експортується/імпортується	КТ	і	якісний групуючий
Митна вартість товару	MV	MVi	кількісний розрахунковий
Митний збір	MZ	MZi	кількісний нормативний
Мито на товар	МТ	МТі	кількісний нормативний
Ставка акцизного збору	SA	SАi	кількісний нормативний
Акцизний збір	AZ	AZi	кількісний розрахунковий
Ставка податку на додану вартість	SPDV	Si	кількісний нормативний
Податок на додану вартість для товару, що експортується/імпортується	PDV	Pi	кількісний розрахунковий
Інші платежі та збори	IPL	Ii	кількісний нормативний

Виходячи з таблиці та враховуючи наведені вище правила, дамо перелік деяких показників:

MVi – митна вартість і-го товару;

MZi – митний збір з і-го товару;

AZi – (MVi + MZi + МТі)/(100 – SАi) * SАi – акцизний збір;

Pi = (MVi + MZi + МТі + AZi + Ii) * Si/100 – податок на додану вартість для товару, що експортується/імпортується.

Процес перетворення економічної інформації у відповідні дані зображений на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Схема перетворення інформації в дані

Під класифікацією розуміють поділ множини об’єктів на частини за їх подібністю чи розбіжністю відповідно до прийнятих методів. Існує два методи класифікації: а) ієрархічний; б) фасетний.

Ієрархічний метод класифікації – це послідовний поділ множини (об’єктів) на підлеглі класифікаційні групування.

Множину, яка класифікується, поділяють на підпорядковані підмножини спочатку за деякою ознакою (основою поділу) на великі групування, потім кожну з них – на ряд наступних групувань, які у свою чергу поділяють на дрібніші, поступово конкретизуючи об’єкт класифікації. Між цими групуваннями встановлюються відношення підпорядкованості (ієрархії) (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Схема реалізації ієрархічного методу класифікації

Фасетний метод класифікації – це паралельний поділ множини об’єктів на незалежні класифікаційні групування.

При цьому множина об’єктів, що характеризується деяким набором однакових для всіх об’єктів ознак (фасет), значення яких відповідають конкретним виразам зазначених ознак, може поділятися багаторазово і незалежно. Фасетний метод класифікації є однорівневим, оскільки вхідна множина об’єктів ділиться на підмножини відповідно до значень ознак окремих фасетів (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Схема реалізації фасетного методу класифікації

Кодування являє собою процес створення кодів (набору цифр, букв та цифр і букв) та присвоєння їх підмножинам об’єктів, отриманих у процесі класифікації. Розрізняють два види методів кодування: а) реєстраційний; б) класифікаційний.

До реєстраційних належать порядковий і серійно-порядковий методи, а до класифікаційних – послідовний і паралельний.

Порядковий метод кодування – це створення коду з чисел натурального ряду і його присвоєння. Він є найбільш простим і повним, однозначним.

Серійно-порядковий метод кодування це створення коду з чисел натурального ряду, закріплення окремих серій чи діапазонів цих чисел за об’єктами класифікації з однаковими ознаками, його присвоєння; використовується для двознакових номенклатур.

Послідовний метод кодування – це створення коду класифікаційного групування і (чи) об’єкта класифікації з використанням кодів послідовно розміщених підпорядкованих групувань, що були отримані при ієрархічному методі класифікації, та його присвоєння.

Паралельний метод кодування – це створення коду класифікаційного групування і (чи) об’єкта класифікації з використанням кодів незалежних групувань, що були отримані при фасетному методі класифікації, та його присвоєння.

Результати класифікації і кодування фіксуються в документах, що отримали назву класифікаторів. Класифікатор являє собою документ із систематизованим переліком назв і кодів класифікаційних групувань або об’єктів класифікації.

Під час розв’язання економічних завдань необхідно забезпечити їх порівнянність. Забезпечується це шляхом створення єдиних систем групувань, отриманих за єдиними класифікаційними ознаками, – Єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації (ЕСКК ТЕІ).

Залежно від рівня затвердження та сфери застосування класифікатори техніко-економічної інформації поділяються на: міжнародні; загальнодержавні; галузеві; об’єднань, підприємств та установ.

Прикладом міжнародного класифікатора може бути Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД).

Рис. 2.4. Міжнародний класифікатор "Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності" (ТН ЗЕД)

У процесі перетворення інформації для управлінських цілей часто використовується такий метод наочної інтерпретації, як моделювання елементів інформації. Моделювання дозволяє умовно відобразити реальні об’єкти і процеси з допомогою мовних, графічних та інших засобів, щоб полегшити сприйняття та аналіз їх людиною. Моделі допомагають абстрагуватися від деталей та усвідомити суть проблеми. Процес зберігання даних про економічний об’єкт з їх певними зв’язками в сучасних комп’ютерах вимагає застосування відповідних моделей.

2.3.Бази даних (БД) і сховища даних

Основним місцем зберігання економічної інформації в інформаційних системах є бази даних (БД). Вид конкретної бази даних залежить від типу відношень між об’єктами інформації, що зберігається в ній. Основними видами (моделями) таких відношень є:

а) "один до одного" (1:1); приклад: відношення "номенклатурний номер матеріалу – назва матеріалу";

б) "один до багатьох" (1:N); приклад: відношення "код виробу – професія робітника, що бере участь у його виготовленні";

в) "багато до багатьох" (М:N); приклад: відношення "код технологічної операції – табельний номер робітника, що її виконує".

Залежно від того, які типи відношень використовуються для побудови конкретної бази даних, останні прийнято ділити на:

а) ієрархічні (реалізуються відношення 1:1; 1:N);

б) сіткові (реалізуються відношення 1:1; 1:N; N:М);

в) реляційні (на основі таблиць відношень).

При винесенні рішення необхідно мати деяку суму знань про саму цю галузь. Сукупність знань, потрібних для прийняття рішень, називають предметною областю, або знаннями про предметну область. У будь-якій предметній області є свої поняття і зв’язки між ними, своя термінологія, свої закони, що зв’язують між собою об’єкти даних предметної області, свої процеси і події. Крім того, кожна предметна область має свої методи розв’язання (вирішення) завдань. Вирішуючи завдання такого виду, ядром ІС є бази знань, що містять основні характеристики предметних областей.

При побудові баз знань традиційні мови, засновані на чисельному поданні даних, є неефективними. Для цього використовуються спеціальні мови подання знань, засновані на символьному представленні даних. Вони поділяються на типи за формальними моделями подання знань. Розрізняють чотири основні моделі: продукційні; логічні; мережні; фреймові.

Знання в продукційних моделях зображують в такій формі: "Якщо А, тоді В". Замість А і В можуть стояти деякі твердження, факти, накази і т.д. Правило складається з двох частин: посилання (умови) і наслідку (висновку). Якщо А (посилання) має місце, то В (наслідок) також реалізується або може бути реалізовано. Посилання може складатися і з декількох частин, тобто: "Якщо А₁, А₂, …, А_N, тоді В". Запис правила означає, що "Якщо всі посилання від A₁ до А_N дійсні, то наслідок В також дійсний". Посилання А₁, …, А_N, є простими посиланнями, вони з’єднуються за допомогою сполучників "і", "або" і можуть містити заперечення "ні". При реалізації правил такого виду з одного або декількох посилань можуть бути отримані нові знання, тому вони називаються продукційними.

Прикладом може служити таке правило: "Якщо людина X є сином людини В, і людина В є сином людини Z, і людина Z є чоловіком, то людина X є онуком людини Z".

В основі мережних моделей подання знань лежить ідея про те, що будь-які знання можна подати у вигляді сукупності об’єктів (понять) і зв’язків (відносин) між ними. На відміну від продукційних, ці моделі більш наочні, оскільки будь-який приклад можна представити у вигляді орієнтованого (спрямованого) графа. В основі моделей цього типу лежить конструкція, названа семантичною мережею. Мережні моделі формально можна задати у вигляді Н = [І, C₁, С₂, …, C_N, G]. Тут І – безліч інформаційних одиниць; C₁,..., C_N – безліч типів зв’язків між інформаційними одиницями. Відображення G задає між інформаційними одиницями, що входять у І, зв’язки із заданого набору типів зв’язків. Залежності від типів зв’язків, використовуваних у моделі, розрізняють класифікаційні мережі, функціональні мережі і сценарії.

Наприклад, розглянемо набір із декількох фраз. 1. Папугу кличуть Кеша. 2. Папуга є птахом. 3. Папуга вміє говорити. Результатом є фраза: Папуга Кеша є птахом, і він уміє говорити.

Фрейм – це мінімально можливий опис сутності будь-якої події, ситуації, процесу або об’єкта. Існує й інше розуміння фрейму – це асоціативний список атрибутів. Поняття "мінімально можливий" означає, що при подальшому спрощенні опису втрачається його повнота, і воно перестає визначати ту одиницю знань, для якої було призначено. Подання знань за допомогою фреймів є одним із способів подання знань про ситуації. Фрейм має ім’я (назву) і складається зі слотів.

Слоти – це незаповнені (нульові) позиції фрейму. Якщо у фреймі всі слоти заповнені – це опис конкретної ситуації. У перекладі з англійської мови слово "фрейм" означає "рамка", а слово "слот" – "щілина". На відміну від моделей інших типів у фреймових моделях фіксується жорстка структура інформаційних одиниць, що називається протофреймом. Значенням слота може бути практично що завгодно (числа, математичні співвідношення, тексти природною мовою або мовою програм, посилання на інші слоти даного фрейму). Значенням слота може виступати й окремий фрейм, що є дуже зручним для упорядковування знань за ступенем спільності. Вилучення з фрейму будь-якого слота робить його неповним, а іноді і безглуздим. При конкретизації фрейму йому і слотам приписують конкретні імена і відбувається заповнення слотів. Перехід від вихідного протофрейму до фрейму-екземпляра може бути багатокроковим, шляхом поступового уточнення значень слотів.

Дата добавления: 2014-01-04