ЛЕКЦІЯ №2

Тема: ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

План:

1. Сутність фінансової політики та фінансового ринку

2. Методи фінансового впливу

3. Фінансова інфраструктура

4. Фінансове планування

1. Фінансова політика – це вплив фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Суб’єктом фінансової політики виступає держава.

За допомогою фінансової політики держава фінансує потреби розширеного відтворення, регулює масштаби і пропорції розвитку суспільного виробництва.

Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок — фінансова політика має бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві.

У 70-х роках особливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямом економічної теорії. У цей період процес розширеного відтворення в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією.

У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на розв’язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв’язків.

Щоб краще усвідомити зміст, завдання і вимоги до фінансової політики, виділяють як самостійні складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну і міжнародну фінансову політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення — вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіляючи ці кошти через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

пріоритетних напрямів видатків бюджету;

допустимих меж розбалансованості бюджету;

джерел фінансування бюджетного дефіциту;

принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

У вільно – ринковому середовищі господарювання фінансова політика реалізується через систему фінансового ринку.

Фінансовий ринок – це особливий тип ринку, предметом купівлі – продажу на якому виступають різні фінансові інструменти.

Фінансовий ринок складається із п’яти основних складових:

1. банківський ринок,

2. ринок цінних паперів (фондовий ринок),

3. валютний ринок,

4. ринок дорогоцінних металів (золото, срібло, платина),

5. ринок страхових послуг.

Основними суб’єктами фінансового ринку є:

- емітенти (юридична особа, що від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки),

- і нвестори,

- фінансові посередники.

Розвинений фінансовий ринок складається з системи різноманітних каналів:

а)канали прямого фінансування, за якими фінансові кошти пересуваються від власників заощаджень до позичальників через продаж та купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів;

б)канали непрямого фінансування, за якими потоки фінансових ресурсів від власника заощаджень до позичальників спрямовуються через комплекс фінансових посередників (банки, ощадні та позикові каси, страхові заклади)

2. У рамках фінансового механізму виділяються два методи фінансового впливу на розвиток економіки – це фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

1 метод. Фінансове забезпечення може здійснюватися в трьох формах:

1) бюджетне фінансування, що здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів,

2) кредитування, яке здійснюється на основі мобілізації і перерозподілу тимчасово вільних в економіці держави коштів. Принципи кредитування – це забезпеченість, терміновість, поворотність, платність.

3) самофінансування, засноване на використанні власних ресурсів для забезпечення економічного і соціального розвитку суб’єктів господарювання.

2 метод. Фінансове регулювання – є складовою частиною державного регулювання економіки.

Фінансове регулювання припускає два методи розподілу:

1)сальдовий, коли розподіл здійснюється по елементах, серед яких один є результативним – сальдовим, а інші визначаються на підставі самостійних розрахунків,

2)податковий, коли вся сума прибутку розподіляється по встановленим законом ставках і термінах.

3. Фінансова інфраструктура являє собою цілісну сукупність підприємств та організацій – учасників сфери обслуговування фінансових послуг.

Фінансова інфраструктура виділяє такі підсистеми:

1. організаційно-технічна (товарні біржі й аукціони, торгівельні дома і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, оптово-роздрібні організації),

2. кредитно-фінансова підсистема складається з комерційних та інвестиційних банків, лізингових і страхових організацій.

3.інформаційна підсистема – її складають маркетингові компанії, рекламні фірми, юридичні та аудиторські компанії, податкова адміністрація, податкова міліція, митниця, законодавчі органи, що регулюють ринок, державні фонди.

4. Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.

При складанні платіжного календаря обов’язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.

Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов’яз­ково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгострокові позики, вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обґрунтування повернення кредитів.

Структура бізнес-плану: в перших розділах дається загальний опис проекту і вказується його мета і необхідність; характеристика товарів, робіт або результату, який досягається після завершення проекту і дає прибуток; дослідження і прогнозування ринкової ситуації, реклама, покупці і конкуренти; характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення кваліфікованою робочою силою.

Підсумкові розділи бізнес-плану — фінансові, де надаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обґрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Кошториси доходів і видатків складають установи невиробничої сфери, передусім бюджетні організації.

Види кошторисів:

1) індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) це фінансові плани окремих бюджетних установ;

2) загальні кошториси складаються за однотипними бюджетними установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано, або за однотипними малими установами (клуби, бібліотеки тощо);

3) кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

4) зведені — це зведені воєдино індивідуальні кошториси одно-
типних установ, кошториси на проведення централізованих заходів.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається з таких розділів: бюджетні асигнування, інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на дохідну та видаткову частину.

У дохідній частині єдиного кошторису доходів і видатків визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, що спрямовуються на утримання установи, а також надходження з інших дохідних джерел. Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних фондів.

У видатковій частині єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з установленням витрат, які плануєть­ся профінансувати за рахунок інших (позабюджетних) надходжень.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження і обов’язкові збори, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю державного бюджету як фінансового плану є те, що він має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

1. суми доходів Державного бюджету України;

2. суми видатків Державного бюджету України;

3. граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;

4. суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, за допомогою цього фінансового плану перевіряється обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення, встановлюються можливості фінансового забезпечення показників прогнозу економічного і соціального розвитку держави.

Дата добавления: 2014-01-04