Система вищої освіти в Україні, перспективи її розвитку

ДЕРЖАВНІ СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

МІСЦЕ НАУ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ.

СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ.

Що роблять усі суспільства, коли усвідомлюють обмеженість ресурсів?

Що з нижчевказаного є метою економіки?

Який правильний переклад із грецької мови слова “економіка”?

ВХІДНИЙ ТЕСТОВИЙ КОНТРОЛЬ

а) сільськогосподарська ферма;

б) мистецтво управління домашнім господарством;

в) мистецтво ведення рахунків;

г) народне господарство країни.

2. Плата за користування капіталу зветься:

а) рента;

б) зарплата;

в) відсоток;

г) дохід.

а) право держави на конфіскацію приватного майна;

б) стабільність цін;

в) демократичний уряд;

г) мир у всьому світі.

а) вирішують, які товари треба виробляти і споживати;

б) зменшують споживання закордонних товарів;

в) дозволяють своєму уряду вирішувати, що треба виробляти;

г) шукають шляхи забезпечення кожного громадянина міні-мальним рівнем життя.

1. Система вищої освіти в Україні, перспективи її розвитку.

2. Місце НАУ в системі вищої освіти України.

3. Нормативно-правове забезпечення організації навчального процесу. Державні стандарти вищої освіти.

Вища освіта є складовою системи освіти в Україні, що визначено Законом України “Про освіту”. Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: “Молодший спеціаліст”, “Бакалавр”, “Спеціаліст, магістр”.

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів “Молодший спеціаліст”, “Бакалавр”, а також “Спеціаліст, магістр” як післядипломна.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

· перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

· другий рівень – коледж, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

· третій і четвертий рівні – (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо–кваліфікаційними рівнями:

· молодший спеціаліст -забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

· бакалавр – забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

· спеціаліст, магістр – забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівня акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня “Молодший спеціаліст”; другий – “Бакалавр” (базова вища освіта); третій – “Спеціаліст”, “Магістр” (повна вища освіта) (рис.1.1).

Рис. 1.1. Структура ступеневості вищої освіти України

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності.

На початок навчального 2003/2004 року в Україні система вищої освіти налічувала 979 вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети), з них 670 вищих навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації, в тому числі 596 державної форми власності та 74 інших форм власності, з загальною кількістю 528 тисяч студентів, серед них 82% студентів віком від 14 до 24 років [12]. Потенціал становить 101 студент на 10000 населення (рис.1.2).

Рис. 1.2. Мережа навчальних закладів України за типами

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації налічує 315 закладів, в тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 54 академії, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів і академій. Мережа забезпечує навчання 249 студентів на 10000 населення. У вищих навчальних закладах навчається 1403000 студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086000. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90% від загальної кількості студентів.

Потенціали вищої освіти у розрізі областей суттєво нерівномірні, що обумовлено впливом соціально-економічної ситуації та розвитком інфраструктури виробничої та невиробничої сфер регіону.

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей.

Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних органів управління вищою освітою належать: Міністерство освіти і науки України; центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Державна акредитаційна комісія.

Органами громадського самоврядування в освіті є: всеукраїнський з’їзд працівників освіти; загальні збори колективу навчального закладу; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників; з’їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.

На сучасному етапі розвиток вищої освіти в Україні слід розглядати у контексті тенденцій інтеграції в Європейське співтовариство, що потребує структурних перетворень в усій системі, чіткої законодавчої і нормативно-правової баз, та підвищення рівня інформатизації навчального процесу з доступом до різноманітних міжнародних інформаційних мереж та систем.

У реформуванні системи вищої освіти Міністерство освіти і науки України визначило п’ять пріоритетних напрямів діяльності у сфері вищої освіти і науки на найближчий період: європейський рівень якості і доступності освіти, її духовна зорієнтованість, демократизація, соціальне благополуччя науковців і педагогів, розвиток суспільства на основі нових знань. Ці напрямки розроблені відповідно з Болонським процесом.

Болонським процесом прийнято називати діяльність європейських країн, спрямовану на створення сумісних та більш ефективних їх систем вищої освіти. При цьому йдеться не про уніфікацію, а про гармонізацію національних систем вищої освіти, перехід до нової філософії, що передбачає нові засади організації навчального процесу, нові освітні технології, новий тип взаємовідносин між викладачем та студентом, прозорість навчального процесу тощо.

Болонський процес був започаткований 19 червня 1999 року в Болоньї підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів так званої Болонської декларації. Цим документом країни- учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року [6].

Зміст декларації може бути зведений до чотирьох основних положень:

1. Створення системи академічних ступенів, які були б максимально порівнянними, зокрема, за рахунок повсюдного введення уніфікованого додатка до диплома за моделлю, запропонованою ЮНЕСКО. Сьогодні навіть у межах однієї нашої країни існують різні системи підсумкової атестації і присвоєння відповідних кваліфікацій. Єдина система кваліфікацій у “болонських” країнах буде сприяти формуванню єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці, а також конкурентоспроможності європейської вищої освіти як такої.

2. Перехід на дворівневу систему вищої освіти “Бакалавр – Магістр”. При цьому завершення навчання на рівні бакалавра надає право обіймати первинні посади фахівців на європейському ринку праці, що передбачає володіння закінченою вищою професійною освітою.

3. Уведення системи кредитів і механізмів оцінювання, що відповідають кредитам. Передбачається, що система кредитів (наприклад, відома ECTS – European Credit Transfer System) повинна сприяти мобільності студентів. Причому, бажаним вважається навчання принаймні протягом одного семестру поза стінами “свого” вищого навчального закладу, у тому числі за кордоном, при можливості перезаліку результатів атестації за прослуханими дисциплінами. При цьому принцип мобільності повинний поширюватися не тільки на студентів, а й на викладачів.

Дата добавления: 2014-01-04