Лекція 7. Українські землі у складі Австрійської та Російської імперії

Мета: з’ясувати нові обставини в житті українського народу, коли Лівобережна Україна-Гетьманщина – перебувала у складі Російської імперії, а територія Правобережної України, Галичини і Закарпаття з другої половини XVII ст. перебували в складі Австрійської імперії та інших іноземних держав.

Завдання:

– розкрити етапи боротьби населення Правобережної України, проти Туреччини і Речі Посполитої (гайдамацький рух 1768 року під назвою Коліївщина, а на Закарпатті рух опришків);

– прослідкувати, як змінився політичний і адміністративний устрій Східної Галичини, коли наприкінці XVIII ст. вона потрапила в незалежність від Австрійської імперії;

– показати, якою була реакція галицького населення, дати характеристику громадсько-культурного об’єднання «Руська Трійця»;

– визначити суттєві зміни на Лівобережжі, Правобережжі, Слобожанщині і Південній Україні, які були приєднанні до Московського царства.

План лекції:

1. Правобережні і західноукраїнські землі в другій половині XVII – першій половині XIХ ст.

2. Наддніпрянська України в кінці XVIII – першій половині XIХ ст.

Ключові терміни і поняття: автономія, асиміляція, Габсбурги, намісництво, губернія, імперія, викупні платежі.

Лівобережна Україна з другої половин ХУІІ ст. входила до складу Російської держави на правах політичної автономії. У ХУІІІ ст. правовий статус Гетьманщини змінюється шляхом зменшення ознак автономії, а потім і її ліквідації. Найгірша політико-правова ситуація склалася на Правобережжі, яке з останньої чверті ХУІІ ст. стало предметом боротьби між Річчю Посполитою, Росією, Туреччиною та Кримським ханством. Військові дії і часта зміна влади призводили до зміни правового статусу і політико-адміністративного устрою Правобережжя. Дещо відособлено від основних українських територій залишалися західноукраїнські землі. В даному регіоні наслідки національної революції середини ХУІІ ст. були менш відчутними.

В кінці ХУІІІ ст. відбувається ослаблення Речі Посполитої. Політична криза в Польщі торкнулася і українських земель. В результаті трьох поділів між Росією, Австрією та Прусією (1772р., 1793р., 1795р.) ця держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між Російською та Австрійською імперіями.

Політичні негаразди і військові дії погіршували становище українського селянства і козаків. Особливо незадоволенними і політично активними виявилися селяни Правобережжя. Реставрація польсько-шляхетських порядків призвела до антифеодальних виступів селянства. Одним з яскравих прикладів національно-визвольної та антифеодальної боротьби стала діяльність фастівського полковника С.Палія.

Своєрідною формою національно-визвольної боротьби був гайдамацький рух, що став масовим на Правобережжі в 20-ті роки ХУІІІ ст. і продовжувався майже до кінця століття. Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників. Керували загонами переважно запорозькі козаки. Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту, католицьких священиків. Найбільшого піднесення гайдамацький рух досяг у 1768р. під назвою Коліївщина.

Населення західноукраїнських земель постійно зазнавало не тільки соціального, а й національного гноблення, що призвело до вироблення ним власних форм соціальної та національної боротьби. З другої половини ХУІІ-ХУІІІ ст. тут поширився рух опришків. Опришками називали борців проти феодального і національного гноблення в Галичині, на Закарпатті та Буковині. Найбільшої гостроти опришківський рух досяг у 30-40 роках ХУІІІ ст., коли його очолив Олекса Довбуш.

Західноукраїнські землі знаходилися під владою Австро-Угорщини. Кріпосне гноблення було ще більш тяжким, ніж в Росії. Галичина мала репутацію найбільш обездоленої, відсталої частини імперії. Більшість українських селян були кріпосними. Українці мали обмежений доступ до політичної влади, міського українського населення майже не було.

В кінці ХУІІІ ст. австрійський уряд провів ряд реформ – скасовано особисту залежність селян від поміщиків, обмежена панщина. Австрійський уряд об’єднав українські і польські землі у «коронний край» або «Королівство Галіції і Лодомерії» з центром у Львові.

В 1848р. в Австрійській імперії почалася революція. У квітні 1848р. імператор Фердинанд І підписав маніфест про ліквідацію панщини в Галичині. Було скликано парламент. 2 травня 1848р. у Львові засновано Головну Руську Раду – першу політичну українську організацію. Головну роль тут відігравало греко-католицьке духовенство. Зростання політичної активності українців в Східній Галичині вело до росту конфліктів з поляками.

На Лівобережжі, у складі Російської імперії швидко розповсюджувались кріпосницькі відносини, йшло закріпачення українського селянства. Це було пов’язано з кріпосницькою політикою російського царизму і з процесом перетворення козацької старшини в феодалів. Починається занепад українського козацтва. Було ліквідовано полковий устрій на Україні і запроваджено поділ на губернії та повіти. В кінці ХУІІІ ст. на Лівобережжя і Слобожанщину було розповсюджено оподаткування, рекрутська повинність, станові права і повинності. За Катерини ІІ юридично кріпосне право в Україні було введено в 1783р., а на Півдні України – в 1796р.

На початку ХІХ ст. ліберальне правління Олександра І призвело до поширення вільнодумства, створюються масонські ложі і перші таємні політичні організації – Північне і Південне Товариства, до яких входили переважно передові російські офіцери. Вони поставили мету знищити самодержавство, ліквідувати кріпосництво, надати громадянські права населенню. Повстання декабристів в Петербурзі та на Україні були придушені.

У 40-х роках ХІХ ст. в Україні закінчується монополія шляхетсько-дворянських представників у політичному русі, в якому з’являються й інші соціальні групи. На Лівобережній Україні це призводить до заснування першої політичної організації українців – Кирило-Мефодіївського братства. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті.

Література

1. Зінченко А. А. З Історії селянського руху на Правобережній Україні в 18 ст. - першій половині 19 ст. / А. А. Зінченко // Український історичний журнал. - 1991. - № 1.

2. Історія України. Курс лекцій. Ч.1 - К., 1991. - С. 318-335.

3. Історія України / Кер.авт.кол. Ю. Зайцев. – Львів, 1996. - С. 171-180.

4. Історія України / під редакцією В. А. Смолія. - К., 1997. - С. 130-136.

5. Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. А. Кладова та інші. - Запоріжжя, 2002. - С. 125-131.

6. Король В. Історія України / В. Король. – К., 1995. - С. 61-69, 88-105.

7. Мельник Л. Коліївщина / Л. Мельник // Історія України. - 1998. - № 13. - С. 4-6.

8. Мицик Ю. Національно – визвольна і антикріпосницька боротьба в Україні в середині і другій половині ХVIII ст. / Ю. Мицик // Історія України. - 1999. - № 46. - С. 8-9.

9. Сарбей В. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець 18 - початок 19 ст.) / В. Сарбей // Історія України. - 1997. - № 3. - С. 1 -5; № 4. - С. 1, 4 -5; №5. -С.8.

10. Субтельний О. Україна: Історія / О. Субтельний. - К., 1994. - С. 183-203.

11. Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX століть / Б. Сушинський. - Одеса, 1998. - С. 602-608.

Дата добавления: 2014-01-04