Лекція 11. Україна в умовах утвердження тоталітарного режиму: соціально – економічні процеси

Мета: розглянути початок нового періоду в історії України, коли на передній план вийшла необхідність відродження зруйнованої революціями та війнами економіки держави і відбувалося це в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Завдання:

– проаналізувати дії партії більшовиків в галузі сільського господарства та впроваджені в життя нової економічної політики в промислове виробництво України;

– охарактеризувати основні завдання і напрямки прискорення індустріалізації;

– визначити політику колективізації, яка призвела до суттєвих змін в соціально-політичній сфері, розкрити її негативні наслідки – Голодомор 1932-1933 рр.

План лекції:

1. Відбудова української економіки в період НЕПу.

2. Політика індустріалізації в України.

3. Колективізація та її наслідки в УРСР. Голод 1932 – 1933 рр.

Ключові терміни і поняття: нова економічна політика (НЕП), куркулі, комуни, колгоспи, трести, продуктивність праці, тарифи, штрафи, голодомор.

Перехід до НЕПу був обумовлений насамперед соціально-політичною кризою 1921р., яка проявилася у розгортанні страйкового руху робітників, військових заколотах, повстанському русі селян. НЕП – політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності й економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на Х з’їзді РКП(б) в березні 1921р. Нова економічна політика передбачала: заміну продрозкладки продподатком, відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин, денаціоналізацію дрібних та середніх підприємств, введення стабільної валюти, дозвіл іноземних концесій, відновлення матеріальних стимулів виробництва.

В політичній сфері РКП(б) зберегла свою монополію на владу, зміцнила командно-адміністративну систему, продовжувала підпорядковувати економіку своїм політичним цілям.

Економіка Росії, як і України, в умовах ринкових відносин досягла значних успіхів. Виробництво промислової продукції порівняно з 1913р. зросло удвічі. Однак економічне піднесення супроводжувалося розшаруванням суспільства, зростанням безробіття, інфляцією. НЕП оживив приватновласницькі інтереси, з’явилась велика кількість непманів – приватних власників, торгівців. Це лякало партійне керівництво, значну частину робітничо-селянських мас, які дедалі частіше ставили питання: «За що боролися?» Тому наприкінці 20-х років більшовицьке керівництво на чолі з І.Сталіним відмовилось від НЕПу.

У другій половині 20-х років перед СРСР повстало питання темпів, джерел та пріоритетів соціально-економічного розвитку. Партійне керівництво, намагаючись досягти рівня розвинених країн Західної Європи та США, усвідомило необхідність індустріалізації. У грудні 1925р. ХІУ з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію. Частина партійного керівництва виступала за збереження неповської моделі розвитку, поступову індустріалізацію, добровільне кооперування селян. Інша частина наполягала на швидкій індустріалізації з високими темпами розвитку за рахунок примусової колективізації, повернення до адміністративно-командних методів.

Сталін, встановивши одноосібну владу, звернувся до надзвичайних методів. Проти цього виступили М. Бухарін, О. Риков, М.Томський. У керівництві ВКП(б) почалася гостра політична боротьба. Позицію Сталіна підтримали Л. Каганович, В. Молотов, К. Ворошилов і це дало йому змогу забезпечити більшість у партії. Прихильники збереження НЕПу були звільнені зі своїх посад, а потім репресовані.

У грудні 1927р. ХУ з’їзд ВКП(б) схвалив директиви першого п’ятирічного плану на 1928-1932рр., за якими середньорічні темпи розвитку індустріалізації збільшувались до 20%. У січні 1928р. РНК СРСР ухвалила рішення про достроковий збір усіх платежів з селян. Сталінська стаття «Рік великого перелому» у листопаді 1929р. проголосила перехід до політики комуністичного штурму з примусовою розкладкою, забороною торгівлі, розкуркуленням заможних селян.

Індустріалізація здійснювалась в умовах нестачі кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників, відповідної інфраструктури і коштів. Тому більшовицьке керівництво пішло шляхом їх перекачування з сільського господарства у важку промисловість, збільшення податків, внутрішніх позик, випуску паперових грошей, збільшення вивозу сировини і хлібу за кордон, продажу горілки, безкоштовної праці величезної армії в’язнів ГУЛАГу.

У 30-ті роки самовідданою працею народу було створено величезний промисловий потенціал. В Україні виникло машинобудування, закладено потужну енергетичну базу, розширено і оновлено металургію, здійснено реконструкцію промислових велетнів. У роки другої п’ятирічки виникло і поширилося виробниче змагання – стахановський рух. Економічне піднесення тривало до 1937р., а потім почався спад темпів розвитку у зв’язку з поширенням масових репресій і пошуком «шкідників».

У листопаді 1929р. пленум ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про здійснення в найкоротший строк суцільної колективізації сільського господарства та розкуркулення заможних селян. В УСРР колективізація мала завершитися весною 1932р. Насильницьке запровадження колгоспного ладу викликало опір селянства.

Незацікавленість селян у роботі на колгоспних полях, засуха 1932р. призвели до різкого падіння поставок хліба Україною державі. З метою забезпечення плану хлібозаготівель у жовтні 1932р. в Україну була направлена комісія на чолі з В.Молотовим. Були запроваджені масові обшуки і вилучення продовольства. В Україні почався масовий голод, жертвами якого стали від 3 до 6 млн. осіб. Українське селянства було розгромлено і приборкано.

Література

1. Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. – К.: Академія, 2002. – С. 379-383.

2. Гринчуцький В. І. Трести 20-х років / В. І. Гринчуцький // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Вип.2. – К., 1992. – С. 35-40.

3. Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та ін. – Запоріжжя, 2002. – С. 209-218.

1. Історія України / під ред. В. А. Смолія. – К., 1997. – С. 262-267, 271-274.

2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів, 1996. – С. 252-254,263.

3. Кульчицький С. Запровадження нової економічної політики (до 80-річчя) / С. Кульчицький // Історія України. – 2001. – № 13. – С. 1-4.

4. Кульчицький С. В. Між двома війнами (1921-1941рр.). Гл. Перехід до нової економічної політики / С. В. Кульчицький // Сторінки історії України: ХХ століття. – К., 1992. – С. 61-67.

5. Лантух В. В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932нн / В. В. Лантух. – Харьков, 1992. – С. 40-41.

6. Михненко А. Економіка Донбасу у 1921-1928рр. / А. Михненко // Історія України. – 2000. – № 41. – С. 8-10.

7. Олійник М. М. Політика державних та партійних органів щодо приватних підприємств у період Непу / М. М. Олійник // Український історичний журнал. – 2001. – № 1. – С. 16-29.

8. Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. – К., 1993. – С. 468-471.

Дата добавления: 2014-01-04