Стратегічний контекст підприємства

3.1. Фірма як суб'єкт ринку

3.2. Поняття стратегічної бізнес-одиниці

3.1. Фірма як суб'єкт ринку

У менеджменті широко використовується таке поняття, як «підприємницька структура», під якою розуміється склад суб'єктів ринкових відносин, до числа яких належать тільки ті організаційно-господарські одиниці, метою діяльності яких є одержання прибутку (підприємницького доходу) як кінцевого результату діяльності.

Виходячи з мети діяльності суб'єкта ринкових відносин, виділяють чотири категорії, економічних суб'єктів: фірми, банки, страхові і трастові компанії, інвестиційні структури. Фірми відносять до основних суб'єктів підприємницької діяльності, а банки, страхові і трастові інвестиційні компанії - до структур, що обслуговують сферу підприємницької діяльності.

Надалі нас у першу чергу буде цікавити такий суб'єкт ринку, як фірма, що являє собою складне економічне утворення, особливий інститут сучасної економічної системи.

Під фірмою, як правило, розуміється первинна організаційно-господарська одиниця бізнесу, що здійснює підприємницьку діяльність, пов 'язану з виробництвом і просуван­ням товарів до споживача або наданням послуг. До основних характеристик фірми відносять:

- юридичну самостійність: фірма є юридичною особою, зареєстрованою у відповідних державних органах;

- виробничу самостійність: фірма самостійно вирішує що, де і яким чином робити і продавати;

- фінансову самостійність: фірма самостійно розподіляє одержуваний доход;

- організаційну самостійність: фірма самостійно обирає тип внутрішньої організації.

Отже, фірма - це відособлений агент ринку, що має виробничу і фінансову свободи і зареєстрований як юридична особа, яка має банківський рахунок та інші нормативне закріплені атрибути. Фірма звичайно має фірмовий знак і фірмову назву. Остання найчастіше містить ім'я і/ або прізвище одного чи декількох власників фірми, під яким вона значиться в державному реєстрі країни. Назва фірми може відбивати характер діяльності, але не відбиває її організаційно-правовий статус. У деяких країнах поширено конкретні найменування фірм (у США - корпорації, в Англії - компанії, у європейських країнах - товариства).

У загальному випадку фірма як організаційно-господарська одиниця складається з одного чи декількох підприємств, що спеціалізуються на конкретних видах діяльності, і функціональних підрозділів, що здійснюють управлінську діяльність. Використовуючи положення Закону України «Про підприємства в Україні», наведемо таке визначення поняття «підприємство».

Підприємство ~ самостійний статутний суб'єкт, що господарює, володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інший рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Слід зазначити, що в законодавстві багатьох країн підприємство - складовий елемент фірми - не розглядається як самостійний суб'єкт права, за ним не визнається характер господарського утворення, що володіє відособленим майном, власним балансом і користується правами юридичної особи.

Але для позначення і фірми, і підприємства в менеджменті найчастіше застосовується термін «організація». Організація становить основу світу менеджерів, вона є причиною, що обумовлює існування менеджменту. У даному випадку мова йде про організацію як про соціальний інститут, а не як про певний процес чи функцію. Термін «організація» насамперед використовується для уявлення про таку юридичну особу, як виробничо-комерційна організація (ділове підприємство). «Організація — група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей».

Якщо звернутися до визначень терміна «організація», пропонованих різними авторами, то можна переконатися, що трактування відрізняються подробицями, але загаль­ною залишається думка, що організовувати - це групувати людей для досягнення якоїсь мети, координувати і регулювати їхні дії в дусі доцільної єдності. Мета - один з найважливіших системотвірних факторів. Виходячи із системного підходу до змісту терміна «організація», будемо вважати, що організація це відкрита соціотехнічна система. У контексті системного уявлення наведемо визначення трьох вищеозначених термінів: фірма, підприємство, організація.

Визначення понять «фірма», «підприємство», «організація»:

Фірма - будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність в галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, що переслідує комерційні цілі і користується правами юридичної особи.

Підприємство - виробничо-господарська одиниця, що являс собою сукупність матеріальних і людських ресурсів, певним чином організована для досягнення коикретио поставлених цілей

Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення.

Надалі використовуватимуться всі три поняття (фірма, підприємство, організація) як синоніми, у кожному випадку виходячи з того, яке з них найбільш прийнятне при викладенні відповідного матеріалу.

3.2. Поняття стратегічної бізнес-одиниці

Після характеристики поняття терміна «стратегія» розглянемо еволюцію уявлень про розбивку компанії на окремі структурні одиниці, для яких розробляється стратегія.

Великі фірми в міру їх зростання і розширення мають тенденцію до певної зміни структур управління. Зміни відбуваються незалежно від того, якої ідеології розвитку вони дотримуються. Відомий менеджерист Альфред Чандлер виділив три послідовні стадії структурного розвитку, кожна з яких є реакцією з боку організації на підвищення складності управлінської діяльності.

Перша стадія відбиває особливості побудови системи управління знову створеної фірми. Фірма має просту структуру, що дозволяє підприємцю самостійно керувати діяльністю підлеглих виключно на основі реалізації свого творчого потенціалу.

На другій стадії (функціональна структура}, у міру розвитку організації, до управління залучаються фахівці що мають спеціальну менеджерську підготовку. Організаційне зростання і розвиток засновані на чітко планованій роботі і професійному менеджменті. Переваги функціональної структури дозволяють фірмі успішно функціонувати в якійсь одній привабливій для неї галузі. Але при диверсифікації діяльності переваги функціональної структури можуть різко зменшитися.

Третя стадія (філіальна структура) характеризується інтенсивною диверсифікацією діяльності фірми. Колишня функціональна структура реорганізується у філіальну структуру, при якій частина управлінських функцій виконуєть­ся вищим керівництвом фірми, а інша - керівниками окремих підрозділів, яким делегуються з верхніх рівнів управління повноваження щодо прийняття певних рішень. Поступово підрозділи можуть виділитися в стратегічні бізнес-підрозділи, що звичайно мають досить високий ступінь самостійності.

Досвід розвинутих західних країн (у першу чергу США) показує, що 60-ті роки XX ст. характеризувалися інтенсивною диверсифікацією діяльності великих корпорацій. По суті, курс на посилення горизонтальної інтеграції або диверсифікації виробничої діяльності був головною страте­гічною метою багатьох корпорацій. Диверсифікація зроби­ла найбезпосередніший вплив на впровадження філіальної структури і створення концептуальних підходів, покладених в основу стратегічного планування.

Зміст цих підходів полягав в сегментації всього спектра виробничо-господарських операцій фірми, тобто в поділі цих операцій на однорідні і більш керовані складові на основі ряду критеріїв, що вибираються заздалегідь. Слід зазначити, що посилення внутрішньої координації діяльності окремих структурних одиниць ряду компаній до цього часу вже здійснювалося на основі впровадження в корпоративну практику управління дивізіональноі (відділової) організаційної структури. При цьому відділення утворю­валися за продуктовою ознакою на основі внутрішніх виробничих критеріїв. Концепція ж сегментування бізнесу будувалася на основі врахування стану і прогнозу можливих змін факторів зовнішнього середовища. Квінтесенція концепції полягала в розумінні унікальності і необхідності врахування зовнішнього оточення кожного бізнесу компанії і необхідності розробки для кожного бізнесу індивідуальної стратегії.

Ініціатором такого підходу стала американська корпорація «Дженерал електрик і консалтингова фірма «Маккінсі»; він був реалізований у структурі «Дженерал електрик» у 1974 р.. На той час корпорація перетворилася в широко диверсифіковану компанію і вела виробничо-господарські операції в 32 галузях промисловості. Зростання корпорації призвело до різкого ускладнення управління з таких причин: збільшилася диверсифікація господарських операцій, упроваджувалося багато нових технологій, підсилилася інтернаціоналізація діяльності. З огляду на сформовану ситуацію корпорація змушена була впровадити дивізіональну структуру управління. У результаті таких перетворень у корпорації було створено майже 200 автономних відділень, що були названі - «центри прибутку». Наділення «центрів прибутку» відносно великою автономією найчастіше не відбивало інтересів корпорації в цілому, а за окреми­ми видами бізнесу призводило навіть до зниження виробничо-збутової діяльності. Як бачимо, проведена реорганізація не привнесла істотних змін в управлінську діяльність корпорації, а, з іншого боку, можливості корпоративного управління були майже цілком вичерпані.

Зазначені проблеми, що виникли перед однією з найбільших і диверсифікованих корпорацій, визначили необхідність проведення більш радикальних перетворень. Суть цих перетворень зводилася до того, що всі види бізнесу корпорації були розділені на кілька десятків незалежних, автономних одиниць, по суті, незалежно діючих компаній. Ці нові структурні утворення назвали стратегічними господарськими центрами (СГЦ).

СГЦ –це внутрішньофірмова організаційна одиниця, що відповідає за вироблення стратегії фірми в одному чи декількох сегментах цільового ринку.

СГЦ базується на таких принципах: незалежність виробничо-господарської місії; майже повна автономія у визначенні ринково-збутової політики; повна відповідальність керівника центра за прибуток і збитки. До скла­ду СГЦ включають виробничі, наукові, збутові й інші підрозділи, для кожного з яких розробляються тактичні програми дій, виходячи зі стратегії СГЦ. Роль вищого керівництва корпорації зводиться до оцінки значущості цілей і стратегії кожного СГЦ, аналізу ресурсів, необхідних для здійснення стратегії кожного центру і до загальної коорди­нації діяльності центрів.

Однією із серйозних проблем, що постала перед керів­ництвом корпорації «Дженерал електрик», була проблема вибору критеріїв виділення СГЦ. Підтвердженням цьому може служити той факт, що вчені, які досліджували цю проблематику, пропонували різні набори критеріїв. Наведемо перелік вимог до вибору СГЦ, розроблений корпорацією «Дженерал електрик» і консалтинговою фірмою «Маккінсі»:

- СГЦ має обслуговувати насамперед зовніпіній ринок, а не суміжні виробництва компанії;

- СГЦ повинен мати чітко визначене коло конкурентів, з якими він буде вести постійну конкурентну боротьбу;

- СГЦ має самостійно вирішувати, що робити і як, коли виходити на ринок і організовувати процес ресурсного забезпечення;

- керівництво СГЦ відповідає за прибутковість діяльності центру.

Виділення СГЦ значною мірою залежить від двох факторів: подібності діяльності і розміру. Якщо декілька бізнесів компанії характеризуються значною подібністю у сферах виробництва і розподілу або в цільових споживчих сегментах, то вони можуть бути віднесені до одного СГЦ, що забезпечить координацію розробки стратегій та їх впровадження. Що стосується розміру, то СГЦ має бути досить великим для ефективної самостійної діяльності. На необхідності врахування, особливо другого фактора, наголосив провідний спеціаліст фірми «Маккінсі» Ф. Ключок: «СГЦ має бути досить великим за розмірами, щоб виправдати увагу з боку вищого керівництва, і в той же час його розміри не повинні бути надмірно великими, що зробило б його незручним об'єктом розподілу ресурсів».

У цілому реорганізацію в корпорації «Дженерал електрик» було спрямовано на розвиток духу підприємництва, надання СГЦ широкої автономії і зниження ступеня централізації процесу розробки стратегії.

Останнім часом у літературі зі стратегічного менеджменту всі частіше використовується термін «стратегічна бізнес-одиниця» (СБО) замість терміна СГЦ. Підтримуючи цю тенденцію, надалі будемо використовувати термін СБО, одну з можливих схем якої показано на рис. 1.4. Самостійна однопрофільна фірма може розглядатися як аналог СБО.

Рис. 1.4. Організація підприємства на основі бізнес-одиниць

Уся сукупність СБО однієї корпорації в стратегічному менеджменті називається корпоративним портфелем.

Дата добавления: 2014-01-04