Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Датою набуття громадянства України е дата реєстрації набуття особою громадянства України


Особа, яка набула громадянство України і подала деклара­цію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується

повернути паспорт іноземної держави до уповноважених ор­ганів цієї держави.

Закон України "Про громадянство України" також до­кладно регламентує порядок набуття громадянства України: дітьми внаслідок усиновлення (ст. 11); внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування (ст. 12); особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України (ст. 13); дитиною у зв'язку з перебуван­ням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14); дитиною внаслідок встановлення батьківства (ст. 15).

Передбачається також, що набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою (ст. 16 Закону).

Поряд із питаннями щодо набуття громадянства, Закон визначає і підстави припинення громадянства України.

Згідно зі ст. 17 Закону громадянство України припи­няється:

внаслідок виходу з громадянства України;

• внаслідок втрати громадянства України;

• за підставами, передбаченими міжнародними договора­ми України.

Закон визначає підстави і порядок виходу з громадянства України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживан­ня за кордон, може вийти з громадянства України за своїм клопотанням.

Окремо визначено підстави виходу з громадянства України дітей.

Вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Одночасно вихід дітей віком від 15 до 18 років з грома­дянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо осо­бу, яка подала клопотання про. вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності та підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Втрата громадянства в країнах світу, тобто втрата пра­вового зв'язку особи з даною державою, можлива з таких підстав: внаслідок виходу з громадянства за власним бажан­ням (експатріація); примусового позбавлення громадянства особи, яка набула його за походженням (денаціоналізація); примусового позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація).

Щодо позбавлення громадянства, то воно має персональ­ний характер і зазвичай є санкцією держави щодо особи, яка вчинила протиправну дію. Як правило, такий захід застосо­вується лише стосовно натуралізованих громадян, причо­му протягом досить невеликого строку після натуралізації (ФРН, Іспанія).



У Законі колишнього СРСР "Про громадянство СРСР" від 1 грудня 1978 р. позбавлення громадянства було передба­чено ст. 18, в якій зазначалося: "Позбавлення громадянства СРСР може мати місце у виняткових випадках за рішенням Президії Верховної Ради СРСР, якщо особа вчинила дії, які ганьблять високе звання громадянина СРСР і завдають шко­ди престижу або державній безпеці СРСР".

В Україні згідно з ч. З ст. 2 Закону про громадянство діє принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.

Щодо втрати громадянства України, то відповідно до ст. 19 Закону, громадянство України втрачається, якщо грома­дянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність на­буття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:

• діти при народженні одночасно з громадянством Украї­ни набувають також громадянство іншої держави;

• діти, які є громадянами України і усиновлені інозем­цем, набувають громадянство усиновителя;

• громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;

• згідно із законодавством іншої держави її громадянс­тво надано громадянину України автоматично без його доб­ровільного волевиявлення і він не отримав добровільно доку­мент, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

• якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або де­кларацію про відмову від нього;

• якщо він набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на ньо­го іноземне громадянство;

• якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих до­кументів; а також якщо громадянин України без згоди де­ржавних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місце­вого самоврядування іншої держави.

Перелічені підстави не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Закон України "Про громадянство України" визначає повноваження у вирішенні питань громадянства, які здійсню­ють Президент України, Комітет при Президентові України з питань громадянства, Спеціально уповноважений централь­ний орган виконавчої влади з питань громадянства та під­порядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські уста­нови України.

Слід зазначити, що в ряді країн ці повноваження здійс­нюють органи внутрішніх справ, причому на досить високому рівні, а у США ці повноваження реалізуються судами.

До повноважень Президента України належать:

• прийняття рішень і видання указів відповідно до Кон­ституції і Закону України "Про громадянство України" про прийняття до громадянства України і про припинення грома­дянства України;

• визначення порядку провадження за заявами і подання­ми з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

• затвердження Положення про Комісію при Президен­тові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянст­ва: розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату грома­дянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з гро­мадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; контролює вико­нання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи: приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з грома­дянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Прези­дентові України з питань громадянства; готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президен­тові України з питань громадянства.

Вони також приймають рішення про оформлення набут­тя громадянства України. Одночасно ці органи скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянс­тва України.

У процесі виконання рішень Президента України з питань громадянства згадані органи видають особам, які набули гро­мадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, про­їзні документи дитини, довідки про припинення громадянс­тва України; вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини.

Ці органи також ведуть облік осіб, які набули громадянс­тво України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства один раз на півріччя інфор­мує Комісію при Президентові України з питань громадянс­тва про виконання рішень Президента України з питань гро­мадянства.

Зазначені органи здійснюють повноваження стосовно осіб, які проживають на території України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, передбачені щодо спеціально уповноважено­го центрального органу виконавчої влади, стосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Закон України "Про громадянство України" передбачає також порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службо­вих осіб.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та і'х органами можуть бути оскаржені у встановле­ному законом порядку до суду.

Оскарженню підлягають також дії чи бездіяльність по­садових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з пи­тань громадянства; вони можуть бути оскаржені в судовому та адміністративному порядку.

Нарешті, особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ України у встановленому законом порядку до суду.

Посадові та службові особи, які порушили Закон про гро­мадянство, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законами України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України (в тому числі і громадянам України), гарантується свобода пересу­вання, вільний вибір місця проживання, право вільно зали­шати територію України, за винятком обмежень, встановле­них законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Докладно положення статті 33 Конституції України рег­ламентує Закон України "Про свободу пересування та віль­ний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, який набув чинності 27 січня 2004 року.

Цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, які гарантуються Конституцією і закріплені Загальною декларацією прав лю­дини, Міжнародним пактом про громадянські та політич­ні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та сво­бод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, яким гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винят­ком обмежень, які встановлені законом.

Відповідно до Закону, свобода пересування — це право громадянина України, а також іноземця та особи без грома­дянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встанов­люються законом; вільний вибір місця проживання чи пере­бування — право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебу­вають на території України, на вибір адміністративно-тери­торіальної одиниці, на території якої вони хочуть прожива­ти чи перебувати.

Визначено законні підстави перебування на території України: для громадян України — належність до громадянства України; для іноземців та осіб без громадянства — реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.

У Законі зазначено підстави реєстрації місця проживан­ня особи. Реєстрація — це внесення відомостей до паспорт­ного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально упов­новаженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Зокрема, громадянин України, а також іноземець чи осо­ба без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Для реєстрації особа подає такі документи:

письмову заяву, причому діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної при­чини не може самостійно звернутися до уповноваженого ор­гану, реєстрацію може бути здійснено за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку; паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річ-ного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та осо­ба без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання;

квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

два примірники талона зняття з реєстрації.

Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.

Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєст­рації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Особи, які перебувають більше одного місяця за межа­ми адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєст­ровано їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані зареєструвати місце перебу­вання.

Реєстрація місця проживання громадян України, які про­живають за межами України, здійснюється в установленому порядку консульськими установами України за кордоном або дипломатичними представництвами.

При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживан­ня, або її законний представник повинні письмово повідоми­ти про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщен­ням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), сві­доцтва про смерть.

Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто.

У разі якщо особа з поважної причини не може само­стійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установлено­му порядку.

Зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх, які не мають батьків, та осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування.

Відповідно до Закону реєстрація місця перебування здій­снюється за заявою особи, яка зобов'язана подати її протягом семи днів після прибуття в місце перебування.

При реєстрації місця перебування особи інформація про неї повідомляється до органу реєстрації за місцем проживан­ня особи.

Закон визначає також порядок зняття з реєстрації міс­ця перебування особи, що здійснюється за її повідомленням. Відповідальність за правдивість зробленого повідомлення покладається на таку особу.

Орган реєстрації, отримавши повідомлення особи, знімає з реєстрації її місце перебування та повідомляє про це орган реєстрації, в якому зареєстровано її місце проживання.

Регламентується також порядок перереєстрації місця проживання або місця перебування особи. У разі внесення під час реєстрації помилкових відомостей про особу орган реєстрації зобов'язаний на підставі поданих особою або її за­конним представником достовірних відомостей внести необ­хідні зміни до реєстраційного обліку протягом семи днів.

Реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально упов­новаженого центрального органу виконавчої влади з пи­тань реєстрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.

Закон визначає територію, в межах якої може бути об­межено свободу пересування: у прикордонній смузі; на те­риторіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних зе­мельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захво­рювань і отруєнь людей введено особливі умови і режим про­живання населення та господарської діяльності.

Свобода пересування обмежується щодо: осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавлен­ням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним нагля­дом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захво­рювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця); іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для пере­бування на території України; осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утво­рених відповідно до законів України, військових формувань; іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового. Свободу пересу­вання може бути обмежено і в інших випадках, передбаче­них законом.

У Законі визначено також підстави обмеження вільно­го вибору місця проживання. Зокрема, вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

у прикордонній смузі;

на територіях військових об'єктів;

у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеже­ним доступом;

на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введено особливі умови і ре­жим проживання населення та господарської діяльності;

на територіях, щодо яких введено воєнний або надзви­чайний стан.

Вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб: які не досягли 16-річного віку; до яких згідно із процесуаль­ним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; які згідно із законодавством перебувають під ад­міністративним наглядом; які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підляга­ють примусовій госпіталізації та лікуванню; і іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебу­вання на території України.

Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, по­садових та службових осіб з питань свободи пересування, віль­ного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установ­леному законом порядку, а особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Порядок реалізації конституційного права громадян України щодо свободи пересування, права вільно залишати територію України визначається Законом України "Про по­рядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року з наступними змінами і доповнення­ми. Відповідно до цього Закону громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного зако­нодавства, вони користуються всіма правами і несуть вста­новлені законом обов'язки. За громадянами України збері­гаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їхніх громадських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Громадянин України за жодних підстав не може бути об­межений у праві на в'їзд в Україну.

Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється зако­нодавством відповідної держави.

Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка.

У разі втрати громадянином України цих документів, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатични­ми представництвами чи консульськими установами України за кордоном. Положення про таке посвідчення затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

У передбачених міжнародними договорами України ви­падках замість зазначених документів для виїзду за кордон можуть використовуватися інші документи.

Закон у ст. З визначає порядок перетинання громадяна­ми України державного кордону України, який здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з перелічених документів.

Визначається і порядок оформлення документів для виїз­ду громадян України за кордон.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон провадиться таким категоріям громадян:

громадянам України, які постійно проживають в Україні і досягай 18-річного віку, — за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до органу внутрішніх справ за місцем проживання. У винят­кових випадках за наявності вимог держави, до якої здійс­нюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземної дити­ни—громадянина України, паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку;

громадянам України, які постійно проживають за кордо­ном і досягли 16-річного віку, — за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представ­ників до дипломатичних представництв чи консульських ус­танов України за кордоном.

Особи, які звертаються за отриманням паспорта, сповіща­ють дані про себе, відомості про сімейний стан і наявність неповнолітніх дітей та утриманців, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до Закону про громадянство право на виїзд за кордон.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон офор­мляється на період до десяти років з можливістю продовжен­ня на такий самий термін.

Продовження терміну дії паспорта провадиться у поряд­ку, встановленому для оформлення його видачі.

Оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби са­мостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповноліт­нього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Громадянам України, які постійно проживають в Україні, проїзний документ на дитину видається органами внутріш­ніх справ за місцем проживання, а тим, які проживають за кордоном, — дипломатичними чи консульськими установами України.

Проїзний документ на дитину оформляється на термін три роки або до досягнення нею 18-річного віку.

Виїзд з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років може бути здійснено лише за їх згодою, офор­мленою письмово і нотаріально засвідченою.

За видачу проїзного документа на дитину державне мито і консульський збір не справляються.

Оформлення дипломатичного або службового паспорта громадянину України здійснюється консульською службою Міністерства закордонних справ України у встановленому по­рядку, а оформлення посвідчення особи моряка здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Заяви громадян України або їх законних представників про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини (далі — паспорт) розгля­даються протягом не більше трьох місяців з дня подання до­кументів, а якщо поїздка пов'язана з терміновим лікуванням від'їжджаючого, від'їздом особи, яка супроводжує тяжкохворо­го, чи смертю родича, який проживає за кордоном, — протягом трьох робочих днів. У разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземної дитини—громадянина України для неї оформляється паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Термін його оформлення — до десяти робочих днів.

У разі обґрунтованої відмови у видачі громадянинові України паспорта мотиви такого рішення доводяться до відо­ма заявника у письмовій формі.

Повторне клопотання може бути прийнято до розгляду не раніше ніж через шість місяців після остаточного вирі­шення клопотання про відмову у видачі паспорта. При цьому беруться до уваги матеріали, подані раніше, якщо зазначені в них дані залишилися без зміни.

Одночасно Закон визначає підстави для тимчасових об­межень у праві виїзду громадян України за кордон.

Відповідно до ст. 6 Закону про громадянство громадяни­нові України може бути тимчасово відмовлено у видачі пас­порта у разі, якщо:

• він обізнаний з відомостями, які становлять держав­ну таємницю, — в цьому разі виїзд з України може бути не дозволено у випадках, передбачених Законом України "Про державну таємницю", при цьому обмеження має бути дове­дено до відома громадян власником або уповноваженим ним органом, керівником навчального закладу, командуванням військової частини під час прийняття на роботу (навчання) та зарахування на військову службу, пов'язаних з допуском до відомостей, що становлять державну таємницю;

• діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання — до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань підставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

• проти нього порушено кримінальну справу — до закін­чення провадження у справі;

• він засуджений за вчинення злочину — до відбуття по­карання або звільнення від покарання;

• він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов'язань;

• він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості — до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відо­мостей;

• він підлягає призову на строкову військову службу — до вирішення питання про відстрочку від призову;

• щодо нього подано цивільний позов до суду — до закін­чення провадження у справі;

• його за вироком суду визнано особливо небезпечним рецидивістом чи він перебуває під адміністративним нагля­дом міліції — до погашення (зняття) судимості чи припинен­ня нагляду.

Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передба­чених цими підставами.

Громадянин України, який має паспорт, у разі, якщо обставини, що обмежують відповідно право його виїзду за кордон, зобов'язаний здати паспорт на збереження до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін з моменту виникнення таких обставин. За наявності достатніх підстав паспорт, що зберігається в органі внутрішніх справ, повертається у 10-денний термін з моменту звернення грома­дянина або його законного представника.

Паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у вище перелічених випадках, у разі використання паспор­та для вчинення злочину, або виявлення у ньому підроб­ки, а також у випадках припинення громадянства України. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких ви­падках здійснюється судом, органами прокуратури, внутріш­ніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською служ­бою України.

Відмова в оформленні паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучен­ня можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання.

У разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених пунктами статті 6 Закону про грома­дянство, він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого проживання.

Одночасно Закон визначає підстави обмеження на виїзд з України з міркувань безпеки громадян.

На підставі положення ст. 9 Закону у разі виникнен­ня в будь-якій іноземній державі надзвичайної ситуації, що унеможливлює створення в ній умов для безпеки громадян України, Кабінет Міністрів України приймає рішення про особливий порядок виїзду громадян України до цієї держави. Рішення та інформація про це доводяться до відома грома­дян, які мають намір виїхати до цієї держави.

Громадяни України, які мають намір виїхати до держа­ви, щодо якої прийнято рішення про обмеження виїзду, і які мають візу на в'їзд до цієї держави, якщо інше не передба­чено міжнародним договором України, попереджаються про неможливість з боку України забезпечити громадянину необ­хідну безпеку у зв'язку з виникненням надзвичайної ситуації. Це попередження не є забороною для виїзду.

З метою створення умов, що гарантують відшкодування громадянинові України витрат, пов'язаних з надзвичайними обставинами під час перебування за кордоном, громадянин України повинен бути застрахованим.

Відповідно до ст. 10 Закону, громадянам України, ви­знаним судом недієздатними, виїзд з України може бути доз­волено на підставі нотаріально засвідченого клопотання їх законних представників або за рішенням суду.

Що стосується військовослужбовців, то вони можуть виїзжати з України на загальних підставах.

 

4. Боротьба за юридичне закріплення прав людини в історії цивілізації. Міжнародно - правові стандарти в області прав людини;

На нашій Землі людство існує мільйони років. Однак навряд чи хто може собі уявити, щоб члени першої спільноти людей -стада, - сидячи на галявині після полювання, розмірковували про права та обов'язки. Минав час, і люди починали розуміти, що не можна захищати свої права або примусити когось викону­вати обов'язки тільки з допомогою сили.

З самого початку людина почала будувати свою поведінку та відносини з іншими людьми, дотримуючись елементарних прав та обов'язків у племені - спільноті людей, об'єднаних кровною спорідненістю. Правило «Кров за кров, життя за життя» з часом поступилося усвідомленню того, що «Життя — природне та невід'ємне право кожної людини».

Розвивалися людина, суспільство, у якому вона жила, зміню­вались уявлення про власні права та обов'язки. Права форму­вались як результат пошуку взаємовідносин між окремими людьми, між індивідом і спільнотою. У правах людини відбива­лися моральні, естетичні, релігійні, культурні та інші правила-норми. З появою майнової нерівності у суспільстві, а потім і з виникненням держави проблема безправ'я одних та всемогут­ності інших набувала гостроти.

Ідея прав людини виникла у V—IV ст. до н.е. у стародавніх Афінах і Римі. Громадянин свого полісу - держави - мав перед своєю державою певні обов'язки, але наділявся й деякими права­ми. Щоправда, права мали не всі. Наприклад, рабів у Стародав­ньому Римі називали «інструментум вокалум», що дослівно озна­чає - інструмент, що розмовляє. Безправними були жінки, діти.

Не мала прав більшість людей не тільки в період рабовлас­ницьких держав, айв епоху феодального середньовіччя. Однак уже в цей час англійська аристократія (барони, лицарі) робить крок щодо обмеження всевладдя короля. Так, у 1215 р. була прийнята Велика хартія вольностей, яка закріпила положення про те, що вільну людину можна покарати лише за вироком суду.

Закон, прийнятий у період формування буржуазного устрою в Англії у 1679 р., закріпив гарантії недоторканності особистості та інші важливі положення з прав людини. Білль про права 1689 р. закріпив свободу виборів до парламенту та право на по­дання петицій народу королю.

Подальший розвиток ідеалів свободи і прав людини бачимо у СІЛА. Учення про природні права людини, розвинуті Т. Пейном і Т. Джефферсоном, були закріплені у Декларації прав Вірджинії 1776 р., надалі розвинуті у Декларації незалеж­ності США 1776 р. Перші десять поправок до Конституції СІЛА, відомі як Білль про права США, розширили перелік законодав­чо закріплених прав і свобод.

Ідеї природних та невід'ємних прав людини, розвинуті вче­ними епохи просвітництва Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббсом, Ш.Л. Монтеск'є, стали могутнім фактором Французької революції, яка створила Декларацію прав людини і громадянина 1789 р.

Уявлення людини про свої права з плином часу змінюються. Права людини визначають її становище у суспільстві та дер­жаві, а також її можливості щодо реалізації власних інтересів і потреб у різних галузях життя.

Категорії прав людини

Наше життя надзвичайно багатоманітне. Досить часто ми навіть не замислюємося над структурою суспільства, у якому живемо; не думаємо, у яких сферах проходить наше життя. А тим часом кожний з нас має безліч прав і обов'язків (про них мова піде пізніше). Права людини об'єднують у групи за сфера­ми її життєдіяльності: особисті (громадянські), політичні, соці­альні, економічні та культурні.

Особисті(громадянські) права людини з'явилися найраніше. Рівноправність усіх людей за повної відсутності привілеїв одних за рахунок інших (відсутність дискримінації) -права, котрі людство сформулювало так: «Усі люди різні - усі люди рівні». Кожна людина дуже вразлива як фізично, так і ду­ховно. Втручання в її життя порушує комплекс прав, які часто називають «правом на цілісність». До них належать: право на життя; заборона рабства та катувань; свобода місця проживання та пересування; захист честі, гідності та власності; свобода сімей­ного життя; свобода думки, совісті, віросповідання. Є також ком­плекс прав, які умовно визначають як «право на незалежний судовий процес». Без них не було б у державі правосуддя, тобто суду, який захищає права людини, суспільства та держави.

До політичнихправ належать: свобода зборів і асоціацій; право брати участь у роботі уряду, право обирати та бути обра­ним, а також ще ціла низка прав. Успішна реалізація цих прав залежить від того, наскільки активно народ бере участь в уп­равлінні своєю державою.

Соціальніта економічніправа часто розглядають разом, тому що їх перелік та реалізація залежать від рівня розвитку суспільства та економіки країни. До цих прав насамперед нале­жать: право на достатній рівень життя; право на відпочинок і дозвілля; право на охорону здоров'я. Реалізація цих прав немож­лива без комплексу трудовихправ: права на працю, рівноцінну плату за рівноцінну працю, заборони примусової праці.

Культурні праванерозривно пов'язані з іншими кате­горіями прав людини. До культурних прав належать: право на освіту; право на участь у культурному житті; право користува­тися досягненнями науково-технічного прогресу, свобода твор­чості, наукових досліджень та захист авторського права.

Як бачимо, категорії прав людини охоплюють усі сфери її життя. Усі п'ять категорій прав людини часто називають «ката­логом прав людини».

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Лекція № 7 «Основи правового статусу особистості в Україні» | Категорії конституційних прав і свобод

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 625; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.024 сек.