Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і комунікацій

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у просторовому переміщенні. Метою державного управління в галузі транспорту є своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони держави, захист їхніх прав під час транспортного обслуговування, безпечне функціонування транспорту, додержання необхідних темпів і пропорцій тощо.

В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відповідати вимогам суспільного виробництва і національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки країни. Єдину транспортну систему становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електро­транспорт і метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Управління транспортом і комунікаціями регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв'язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», Положенням про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789, та низкою інших актів законодавства. Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт», а також Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, морського – Кодексом торговельного мореплавства України, річкового – Водним кодексом України, авіаційного – Повітряним кодексом України, автомобільного – Законом України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух», а також Статутом автомобільного транспорту України, трубопровідного – Законом України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт».

Центральним органом виконавчої влади в цій галузі є Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтранс України). Діяльність Мінтрансу України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Мінтранс України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

Основними завданнями Мінтрансу України є:

1) участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, гарантування безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;

2) організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту;

3) забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України;

4) участь в межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації;

5) здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку загального користування, підвищення їх якості та доступності, забезпечення сталого функціонування;

6) формування Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання;

7) здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем, а також сфери надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації – до європейського і світового інформаційного простору;

8) здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства;

9) організація і контроль відповідно до законодавства за діяльністю морських і річкових портів;

10) виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстраційних функцій у сфері забезпечення безпеки руху, торговельного мореплавства та судноплавства на внутрішніх водних шляхах;

11) забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність.

Управління залізничним транспортом здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), її діяльність регулюється Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262, та іншими нормативними актами. Укрзалізниця – це орган управління залізничним транспортом загального користування, який підвідомчий Міністерству транспорту та зв'язку України. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту.

До основних завдань Укрзалізниці належать:

1) організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

2) забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення; розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;

3) вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на залізничному транспорті та його діяльність під час ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха тощо.

Морський і річковий транспорт є важливою складовою народногосподарського комплексу. Його діяльність регулюється системою норм, що включають як адміністративно-правові, так й норми права іншої галузевої належності (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові).

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, уста­нови і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління водним транспортом на законодавчому рівні здійснюється відповідно до Закону України «Про транспорт», Кодексу торговельного мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584, інших нормативних актів.

Державний департамент морського і річкового транспорту України (Укрморрічфлот) є основним органом, що здійснює управління морським і річковим транспортом.

Основними завданнями Укрморрічфлоту є:

1) участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

2) забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

3) здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

4) додержання вимог законодавства щодо гарантування безпеки судноплавства.

З метою забезпечення безпеки судноплавства із зобов'язаннями міжнародних договорів було створено Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція), положення про яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1998 р. № 2098, що здійснює державний нагляд за безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті та підпорядковується Мінтрансу України.

Держфлотінспекція відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює контроль за виконанням вимог міжнародних договорів України та законодавства України і правил безпеки судноплавства на суднах, у судноплавних компаніях, морських і річкових портах, територіальному морі, внутрішніх водах і на внутрішніх водних шляхах;

2) здійснює контроль держави прапору за виконанням міжнародних договорів України з безпеки судноплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден, що плавають під прапором України, незалежно від форми власності (за винятком флоту рибної промисловості);

3) здійснює контроль держави порту за відповідністю суден, що заходять у порти України, незалежно від їх прапору, діючим стандартам безпеки мореплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден;

4) здійснює контроль держави порту за відповідністю суден, що заходять у порти України, територіальне море та внутрішні води, незалежно від їх прапора, стандартам безпеки мореплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден;

5) перевіряє готовність аварійно-рятувальних служб, служб загальної безпеки відомчої пожежної охорони на морському і річковому транспорті до проведення роботи із запобігання і ліквідації наслідків аварій, пожеж, актів тероризму, піратства, катастроф та інших подій;

6) контролює та координує діяльність цих служб;

7) вживає заходів до виконання міжнародних норм і правил з питань безпеки судноплавства, запобігання забрудненню довкілля із суден;

8) здійснює контроль за організацією безпечного перевезення вантажів на морських і річкових суднах та підготовкою відповідної інформації про вантажі;

9) організовує проведення розслідувань причин аварій і катастроф, пов'язаних з торговельним судноплавством;

10) організовує і забезпечує роботу морської системи зв'язку та радіонавігації, зокрема системи Глобальної морської системи зв'язку;

11) здійснює контроль за навігаційно-гідрографічним забезпеченням судноплавства в територіальному морі та внутрішніх морських водах і на внутрішніх водних шляхах України;

12) проводить реєстрацію суден.

Автомобільний транспорт – галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Управління автомобільним транспортом здійснює Міністерство транспорту та зв'язку України.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Центральним органом державного управління на автомобільному транспорті є Державний департамент автомобільного транспорту України (Укравтотранс), діяльність якого регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 586, а також Статутом автомобільного транспорту України, який визначає обов'язки, права та відповідальність автотранспортних підприємств, організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування, а також громадян, що користуються автомобільним транспортом.

Укравтотранс відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє проекти нормативно-правових актів, пов'язаних з регулюванням діяльності автомобільного транспорту;

2) бере участь у формуванні державної економічної, інвестиційної політики у галузі автомобільного транспорту в межах єдиного транспортно-дорожнього комплексу;

3) проводить моніторинг ринку автотранспортних послуг та сприяє розвитку конкуренції;

4) здійснює регулювання перевезень автомобільним транспортом у місцевому сполученні, забезпечує організацію перевезень пасажирів у міжміському та пасажирів і вантажів у міжнародному сполученні;

5) забезпечує реалізацію державної політики у сфері міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів;

6) формує маршрутну мережу регулярного міжнародного автобусного сполучення, погоджує з відповідними органами інших держав квоти дозволів на міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів;

7) організовує проведення сертифікації дорожніх транспортних засобів та послуг автомобільного транспорту;

8) організовує та проводить конкурси на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладає договори на перевезення пасажирів з автоперевізниками – переможцями конкурсів і контролює їх виконання;

9) погоджує у встановленому порядку технічні вимоги та стандарти щодо розроблення нової автомобільної техніки, її ремонту та експлуатації, бере участь в роботі приймальних комісій з питань виробництва нової автомобільної техніки;

10) розглядає і вносить пропозиції щодо доцільності створення, реорганізації, ліквідації підприємств автотранспорту.

До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Центральним органом, що здійснює управління цивільною авіацією є Державний департамент авіаційного транспорту України (Укравіатранс) Міністерства транспорту та зв'язку України, положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2006 р. № 708.

Укравіатранс відповідно до покладених на нього завдань:

1) реалізовує державну економічну, тарифну, фінансову, кадрову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику в галузі цивільної авіації та розробляє на основі результатів аналізу авіаційної діяльності пропозиції щодо її вдосконалення;

2) розробляє прогнози, проекти програм і концепцій розвитку цивільної авіації;

3) здійснює контроль за ефективним використанням повітряного простору України, забезпечує обслуговування повітряного руху, а також раціональний та ефективний розподіл повітряного простору України в інтересах національної економіки та оборони;

4) розробляє заходи щодо зменшення шкідливого впливу авіаційної діяльності на навколишнє природне середовище та здійснює нагляд за їх проведенням;

5) організовує розроблення та здійснення заходів підтримки льотної придатності повітряних суден, ефективності їх експлуатації та інженерного забезпечення авіаційної діяльності;

6) погоджує технічні вимоги до розроблення нової цивільної авіаційної техніки, радіоелектронних засобів забезпечення польотів, навігації, зв'язку, автоматизованих систем управління повітряним рухом та тренажерів;

7) проводить експертизу проектів будівництва і реконструкції аеропортів стосовно дотримання вимог авіаційної безпеки та подає висновки Мінтрансу України, погоджує проекти будівництва об'єктів на приаеродромній території та об'єктів, що можуть впливати на роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації;

8) сприяє створенню системи інформаційного забезпечення авіаційної діяльності;

9) організовує ведення статистичного обліку в галузі цивільної авіації та надання інформації відповідним органам;

10) розробляє відповідно до закону та подає Мінтрансу України проекти міжнародних договорів, призначає авіаційних перевізників відповідно до положень міжурядових договорів про повітряне сполучення;

11) забезпечує надходження коштів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність.

Систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт (технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промисловий трубопровідний транспорт (немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газо-, водо-, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи).

Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються законами України «Про транспорт» та «Про трубопровідний транспорт».

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України. На особливий період безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту та контроль за їх діяльністю забезпечуються органами Міністерства оборони України (Міноборони України).

Зв'язок – це складова господарської і соціальної інфраструктури країни. Вона функціонує як системний виробничо-господарський комплекс, призначений для задоволення потреб населення, органів державної влади щодо господарюючих суб'єктів та інших юридичних осіб у послугах електричного (мережі і засоби, що забезпечують телефонний, телеграфічний, факсимільний зв'язок, передачу даних, включаючи і обмін між ЕОМ, а також телевізійне, звукове, радіо-і проводове мовлення) та поштового зв'язку (єдина технологічна мережа підприємств зв'язку і транспортних засобів, що забезпечують приймання, перевезення та доставку поштових відправлень, а також організовують на договірній основі експедиторську службу, доставку та розповсюдження періодичної преси).

Зміст управління у сфері комунікацій полягає в організації ефективного функціонування всіх засобів зв'язку, підвідомчих систем, у встановленні відповідних правил експлуатації цих систем, у забезпеченні безпеки та охорони об'єктів зв'язку та в регулюванні правил поведінки користувачів послуг зв'язку.

Ці відносини регулюються законами України від 18 листопада 2003 р. «Про телекомунікації» та від 4 жовтня 2001 р. «Про поштовий зв'язок».

У сучасний період засоби зв'язку також перебувають у віданні Мінтрансу України, МВС, СБУ, Міноборони України та інших центральних органів виконавчої влади України. Ці державні органи здійснюють управління зв'язком відомчого користування.

Урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінтрансу України та підпорядковується йому, є Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації (Держзв'язку), діяльність якого регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1264.

Держзв'язку відповідно до покладених на нього завдань:

1) вносить пропозиції щодо державної політики у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку і реалізує її у межах своїх повноважень;

2) забезпечує проведення державної політики у сфері користування радіочастотним ресурсом України;

3) розробляє за участю Національної комісії з питань регулювання зв'язку (НКРЗ), міністерств та інших центральних органів виконавчої влади проекти Концепції розвитку телекомунікацій України та інших концепцій у сферах інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку;

4) бере участь у реалізації державного замовлення на виконання робіт і поставок продукції для державних потреб, сприяє залученню інвестицій, новітніх технологій та використанню управлінського досвіду у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку;

5) розробляє єдині норми та стандарти щодо програмного забезпечення та обміну інформацією (єдині формати обміну даними) для органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

6) встановлює вимоги до якості телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку, здійснює контроль за якістю послуг поштового зв'язку, забезпеченням поштової безпеки і таємниці інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку;

7) організовує роботи, пов'язані зі стандартизацією та сертифікацією засобів телекомунікацій та поштового зв'язку; встановлює технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів та об'єктів телекомунікацій; розробляє норми, правила і порядок проведення випробувань у сфері користування радіочастотним ресурсом України;

8) розробляє та забезпечує проведення технічної політики щодо формування номерного ресурсу та приведення його у відповідність до міжнародних вимог;

9) розробляє на підставі пропозицій і за участю НКРЗ, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Генерального штабу Збройних Сил України, інших заінтересованих осіб Національну таблицю розподілу смуг радіочастот України і План використання радіочастотного ресурсу України та подає проекти цих документів на розгляд Мінтрансу України;

10) розробляє порядок надання операторами телекомунікацій незалежно від форми власності ресурсів своїх мереж у користування державній системі урядового зв'язку, національній системі конфіденційного зв'язку, органам з надзвичайних ситуацій, безпеки, оборони, внутрішніх справ;

11) створює у межах своїх повноважень відповідні умови для реалізації Концепції розвитку телекомунікацій України шляхом впровадження принципів конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату у сфері телекомунікацій;

12) вирішує у межах своєї компетенції питання щодо забезпечення зв'язку для потреб державної системи урядового зв'язку, національної системи конфіденційного зв'язку, органів безпеки, оборони, охорони правопорядку;

13) розробляє вимоги до надання послуг з пересилання поштових відправлень та поштових переказів;

14) розробляє зразки форменого одягу та нагрудних знаків персоналу національного оператора поштового зв'язку;

15) здійснює регулювання у сфері фельд'єгерського і спеціального поштового зв'язку в межах компетенції;

16) розробляє порядок та забезпечує проведення експертизи: проектів будівництва, реконструкції та модернізації телекомунікаційних мереж, споруд і засобів телекомунікацій та поштового зв'язку; проектів інформатизації органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування незалежно від джерел фінансування, а також проектів інформатизації підприємств, установ та організацій;

17) розробляє порядок проведення державної реєстрації комп'ютерних інформаційних систем та інформаційних ресурсів, здійснює управління та координацію діяльності з питань, пов'язаних з формуванням, використанням та захистом національних ресурсів;

18) забезпечує координацію діяльності з питань створення та інтеграції електронних інформаційних систем і ресурсів у єдиний веб-портал органів виконавчої влади і надання інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему «Електронний Уряд»;

19) здійснює заходи щодо управління та визначення уповноваженої організації з адміністрування адресним простором українського сегмента мережі Інтернет, у тому числі домену UA, виконує функції центрального засвідчувального органу системи електронного цифрового підпису;

20) розробляє і здійснює разом з іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування заходи, спрямовані на забезпечення інформаційно-аналітичної підтримки вирішення завдань національної безпеки, оборони та цивільної оборони тощо.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах виступає Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо), який діє на підставі Указу Президента України від 27 серпня 2003 р. № 920/2003. Держкомтелерадіо відповідно до покладених на нього завдань:

1) вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходів щодо інформаційного забезпечення підтримки інноваційних процесів у державі та розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, розширення спектра засобів і вдосконалення методів оприлюднення у мережі Інтернет об'єктивної соціально-політичної, економічної, освітньої, правової, науково-технічної та інших видів інформації про Україну;

2) готує та подає Президентові України, Кабінету Міністрів України аналітичні матеріали про висвітлення засобами масової інформації найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики держави;

3) координує та здійснює методологічне забезпечення діяльності державних засобів масової інформації, у тому числі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, державної телерадіокомпанії «Крим», обласних державних телерадіокомпаній, Київської та Севастопольської регіональних державних телерадіокомпаній, інформаційних агентств, а також державних видавництв, поліграфічних підприємств і підприємств книгорозповсюдження;

4) вживає заходів для підвищення художньої якості вітчизняних телерадіопрограм, захисту суспільної моралі від негативного впливу низькопробної аудіо-, відеопродукції, а також конкурентоспроможності вітчизняної інформаційної продукції та поширення її на світовому ринку;

5) веде Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції;

6) здійснює ліцензування і реєстрацію спеціалізованих засобів масової інформації сексуального чи еротичного характеру, контроль за наявністю ліцензій у суб'єктів господарювання, додержання ними ліцензійних умов тощо.

Безпосереднім органом регулювання у сфері телекомунікацій є Національна комісія з питань регулювання зв'язку, яка утворюється відповідно до законодавства України і повністю підконтрольна Президенту України. Діяльність НКРЗ полягає у:

1) внесенні пропозицій до органів державної влади щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, стандартів у сфері телекомунікацій;

2) забезпеченні державного нагляду за додержанням суб'єктами ринку законодавства про телекомунікації;

3) здійсненні ліцензування та реєстрації у сфері надання телекомунікаційних послуг;

4) здійсненні розподілу, присвоєння, обліку номерного ресурсу, видачу та скасування дозволів, нагляду за використанням номерного ресурсу;

5) здійсненні контролю за якістю телекомунікаційних послуг та задоволенням попиту споживачів;

6) встановленні порядку взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій;

7) отриманні безоплатно від операторів, провайдерів телекомунікацій статистичну звітність;

8) прийнятті в межах своєї компетенції рішень, які є обов'язковими до виконання суб'єктами ринку телекомунікацій;

9) застосуванні в установленому законодавством порядку адміністративних стягнень до суб'єктів ринку телекомунікацій;

10) переданні до Антимонопольного комітету України матеріалів в разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

11) зверненні до суду з відповідними позовними заявами в разі порушення суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність на ринку телекомунікацій, законодавства про телекомунікації;

12) забезпеченні досудового вирішення спорів між операторами, провайдерами телекомунікацій щодо взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж;

13) створенні реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій тощо.

Для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій у складі НКРЗ створюється Державна інспекція зв'язку. Інспекція має право: безперешкодного доступу на територію і в приміщення операторів, провайдерів телекомунікацій; давати в межах своїх повноважень суб'єктам ринку телекомунікацій обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень нормативно-правових актів; застосовувати в установленому законодавством порядку санкції за порушення законодавства про телекомунікації до суб'єктів ринку телекомунікацій; безоплатно отримувати від суб'єктів ринку телекомунікацій необхідні інформацію, пояснення та інші матеріали. В Україні у сфері поштового зв'язку діють такі основні госпрозрахункові підприємства: Українське державне підприємство поштового зв'язку (Укрпошта), державне підприємство «Преса» та державне підприємство «Марка України».

Управління у сфері електричного зв'язку на рівні держави і областей є аналогічним управлінню Укрпошти. Українське державне підприємство електричного зв'язку «Укртелеком» є найбільшим і найпотужнішим суб'єктом господарювання на телекомунікаційному ринку України, який володіє первинною і вторинними мережами зв'язку, надає усі види телекомунікаційних послуг: міжнародний, міжміський та місцевий телефонний зв'язок, проводове мовлення, радіозв'язок, радіомовлення і телебачення, документальний електрозв'язок, відеоконференцзв'язок, надає в оренду цифрові канали, а також доступ до світової мережі Інтернет. Запитання для самоконтролю 1. Яка мета державного управління в економічній сфері? 2. Перерахуйте повноваження центральних органів виконавчої влади у галузі економіки. 3. Назвіть центральний орган управління промисловістю в Україні; центральний орган управління фінансами в Україні; центральний орган управління транспортом в Україні.

Дата добавления: 2014-01-04