Загальні засади адміністративно-правового регулювання у соціально-культурній сфері

Тема 14. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ

Основні питання

1. Загальні засади адміністративно-правового регулювання у соціально-культурній сфері

2. Адміністративно-правове регулювання у галузі освіти і науки

3. Адміністративно-правове регулювання у сфері культури та туризму

4. Адміністративно-правове регулювання у сфері охорони здоров'я населення

5. Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального захисту населення

Управління соціально-культурною сферою тісно пов'язане з уп­равлінням економікою, адміністративно-політичною та міжгалузевою сферами. Взаємозв'язок галузей настільки тісний, що кожна окрема не може розвиватися планомірно, хоча специфіка галузей очевидна і її не можна ігнорувати. Специфічність соціально-культурної сфери полягає в тому, що в ній розглядаються конкретні питання забезпе­чення та захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян у культурній, соціальній та пов'язаних з ними сферах. Це сфера громадського (нематеріального за своїм характером) життя людей, пов'язана з їх освітою, вихованням, інтелектуально-культур­ним розвитком, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням та задоволенням інших соціально-культурних потреб людини.

Культурні права громадян – група конституційних прав і свобод людини, спрямованих на забезпечення культурних і духовних потреб особи. В Україні до цих прав належать право на освіту (ст. 53 Консти­туції України) та свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54), крім того, держава створює умови для ефективно­го і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, дбає про розвиток фізичної культури і спорту (ст. 49), громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46), кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45), сім'я, дитинство, ма­теринство і батьківство охороняються державою (ст. 51).

У статті 1 Конституції України визначено, що Україна є демок­ратичною, соціальною, правовою державою, тобто організацією сус­пільства, в якій втілюється принцип верховенства права та панування соціальної справедливості, держава через систему норм права висту­пає нормативним, формальним регулятором суспільних відносин. Держава через систему своїх органів сприяє життєдіяльності як суспільства в цілому, так і кожної особи зокрема шляхом забезпечення основних прав і свобод людини, її соціальної захищеності. Термін «соціальна» підкреслює, що держава бере на себе піклування про матеріальний добробут громадян, забезпечує соціальну захищеність суспільних та індивідуальних інтересів.

Соціально-культурна діяльність української держави – складна й багатогранна сфера суспільного життя, яка включає в себе функціо­нальне об'єднання установ та організацій, що здійснюють громадсь­ко-політичну і культурно-виховну роботу. Тому цілком справедливо до основних функцій державного управління соціально-культурною сферою віднести: створення сприятливих умов для відтворення на­селення країни; збереження здоров'я та працездатності населення; організацію професійної підготовки кадрів для народного госпо­дарства; зміцнення сім'ї, збереження та примноження культурного надбання; організацію відпочинку, дозвілля населення; створення сприятливих умов для зайняття наукою, туризмом, спортом.

Для вирішення цих завдань держава створює відповідні державні органи, які виконують владні функції на засадах централізованого управління та єдиноначальності. Від управління іншими сферами ця сфера відрізняється тим, що в ній перевага віддається регулюванню відносин, владно-розпорядчі методи застосовуються як виняток.

Тобто регулювання соціально-культурної діяльності держави передбачає цілеспрямований вплив компетентних державних органів, що має на меті збереження стабільності, відносної пос­тійності, упорядкованості суспільних відносин у культурній сфері, збереження культурної спадщини та духовних цінностей українсь­кого народу та всього людства, соціальний захист населення.

Управління у сфері соціально-культурної діяльності здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів та проведення відповідних організаційних заходів, спрямованих на їх виконання. Законодавство в цій сфері забезпечує естетичне і моральне виховання людини, охорону здоров'я, навчання, куль­турне та духовне виховання, соціальний захист людини.

Зі здобуттям незалежності Україна як суверенна держава ство­рила власну систему органів влади, в якій органи виконавчої влади в соціально-культурній сфері посідають чільне місце. Система цих органів не є сталою, про що свідчать численні зміни.

Сьогодні до системи органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері входять". Міністерство культури та туризму України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту України, Міністерство праці та соціальної політики України.

На місцевому (регіональному) рівні державне управління соціально-культурною сферою здійснюють обласні державні адміністрації, до структури яких переважно входять територіальні підрозділи зазначених центральних органів виконавчої влади. Їхніми повнова­женнями у галузі соціально-культурного розвитку територій є:

– розробка проектів соціального розвитку;

– складання необхідних для управління соціально-культурним розвитком відповідної території балансів трудових, матеріально-фінансових ресурсів;

– розгляд і прийняття рішень за пропозиціями органів місце­вого самоврядування щодо проектів плану в цій сфері.

Тобто, крім підрозділів апарату обласних державних адмініст­рацій, до їх структури входять управління, відділи та інші струк­турні підрозділи за зазначеними напрямами діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, такі як:

– головні управління (управління) праці та соціального за­хисту населення;

– управління охорони здоров'я;

– управління у справах сім'ї, молоді;

– управління фізичного виховання та спорту;

– управління культури;

– управління освіти і науки.

Зміст і характер методів управлінської діяльності у сфері со­ціально-культурного будівництва мають свої особливості. Місцеві органи влади переважно застосовують методи переконання, за­гально організаційного, рекомендаційного та стимулювального характеру, творчого спонукання, матеріального та морального заохочення тощо.

Основу державної політики у соціально-культурній сфері формує Верховна Рада України шляхом закріплення конститу­ційних і законодавчих засад, визначення мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів та обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповід­них кредитно-фінансових, податкових та інших регуляторів, за­твердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм у соціально-культурній сфері.

Для вирішення питань формування державної по штики у цій сфері при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців із зазначеної сфери та представників громадськості.

Президент України є гарантом соціально-культурних прав громадян, через систему органів виконавчої влади він забезпечує виконання соціально-культурного законодавства та політики в зазначеній сфері, здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. У своїй щорічній доповіді Верховній Раді України Президент України передбачає звіт про стан реалізації державної політики у сфері соціально-культурного розвитку.

Для забезпечення здійснення Президентом України його повноважень як допоміжний орган Указом Президента України від 14 жовтня 2005 р. №1445/2005 створений Секретаріат Пре­зидента України, який очолює глава, що має трьох заступників, у тому числі одного Першого. До структури Секретаріату Прези­дента України також входять: Представник Президента України у Верховній Раді України, Представник Президента України у Конституційному Суді України, Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, Прес-секретар Президента України. За цим Указом Перший заступник глави Секретаріату очолює блок служб, до яких входять: Головна служба регіональ­ної та кадрової політики, Головна служба соціально-економічної політики, Головна служба гуманітарної політики.

Основним завданням Секретаріату є забезпечення на засадах відкритості, гласності та прозорості здійснення Президентом України його повноважень, визначених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України через підвідомчі йому органи ви­конавчої влади:

1) забезпечує реалізацію політики держави у відповідних га­лузях цієї сфери;

2) створює умови для функціонування достатньої мережі дер­жавних соціально-культурних закладів та установ з урахуванням регіональних особливостей;

3) сприяє відповідній підготовці кадрів для галузей цієї сфери;

4) організовує розробку та реалізацію національних (загальнодержавних) та регіональних програм соціально-культурного розвитку;

5) забезпечує підготовку кадрів.

Безпосереднє ж державне управління в зазначеній сфері здійс­нюють уповноважені центральні органи виконавчої влади (мініс­терства, відомства) та їхні територіальні структурні підрозділи.

Міністерства (освіти і науки, культури і туризму, охорони здоров'я, соціального захисту населення) є спеціально уповнова­женими центральними органами виконавчої влади у визначеній сфері, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у соціально-культурній сфері.

Зазначені міністерства у процесі виконання покладених на них завдань взаємодіють з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними органами інших держав, а також об'єднаннями гро­мадян, релігійними об'єднаннями, благодійними організаціями та окремими громадянами.

Міністерства очолюють міністри, яких призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра Верховна Рада України. Міністр:

1) керує Міністерством і несе персональну відповідальність перед Верховною Радою України, Президентом України і Кабі­нетом Міністрів України за розроблення і реалізацію державної політики у визначених сферах;

2) спрямовує і координує як член Кабінету Міністрів України здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання;

3) визначає в межах наданих йому повноважень політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи Міністерства;

4) подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів України, актів Президента України, з питань, що належать до його повноважень;

5) подає Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо канди­датур на посади перших заступників та заступників міністра;

6) затверджує програми і плани роботи свого Міністерства та звіт про їх виконання;

7) підписує нормативно-правові акти Міністерства;

8) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, голо­вним розпорядником яких є Міністерство;

9) погоджує проекти законів України, актів Президента Ук­раїни та Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Міністерства;

10) вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ут­ворення, реорганізації, ліквідації у складі Міністерства урядових органів державного управління та подання про призначення на посади та звільнення з посад їх керівників;

11) за поданням керівників урядових органів державного уп­равління, утворених у складі Міністерства, затверджує граничну чисельність їх працівників, погоджує структуру, штатний розпис та кошторис видатків цих органів;

12) порушує в установленому порядку питання про притягнен­ня до дисциплінарної відповідальності перших заступників;

13) вносить у встановленому порядку подання щодо відзна­чення державними нагородами працівників Міністерства;

14) приймає рішення щодо утворення, реорганізації, ліквідації територіальних органів Міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посади та звільняє з посад у встановле­ному законодавством порядку їх керівників;

15) призначає на посади та звільняє з посад працівників цен­трального апарату Міністерства;

16) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Через міністра спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України діяльність інших органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Міністр має першого заступника і заступників, які належать до керівників Міністерства. Першого заступника та заступників міністра призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України і припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України. Міністр розподіляє обов'язки між своїми першим заступником та заступниками. Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Міністерства, його поточної роботи, а також забезпечення діяль­ності міністра організовується першим заступником міністра.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції Міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), першого заступника та заступників міністра за посадою, а також керівників структурних підрозділів Міністерства. У разі потреби до складу колегії Міністерства можуть входити в установленому порядку інші особи. Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за по­данням міністра. Рішення колегії затверджуються його наказами.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку сфери, обговорення найважливіших програм та інших питань у Міністерстві можуть утворюватися наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр.

Отже, необхідно зазначити, що управління в соціально-куль­турній сфері – це різновид державного управління, сукупність функцій, що здійснюються органами державної влади з метою здійснення управління освітою, наукою, культурою, туризмом, охороною здоров'я та соціального захисту населення України, фізичною культурою та спортом, спрямованих на забезпечення соціально-культурних прав і свобод громадян. Це складна та динамічна сфера державного управління, без якої неможливе існування цивілізованої європейської держави.

Роль держави в соціально-культурному розвитку країни досить вагома. Держава здійснює загальне керівництво питаннями со­ціально-культурного будівництва (створює належну матеріально-технічну базу, нормативну основу, організовує підготовку кадрів, піклується про соціальний захист населення).

Дата добавления: 2014-01-04