Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального захисту населення

Читайте также:
  1. II. Доходи населення і джерела їх формування
  2. III. Диференціація доходів населення
  3. Агрохімічний напрям НТП. Ефективність застосування мінеральних добрив і фактори її підвищення. Ефективність застосування хімічних засобів захисту рослин і тварин
  4. Адміністративно-правове регулювання у галузі зовнішньої політики та митної справи
  5. Адміністративно-правове регулювання у галузі освіти і науки
  6. Адміністративно-правове регулювання у галузі підприємництва
  7. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення обороноздатності країни та національної безпеки
  8. Адміністративно-правове регулювання у сфері культури та туризму
  9. Адміністративно-правове регулювання у сфері охорони здоров'я населення
  10. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і комунікацій
  11. Адміністративно-правове регулювання у сфері фінансів

Одним із принципів правової держави є те, що у центрі її соціальної дійсності перебуває людина. Держава гарантує соціальні права і свободи, які забезпечують людині гідний рівень життя та її соціальну захищеність. За своєю сутністю ці права і свободи є, з одного боку, вимогами до держави, а з іншого – її обов'язками щодо підтримання життя особи та її соціальної захищеності. Соціальні питання у разі їх невирішеності є одним з небезпечних джерел, пов'язаних з національною безпекою, самою суттю існування в майбутньому державних інститутів.

Під соціальним захистом необхідно розуміти комплекс заходів, які здійснюють державні органи в різних сферах діяльності, спря­мованих на забезпечення доступу кожного члена суспільства до соціальних благ, усунення соціальної нерівності та підтримку найбільш незахищених членів суспільного життя.

Соціальний захист має на меті поліпшення морального та ма­теріального забезпечення соціально вразливих верств населення, подолання бідності та зниження міри розшарування суспільства. Він включає такі напрями: 1) соціальне страхування; 2) соціаль­ну допомогу; 3) державне пенсійне забезпечення; 4) недержавне пенсійне забезпечення.

Сутність державного управління зазначеною сферою полягає в тому, що держава: а) дбає про соціальний захист своїх громадян; б) забороняє використання примусової праці; в) створює робочі місця; г) забезпечує підготовку кадрів; ґ) забезпечує нормальні умови праці; вільний вибір місця роботи, професії; д) матеріально підтримує своїх громадян; є) гарантує захист від незаконного звіль­нення; є) забезпечує право на своєчасне одержання винагороди. Одним із важливих напрямів державної політики у сфері со­ціального захисту населення є становлення державних стандартів і державних соціальних гарантій, які встановлюються законами та іншими нормативно-правовими актами. До них належить встанов­лення: а) мінімальних розмірів оплати праці; б) доходів громадян; в) пенсійного забезпечення; г) видів і розміру соціальної допомоги; г) розмірів соціальних виплат, що забезпечують рівень життя, не нижчий за прожитковий мінімум.

Правовою основою державного управління в зазначеній сфері є закони України від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забез­печення», від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення», від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» (в редакції Закону від 28 листопада 2002 p.), від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», від 22 жовтня 1993 р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», від 28 лютого 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону від 19 грудня 1991 p.), від 5 жовтня 2000 р. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», від 6 жовтня 2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні».



Спеціальним органом, який уповноважений від імені держави впроваджувати в життя соціальну політику, є Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України).

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту на­селення, соціального страхування, оплати, нормування та стиму­лювання праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Основними завданнями Мінпраці України є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, у тому числі ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; у сфері соціаль­ного страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, умов праці; у сфері пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції;

2) управління діяльністю державної служби зайнятості;

3) проведення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуван­ням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;

4) розроблення і здійснення заходів для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування;

5) забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчас­ного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо;

6) забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю;

7) розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення;

8) забезпечення здійснення Пенсійним фондом України заходів у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування.

Через міністра Мінпраці України спрямовується і коорди­нується Кабінетом Міністрів України діяльність Пенсійного фонду України.

У складі Мінпраці України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Пенсійний фонд України (Фонд) є центральним органом ви­конавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Мінпраці України.

Керівництво діяльністю Фонду здійснюється правлінням, чи­сельність і персональний склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Засідання правління Фонду скликаються за потребою, але не рідше ніж один раз на квартал. Правління є пра­вомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше ніж двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Основними завданнями Фонду є:

1) участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

2) забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначе­них для пенсійного забезпечення, повного своєчасного фінансу­вання витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Фонду;

3) ефективне використання коштів Фонду, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за вит­рачанням коштів Фонду.

Отже, до особливостей державного управління соціальним захистом населення можна зарахувати таке: 1) воно здійснюється щодо організаційно непідлеглих об'єктів управління і не торкаєть­ся їх самостійності; 2) надвідомча координація в зазначеній сфері має не загальний характер, а обмежений конкретними функціями, пов'язаними з питаннями соціального захисту; 3) основними за­вданнями управління є підвищення матеріального добробуту та пристойного життя людей, забезпечення зайнятості населення, гарантування його права на працю, соціальний захист.

Запитання для самоконтролю1. Яка мета державного управління в соціально-культурній сфері? 2. Назвіть систему органів виконавчої влади в соціально-куль­турній сфері. 3. Визначіть завдання та принципи управління освітою і на­укою в Україні. 4. Які правові основи державної політики в галузі культури? 5. У чому полягає сутність державного управління у сфері соціального захисту населення?

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального захисту населення

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 919; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.81.178.153
Генерация страницы за: 0.006 сек.