Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Адміністративно-правове регулювання у сфері охорони здоров'я населення


Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Держава визнає право кожного громадяни­на на охорону здоров'я та забезпечує його захист і гарантує його:

1) створенням розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я; 2) організацією і проведенням системи державних і громадських за­ходів щодо охорони здоров'я; 3) наданням усім громадянам гаранто­ваного рівня медико-санітарної допомоги; 4) здійсненням державно­го і можливістю громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я; 5) організацією державної системи збирання, обробки й аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації; 6) встановленням відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

Під охороною здоров'я необхідно розуміти систему заходів, спрямованих на забезпечення збереження та розвитку фізіо­логічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Забезпечення здорових і безпечних умов життя здійснюється державою за допомогою: 1) підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення, включаючи їжу, одяг, житло, медич­ний огляд, соціальне обслуговування; 2) охорони навколишнього природного середовища; 3) забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів; 4) збереження гено­фонду народу.

Громадяни України зобов'язані: а) піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей; б) не шкодити здоров'ю інших гро­мадян; в) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; г) надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які перебувають у за­грозливому для життя та здоров'я стані.

До видів лікувально-профілактичної допомоги належать: 1) пер­винна лікувально-профілактична допомога (консультація лікаря, діагностика; лікування захворювань, травм та отруєнь), яка надається переважно лікарями загальної практики; 2) спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога, що здійснюється лікарями з від­повідною спеціалізацією або кваліфікацією; 3) високо спеціалізована (третинна) надається лікарем або групою лікарів для лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування.



Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні заклади. Крім того, об'єктами управління є поліклініки, диспан­сери, лікарні, родильні будинки, аптеки, консультації, санітар­но-епідеміологічні станції, спеціалізовані санаторії, національні агентства, комісії, державні департаменти і служби, які діють при Міністерстві охорони здоров'я України (далі – МОЗ України) та інших центральних органах виконавчої влади.

Правовою основою державного управління в зазначеній сфері є закони України від 19 листопада 1992 р. «Основи законодавства України про охорону здоров'я», від 24 лютого 1994 р. «Про забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя населення», від 4 квітня 1996 р. «Про лікарські засоби», від 23 червня 1995 р. «Про донорство крові та її компонентів», від 6 квітня 2000 р. «Про захист населення від інфекційних хвороб», від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу», від 5 липня 2001 р. «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», від 15 лютого 1995 р. «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» (в редакції Закону від 8 липня 1999 p.), від 26 квітня 2001 р «Про охорону дитинства».

МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяль­ність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічно­го благополуччя населення, створення, виробництва, контролю за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення. Воно виконує координувальну роль, бо поряд з ним управлінням охороною здоров'я займаються й інші міністерства та відомства, які у своїх структурах мають підпорядковані їм медичні частини, підприємства, установи.

Основними завданнями МОЗ України є:

1) забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення;

2) створення, виробництво, контроль за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення;

3) розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема про­філактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;

4) організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню;

5) організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях;

6) здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи;

7) розроблення заходів щодо профілактики та зниження за­хворюваності, інвалідності та смертності населення;

8) організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріо­ритетних напрямів розвитку медичної науки.

На підпорядковані МОЗ України установи та організації покла­дені також експертні функції: а) експертизи тимчасової непрацез­датності громадян; б) лікарсько-трудової експертизи; в) військово-лікарської експертизи; г) судово-медичної і судово-психіатричної експертизи; г) патолого-анатомічний розтин трупів.

Основними завданнями державної політики та управління у сфері охорони здоров'я є створення сприятливих умов розвитку цієї галузі, зупинення її руйнування, забезпечення умов для реаль­ного доступу населення до якісних медичних послуг, переведення галузі на якісно новий рівень.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Адміністративно-правове регулювання у сфері культури та туризму | Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального захисту населення

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1601; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.