Адміністративно-правове регулювання у сфері культури та туризму

Культурна сфера пов'язана з життям і відносинами людей у суспільстві, забезпеченням зв'язку історії його розвитку з те­перішнім і майбутнім, культурною спадщиною нації. Потреба суспільства у забезпеченні та охороні його культурних цінностей полягає в самій основі існування держави, яка для свого повно­цінного функціонування зацікавлена у збереженні національної культури, що являє собою сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів матеріальної і духовної культури. Це матеріальні та духовні цінності, створені людством протягом його історії для задоволення духовних потреб.

Як зазначається в Концепції державної політики в галузі культуру на 2005-2007 pp., сучасний стан розвитку української культури і ду­ховності характеризується розмиванням і поступовою маргіналізацією культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ куль­тури і цілісного інформаційно-культурного простору, неефективним використанням наявних культурних і творчих ресурсів.

Протягом останнього десятиліття культура в Україні не лише втратила відповідне місце серед пріоритетів державної політики, а й опинилася на периферії державних інтересів. Як наслідок, утворився й дедалі збільшується розрив між так званою офіційною культурою, що фінансується з бюджету, і незалежною та орієнтованою на сучасні потреби культурною діяльністю; перетворилася на хронічну пробле­ма неадекватного фінансового забезпечення галузі культури; суттєво погіршилася економічна структура видатків місцевих бюджетів. Основними принципами культурної політики в Україні є:

- визнання культури як одного з головних чинників самобут­ності української нації та національних меншин, які проживають на території України;

– утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загаль­нолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними та класовими інтересами;

– збереження і примноження культурних надбань;

– розвиток культурних зв'язків з українцями, що проживають за кордоном, як основи збереження цілісності української культури;

– гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань;

– рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціаль­ного стану та національної належності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

– доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

– забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підви­щення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

– заохочення благодійної діяльності у сфері культури підпри­ємств, організацій, громадських об'єднань, релігійних організацій, окремих громадян;

– усебічне міжнародне культурне співробітництво;

– визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури;

– поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури.

На багатоманітність культурної галузі України вказують Ос­нови законодавства України про культуру, прийняті 14 лютого 1992 р., у яких визначені економічні, соціальні, правові та інші галузі культурної сфери. Зокрема: 1) виявлення, вивчення, охо­рона, реставрація і використання пам'яток історії й культури; 2) художня література, кінематографія, сценічне, пластичне, му­зичне мистецтво, архітектура, фотомистецтво, дизайн; 3) художні народні промисли і ремесла, народна культура, фольклор, звичаї, обряди; 4) самодіяльна художня творчість; 5) музейна справа і колекціонування; 6) книговидання і бібліотечна справа; 7) ар­хівна справа; 8) телебачення, радіо та інші аудіовізуальні засоби; 9) естетичне виховання, художня освіта; 10) педагогічна діяльність у цій галузі; 11) наукові культурні дослідження.

Правовою основою державної політики в галузі культури є зако­ни України: від 3 березня 2005 р. «Про Концепцію державної полі­тики в галузі культури на 2005-2007 роки», від 18 березня 2004 р. «Про охорону археологічної спадщини», від 31 травня 2005 р. «Про театри і театральну справу», від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини», від 7 жовтня 1997 р. «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», від 23 вересня 1997 р. «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (в редакції Закону від 3 березня 2005 p.), від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (в редакції Закону від 16 березня 2000 p.), від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини», від 24 грудня 1993 р. «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (в редакції Закону від 13 грудня 2001 p.).

Не менш важливою сферою державного управління є туризм. Розвиток туристичної галузі є надзвичайно актуальним для України. Унікальний комплекс історичних, культурних і природних пам'яток, значні рекреаційні можливості, які має Україна, при­ваблюють дедалі більше туристів. Забезпечити належну віддачу від цього потужного потенціалу, використати його в інтересах активно­го відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, створення і зміцнення матеріально-технічної бази, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів.

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації рин­кових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку й оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм – по­дорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм – подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Залежно від категорій осіб, цілей туристичних подорожей, об'єктів туризму існують такі види туризму; 1) дитячий; 2) молодіжний; 3) сімейний; 4) для осіб похилого віку; 5) для інвалідів; 6) ліку­вально-оздоровчий; 7) спортивний; 8) релігійний; 9) екологічний (зелений); 10) сільський; 11) підводний; 12) гірський.

Пріоритетним видом туризму для України залишається в'їзний (іноземний) туризм як важливий чинник поповнення валютними надходженнями державного бюджету та створення додаткових робочих місць.

Держава повинна забезпечувати безпеку туризму – сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Правовою основою державного управління у сфері туризму є Закон України від 15 вересня 1995 р. «Про туризм» (в редакції Зако­ну від 18 листопада 2003 p.), Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. №538, укази Президента України від 10 серпня 1999 р. № 973/99 «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року», від 2 березня 2001 р. № 127/2001 «Про підтримку розвитку туризму в Україні», від 20 квітня 2005 р. № 680/2005 «Про Міністерство культури і туризму України».

Політику держави у сфері культури і туризму, правові, еконо­мічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Однією з особливостей державного управління в зазначених сферах є те, що єдиним центральним органом виконавчої влади, який здійснює загальне керівництво обома галузями, є Міністерс­тво культури і туризму України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Міністерства культури і туризму України є: 1) участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики; 2) участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі; 3) координа­ція здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, зарахованих до його відання; 4) сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризації культурних надбань Українського народу; 5) здій­снення міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції Міністерства культури і туризму України.

Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших питань та інших пропозицій у Міністерстві культури і туризму України можуть утворюватися наукові ради, інші консультативні та дорадчі органи.

Дата добавления: 2014-01-04