Форми держави

Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади і має відповідне правове закріплення.

Існують форми правління, державного устрою та політичного режиму.

Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетенція і взаємозв’язок її органів, а також їх взаємозв’язок з народом.

Розрізняють дві форми державного правління: монархія і республіка.

Монархія – це форма правління, при якій джерелом влади є одна особа, яка отримує владу у спадок.

Існують дві форми монархії:

– Абсолютна монархія – історичний тип монархії, якому властива належність монарху необмеженої влади (Саудівська Аравія, Оман);

– Обмежена монархія – форма правління, що передбачає чітке обмеження влади монарха конституцією чи парламентом. Серед обмежених монархів розрізняють: дуалістичну (в руках монарха зосереджена виконавча і частково законодавча влада (Йордан, Марокко)); конституційну (парламентську), яка характеризується певним співвідношенням повноважень монарха і парламенту (Англія, Данія, Швеція, Японія); виборну; теократичну (монархія, у якій релігійний лідер є одночасно і главою держави).

Республіка – це форма правління, при якій влада є народна більшість, а вищі органи влади обираються громадянами. Залежно від особливостей повноважень глави держави та їх співвідношення із повноваженням парламенту розрізняють республіки:

– Парламентські – верховенство влади парламенту (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія);

– Президентські – глава держави президент, якщо поєднує повноваження глави держави та уряду (США, Російська Федерація, Аргентина, Мексика, Бразилія);

– Змішані – характеризуються сильною президентською владою та контролем парламенту за діяльністю уряду (Франція);

– Непрезидентські – характеризуються зосередженням усієї повноти влади в руках президента (Білорусь, Таджикистан, Узбекистан).

Форма державного устрою – це спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевих влад.

За формою державного устрою держави поділяються на прості і складні.

Проста (унітарна) держава – не містить у собі відокремлених державних утворень, які користуються повною державною самостійністю (Україна, Польща, Китай, Франція, Японія).

Складні держави – формуються з окремих адміністративно-територіальних одиниць, які володіють певною державною самостійністю.

Федерація – це союзна держава, що складається з територій – суб’єктів, які мають обмежений суверенітет (США, Мексика, Росія, Канада).

Конфедерація – це договірний союз держав, які об’єдналися для досягнення спільних цілей і зберігають свій суверенітет (Північна Америка XVIII ст., Німе чинна ХХ ст.).

Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу – метрополію – і підвладні їй не суверенні держави – колонії (Російська імперія, Османська імперія та інші).

Політичний режим – це сукупність методів і засобів здійснення державної влади, її взаємодії з населенням.

Залежно від наявності демократичних інститутів політичні режими поділяються на демократичні і антидемократичні.

Демократичні режими засновані на визнанні принципу рівності та свободи людей.

Антидемократичний режим – звуження або усунення можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управління державою, обмеження або порушення основних прав людини.

2. Поняття та сутність права. Функції права.

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають формально визначений характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Ознаки права:

Системність права означає, що його приписи не відокремлені один від одного, а взаємопов’язані, і у своїй сукупності утворюють чутку ієрархічну структуру.

Загальнообов’язковість права означає необхідність безумовного виконання його приписів усіма суб’єктами, які підпадають під юрисдикцію держави, незалежно від їх бажання.

Формальна визначеність права означає однозначно сформулюваність його приписів (норм) у нормативно-правових актах (законах, постановах тощо) – офіційно письмових документах, що видаються від імені держави.

Формування права державою означає, що держава у повному праві формулює нове правило поведінки, яке до цього часу не існувало в суспільстві.

Санкціонування права державою означає що держава запозичує правило поведінки, яке вже існує у межах інших соціальних норм (у звичаї, у нормі моралі тощо) і, формально закріплюючи його у нормативно-правовому акті, надає йому властивостей норми права.

Можливість застосування державного примусу означає, що поведінка, яка не відповідає приписам права, є караною, тому має наслідком притягнення суб’єкта, який її вчинив, до юридичної відповідальності.

Отже право – це особливий засіб соціального регулювання, який на відміну норм моралі, звичаїв, традицій тощо, характеризується ознаками, що визначають його взаємодію з державою та інші особливості характеристики.

Сутність права полягає в тому, що воно є соціальним регулятором, положення якого ґрунтується на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури та який є критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей так їх об’єднань.

Функції права – це реалізація його соціального призначення. Соціальне призначення формується з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання чи охорону.

Регулятивна функція – регулює ті суспільні відносини, які є основою нормального, стабільного існування суспільства, відповідають інтересам його більшості або силі, яка стоїть у влади, а також впливає на суспільні відносини через оформлення їх руху.

Охоронна функція права – спрямована на захист позитивних суспільних відносин, які мають загальне значення, найбільш важливих економічних політичних, національних, особистих відносин, а також усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їх об’єднань, відновлення порушення прав суб’єктів.

3. Поняття, ознаки, структура правовідносин.

Правовідносини – це суспільні зв’язки, відносини, урегульовані правом і виражені у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права, яким можуть бути як громадяни (фізичні особи), так і організації чи установи (юридичні особи).

Ознаки правовідносин:

– Наявність сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

– Здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків контролюється і забезпечується державою;

– Мають вольовий характер.

Структура правовідносин включає:

– Об’єкт;

– Суб’єкти;

– Зміст;

Об’єкт правовідносин – це матеріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права і обов’язки правовідносин.

Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які мають взаємні суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Здатність суб’єкта бути учасником правовідносин називається правосуб’єктивністю.

До правосуб’єктивності фізичних осіб входять правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Дієздатність – обумовлена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Рівень дієздатності залежить від певних факторів:

– Віку із досягненням повноліття – 18р., до цього часу підлітки мають обмежену дієздатність;

– Від стану психічного та фізичного здоров’я.

Індивідуальна самостійна робота

Питання з теми для самостійного вивчення та осмислення:

1. Необмежені монархії в сучасному світі.

2. Структура правової держави.

3. Види юридичної відповідальності.

Підготувати реферати на тему:

1. Унітарна держава.

2. Функції права.

3. Норми права та інші соціальні норми.

4. Поняття і види правомірної поведінки.

Тема 3. Основи цивільного права України.

Навчальна мета: проаналізувати основні структурні елементи цивільного законодавства як форми вираження цивільного права, розкрити основні поняття цивільного права.

Основна проблема: засвоєння сутності понять таких інститутів цивільного права, як право власності, особисті немайнові права, правочин, авторське право, спадкове право, юридична особа.

Основні поняття теми:

Цивільне законодавство – це система нормативно-правових актів, що регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.

Особисті немайнові відносини – пов’язані з майновими (право автора на твори, винаходи) та не пов’язані з майновими (право на честь, гідність та ділову репутацію, таємницю листування, телефонні розмови).

Майнові відносини власності – закріплюють стабільний статус належності тих чи інших матеріальних благ певним особам, які їх набувають, відповідно до вимог закону.

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права і обов’язки, виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю.

Цивільна дієздатність – це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільні права та обов’язки, самостійно здійснювати такі права – укладати договори на виконання робіт, здавати своє майно в оренду, обирати місце проживання та ін.

Юридична особа – це організація, яка створена й організована у встановленому законом порядку, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і виконувати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Спадкове право – це сукупність норм цивільного права, що встановлюють порядок переходу прав і обов’язків (спадщини) від особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Дата добавления: 2014-01-04