Підзаконні нормативно-правові акти

—укази, розпорядження Президента України;

—постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

—накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства
фінансів; Міністерства економіки та з питань європейської інтег­
рації; Державної податкової служби, Державного казначейства
тощо;

—постанови і розпорядження голів місцевих державних ад­
міністрацій;

—акти органів місцевого самоврядування (рішення, розпо­
рядження) - нормативні акти, що діють тільки на території Ав­
тономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села.

Норми міжнародного права та міжнародні договори Ук­раїни, згода на обов'язковість яких надана ВР України, що містять норми фінансового права.

Сукупність нормативних актів, що містять норми фінансо­вого права, прийнято визначати як фінансове законодавство.

Як бачимо, норми фінансового права містяться в різних за своїм характером і значенням джерелах, що обумовлено широ­тою та розмаїттям предмета фінансового права, що складають різноманітні відносини публічного характеру.

§ 3. Бюджет і бюджетна система

Для кожної країни державний бюджет є головною ланкою її фінансової системи, об'єднуючи головні доходи і витрати дер­жави. Державний бюджет виражає економічні грошові відноси­ни, що опосередковують процес формування, розподілу, пере­розподілу та використання централізованого фонду коштів дер­жави, і затверджується Верховною Радою України як закон.

20*

612

Глава 17

Основи фінансового права України

613

Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду Через бюджет мобілізуються кошти підприємств різних форм власності і частково доходи населен­ня, які спрямовуються на фінансування народногосподарсько­го комплексу, соціально-культурних заходів, зміцнення оборо­ноздатності країни, утримання органів державного управління, фінансову підтримку бюджетів місцевого рівня, погашення дер­жавного боргу, створення державних матеріальних і фінансо­вих резервів тощо.

Як економічна категорія бюджет визначається сукупністю економічних відносин, що виникають при формуванні, роз­поділі, перерозподілі та використанні централізованого фонду коштів держав та органів місцевого самоврядування, для вико­нання ними конституційних функцій та поставлених завдань.

Як правова категорія бюджет — це основний фінансовий план держави чи органу місцевого самоврядування на бюджетний період, що містить розпис його доходів та видатків і затвердже­ний парламентом чи місцевою радою. Такий фінансовий план визначає і закріплює юридичні права та обов'язки учасників бюджетних правовідносин. Порядок формування бюджетів і використання їх коштів встановлюється бюджетним законодав­ством, основними актами якого є Конституція України (статті 95-98) та Бюджетний Кодекс України.

Бюджетна система України — це сукупність державного та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відно­син, державного і адміністративно-територіальних устроїв і вре­гульована нормами права. Основою побудови бюджетної систе­ми виступає адміністративно-територіальний поділ України.

До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Респуб­ліки Крим, бюджети областей, районні бюджети, бюджети ра­йонів у містах і бюджети місцевого самоврядування (територі­альних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань). Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

З метою прогнозування й аналізу економічного та соціаль­ного розвитку держави, адміністративно-територіальних утво-

рень, розрахунків соціальних і фінансових нормативів, аналізу ефективності бюджетних видатків в Україні складається зведе­ний бюджет. Він включає в себе показники усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. При цьому зведений бюджет затвердження Верховною Радою України чи іншим ор­ганом не потребує, оскільки кожна з його складових затверд­жується відповідним органом держави чи місцевого самовря­дування.

Відповідно до Бюджетного кодексу бюджетна система Ук­раїни ґрунтується на принципах:

а) єдності, що забезпечується єдиною правовою базою, єди­
ною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних
відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку
виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і
звітності;

б) збалансованості, зважаючи, що повноваження на здійснен­
ня витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до
бюджету на відповідний бюджетний період;

в) самостійності, оскільки держава коштами державного бюд­
жету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів
влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого само­
врядування;

г) повноти, що передбачає включенню до складу бюджетів
усіх надходжень та витрат бюджетів, що здійснюються відпові­
дно до нормативно-правових актів органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування;

ґ) обґрунтованості, що полягає у формуванні бюджету на ре­алістичних макропоказниках економічного і соціального розвит­ку держави та розрахунках надходжень і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

д) ефективності, беручи до уваги, що при складанні та вико­
нанні бюджетів всі учасники бюджетного процесу мають прагну­
ти досягнення запланованих цілей при залученні мінімального
обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального резуль­
тату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

є) субсидіарності, оскільки розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими

614

Глава 17

Основи фінансового права України

615

бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

є) цільового використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

ж) справедливості і неупередженості розподілу суспільного
багатства між громадянами і територіальними громадами;

з) публічності та прозорості, оскільки Державний бюджет
України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо
звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Ра­
дою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим
та відповідними радами, з висвітленням у засобах масової інфор­
мації;

и) відповідальності учасників бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

З метою забезпечення єдності бюджетної системи України, Бюджетним кодексом передбачена бюджетна класифікація як єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінан­сування бюджету відповідно до законодавства України та міжна­родних стандартів.

Бюджетна класифікація України застосовується для здій­снення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а та­кож організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної по­рівнянності бюджетних показників. Іншими словами, бюджет­на класифікація забезпечує виконання функції контролю, регу­лювання, аналізу та планування.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональ­ними призначеннями і економічним характером видатків бюд­жету, бюджетну класифікацію, а також зміни до неї затверджує міністр фінансів України та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має кілька основних складових.

1. Класифікація доходів бюджету, які класифікуються за та­
кими розділами: податкові надходження; неподаткові надход­
ження; доходи від операцій з капіталом; трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені подат­ковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень належать: а) доходи від власності та підприємницької діяльності; б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; в) надходження від штрафів та фінансо­вих санкцій; г) інші неподаткові надходження. Трансферти -це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовря­дування, інших держав або міжнародних організацій на безоп­латній та безповоротній основі.

2. Класифікація видатків (у тому числі кредитування за ви­
рахуванням погашення) бюджету, які класифікуються за: а) функ­
ціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна
класифікація видатків); б) економічною характеристикою опе­
рацій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економі­
чна класифікація видатків); в) ознакою головного розпорядни­
ка бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); г) за
бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталі­зації: а) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій, зокрема держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування; б) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюд­жетних коштів на здійснення функцій, зокрема держави, Авто­номної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяють­ся на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України. Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. Поточні видатки складають та­кож трансферти бюджетам місцевого самоврядування, транс-

616

Глава 17

Основи фінансового права України

617

ферти населенню або групам населення, трансферти підприєм­ствам або іншим країнам. Капітальні видатки, або видатки роз­витку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення; фінансу­вання структурної перебудови народного господарства; суб­венції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Дер­жавне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

3. Класифікація фінансування бюджету, яка визначає джере­
ла отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття
дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів,
що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над
його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашен­
ня основної суми боргу). При цьому класифікація фінансуван­
ня бюджету здійснюється за такими ознаками: а) фінансування
за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників
боргових зобов'язань; б) фінансування за типом боргового зо­
бов'язання — за засобами, що використовуються для фінансу­
вання дефіциту (перевищення видатків бюджету над його до­
ходами), або профіциту (перевищення доходів бюджету над його
видатками).

4. Класифікація боргу, яка систематизує інформацію про всі
боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим,
місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кре­
дитора та за типом боргового зобов'язання.

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність уповноважених органів державної влади та місцево­го самоврядування, пов'язана зі складанням, розглядом, затвер­дженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконан­ням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Згідно з Бюджетним кодексом України виділяють такі стадії бюджетного процесу:

а) складання проекту бюджету;

б) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет Ук­
раїни, рішень про місцеві бюджети;

в) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності вне­
сення змін до закону про Державний бюджет України, рішення
про місцеві бюджети;

г) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прий­
няття рішення щодо нього.

Під стадією бюджетного процесу розуміють низку заходів, які охоплюють розробку, виконання та оцінку ефективності використаних фінансових ресурсів, при цьому на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів дер­жави та органів місцевого самоврядування.

Учасниками бюджетного процесу на всіх його стадіях є орга­ни та посадові особи, які наділені бюджетними повноваження­ми, зокрема Президент України, органи законодавчої (представ­ницької) та виконавчої влади, Національний банк України та органи державного фінансового контролю.

Бюджетний кодекс України визначає повноваження (права та обов'язки) учасників бюджетного процесу, а саме Президен­та України, Верховної Ради України, Комітету ВР України з питань бюджету, інших комітетів ВР України, Кабінету Міністрів України тощо.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджет­ну систему України, становить один календарний рік, який по­чинається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того са­мого року (бюджетний рік). Тоді як час початку розробки й скла­дання проекту бюджету, його розгляду і затвердження, виконання, а також складання, розгляду і затвердження звіту про його вико­нання триває більше двох років і має назву бюджетний цикл.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону України «Про Державний бюджет України» на наступний рік. Разом із проектом подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється згідно з їх компетен-

618

Глава 17

Основи фінансового права України

619

цією Верховною Радою України, Рахунковою палатою, Міністер­ством фінансів України, Державним казначейством України, Державною контрольно-ревізійною службою України, Верхов­ною Радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами та місцевими дер­жавними адміністраціями. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України оприлюднюються в засобах масо­вої інформації.

§ 4. Система оподаткування та її значення

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів і платежів, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують повну та своєчасну їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства¹.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об'єкти оподаткування, став­ки податків, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох сек­торів формування податків і зборів (обов'язкових платежів): державного; комерційного; фінансового сектора; населення.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язко­вих платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Зміни та доповнення до законодавчих актів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року й набирають чинності з початком нового бюджетного року. Особливі види мита справляються на підставі рішень про за­стосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних за­ходів, прийнятих відповідно до законів України. Ці питання регулюються Законом України «Про систему оподаткування». Згідно з цим законом встановлення і скасування податків і зборів

' Див. докладніше: Юридична енциклопедія. — Т. 5. — С. 281.

(обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього закону, інших законів України про оподаткування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги з оподатку­вання в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Оподаткування здійснюється за принципами:

— стимулювання науково-технічного прогресу, підприєм­
ницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, тех­
нологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного то­
варовиробника на світовий ринок високотехнологічної про­
дукції — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу),
спрямованого на розвиток виробництва;

— обов'язковості — впровадження правових норм щодо спла­
ти податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на
підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний
період, та встановлення відповідальності платників податків за
порушення податкового законодавства;

— рівнозначності і пропорційності — справляння податків з
юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого
прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обо­
в'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших
податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

— рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дис­
кримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів гос­
подарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерези­
дентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів);

— соціальної справедливості — забезпечення соціальної
підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запро­
вадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян та застосування диференційовано­
го і прогресивного оподаткування громадян, які отримують ви­
сокі та надвисокі доходи;

— стабільності — забезпечення незмінності податків і зборів
(обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг
протягом бюджетного року;

620

Глава 17

Основи фінансового права України

621

— економічної обґрунтованості — встановлення податків і
зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвит­
ку національної економіки та фінансових можливостей з ура­
хуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюд­
жету з його доходами;

— рівномірності сплати — встановлення строків сплати по­
датків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності
забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для
фінансування витрат;

— компетенції — встановлення і скасування податків і зборів
(обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійсню­
ються відповідно до законодавства про оподаткування виключ­
но Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної
Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

— єдиного підходу — забезпечення єдиного підходу до роз­
робки податкових законів з обов'язковим визначенням платни­
ка податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподатку­
вання, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу),
податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового пла­
тежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання
податкових пільг;

— доступності — забезпечення дохідливості норм податко­
вого законодавства для платників податків і зборів (обов'язко­
вих платежів).

§ 5. Поняття, функції та види податків

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільово­го фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, у чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами Ук­раїни про оподаткування.

Податкам характерні такі риси:

а) примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника
вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встанов­
лення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;

б) безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до
держави за відсутності зустрічних зобов'язань із боку держави;

в) безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-
яких дій із боку держави;

г) нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок
щодо напрямів використання надходжень від певного податку;

ґ) розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

д) безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків,
не повертаються до платників;

є) регулярність стягнення, що полягає у безперервності бюд­жетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів. Функції податків:

а) фіскальна (лат. fiscus — державна казна) — наповнення до-
ходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб
суспільства;

б) регулююча — як через регулювання галузей суспільного
виробництва, так і через регулювання споживання;

в) контрольна — шляхом регламентування державою фінан­
сово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отри­
мання доходів громадянами, використання ними належного їм
майна та дотримання фінансової дисципліни;

г) розподільча — є продовженням фіскальної: наповнення до-
ходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих
коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів
місцевого самоврядування;

ґ) стимулююча — шляхом запровадження окремим платни­кам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окре­мих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.

Податки, збори та мито складають обов'язкові платежі, які визначають як обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом, при цьому воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обо­в'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням із боку єдиного органу державної податко­вої служби).

622

Глава 17

Основи фінансового права України

623

Проте, поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:

а) податок — це узаконена форма відчуження власності юри­
дичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в роз­
мірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язко­
вості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

б) збори — це платежі, які стягуються з платника державни­
ми органами за надання права брати участь або використовува­
ти як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, пра­
во на припаркування автотранспорту, використання місцевої
символіки тощо;

в) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснен­
ня спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів,
що мають юридичне значення. Так, митними органами стягуєть­
ся платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через
митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.

Податки, на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків — задоволення потреб держави, тоді як збори й мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку дер­жавної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.

Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, усі податки класифікують на загальнодержавні та місцеві — залеж­но від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території:

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових пла­тежів) належать:

—податок на додану вартість;

—акцизний збір;

—податок на прибуток підприємств;

—податок на доходи фізичних осіб;

—мито;

—державне мито;

—податок на нерухоме майно (нерухомість);

—плата (податок) за землю;

—рентні платежі;

—податок із власників транспортних засобів та інших само­
хідних машин і механізмів;

—податок на промисел;

—збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету;

—збір за спеціальне використання природних ресурсів;

—збір за забруднення навколишнього природного середовища;

—збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту
населення;

—збір на обов'язкове соціальне страхування;

—фіксований сільськогосподарський податок;

—збір за використання радіочастотного ресурсу України;

—збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—збір до Державного інноваційного фонду;

—плата за торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності;

—збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмеляр­
ства;

—єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через
державний кордон України;

—збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (по­
чатковий, регулярний, спеціальний).

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Ра­дою України і справляються на всій території України. Пода­ток на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за зем­лю, податок із власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднен­ня навколишнього природного середовища на території Авто­номної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Спеціальний збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб встановлюється у порядку, визначеному

624

Глава 17

Основи фінансового права України

625

Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 р.

До місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) на­лежать:

—податок з реклами;

—комунальний податок.

—готельний збір;

—збір за припаркування автотранспорту;

—ринковий збір;

—збір за видачу ордера на квартиру;

—курортний збір;

—збір за участь у бігах на іподромі;

—збір за виграш на бігах на іподромі;

—збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

—збір за право використання місцевої символіки;

—збір за право проведення кіно- і телезйомок;

—збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз­
продажу і лотерей;

—збір за проїзд територією прикордонних областей автотран­
спорту, що прямує за кордон;

—збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та
сфери послуг;

—збір з власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати вводяться в дію сільськими, селищними, міськими радами відпо­відно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ста­вок, встановлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, що встановлюється обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад.

Пропорційні — податки, які розподіляються між державним і місцевими бюджетами у відповідному співвідношенні, зокрема: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за за­бруднення навколишнього природного середовища тощо.

За формою обкладення податки поділяють на прямі та непрямі.

До прямих, або прибутковомайнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних

ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або влас­ником. Прямі податки, у свою чергу, поділяються на: особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його пла­тоспроможності іреальні (англ. real estate — нерухомість), що спла­чуються з окремих видів майна (землі, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.

До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на про­мисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяль­ності тощо. Реальними податками є: податок на нерухоме май­но (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

До непрямих податків (податки на споживання) належать податки, що стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем, їх розмір для окремого платника прямо не зале­жить від його доходів.

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надхо­джень до бюджету, їх стягнення не потребує досконалого, роз­винутого податкового апарату. При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган, тоді як при сплаті прямих податків — носій податку і податковий орган.

Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це юридична чи фізична особа, споживач то­вару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку, а відтак відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.

До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, державне мито тощо.

Залежно від характеру платника розрізняють:

626

Глава 17

Основи фінансового права України

627

а) податки з юридичних осіб, зокрема податок на прибуток,
податок на додану вартість тощо;

б) податки з фізичних осіб, зокрема прибутковий податок, по­
даток на промисел тощо;

в) податки змішаного типу, зокрема ті, що сплачуються як
юридичними так і фізичними особами, в тому числі громадяна-
ми-підприємцями (податок на додану вартість, податок із влас­
ників транспортних засобів, митний збір, земельний податок
тощо).

Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) подат­ки. Податки загального призначення використовуються на за­гальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкрет­них видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Дер­жавного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки бувають разові, тобто такі, що сплачуються один раз протягом певного відрізку часу (найчастіше податкового періоду) за здійснення певних дій (по­даток з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок з майна, що успадковується або дарується тощо) та систематичні (регулярні), тобто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

§ 6. Платники податків

та об'єкти оподаткування

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється державними подат­ковими інспекціями та іншими державними органами відповід­но до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні устано­ви відкривають рахунки платникам податків тільки за умови

пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік, і в триденний термін повідомляють про це державну по­даткову інспекцію.

Платники податків поділяються за ставленням до держави на резидентів, які мають постійне місце проживання або місце­перебування в данір державі (183 дні в календарному році су­марно) та нерезидентів, які не мають постійного місця прожи­вання або місцеперебування на даній державній території. За статусом вирізняють такі категорії платників, як юридичні та фізичні особи.

Реалізація своїх обов'язків щодо сплати податку здійснюєть­ся особисто або через представника, при цьому представництво виступає в трьох формах — законне, уповноважене та офіційне.

Законними представниками є юридичні та фізичні особи, упов­новажені представляти інтереси платника податків, зокрема:

а) для підприємства — його керівник та головний бухгалтер,
які уповноважені від імені підприємства підписуватися фінан­
сові документи;

б) для консолідованої групи платників податків — законні пред­
ставники головного підприємства, що входить до складу цієї групи;

в) для фізичної особи — батьки, усиновителі, опікун або інші
особи за наявності у них документів, які засвідчують їх родинні
зв'язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально посвідченого до­говору чи довіреності.

Офіційні представники призначаються за ініціативою подат­кового органу, суду, у випадках, коли особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'я­зані:

—вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінан­
сово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у тер­
міни, встановлені законами;

—подавати до державних податкових органів та інших дер­
жавних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську

628

Глава 17

Основи фінансового права України

629

звітність відомості та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

— сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових
платежів) у встановлені законами терміни;

— допускати посадових осіб державних податкових органів
до обстеження приміщень, що використовуються для одержан­
ня доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а
також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і
зборів (обов'язкових платежів).

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконува­ти вимоги державних податкових органів щодо усунення вияв­лених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збо­ру (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списан­ням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Платники податків мають такі права:

— подавати державним податковим органам документи, що
підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, вста­
новленому законами України;

— одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, про­
ведених державними податковими органами;

— оскаржувати в установленому законом порядку рішення
державних податкових органів і дії посадових осіб.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана
вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт,
послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеці­
альне використання природних ресурсів, майно юридичних і
фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про
оподаткування. ^{[ [}

Слід відрізняти об'єкт оподаткування від джерела платежу. Джерело сплати податку — це кошти, за рахунок яких може бути

сплачено податок. Виділяють два джерела податку — доход (го­ловне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело).

Ставка податку - це законодавчо закріплений розмір подат­кового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткуван­ня. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксова­ному розмірі або у відсотковому. Останні, у свою чергу поділя­ються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткування — з пропорційними чи прогресивними ставками. Змішане оподаткування викорис­товує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої прогресивні. У 2003 р. році Верховною Радою України прийня­то Закон України «Про прибутковий податок з фізичних осіб», яким з 1 січня 2004 р. передбачено відміну прогресивного опо­даткування доходів фізичних осіб та введення єдиної ставки оподаткування в межах 13 % (з 2007 р. — 15%).

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встанов­люються Верховною Радою України, Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Податкові пільги — це часткове або повне звільнення певних категорій платників (юридичних або фізичних осіб) від сплати встановлених податків. Підставами для надання податкових пільг є особливості платника (Герой України, вдівець, вдова), вид його діяльності (сільськогосподарське товаровиробництво, фрахт суден), об'єкта оподаткування (вітчизняна навчальна поліграфічна продукція).

При цьому щодо фізичних осіб передбачено запровадження податкових соціальних пільг. Зокрема платник має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного дохо­ду, отримуваного з джерел на території України від одного пра­цедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціаль­ної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Враховуючи особливості окремих платників податків, розмір

630

Глава 17

Основи фінансового права України

631

суми податкової соціальної пільги може дорівнювати 100, 150 та 200 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

У разі якщо платник податку має право на застосування подат­кової соціальної пільги з двох і більше підстав, то пільга за­стосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. Податкова соціальна пільга застосовується до нараховано­го місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді зароб­ітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Причому соціальна пільга застосовуєть­ся за місцем отримання платником податку основного доходу (виз­наченим у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунк­том, без подання заяви про застосування пільги.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отри­маного платником податку як заробітна плата протягом звітно­го податкового місяця якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового рівня для працездатної особи, встанов­леного на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Закон встановлює також право платника податку на подат­ковий кредит як суму витрат понесених платником у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на суму яких дозво­ляється зменшення суми його загального річного оподаткову­ваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Поширені такі види пільг: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки; повернення раніше сплаче­них сум податків (податкові амністії); звільнення від сплати податків на певний термін.

§ 7. Особливості оподаткування юридичних та фізичних осіб

Серед великого кола податків і зборів, що сплачуються юри­дичними та фізичними особами, виділяють податок на прибу­ток підприємств, закріплений Законом України «Про оподат­кування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. (зі зміна-

ми та доповненнями) та податок на доходи фізичних осіб, згідно із Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 p..

Платниками податку на прибуток підприємств є:

— з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності,
бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та органі­
зації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання при­
бутку як на території України, так і за її межами¹;

— з числа нерезидентів — фізичні чи юридичні особи, ство­
рені у будь-якій організаційно-правовш формі, які отримують
доходи з джерелом їх походження з України, за винятком уста­
нов та організацій, що мають дипломатичний статус або імуні­
тет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Платниками податку також є філії, відділення та інші відок­ремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади; постійні представниц­тва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походжен­ня з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників; управління за­лізниці, що одержують прибуток від господарської діяльності залізничного транспорту; Національний банк України та його установи; установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту тощо.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітно­го періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відра­хувань платника податку.

Валовий доход — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, за­сновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

¹ Про поняття «резидент» див.: Популярна юридична енциклопедія. — С 425-426.

632

Глава 17

Основи фінансового права України

633

Законодавець передбачив широке коло платників даного по­датку, що мають відповідні пільги по його сплаті, зокрема не­прибуткові установи та організації: а) органи державної влади місцевого самоврядування та створені ними установи або органі­зації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійні фонди і благодійні організації, створені у поряд­
ку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності;

в) пенсійні фонди, кредитні спілки; г) спілки, асоціації та інші
об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інте­
ресів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків та­
ких засновників та не проводять господарської діяльності, за
винятком отримання пасивних доходів; ґ) релігійні організації,
зареєстровані у порядку, передбаченому законом; д) житлово-
будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквар­
тирних будинків.

Так від оподаткування згідно із Законом звільняються дохо­ди неприбуткових організацій, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; коштів або майна, які надходять до таких неприбутко­вих організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг; дотацій або субсидій, отриманих з державного або місце­вого бюджетів, державних цільових фондів або у межах благо­дійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допо­моги, що надаються таким неприбутковим організаціям відпов­ідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тощо.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів та прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) пері­оду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, ста­новить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить про­тягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що належать до складу валових витрат виробництва (обігу).

Звільняється від оподаткування прибуток новостворених фермерських господарств, отриманий від їх господарської діяль­ності, строком на три роки, а у трудонедостатніх населених пунк­тах — п'ять років. У розмірі 50 відсотків від діючої ставки опо­датковується прибуток платників податків від проведення нау­ково-дослідних і реставраційних робіт у сфері охорони культурної спадщини, а також прибуток від продажу іннова­ційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних цен­трах, що створені відповідно до закону.

Варто зауважити, що статус платника як неприбуткового не звільняє його від обов'язку ставати на податковий облік та по­давати податкову звітність у формі та обсягах, встановлених податковим законодавством для неприбуткових організацій.

Основний зміст податкових правовідносин громадян із дер­жавою закріплений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.

Платниками податку з доходів фізичних осіб є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Об'єктом оподаткування у громадян, які постійно прожива­ють в Україні, є загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом походження з України, та іноземні доходи. Для гро­мадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, об'єктом оподаткування є лише доходи, що одержані з джерел в Україні.

Варто зауважити, що оподаткуванню підлягають отримані громадянами доходи як у грошовій (національна або іноземна валюта), так і в натуральній формі (подароване авто). Більше того, Закон передбачає значне розширення податкової бази, а саме оподаткування доходів отриманих у результаті проведен­ня операцій з нерухомістю, даруванням, спадщиною, цінними паперами та корпоративними правами, відсотків від розміщен­ня коштів у банківських установах, виграшів у недержавних ло­тереях тощо.

Закон не передбачає встановлення єдиної ставки податку, хоча сьогодні серед громадськості пропагується саме така дум­ка, оскільки залежно від особливостей об'єкта оподаткування застосовується різна ставка. Фактично базовою є ставка 15% від об'єкта оподаткування, але в період з 1 січня 2004 р. до 31 груд­ня 2006 р. така базова ставка встановлюється на рівні 13%.

634

Глава 17

Основи фінансового права України

635

Фіксованою є ставка податку на доходи, які підлягатимуть кінцевому оподаткуванню при їх виплаті: грошові або майнові призи, виграші в азартні ігри, розіграші (крім лотерей, які згідно з цим Законом мають статус державних) на рівні 30% (26%).

Законом передбачено запровадження з 1 січня 2005 р. порядку:

—оподаткування операцій з продажу (обміну, інших видів
відчуження) об'єктів нерухомого майна — 1%, 5% або 13% за­
лежно від строку придбання у власність такого майна;

—оподаткування відсотків на банківський депозит (вклад),
вклад до небанківських фінансових установ або відсотків (дис­
контних доходів) на депозитні (ощадні) сертифікати — 5%; опо­
даткування дивідендів, роялті — 13%;

—оподаткування операцій з інвестиційними активами (акції,
корпоративні права) (інвестиційного прибутку) — 13%;

—оподаткування доходів, отриманих у зв'язку з довгостро­
ковим страхуванням життя, та недержавного пенсійного стра­
хування — 13%;

—оподаткування доходів, отриманих внаслідок прийняття у
спадок коштів, майна, немайнових прав, — 0%, 5%, 13% та 26%
залежно від родинних стосунків та виду спадкового майна;

—оподаткування доходів, отриманих як подарунок — анало­
гічно оподаткуванню спадщини.

Законом передбачено систему надання податкових соціаль­них пільг. Розмір пільг установлено у відсотках (100%, 150%, 200%) розміру мінімальної заробітної плати в розрахунку на місяць, затвердженого відповідним законом на 1 січня звітного податкового року. Розміри відсотків установлено для відповід­ної категорії платників, які матимуть право на її отримання:

—для будь-якого платника податку — в розмірі, що дорів­
нює одній мінімальній заробітній платі (в розрахунку на місяць),
установленій законом на 1 січня звітного податкового року;

—у розмірі, що дорівнює 150% однієї мінімальної заробітної
плати, — для платника податку, який:

а) є самотньою матір'ю або батьком (опікуном, піклувальни­
ком) — на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину — інваліда І або II групи - віком до 18
років — у розрахунку на кожну таку дитину;

в) має троє чи більше дітей віком до 18 років — у розрахунку
на кожну таку дитину;

г) є вдівцем або вдовою;

ґ) є особою, віднесеною законом до категорій 1 і 2 осіб, по-страждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їхньою участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

д) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом,
військовослужбовцем строкової служби;

є) є інвалідом І або II групи, у тому числі з дитинства;

є) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадя­нинові, який зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

— у розмірі, що дорівнює 200% однієї мінімальної заробітної плати, — для платника податку, який є:

а) Героєм України, Героєм Радянського Союзу або повним
кавалером ордена Слави чи Трудової Слави;

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або
особою, яка в той час працювала в тилу, має відповідні державні
відзнаки;

в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць при­
мусового тримання під час Другої світової війни або особою,
визнаною репресованою чи реабілітованою;

г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнь­
ого СРСР під час Другої світової війни на територію держав,
що перебували в стані війни з колишнім СРСР або були окупо­
вані фашистською Німеччиною та її союзниками;

ґ) особою, яка перебувала на блокадній території колишньо­го Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) в пері­од з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отри­маного платником податку як заробітна плата протягом звітно­го податкового місяця за одним місцем її нарахування (випла­ти), якщо розмір цього доходу не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на коефіцієнт 1,4 та округленої до найближчих 10 грн. (у 2004 р. це становить 530 грн. (382 грн. х 1,4).

Пільга застосовується до нарахованого місячного доходу у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем її нарахуван-

636

Глава 17

Основи фінансового права України

637

ня (виплати), яке платник обирає самостійно, шляхом подання працедавцю заяви про застосування податкової соціальної пільги за формою, встановленою ДПА України, а також відповідних документів, що підтверджують його право на таку пільгу.

§ 8. Відповідальність за порушення законодавства про податки

Для забезпечення режиму законності у сфері оподаткуван­ня та стабільності надходжень доходів до бюджетів на подат­кові органи, відповідно до Закону України «Про Державну по­даткову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. покладено здійснення контролю за додержанням законодавства про подат­ки, інші платежі, валютні операції, порядком розрахунків із спо­живачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг, лімітом готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контроль за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Податкові органи здійснюють контроль за додержанням виконавчими комітета­ми сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку по­датків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету; обліком плат­ників податків, інших платежів; виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів.

Несплата або неповна сплата суб'єктами підприємницької діяльності або громадянами податків, зборів та інших обов'яз­кових платежів незалежно від того, умисно, чи з необережності, — тягне за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій у визначених законодавством розмірах; сплату пені, яка нарахо­вується на суму несплаченого обов'язкового платежу; адмініст­ративну або кримінальну відповідальність осіб, винних в ухи­ленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів відповідно до законів України.

За податковим законодавством правопорушеннями у сфері оподаткування визнаються протиправні діяння (дія чи без-

діяльність) суб'єктів податкових правовідносин (суб'єкта опо­даткування, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та/або їх посадових осіб тощо), що призвели до невико­нання або неналежного виконання правил, встановлених нор­мативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері оподаткування.

Об'єктом податкового правопорушення є суспільні право­відносини, що виникли з приводу сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільо­вих позабюджетних фондів.

Суб'єктами податкових правопорушень є платники податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідні податки, збори та інші обов'язкові пла­тежі, що передбачені чинним законодавством.

Суми податків, не внесені у визначений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухи­лення від сплати податків з юридичних осіб незалежно від форм власності та результатів їх фінансово-господарської діяльності у беззаперечному порядку, а з фізичних осіб у судовому порядку або через нотаріальні контори за виконавчими листами.

Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'яз­кових платежів, що входять до системи оподаткування, введе­них у встановленому законом порядку, вчинене службовою осо­бою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, чи особою, що займається підприємницькою діяль­ністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою осо­бою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільо­вих фондів коштів у значних розмірах, — тягне кримінальну відповідальність (ст. 212 Кримінального кодексу України).

Ухилення від подання декларації про доходи від заняття ку­старно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудо­вою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються при­бутковим податком, та в інших випадках, коли подання декла­рації передбачено законодавством, або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї явно перекручених даних, яв­ляють собою адміністративні правопорушення (ст. 164-1 Кодек­су про адміністративні правопорушення — КУпАП). До адмі-

638

Глава 17

Основи фінансового права України

639

ністративної відповідальності притягуються також посадові осо­би органів державної влади та місцевого самоврядування за не­законне надання підприємцям податкових пільг, що ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців (ст. 166³ КУпАП).

Керівники й інші посадові особи банків та інших фінансово-кредитних установ за невиконання вимог, передбачених зако­нодавчими актами про оподаткування, а також за неподання державним податковим органам відомостей про відкриття ра­хунків суб'єктам підприємницької діяльності притягуються до відповідальності згідно із законодавством України.

§ 9. Поняття, функції та структура банківської системи України

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко струк-турованою сукупністю різних за організаційно-правовою фор­мою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ. Банківсь­ка система України складається з Національного банку Украї­ни та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства.

Функції банківської системи:

а) створення грошей і регулювання грошової маси, що забез­
печується оперативною зміною банками маси грошей в обігу,
через збільшення або зменшення її відповідно до зміни попиту
на гроші;

б) трансформаційна, завдяки мобілізації тимчасово вільних
коштів суб'єктів підприємництва та громадян і передачі їх у
формі кредиту іншим суб'єктам;

в) стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської
діяльності та грошового ринку.

Відповідно до чинного законодавства банк — це юридична осо­ба, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучен­ня у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розм­іщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на вл

Дата добавления: 2014-01-04