Джерела транспортного права України

Принципи транспортного права України.

Предмет і метод транспортного права. Місце транспортного права в системі права України.

1. Транспорт є сполучною ланкою економіки будь-якої держави та являє собою суцільний комплекс, що охоплює усі види суспільного виробництва, розподілу та обміну. В умовах ринкової економіки, диверсифікації виробництва, застосування інноваційних методів керування та сучасних логістичних систем відносини, пов’язані із транспортом набувають важливого значення як для окремого суб’єкта господарювання, так і для всієї економіки держави у цілому. Діяльність транспорту, спрямована на територіальне переміщення людей та вантажів охоплює дуже велику сферу суспільних відносин. Від регулярної, чіткої та організованої роботи транспортної системи залежить належне функціонування промисловості, торгівлі, надання послуг та ін.

Слово транспорт пішло від латинського слова transporto, що означає – переношу, переміщую. Щодо визначення транспорту, то є декілька трактувань цього суспільного явища. Наприклад словник Брокгауза та Ефрона визначає транспорт як сукупність засобів для переміщення вантажів, військ та ін. Толковий словник Володимира Даля визначає транспорт як перевезення товарів, їхню доставку. Говорячи про сучасні визначення транспорту то, наприклад Л.В. Артьомова визначає транспорт як галузь народного господарства, що забезпечує потреби усіх галузей народного господарства та населення у перевезеннях вантажів та пасажирів. Велика Радянська Енциклопедія трактує транспорт як область матеріального виробництва, що забезпечує перевезення людей та вантажів.

Транспортне право України є міжгалузевим комплексом, який складається з норм різних галузей права. Підставою для їх об’єд-
нання є матеріальна відокремленість транспортної діяльності, регулювати яку і покликане транспортне право.

На жаль, законодавство України не містить легальної дефініції транспортної діяльності. Тому звернемося до її доктринальних визначень.

Керуючись «золотим правилом тлумачення» проаналізуємо латинську етимологію цього терміну. «Transportatio» — це пересування, переселення, а «trans-porto» має декілька значень: переносити, пересувати, переміщати; перекидати; перевозити; переправляти тощо. Ці слова походять від «trans» — «через –», «пере –» або «наскрізь», «за», «за межами» та «porto» — носити, переносити; перевозити; увозити, привозити; мати на борту; доставляти або їхати; передавати; наносити; направляти.

Лінгвістичний спосіб тлумачення терміну «транспортування» доповнимо логічним аналізом його змісту і зробимо п’ять послідовних кроків у напрямку визначення цього поняття.

По-перше. Природним буде визначити транспортування як пе-ревезення — переміщення у просторі матеріальних цінностей та людей.

По-друге. Таке переміщення не має відбуватися стихійно. Перевезення буде результативним за умови, що воно відбувається до вказаного місця з передачею вантажу певній особі.

Визначення транспортування на основі двох виділених ознак спрацьовує в соціології, певною мірою в економічній науці, але не є правовим. Проте під таку дефініцію підпадають, наприклад, і побутові послуги членам родини, які ведуть спільне господарство. При здійсненні таких перевезень не виникають ані майнові (цивільні), ані управлінські (адміністративні) правовідносини. Тому для правового визначення перевезення, надання йому суто юридичного характеру необхідно виділити ще одну ознаку.

По-третє, переміщення цінностей та людей має відбуватися на платній основі. Ця ознака має цивільно-правовий характер. Вона є визначальною для визнання юридичного характеру відносин перевезення.

Ці ознаки певний час були достатніми для загального визначення перевезення як особливого виду економічної діяльності. З розвитком науки і техніки постійно з’являються нові трансортні засоби, які вимагають певного рівня професійності. Використання такого чи іншого транспортного засобу суттєво впливає на обсяги і швидкість перевезення. Тому постає необхідним виділення ще однієї ознаки, яка відрізняє транспортування від перевезення.

По-четверте. Транспортування — це перевезення з використанням транспортних засобів та шляхів сполучення.

Перевезення без використання транспортних засобів, як правило, не вимагають спеціального дозволу, а тому не мають публічно-правового характеру.

По-п’яте. Відомо, що транспортні засоби відносяться до джерел підвищеної небезпеки (створюють підвищену імовірність заподіяння шкоди оточуючим). Тому законодавець, як правило, встановлює порядок державного дозволу займатися діяльністю з надання транспортних послуг. Це публічно-правова ознака транспортної діяльності.

Таким чином, можливе таке доктринально-правове визначення транспортування ,як переміщення матеріальних цінностей та людей на платній основі уповноваженими на це перевізниками з використанням транспортних засобів та шляхів сполучень до певного місця, а при перевезенні вантажу — з передачею певній особі.

Термін «транспортування» за своїм змістом ширший від терміну «перевезення», який застосовується в складному інституті договірного права та в інституті договорів перевезення цивільного права. З іншого боку, «транспортування» вужче «транспортної діяльності».

Транспортування — це становий хребет всієї транспортної діяльності. Інші види діяльності належать до транспортної діяльності тому, що вони безпосередньо пов’язані саме з транспортуванням.

Транспортна діяльність — це діяльність, яка безпосередньо пов’язана з транспортуванням (перевезенням і буксируванням вантажів та перевезенням пасажирів). Як вид господарської діяльності транспортна діяльність є не тільки надан-ням «послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність», а й управлінською діяльністю, яка «спрямована на надання» таких послуг (Див. ст. 3 Господарського кодексу України). Тобто з юридичної точки зору, транспортна діяльність має комплексний приватноправовий та публічно-правовий характер.

У загальному тлумаченні можна визначити транспорт як сукупність механічних засобів перевезення, шляхів сполучення, підприємств, установ та організацій, що з’єднані у єдину систему з метою виконання послуг з перевезення вантажів та пасажирів, та допоміжних транспортних послуг для задоволення потреб населення, суб’єктів господарювання та держави.

2. Говорячи про предмет та метод транспортного права необхідно, перш за все, виявити сутність цих понять. Загально визначено розрізняти галузі права за предметом та методом правового регулювання. Як справедливо зазначає О.С. Іоффе, будь-яка галузь права характеризується двома моментами: по-перше, визначеним предметом регулювання, тобто тими суспільними відносинами, які нею формуються, закріплюються та охороняються, і по-друге, специфічним методом регулювання, тобто тим засобом, за допомогою якого законодавець на основі даної сукупності юридичних норм забезпечує необхідну йому поведінку людей як учасників правовідносин.

Зрозуміло, що підставою для відокремлення сукупності правових норм у галузь права має бути специфічний відокремлений предмет правового регулювання. Методом правового регулювання транспортного права уявляється можливим вважати суспільні відносини, що складаються при виконанні послуг з перевезення вантажів, пасажирів та допоміжних транспортних послуг. При цьому мається на увазі надання послуг як, перш за все, господарська діяльність.

Проте нерідко такі однорідні суспільні відносини, як відносини у транспортній сфері складаються та розвиваються під впливом цілої низки інших галузей права: цивільного, господарського, адміністративного тощо. Зазначені суспільні відносини характерні також для господарського та цивільного права. У такому випадку з’являється необхідність у додаткових заходах. щодо визначення правової галузі. У цьому сенсі найбільш важливе значення має метод правового регулювання, під яким теорія права розуміє юридичний засіб впливу, що використовується при правовому регулюванні суспільних відносин. Тільки єдність предмету та методу правового регулювання може вважатись вірною ознакою розподілу норм права за галузями.

Виходячи з цього, можно зробити висновок, що транспортне право не є окремою галуззю системи права.

Такий висновок ґрунтується на наступних положеннях:

По-перше, транспортне право — не окрема галузь права, яка регулює певний тип правовідносин, а сукупність різних правових норм, які регулюють різні види правовідносин (переважно майнові та управлінські), що виникають у зв’язку з діяльністю транспорту. Майнові відносини складають матеріальний зміст договорів пе-ревезення, договорів страхування транспортних ризиків, правових ситуацій митного оформлення вантажів тощо. Серцевиною, основ-ним нервом майнових відносин у сфері транспорту є договори перевезень, що регулюються цивільним правом. Особливе місце займає захист майнових прав сторін зобов’язань, що випливають із договорів перевезень. Так, в цивілістиці виділяються матеріальні та процесуальні норми з регулювання морських спорів.

Дата добавления: 2014-01-04