Завдання для самостійної роботи. Управлінські відносини визначають організацію транспорту як єдиної системи, яка охоплює всі види транспорту — державного

Управлінські відносини визначають організацію транспорту як єдиної системи, яка охоплює всі види транспорту — державного, колективного й приватного. Норми, які регулюють ці правовідносини, належать різним галузям публічного права — конституційному, адміністративному, кримінальному, господарсько-му праву.

По-друге, транспортне право — не галузь права, а міжгалузевий комплекс, тому що для правового регулювання транспортної діяльності в ньому застосовується не єдиний метод правового регулювання, а методи різних галузей права.

Так при регулюванні майнових відносин переважно застосовується метод приватного права (цивільно-правовий) — метод автономних рішень, який ґрунтується на принципі юридичної рівності сторін, з якого випливає правило: «Можна робити все, що не заборонено законом».

При регулюванні управлінських відносин застосовується метод публічного права — метод владних приписів, який ґрунтується на принципі нерівності сторін (субординації), з якого випливає правило: «Можна робити тільки те, що передбачено за-коном».

Таким чином, транспортне право — це не окрема галузь права, а міжгалузевий комплекс. Він об’єднує правові норми, що за допомогою різних галузевих методів регулюють управлінські та майнові відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням транспортної діяльності.

Норми різних галузей права об’єднуються в єдиний комплекс транспортного права з метою правового регулювання діяльності транспортної системи України і відносин, що виникають між підприємствами транспорту і користувачами. Тому система транспортного права відображає особливості суспільних відносин, які воно регулює.

У цілому транспортне право складається із сукупності норм різних галузей права — цивільного, господарського, адміністративного, трудового, земельного, міжнародного та інших.

Проте, транспортне право як цілісна юридична наука і навчальна дисципліна традиційно поділяється на загальну та спеціальну частини.

У загальній частині розглядаються теоретичні основи транс-
портного права, поняття та структура транспортної системи, організаційно-правові засади управління транспортом, правові засади господарської діяльності підприємств транспорту, юридична відповідальність за правопорушення на транспорті, порядок укладання та виконання транспортних договорів.

Галузі транспортного права України властиві такі методи правового регулювання як:

- метод розпоряджень та заборон, що відноситься до групи імперативних методів правового регулювання;

- метод дозволів та рекомендацій, що відноситься до групи диспозитивних методів правового регулювання.

Тобто можна сказати, що транспортному праву як і господарському праву характерне поєднання правових методів, що ґрунтуються на принципі «Все дозволено, що не заборонено законом» та на принципі «Дозволено тільки те, що прямо наказано». Це зумовлено специфікою господарської діяльності, яка с одного боку є добровільною, не підлеглою державі, а з другого – такою, що здійснюється у рамках закону, контролюється відповідними державними органами.

Отже було б невірно виділяти транспортне право у самостійну галузь права. Не може служити аргументом на користь цього і наявність великої кількості нормативного матеріалу, транспортних кодексів, законів та статутів, що регулюють відносини на транспорті. Транспортне право визначається предметом та методом, характерними для, перш за все, господарського права, та не відображаючими єдиних властивостей тільки транспортного права. Тому транспортне право являє собою лише комплексну галузь української системи права, що регулює коло суспільних відносин, що складаються при виконанні послуг з перевезення вантажів, пасажирів та допоміжних транспортних послуг.

У систему транспортного права України можна включити такі правові інститути як:

- інститут залізничного транспорту;

- інститут автомобільного транспорту;

- інститут повітряного транспорту;

- інститут водного (морського та річкового) транспорту;

- інститут трубопровідного транспорту.

3. Під правовими принципами розуміються керівні засади, теоретичні ідеї, яким притаманні універсальність, загальна значущість і які відображають суттєві положення будь-якої галузі права. Сутність принципів полягає в тому, що вони виражають основу організації і діяльності у сфері суспільних відносин, що регулюється тією, чи іншою правовою галуззю, сутність складних взаємовідносин усередині цієї системи.

Принципи транспортного права становлять злагоджену, систему, що складається з елементів, які перебувають у взаємозв’язку та створюють визначену цілісність і єдність.

Система принципів транспортного права включає такі:

- принцип відповідальності полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов’язків учасники транспортних правовідносин несуть певну відповідальність;

- принцип планування заснований на врахуванні об’єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного процесу із розроблення, затвердження планів, доведення їх до виконавців та ін.;

- принцип законності полягає у вимаганні від будь-якого суб’єкта транспортних правовідносин чіткого та неухильного дотримання правових норм, не виходження за межі правового поля;

- принцип доцільності виражається у забезпеченні транспортною системою максимального повного, своєчасного та якісного задоволення потреб виробництва, населення та держави у перевезеннях;

В той же час транспортне право керується також загально правовими принципами, закріпленими Конституцією України.

4. Під джерелом, або формою права розуміють засоби, за допомогою яких закріплюються (знаходять зовнішнього вираження) правові норми. Роль джерел права у регулювання суспільних відносин вкрай важлива, бо саме з цих джерел учасники суспільних відносин, що регулюються правовими нормами дізнаються про дозволену чи необхідну лінію власної поведінки. Найважливішими джерелами права України є нормативно-правові акти, які у загальному сенсі є документами, що видаються відповідними компетентними органами держави та містять правові норми. Основними нормативно-правовими актами, регулюючими транспортні правовідносини є:

- Конституція України як основний закон держави.

- Законодавчі акти України: закони України; кодекси, статути (Закон України «Про транспорт», Закон України «Про трубопровідний транспорт», Закон України «Про залізничний транспорт», Повітряний Кодекс України, Кодекс торгівельного мореплавства України, Статут залізниць України, Статут внутрішнього водного транспорту УРСР та ін.).

- Постанови Верховної Ради України.

- Укази та розпорядження Президента України.

- Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

- Нормативні накази, інструкції та інші документи центральних органів виконавчої влади (міністерств та відомств).

- Нормативні акти (накази, інструкції, правила та інші документи) структурних органів виконавчої влади (міністерств та відомств).

Головним джерелом транспортного права є основний закон — Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює основи державного і суспільного ладу, визначає права усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Джерелом транспортного права є низка Законів України, які регулюють відносини, що виникають у транспортній діяльності.

Важливим джерелом транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 64 «Перевезення», яка визначає загальні положення про перевезення (ст. 908), поняття договору (ст. ст. 909, 910) та окремі аспекти перевезень. Також Цивільний кодекс України визначив засади відповідальнос­ті володільців джерел підвищеної небезпеки (транспортних засобів) (ст. ст. 1187, 1188), встановив скорочені строки позовної давності по позовах, що випливають із відносин перевезення (ст. 258), ввів поняття «публічний договір» щодо послуг транспорту загального користування (ст. ст. 633, 915), визначив особливості відповідальності на транспорті (ст.ст. 921—926), врегулював відносини зберігання (ст. ст. 936, 956, 957, 972, 974, 977), відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню (глава 65), відносини найму (оренди) транспортних засобів (ст.ст. 798—805), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977). Цивільне законодавство передбачає відповідальність перевізників за невиконання зобов’я­зань, за витрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу.

До джерел транспортного права також належать певні акти господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 32, в якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті.

Серед актів транспортного законодавства виділяється Закон України «Про транспорт» від 10.11 1994 року (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності, загальні для всіх видів транспорту в Україні.

Далі необхідно відокремити Закони України, які регулюють окремі підгалузі транспорту. Так, важливим джерелом автотранспортного права є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р., який визначає засади діяльності автотранспортних підприємств, порядок здійснення господарювання на автотранспорті, вимоги до перевізників, до договорів на перевезення тощо.

30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнятий За-
кон України «Про дорожній рух» (із наступними змінами і допов-неннями), який визначає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів — учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, об’єд-нань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту, його відносини з органами державної виконавчої влади, органами самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти встановлені Законом України «Про залізничний транспорт», який прийнятий Верховною Ра-дою України 4 липня 1996 року.

Джерелом транспортного права є також Повітряний кодекс Ук-раїни, прийнятий Верховною Радою України 4 травня 1993 року (із наступними змінами та доповненнями).

Кодекс визначає правові засади діяльності користувачів повітряного транспорту України, державного регулювання діяльності цивільної авіації, господарської і комерційної діяльності авіації; встановлює авіаційні правила; визначає правові положення повіт­ряних суден, аеродромів і аеропортів; нормує порядок сертифікації та допуску повітряних трас, польоти повітряних суден, повітряні перевезення, авіаційні роботи.

Окрім цього, Повітряний кодекс передбачає відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України, відповідальність перевізника, замовника і пасажира за невиконання обов’язків і зобов’язань.

Правові, економічні і соціальні засади діяльності морського транспорту передбачені ще одним джерелом транспортного права — Кодексом торговельного мореплавства України, який прий­нятий Верховною Радою України 23 травня 1995 року (із наступними змінами та доповненнями).

Нарешті, ще один Закон України — «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 року — визначає правовий, економічний та організаційний порядок діяльності цього виду транспорту.

Серед законів, які регулюють окремі аспекти транспортної діяльності доцільно виділити Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004, № 1449-ІV і Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. № 1955-ІV.

До окремої групи Законів України як джерел транспортного права належить законодавство інших галузей права, яке поряд з іншими питаннями регулює також транспортну діяльність.

Так, джерелами транспортного права України є Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, Земельний кодекс України та інші, які будуть детально розглянуті в інших темах.

Окрім законів, джерелами транспортного права є певні підзаконні нормативно-правові акти. Це — Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, документи національного банку України, накази міністра транспорту, деяких галузевих міністрів, керівників залізниць, портів та інші акти, прийняті на підставі та для виконання законів.

Серед джерел транспортного права особливе місце посідають Статути окремих видів транспорту:

1. Статут автомобільного транспорту, затверджений постановою КМ УРСР від 27.06.1969 р. № 401.

2. Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений постановою КМ Радянського Союзу від 15.10.1955 р. № 1801.

3. Статут залізниць України, затверджений Постановою КМУ № 457 від 6 квітня 1998 р.

До джерел транспортного права належать міжнародні договори, які укладаються між Україною й іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і організаціями Ук-раїни і зарубіжних країн. Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для врегулювання правовідносин у галузі транспортної діяльності, так і інші договори, у яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.

До таких договорів можна віднести договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 р. та договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією від 2 червня 1997 р.

Відповідно до ст. 7 нового Цивільного кодексу України, який набув чинності 1.01.2004 р., до джерел цивільного права віднесено і звичай. Тому з певними застереженнями до джерел транспорт­ного права можна віднести звичаї торгового обороту, які стосуються договорів перевезення, але не суперечать чинному законодавству України. Наприклад, до таких джерел можна віднести Принципи УНІДРУА 1994 року, Правила ІНКОМТЕРМС — 2000 тощо.

Питання для самоконтролю

1. Чому транспортне право вважається комплексною галуззю системи права України?

2. Норми яких галузей права мають вплив на транспортні правовідносини?

3. Які існують основні джерела транспортного права України?

4. Що таке транспорт?

5. Які види транспорту Вам відомі?

6. Яка структура транспортної системи України?

1. Розтлумачити зміст наступних понять і термінів: галузь права, правова норма, джерело права, інститут права, транспорт, транспортний засіб, транспортна система.

2. Скласти структурну схему взаємодії галузі транспортного права з іншими галузями права України.

3. Скласти структурну схему транспортної системи України.

Дата добавления: 2014-01-04