Суб’єкти транспортних правовідносин

Об’єкти транспортних правовідносин

Види транспортних правовідносин

Поняття транспортних правовідносин

План

Тема 2. Транспортні правовідносини.

Теми рефератів.

1. Транспорт як важлива складова державної економіки України.

2. Історія розвитку світової та вітчизняної транспортних систем.

3. Правове регулювання транспортної системи в Україні.

4. Види транспорту в Україні.

5. Зміст транспортних правовідносин

Правовідносини — це конкретна форма буття права. Правовідносини безпосередньо пов'язані з державою і громадянським суспільством, з системою права і законодавства.

Щоб розкрити поняття правовідносин потрібно відмежувати їх від інших соціальних відносин — моральних, економічних, політичних, релігійних і інших. Всі суспільні відносини мають вольовий, ідеологічний характер, але правовідносини ще й мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів. Правовідносини, як правило, не можуть існувати без системи права і законодавства. Норми права і законодавства відображають моделі правовідносин. В нормах права вказується зміст правовідносин, умови їх виникнення, сторони, які приймають в них участь.
Правовідносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов'язків, за факти правопорушень.
Учасники правовідносин зв'язані між собою конкретними суб’єктивними правами і обов'язками, які мають офіційний юридичний характер. Між ними існує суб'єктивний індивідуальний зв’язок на підставі законодавчих актів.

Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більша суб'єкти суспільних відносин, між якими виникають права і обов'язки з приводу задоволення матеріальних і духовних потреб і інтересів зацікавлених сторін, які можуть бути врегульовані і неврегульовані законодавством.
Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають вольовий надбудовний характер і індивідуальний правовий зв'язок між суб'єктами права в формі юридичних прав і обов'язків, які охороняються державною владою, відповідають або не суперечать принципам правової держави і правового громадянського суспільства.

В юридичній літературі під правовідносинами розуміються врегульовані нормами права суспільні відносини, в яких сторони виступають як носії взаємних прав і обов’язків, установлених та гарантованих державою.

Транспортні правовідносини мають свої особливі ознаки, а саме:

- транспортні правовідносини складаються у сфері, де перевезення виступає як закінчений виробничий процес, метою якого є надання транспортної послуги як готового продукту, що відрізняє транспортні правовідносини від суспільних відносин виробничого характеру, які складаються між промисловим транспортом та іншими структурно-технологічними підрозділами в межах одного виробничо-технологічного комплексу;

- для транспортних правовідносин характерна обов’язкова участь (пряма або опосередкована) відповідного уповноваженого державного транспортного органу, що зріднює ці правовідносини із адміністративними правовідносинами;

- діяльність із надання транспортних послуг має ознаки господарської діяльності, тому їй характерні такі усі загальні риси господарських правовідносин, що визначені ст. 1 Господарського кодексу України (виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання).

Правовідносини на транспорті мають багатомірний характер, але всі їх можна віднести до двох основних видів:

¾ майнових (цивільно-правових) відносин;

¾ управлінських (адміністративно-правових) відносин на транс-
порті.

Проте кожен з цих видів правовідносин має однаковий склад, суть якого становить єдність фактичного матеріального змісту і юридичної форми (юридичного змісту).

Обидва види цих правовідносин, незважаючи на те, що мають різний юридичний зміст, матеріально поєднуються в самій транспортній діяльності. Тому в юридичній літературі все більшого поширення набуває термін «транспортні правовідносини», який позначає матеріально однорідні відносини, що виникають у зв’язку з транспортною діяльністю. За юридичним складом ці правовідносини чітко розподіляються на два окремих види: цивільно-правові (основні) і адміністративно-правові відносини на транспорті.

Матеріальний зміст правовідносин — це фактична поведінка, яку правомочний суб’єкт може, а правозобов’язана сторона повинна здійснити. Тому з діяльнісної точки зору, транспортні правовідносини є поєднанням:

¾ транспортування і посередницької діяльності з надання транспортних послуг;

¾ управлінської і режимоутворюючої діяльності на транспорті.

Транспортні послуги у свою чергу розрізняються в залежнос­ті від:

¾ виду транспорту: водні (морські і річкові), наземні (залізничні і автомобільні), повітряні (авіаційні), трубопровідні, змішані перевезення;

¾ об’єкта транспортування (перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти);

¾ транспортної характеристики товару: перевезення сухого ван-
тажу (навалювальний — вугілля, руда, насипний — зерно, це-
мент, фосфати), генеральні та штучні перевезення, перевезення наливних вантажів (нафта і продукти її переробки, рослинна олія, вино й ін.);

¾ періодичності перевезення (регулярні та нерегулярні перевезення);

¾ порядку перетинання кордону (перевантажувальні і безперевантажувальні перевезення);

¾ виду транспортно-технологічної системи (контейнерне, поромне, ліхтерне та інші перевезення);

¾ виду сполучення (пряме, непряме та інші види сполучень).

Матеріальний зміст правовідносин має суб’єкт-об’єктну струк­туру.

Варто підкреслити загальне правило, за яким суб’єктами правовідносин на транспорті можуть бути юридичні та фізичні особи, які у відповідності до чинного законодавства наділені правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю.

2. Транспортні правовідносини можна класифікувати за багатьма критеріями. Отже транспортні правовідносини розподіляють за інститутами і нормами транспортного права, тобто ті, що складаються на різноманітних видах транспорту та сферах його застосування. Також транспортні правовідносини класифікують за терміном дії на короткострокові та довгострокові. За дією у просторі транспортні правовідносини підрозділяють на місцеві, регіональні, загальнодержавні та міжнародні; за правовою природою – на правомірні та протиправні (правопорушення на транспорті).

Уявляється досить важливою класифікація транспортних правовідносин на такі, що складаються між двома, або більш господарюючими суб’єктами та на такі, що складаються між господарюючим суб’єктом, який надає транспортну послугу та фізичною особою, що не є підприємцем. Від цього залежить певна орієнтація транспортних правовідносин до регулювання нормами або господарського, або цивільного права.

Дуже важливою є класифікація транспортних правовідносин за характером юридичних зв’язків між сторонами цих відносин, які поділяють на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні транспортні правовідносини - це правовідносини субординаційного характеру (керівництва-підпорядкування). Вони складаються тоді, коли один учасник правовідносин наділений певними владними повноваженнями по відношенню до іншого учасника. Даний вид правовідносин, в першу чергу, властивий галузі адміністративного права. На транспорті вертикальні правовідносини складаються в основному між органами виконавчої влади і транспортними підприємствами, установами та організаціями державної форми власності (наприклад правовідносини між Міністерством транспорту та зв'язку України та Державною адміністрацією залізничного транспорту України). У той же час і суб'єкти транспортних правовідносин недержавної форми власності набувають вертикальні транспортні правовідносини з уповноваженими державними органами, як правило, здійснюють наглядові функції в той чи інший транспортній сфері.

Горизонтальні правовідносини – це правовідносини, в межах яких сторони щодо юридично і фактично рівноправні, не підпорядковані один одному. Прикладом даних правовідносин на транспорті можна вважати договірні відносини між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та власником під'їзних шляхів (з приводу експлуатації під'їзних шляхів, подачі і прибирання вагонів), між перевізником і клієнтом і т.п.
Крім цього, виходячи з предмета транспортні правовідносини можна класифікувати на:

- Зобов'язальні - відносини, що регулюють діяльність з виконання зобов'язань транспортної організацією з транспортування вантажів;

- Речові - відносини, що регулюють діяльність сторін по передачі речі (вантажу) для транспортування;

- Транспортно-контрольні - відносини, що регулюють діяльність з обліку моменту переходу права власності на річ (вантаж), який передається транспортній організації для доставки нового власника.

3. Об'єктом транспортних правовідносин є суспільні відносини, що складаються в сфері надання перевізних послуг населенню, господарюючим суб'єктам, забезпечення обороноздатності держави.
Говорячи про об'єкт транспортних правовідносин слід зазначити, що їм є такі суспільні відносини, які здійснюються з приводу перевезення як послуги (як правило оплатній). Сюди не слід зараховувати одноразові фрагментарні перевезення власниками транспортних засобів, не мають ліцензії на здійснення тих чи інших перевезень і не переслідують мету отримання прибутку або іншу мету, обумовлену характером їх діяльності. Дані перевезення здійснюються на побутовому рівні і не регулюються транспортно-правовими нормами. Об'єктом транспортних правовідносин не є також суспільні відносини, формально є відносинами з надання транспортних послуг, але здійснювані без наявності правового дозволу з боку держави. Ці відносини виходять за рамки правового поля та їх учасники не несуть, передбачені в таких випадках законом права та обов'язки, а також і відповідальність за взятими на себе зобов'язаннями.
У той же час до об'єкта транспортних правовідносин можна зарахувати групу суспільних відносин, що не складаються з приводу здійснення перевезень вантажів, пасажирів і т.д., але виконують допоміжну функцію. Ці суспільні відносини сприяють максимально ефективному здійсненню перевезень, а часто, здійснення перевезень неможливо без цих правовідносин. Дані суспільні відносини знаходять своє юридичне закріплення у допоміжних (факультативних) транспортних договорах і також регулюються нормами транспортного права. Прикладом таких правовідносин можна вважати відносини, що складаються з приводу експлуатації та обслуговування залізничних під'їзних колій, подачі і прибирання вагонів, навантаження і розвантаження вантажів, транспортно-експедиційного обслуговування, буксирування і т.п.

До об’єктів транспортування відносять:

1.1. Вантаж — будь-які товари і предмети, які перевозяться на транспортному засобі. До багажу не відносяться пошта, бортові припаси, запасні частини і знаряддя, особисті речі екіпажу і багаж. Багаж, як правило, перевозиться у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Особливо виділяється небезпечний вантаж — речовини, матеріали, вироби, відходи, які за наявності певних факторів внаслідок притаманних їм властивостей можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування або отруєння людей.

1.2. Багаж. Відповідно до ст. 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року від 13 грудня 1974 року багаж означає будь-який предмет чи автомашину, що перевозяться перевізником за договором перевезення, за винятком: а) речей або автомашин, що перевозяться за договором фрах­тування, коносаментом чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення вантажів; b) живих тварин.

1.3. Вантажобагаж — це поняття, яке використовується у залізничному законодавстві і означає вантаж, що перевозиться в пасажирських і поштово-багажних поїздах (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року).

1.4. Пошта як об’єкт транспортування — це сукупність пош­тових відправлень та закритих поштових речей.

1.5. Пасажири є особливим об’єктом транспортування, які водночас належать і до суб’єктного складу правовідносин на транспорті.

2. Транспортні засоб и:

2.1. Залізничні транспортні засоби — це залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року).

2.2. Повітряні судна — літальні апарати, що тримаються в атмосфері за рахунок їх взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатні маневрувати в тривимірному просторі (див. ст. 15 Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 року). До повітряних суден належать: літаки, аеростати, вертольоти, надлегкі повітряні судна (моторні), планери.

2.3. Морські та річкові судна. Найбільш загальним визначенням поняття «судно» є його розуміння як «плавуча інженерна споруда, що використовується або може бути використана як засіб для перевезення вантажів і пасажирів та виконання інших робіт на воді». Найближче за змістом до визначення транспортних засобів водного транспорту поняття «торговельне судно», яке «... означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується: 1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі…» Проте торговельне судно може використовуватися для виконання робіт, які явно не належать до транспортування: «… 2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); 3) для наукових, навчальних і культурних цілей; 4) для спорту; 5) для інших цілей» (Ст. 15 Кодексу торговельного мореплавства України, 23 травня 1995 року). Для морських торговельних перевезень в основному використовуються такі типи суден: пасажирські судна, судна, призначені для круїзів, суховантажні судна (суховантажі), танкери, контейнеровози тощо.

2.4. Рухомий склад автомобільного транспорту, до якого належать: вантажні автомобілі і автомобільні причепи різної вантажопідйомності (бортові, самоскиди, фургони, цистерни, автомобілі і автомобільні причепи з ізотермічними та іншими спеціалізованими кузовами), автомобілі підвищеної прохідності, автомобілі-тягачі з напівпричепами, автобуси різних типів і легкові автомобілі, включаючи таксомотори.

2.5. Трубопроводи, які поділяються на магістральні і промислові трубопроводи (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15 червня 1996 р.).

3. Шляхи сполучення:

3.1. Залізничні шляхи сполучення — залізничні мережі, лінії, колії, перехрещення, мости та їх обладнання, залізничні станції, платформи тощо).

3.2. Повітряні шляхи сполучення — повітряні траси і місцеві повітряні лінії, повітряні коридори для перетинання державного кордону, встановлені та невстановлені маршрути польотів, аеродроми, лінійні та зовнішні станції технічного обслуговування, аеронавігаційна система (системи зв’язку, навігації, спостереження/організації повітряного руху (системи CNS/ATM) у цивільній авіації) та інші комунікації, що забезпечують життєдіяльність та безпеку польотів.

3.3. Водні шляхи сполучення — траси, переправи, канали, глибоководні судноплавні шляхи, фарватери та їх навігаційне облад­нання, порти, пристані, причали, бази-стоянки тощо.

3.4. Автомобільні шляхи сполучення — траси, магістралі, дороги, зупинки, стоянки, станції, служби міжнародних автомобільних перевезень, пункти автомобільного сервісу, автопорти (автотермінали).

3.5. Особливе місце займають трубопроводи, які є водночас транспортними засобами і шляхами сполучення.

Необхідно зазначити, що транспортне право не розглядає усю сукупність правовідносин на транспорті, а тільки ті правовідносини, до матеріального змісту яких належить саме транспортна діяльність. Так, власне факт участі транспортного підприємства чи організації в певних правовідносинах не дає підстави вважати таку діяльність транспортною. Прикладом цього можуть бути відносини підряду на капітальне будівництво, кредитні відносини та інші, де однією із сторін може бути транспортне підприємство чи організація. За матеріальним змістом такі відносини фактично не стосуються транспортування.

Так, не можуть бути віднесеними до предмета транспортного права зобов’язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного кодексу України «Про виконання авіаційних робіт». Наприклад, аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи, використання гелікоп­терів на будівництві висотних споруд здійснюються на підставі договору на виконання цієї роботи або разової заяви юридичної чи фізичної особи, узгодженої з органом державного регулювання діяльності авіації України.

У цьому випадку послуги у вигляді польотів повітряного судна не мають самостійного значення, а являють собою лише один із засобів виконання робіт, для чого договір і укладається. Подібні відносини повинні регулюватися нормами договору підряду, що передбачений главою 61 Цивільного кодексу України.

Проблемним є визначення юридичної природи відносин, що виникають у зв’язку з користуванням трубопроводами. У порівнянні з відносинами, що виникають у зв’язку з іншими перевезеннями, ці відносини мають подібний матеріальний зміст (транспортування), але можуть мати зовсім іншу юридичну природу. Так, транспортування з використанням магістральних трубопроводів матеріально є не тільки перевезенням, а й постійним протягом довгого часу розподілом продукції споживачам за попередньою домовленістю. Це суттєво впливає на юридичний зміст правовідносин, що виникають у зв’язку з такою діяльністю.
4. Основні суб’єкти транспортних правовідносин:

1.1. Органи державного управління та органи місцевого самоврядування — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту та зв’язку України, департамент (орган управління) відповідної підгалузі транспорту, спеціалізовані державні органи управління транспортом, органи державного управління Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, сільські (селищні), міські, районні та обласні ради.

1.2. Перевізник — особа, яка укладає або від імені якої укладено договір перевезення (транспортні організації та підприємст­ва — залізниці, судноплавні акціонерні компанії, автотранспортні підприємства, підприємства повітряного транспорту тощо), до складу якого мають входити:

¾ відповідні управлінські структури (органи управління транспортного підприємства);

¾ персонал (водії, екіпаж) транспортного засобу;

¾ обслуговуючий персонал (технічний, медичний та інший).

Якщо перевезення фактично здійснюється іншою особою, а не тою, що уклала договір перевезення, то використовуються такі поняття:

Оператор перевезення (перевізник) — особа, безпосередньо відповідальна за перевезення вантажів або така, що використовує для перевезення третю сторону.

Фактичний перевізник (замінюючий перевізник, субпідрядник) — особа, яка безпосередньо здійснює повне або часткове перевезення.

По відношенню до посередника — агента — перевізник висту­пає у якості принципала, тобто особи, яка уповноважує іншу особу бути представником її інтересів, а стосовно фрахтівника — власника транспортних засобів — у якості фрахтувальника — особи, яка користується цими засобами на певних умовах.

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про транспорт», ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом, транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл — здійснюються тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

З метою підвищення рівня виконання міжнародних перевезень вантажів і пасажирів Кабінет Міністрів України Постановою від 11 липня 1994 р. № 475 затвердив Положення про національного автомобільного перевізника, а Постановою від 15 листопада 1996 р. № 1397 — Положення про національного повітряного перевізника.

Статус національного автомобільного перевізника надається підприємництву автомобільного транспорту Кабінетом Міністрів за поданням Мінтрансу. Цей статус надається підприємству за умов:

¾ підприємство є юридичною особою, а основним видом його господарської діяльності є автомобільні перевезення;

¾ не менш як 50 відсотків рухомого складу підприємства складають автомобілі, що відповідають міжнародним технічним вимогам;

¾ підприємство здатне забезпечити управління транспортними засобами на міжнародних автомагістралях висококваліфікованими водіями, а прибутки такого підприємства від перевезень у міжнародному сполученні повинні бути не менше 70 відсотків за останні два роки.

Національний автомобільний перевізник, відповідно до Положення, зобов’язаний забезпечувати першочергове виконання державного замовлення, державного контракту і окремих урядових завдань на автомобільні перевезення в міжнародному сполученні.

Аналогічними є вимоги і до претендентів на надання статусу національного повітряного перевізника, але водночас є й свої особливості. Зокрема, 50 відсотків майна юридичної особи повин­ні перебувати у державній власності, її діяльність має повністю відповідати вимогам Повітряного кодексу України і відсутні тяж­кі порушення щодо виконання польотів протягом останніх трьох років. Повітряні судна юридичної особи, які експлуатуються на повітряних трасах, повинні відповідати міжнародним технічним вимогам. Окрім цього, претенденту необхідно мати власний сертифікат експлуатанта, товарний знак, трилітерний код ІКАО, телефонну позначку та власну перевізну документацію.

Надання статусу національного повітряного перевізника здійс­нюється на конкурсних засадах. Національний повітряний перевізник зобов’язаний забезпечувати першочергове виконання обов’язків, що випливають із міжнародних договорів України, замовлень та окремих завдань Кабінету Міністрів України на повітряні перевезення.

1.3. Власники транспортних засобів. Вони займають особливе місце у суб’єктному складі правовідносин на транспорті. Власником транспортних засобів може бути держава — тоді цей суб’єкт певною мірою збігається з відповідним органом державного управління. Він може збігатися з перевізником, коли транспортний засіб знаходиться у його власності. Якщо власник і перевізник різні особи, то вони можуть знаходитися у відносинах оренди, лізингу, фрахтування.

1.4. Вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовлас­ник) —фізична чи юридична особа, яка передає вантаж у відання інших осіб чи компаній (агенту-експедитору чи експедитору, перевізнику чи оператору перевезення) для його доставки одержувачу.

1.5. Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) — зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

1.6. Пасажир — особа, яка перевозиться на транспортному засобі за договором перевезення. На морському транспорті до пасажирів можуть бути віднесені особи, які супроводжують автомашини або живих тварин за договором перевезення вантажів і за згодою перевізника.

2. Суб’єкти-посередники основних суб’єктів транспортних правовідносин:

2.1. Фрахтівник — особа, що уклала договір фрахтування судна (чартер), за яким зобов’язується перевезти доручений їй відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі — одер­жувачу (ст. 133 Кодексу торгівельного мореплавства України від 23 травня 1995 року).

2.2. Експедитор (агент-експедитор, експедитор з перевезення вантажів) — посередник, який організовує перевезення вантажів і/або надання супутніх послуг за дорученням вантажовідправника.

3. Суб’єкти, які забезпечують правовий режим на транспорті. Серед них можна також виділити суб’єктів приватно-правових відносин, якими є:

3.1. Страховики — юридичні особи, предметом безпосередньої діяльності яких є страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням (стаття 2 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року).

До суб’єктів публічно-правових відносин належать певні правоохоронні органи, які діють на транспорті. Серед них необхідно виділити:

3.2. Митні органи.

3.3. Податкові органи.

3.4. Органи Міністерства внутрішніх справ.

5. Зміст правовідносини має двоїстий характер. Розрізняють юридичну і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин – це можливість певних дій уповноваженої особи, необхідність певних дій чи необхідність утримання від заборонених дій зобов'язаного особи.

Фактичний зміст – це самі дії, в яких реалізуються права і обов'язки.
Поняття юридичного і фактичного змісту не тотожні. Перше ширше другого, оскільки включає в себе невизначену сукупність потенційних можливостей. Наприклад, дієздатна фізична особа, володіє правом придбання квитка на будь-який вид транспорту, що надає послуги з перевезення пасажирів. Таким чином перед цією особою лежить великий вибір можливостей, які складають зміст його суб'єктивного права. Однак реально ця особа може скористатися лише тим видом транспорту, за проїзд на якому воно в змозі заплатити. Таким чином, фактичний зміст - лише один з можливих варіантів реалізації суб'єктивного права.

Зміст правовідносини – це суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Суб'єктивне право і відповідна йому обов'язок утворюють юридичну зв'язок правомочної та зобов'язаної сторін. Причому правове відношення може складатися з однієї або декількох юридичних зв'язків. Наприклад, правовідносини, що виникає на основі договору купівлі-продажу, включає в себе як мінімум дві правові зв'язку: перша - право покупця отримати товар і обов'язок продавця передати товар покупцеві, друга – право продавця отримати гроші за товар і обов'язок покупця заплатити за нього узгоджену в договорі суму.
Суб'єктивне право – це передбачена для уповноваженої особи з метою задоволення її інтересів міра можливої ​​поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб. Суб'єктивне право - це можлива поведінка, тобто носій суб'єктивного права завжди має вибір: діяти певним чином або утриматися від дій. Здійснення суб'єктивного права забезпечене обов'язком іншого боку. В одних випадках цей обов'язок полягає в утриманні від дій, що порушують суб'єктивне право іншої сторони, в інших - дане право забезпечується виконанням обов'язки, тобто активними діями зобов'язаної особи.
Суб'єктивне право – складне явище, що включає в себе ряд правомочності: а) право на власні фактичні дії, спрямовані на використання корисних властивостей об'єкта права (наприклад, власник речі вправі використовувати її за прямим призначенням), б) право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може її закласти, подарувати, продати, заповідати і т. д.); в) право вимагати від іншої сторони виконання обов'язку, тобто право на чужі дії (позичальник має право вимагати від позичальника повернення грошей або речей); г) право домагання, яке полягає в можливості привести в дію апарат примусу проти зобов'язаної особи, тобто право на примусове виконання обов'язку (в примусовому порядку може бути стягнуто борг, вироблено відновлення робітника чи службовця на роботі).
Юридична обов'язок є запропонована зобов'язаному особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої воно має слідувати в інтересах уповноваженої особи.

Юридичний обов'язок – це міра необхідної поведінки, точне визначення того, яким воно має бути. Дотримання такого заходу обов'язково, бо обов'язок забезпечена можливістю державного примусу. Юридична обов'язок встановлюється на основі юридичних фактів і вимог правових норм в інтересах правомочної особи – окремої особи або суспільства (держави) в цілому. У зобов'язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов'язку. Невиконання або неналежне виконання юридичного обов'язку є правопорушенням і тягне заходи державного примусу.

Юридична обов'язок має три основні форми: утримання від заборонених дій (пасивна поведінка); вчинення конкретних дій (активна поведінка); накладання обмежень у правах особистого, майнового чи організаційного характеру (заходів юридичної відповідальності).

Суб'єктивне право і обов'язок нерозривно пов'язані. Ні суб'єктивного права, не забезпеченого обов'язком, і немає обов'язки, якої не відповідало б право. Фактична поведінка є одночасно правом для однієї сторони і обов'язком для іншої. Наприклад, забезпечення безпечної та комфортного перевезення є обов'язком вантажоперевізника і одночасно правом пасажира.
Зміст транспортних правовідносин випливає як з транспортних договорів, так і з певного статусу суб'єкта даних правовідносин, встановленого законом. Приміром права і обов'язок вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника визначаються як чинним законодавством (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України), так і транспортними договорами. Права та обов'язки державних органів на транспорті визначаються виключно нормативно-правовими актами. Більш докладно про зміст транспортних правовідносин йтиметься при розгляді транспортних договорів.

Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що породжують правовідносини на транспорті, є:

· юридичні акти — це перш за все договори про надання транспортних послуг, а також певною мірою плани перевезень (ст. 8 Закону України «Про залізничний транспорт»);

· акти управління;

· певні правопорушення в сфері транспортної діяльності.

За своєю природою акти управління принципово не відрізняються від адміністративних актів, що мають місце в інших галузях господарства і тому докладно не розглядаються у даному посібнику. Аналізу деліктів на транспорті спеціально присвячена тема № 4. Тому зосередимо основну увагу на аналізі юридичного змісту саме цивільно-правових договірних відносин на транспорті.

До договірних правовідносин на транспорті належать відносини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів:

1.1. Договори перевезення — це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність.

Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим документом. Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.

Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.

Основними видами договору перевезення є:

— Договір перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встанов­лену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України).

— Договір перевезення пасажира та бага жу, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ст. 910 Цивільного кодексу України).

— Договір чартеру (фрахтування), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 Цивільного кодексу України).

До допоміжних договорів перевезення можна віднести наступні:

— Договір надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення, який передбачений ст. 917 Цивільного кодексу України. На підставі цього договору виникають двосторонні правовідносини. Так, перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред’явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до вста-новлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу. Проте, договірне регулювання цих правовідносин, яке вперше вводиться у Цивільному кодексі, не виключає централізованого визначення подачі транспортних засобів.

— Найбільшою мірою обмежена свобода сторін щодо визначення умов договору завантаження та вивантаження вантажу, який за ст. 918 Цивільного кодексу України повинен відповідати певним правилам, встановленим транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне транспортне законодавство (статути, кодекси, що регулюють правовідносини в підгалузях транспорту) також передбачають інші допоміжні транспортні зобов’язання, які забезпечують перевезення, зокрема з очистки вагонів, надання під’їзних шляхів тощо.

Законодавець особливо виділяє:

— Договірні правовідносини, що виникають між різними організаціями, підприємствами різних видів транспорту, які здійснюють перевезення у прямому змішаному (комбінованому) сполученні за єдиним транспортним документом (ст. 913 Цивільного кодексу України).

— Довгострокові договори, за якими перевізник зобов’язує­ться у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу — передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі (ст. 914 Цивільного кодексу України).

Із метою забезпечення виконання договорів перевезення на залізничному транспорті застосовується місячне планування перевезень, яке провадиться на підставі довгострокових договорів на організацію перевезення вантажів і реалізацію замовлень відправників. У разі потреби одночасно з місячним замовленням надаються плани перевезень вантажів по маршрутах (ст.ст. 17, 18 Статуту залізниць України).

— Договір перевезення транспортом загального користування, який є публічним договором і тому перевезення за цим договором здійснюється за зверненням будь-якої особи (ст. 915 Цивільного кодексу України).

— Державний контракт, державне замовлення. Якщо за допомогою державного замовлення держава на договірній (контрактній) основі розміщує державні контракти на надання транспортних послуг серед суб’єктів господарювання, незалежно від їх форми власності, то державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб’єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються їх господарські відносини (ст. 13 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про транспорт»).

1.2. Договір транспортного експедирування, за яким одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

1.3. Договори найму (оренди) на транспорті, до яких належать:

— Договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує (параграф 5 глави 58 Цивільного кодексу України).

— Договір лізингу транспортних засобів, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний засіб, що належить лізингодавцю на праві власності на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

1.4. Договори зберігання, які укладаються для забезпечення транспортування. За такими договорами одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 Цивільного кодексу). Транспортне право розглядає спеціальні види зберігання, які регулюються такими договорами:

— Договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, який має публічний характер.
У зв’язку з цим виділяються два види договорів, за якими,
по-перше, зберігач-організація, підприємство транспорту здійснює зберігання речей власне в камерах зберігання, по-друге, — надає фізичним особам для використання автоматичні камери зберігання. Останній договір містить у собі елементи договорів оренди і охорони (ст. 972 Цивільного кодексу України).

— Договір зберігання речей пасажира під час його перевезення, предметом якого є ручна поклажа, однією зі сторін є транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспортний засіб зі спеціально відведеними місцями для зберігання багажу, а її контрагентом є пасажир (ст. 974 Цивільного кодексу України).

— Договір зберігання автотранспортних засобів в боксах та гаражах на спеціальних стоянках, за яким зберігач зобов’язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця (ст. 977 Цивільного кодексу України).

1.5. Договори страхування на транспорті. Видами добровільного страхування на транспорті можуть бути: страхування залізничного, наземного (крім залізничного), повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного і водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»). Видами обов’язкового страхування на транспорті є: особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту; страхування відповідальнос­ті суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування відповідальності морського судновласника (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»).

Таким чином, договірні зобов’язання на транспорті мають багатогранний характер.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення транспортних правовідносин.

2. Яку структуру мають транспортні правовідносини?

3. Хто є суб'єктами транспортних правовідносин?

4. Що є об'єктом транспортних правовідносин?

5. Назвіть основні права і обов'язки перевізника.

6. Назвіть основні права і обов'язки вантажовідправника.

7. Назвіть основні права та обов'язки вантажоодержувача.

8. Назвіть основні права та обов'язки пасажира.

9. Хто ще крім зазначених вище суб'єктів бере участь у транспортних правовідносинах?

Дата добавления: 2014-01-04