Теми рефератів

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГКУ, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управомочена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГКУ).

2. У загальному вигляді зобов'язання класифікуються за такими ознаками.

За розподілом прав і обов'язків розрізняють односторонні і двосторонні (взаємні) зобов'язання. В односторонньому зобов'язанні одна сторона є носієм прав, а інша - носієм обов'язків. У двосторонньому зобов'язанні права і обов'язки покладені на обидві сторони. Більшість транспортних зобов'язань є двосторонніми. Це випливає як з нормативно-правових актів, що регулюють діяльність транспорту, так і зі змісту транспортних договорів. У той же час, при здійсненні транспортних правовідносин досить часті ситуації, при яких виникають і односторонні зобов'язання між їх учасниками. Наприклад, у разі псування, втрати, пошкодження вантажу виникає одностороннє зобов'язання при якому особа, яка несе відповідальність за вантаж зобов'язана відшкодувати вартість всього або частини вантажу особі, що володіє правом власності на вантаж (як правило - це вантажоодержувач), яке має безумовне право вимагати від боржника належного виконання його зобов'язання.

За спрямованістю розрізняють регулятивні (регулюють перехід прав та обов'язків від однієї особи до іншої) і охоронні (призначені для відновлення порушених прав).

За підставами виникнення розрізняють договірні і позадоговірні зобов'язання. Договірними зобов'язаннями є такі зобов'язання, які виникають внаслідок усвідомлених дій учасників правовідносин, що виражаються в укладенні договору. Прийняття цих зобов'язань носить добровільний характер. Дані зобов'язання є як правило взаємними. Позадоговірні зобов'язання випливають з правопорушень, заподіяння шкоди та інших юридичних фактів і є як правило односторонніми.

Крім цього, ГКУ виділяє види наступні господарських зобов'язань.
Майново-господарські зобов'язання є одним з основних видів господарських зобов'язань. Їх матеріальним об'єктом є відповідна продукція, товари, роботи і послуги, а також інше майно. Відповідно, майново-господарські зобов'язання на транспорті виникають з приводу надання послуг з перевезення та супутніх транспортних послуг.

Організаційно-господарські зобов'язання випливають з дій суб'єктів господарювання управлінського характеру з організації господарських зв'язків та правового господарського порядку, що здійснюються органами державної влади або місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами та юридичними особами, які є засновниками (учасниками) суб'єктів господарювання або здійснюють в їх відношенні управлінські функції, засновані на вимогах законодавства, індивідуальних актів управління або установчих документів [підручник госп право]. Організаційно-господарські зобов'язання на транспорті формуються не в результаті здійснення правовідносин, пов'язаних з наданням транспортних послуг, але в результаті діяльності суб'єктів господарювання, спрямованих на: створення нових суб'єктів господарювання на транспорті, їх реорганізації, визначення їх юридичного статусу і т.п.
Оскільки перевізник є суб'єктом господарювання і процес перевезення є господарською діяльністю, то більшість зобов'язань, що виникають при наданні транспортних послуг є господарськими і випливають, насамперед, з транспортних договорів.

3. Договірні відносини на транспорті займають сьогодні виключно важливу роль при здійсненні перевізного процесу різними видами транспорту зокрема і всієї транспортної системою Україні в цілому. Володіючи повною або частковою господарської самостійністю перевізники та інші особи, що мають транспортні послуги, здійснюють свою діяльність на договірних засадах.

Форма, порядок укладення у обов'язкові реквізити транспортних договорів визначаються як Цивільним (розд. 64, 65) та Господарським (розд. 32) кодексами України, так і спеціальними законами України, а також відповідними транспортними статутами.

Виділяють дві великі групи транспортних договорів:

- Основні транспортні договори;

- Допоміжні транспортні договори.

До основних транспортних договорами відносять договори перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти різними видами транспорту.

Основними ці договори є тому, що ними регулюється безпосередньо процес перевезення. Без укладення цих договорів процес перевезення не буде здійснений, по крайній мірі в рамках правового поля.
Договір перевезення вантажу є оплатним і взаємним. Договір відплатний, так як перевізник отримує винагороду за перевезення, і взаємний тому, що перевізник зобов'язується перевезти вантаж і має право на оплату послуги перевезення, а вантажовідправник зобов'язується зробити оплату провізної тарифу і має право на перевезення вантажу, переданого перевізнику. Договір перевезення вантажу вважається укладеним з моменту прийому вантажу перевізником і тому відноситься до переліку реальних договорів.
Однак в окремих випадках договір перевезення вантажу може стати консенсуальним, тобто таким, що набирає юридичну силу з моменту фіксації (як правило письмовій) факту угоди між його сторонами. Він вважається консенсуальним, якщо перевізник зобов'язується надати транспортні засоби раніше, ніж відбудеться передача вантажу. Наприклад, договір перевезення на морському транспорті, іменований чартером або договором фрахтування, є консенсусним.

Більше того, договір перевезення має публічний характер згідно ст. 633 ЦК України. Зокрема в ч. 1. вищевказаної статті дається таке визначення: Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Підприємець не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець також не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Наприклад, перевезення вантажів транспортом загального користування. Такою визнається перевезення, що здійснюється комерційною організацією, якщо з виданого цій організації дозволу чи ліцензії випливає, що вона повинна здійснювати перевезення вантажів за зверненням будь-якої юридичної чи фізичної особи. Друга важлива умова: повинен бути обов'язково опубліковано в установленому порядку перелік організацій, які зобов'язані здійснювати перевезення вантажів транспортом загального користування.

При публічній формі, комерційна організація не має права надавати перевагу одній особі на шкоду іншому при укладенні договору. Ціна послуг, робіт, при перевезенні вантажів комерційною організацією, встановлюється однаковою для всіх вантажовідправників, крім випадків, коли законом або іншим правовим актом допускається надання пільг тим, чи іншим категоріям споживачів послуги.

Публічний характер мають як договір перевезення вантажів, так і договір перевезення пасажирів і багажу будь-яким транспортом загального користування.

У той же час договір перевезення вантажів і договір перевезення пасажирів мають істотні відмінності. Договір перевезення вантажів укладається між двома особами: вантажовідправником і вантажоперевізником, але в ньому бере участь ще одна особа - вантажоодержувач, стороною договору не є, але володіє, виходячи з природи, умов і норм транспортного законодавства, певними правами та обов'язками (прийняти вантаж у встановлений термін у встановленому місці, розвантажити транспортний засіб, очистити вагони від залишків тари тощо). Оформляється договір перевезення вантажу відповідним перевізним документом (вантажна накладна, коносамент тощо) форма яких встановлюється відповідними транспортними кодексами, статутами і правилами.

Договір перевезення пасажира та багажу укладається між перевізником та пасажиром. Згідно цього договору перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу – також за його провезення (ст. 910 ЦК України). Договір перевезення пасажира укладається за загальним правилом у письмовій формі. Проте в даний час здійснюється усна і конклюдентні (мовчазне укладення або укладення дією) форма укладення договорів перевезення пасажирів і багажу. У той же час ч. 2 ст. 910 ГК України містить пряму вимогу письмового висновку договору перевезення пасажирів і багажу: «... підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів)». Безумовно перевізники, що не дотримуються цієї норми, повинні нести відповідальність у вигляді накладення на них відповідних штрафів або позбавлення ліцензії, однак і пасажир зобов'язаний усвідомлювати, що невиконання форми договору перевезення пасажира та багажу може привести до визнання цього договору недійсним, що в свою чергу може спричинити для пасажира певні несприятливі наслідки (неотримання страхового відшкодування, невідшкодування шкоди, заподіяної перевізником і т.п.). Перевезення багажу оформлюється видачею багажної квитанції чи іншим способом (наприклад відповідною позначкою у квитку на авіатранспорті), передбаченим транспортними кодексами (статутами).
До допоміжних транспортним договорами відносять договори, що забезпечують перевізний процес, але згідно яких безпосередньо не здійснюється перевезення. Предметом цих договорів є такі транспортні послуги як: навантаження-вивантаження вантажів, подача-прибирання вагонів, експлуатація та обслуговування залізничних під'їзних колій, навігаційні послуги, буксирування, транспортне експедирування і т.п.
Важливе місце в системі допоміжних транспортних договорів грають довгострокові транспортні договори. Згідно зі ст. 914 ГК України, перевізник і власник (володілець) вантажу при необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому транспортному договорі встановлюються: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів, та передачі вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови систематичних перевезень. Ст. 307 ГК України доповнює норму ЦК України і визначає наступні види довгострокових договорів залежно від виду транспорту, а саме:

- Довгостроковий - на залізничному і морському транспорті;

- Навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті);

- Спеціальний - на повітряному транспорті;

- Річний - на автомобільному транспорті.

Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, статутами або правилами перевезень.

За своєю сутністю довгострокові транспортні договори виходять з принципу планування на транспорті. Безумовно, у випадку одноразової перевезення вантажів необхідності в укладанні таких договорів немає. Однак при систематичних транспортних правовідносинах, що складаються між конкретними вантажовідправником і перевізником, укладання такого договору необхідно, оскільки він визначає: строки та інтервали перевезень, кількість транспортних засобів, необхідних для перевезення і періодичність їх подачі під навантаження, і інші умови регулярних перевезень. Правове узгодження, таким чином, всіх вищеозначених положень дозволяє перевізнику здійснювати планування перевезень на той чи інший термін, і домагатися за рахунок цього найменш витратною, але найбільш раціональної організації своєї діяльності. Вантажовідправник ж, укладаючи довгострокові транспортні договори оптимізує управління транспортними потоками і рух матеріальних ресурсів у своїй діяльності. Це дозволяє йому знизити логістичні витрати і втрати, що в кінцевому рахунку веде до підвищення його конкурентоспроможності.

У той же час не можна проводити знак рівності між договором перевезення вантажу і довгостроковим транспортним договором. Якщо предметом договору перевезення конкретного вантажу або партії вантажів за однією накладною є безпосередньо перевезення як послуга, то предметом довгострокового договору на транспорті є послуга перевізника щодо організації процесу систематичних перевезень. Довгостроковий договір як би готує якусь «грунт» для подальших перевізних правовідносин між вантажоперевізником і вантажовідправником. На відміну від договору перевезення вантажу, який оформлюється перевізними документами, довгостроковий транспортний договір оформляється за загальними правилами Цивільного та Господарського кодексів, як правило після подачі відповідних заявок в структурні підрозділи перевізника.
Чинне законодавство України передбачає укладення довгострокових договорів як допоміжних договорів при систематичній перевезення вантажів. Видається, що в сучасних умовах це положення не відображає реалій господарських правовідносин на транспорті. У більшості міст України між представницькими органами територіальних громад та перевізниками – суб'єктами підприємницької діяльності укладаються договори на перевезення пасажирів автотранспортом за певними маршрутами. Ці договори також носять характер систематичних, оскільки визначають:

- Чітко встановлений маршрут перевезення;

- Графік (розклад) перевезень;

- Фіксовану плату за проїзд;

- Кількість транспортних засобів, що працюють на маршруті;

- Інші умови, що сприяють регулярності перевезень.

На жаль діючий Статут автомобільного транспорту УРСР не здійснює належне правове регулювання даного роду правовідносин, що вимагає прийняття нового нормативно-правового акта, який би відповідав сучасним умовам здійснення перевезень автомобільним транспортом.
Договір транспортного експедирування – це договір, за яким одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно із загальними умовами за договором транспортної експедиції експедитор зобов'язується від імені та за рахунок замовника, або від свого імені, але за рахунок замовника організувати перевезення вантажів будь-яким видом транспорту у прямому і змішаному сполученні, забезпечити транспортно-експедиторське обслуговування вантажів в процесі їх переміщення від відправника до одержувача відповідно до доручення, а замовник зобов'язується відшкодувати експедитору витрати, понесені в ході виконання договору, і сплатити йому узгоджену винагороду (статтю вказати). Загальними умовами передбачено різні варіанти виконання експедиторського доручення. У цих цілях експедитор, зокрема, має право залучати для виконання доручення замовника третіх осіб або здійснювати перевезення власним транспортом. В останньому випадку в додатку до договору транспортної експедиції між експедитором та замовником повинен бути укладений договір перевезення вантажу. Експедитор може запропонувати замовнику змішаний спосіб перевезення і виступати в якості оператора такої змішаної перевезення.

На експедитора покладаються такі обов'язки: виконати прийняте ним доручення з необхідною ретельністю в інтересах замовника; точно слідувати вказівкам замовника. Якщо вказівка ​​замовника перешкоджає економічною і безпечної доставки вантажу, експедитор повинен негайно звернути на це увагу замовника, проте в разі повторення замовником свого вказівки експедитор повинен виконати його доручення з віднесенням усіх ризиків на замовника. Якщо експедитор не в змозі повністю або частково виконати доручення з незалежних від нього причин, то виконання пропорційно відсувається на час дії цих причин. Експедитор зобов'язаний негайно інформувати замовника про неможливість виконання експедиторського доручення.

Замовник як контрагент зобов'язаної сторони вправі вимагати від експедитора виконання прийнятого останнім експедиторського доручення належним чином і у встановлений термін. Замовник також наділяється правом відкликати раніше видане доручення з обов'язковим відшкодуванням експедитору виникли у нього фактичних витрат по виконанню доручення.
На замовника за договором транспортної експедиції покладаються такі обов'язки: повідомити експедитору всю необхідну для здійснення перевезення інформацію про вантаж і способі перевезення і своєчасно надати в розпорядження експедитора всі документи, необхідні для виконання експедиторського доручення; при видачі експедитору доручення зазначити особливі властивості вантажу, внаслідок яких може бути завдано шкоди іншим вантажам, людям або навколишньому середовищу, а також вантажу, підданого швидкому псуванню; відшкодувати всі понесені експедитором витрати при виконанні доручення та сплатити експедитору узгоджене винагороду відповідно до договору.

Важливу роль при здійсненні перевізного процесу на авіаційному та водному транспортах грає договір фрахтування (чартер) згідно якого одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

З'явився договір фрахтування (чартер) в XVI ст. для організації морського перевезення вантажу. Термін «чартер» походить від італійського «документ». Чартер дійсно представляв собою документ, який розрізав на частини з тим, щоб фрахтувальник (особа сплатив фрахт) мав доказ, що свідчить про укладення договору, його зміст та про сплату суми фрахту на виконання договору або про наявність зобов'язання сплатити суму фрахту. Подібно до того як ціна – це грошова сума, яка сплачується на виконання договору купівлі-продажу, фрахт – плата на виконання договору фрахтування (ціна контракту).

Сторонами договору фрахтування є фрахтувальник – замовник послуг або тимчасовий користувач (власник) речі – судна, з одного боку, і судновласник або фрахтівник – сторона, яка надає послугу або передає річ (судно або суду) іншій стороні контракту. Предметом договору фрахтування завжди є судно, тобто судно в цілому, її частину або певні суднові приміщення. Договір фрахтування завжди оплатний, консенсуальний і двосторонній. У договорі фрахтування може фігурувати третя особа - одержувач вантажу, таким чином, договір фрахтування може бути договором на користь третьої особи. Договір фрахтування - це господарський договір, природа якого добре пристосована до ринкових відносин і може бути зрозуміла і цілком реалізована тільки в умовах ринкової економіки.
Договір фрахтування широко застосовується при водних і повітряних перевезеннях, порядок його укладення та основні умови визначені в Кодексі торгового мореплавання України і в Повітряному кодексі України. Чартер на морському транспорті використовується переважно в міжнародному сполученні із застосуванням в цих випадках проформ морського чартеру, вироблених в рамках міжнародних неурядових морських організацій, умови яких можуть сторонами змінюватися і доповнюватися.
На залізничному та автомобільному транспорті чартер у даний час практично не використовується.

У ЦК України (п. 1 ст. 928) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй від­правником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одер­жання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вва­жається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для переве­зення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення — оплатний і двосторонній.

Підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобільного та річко­вого транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з від­правників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень ван­тажів. Так, відповідно до статей 34—36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги та умови пе­ревезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.

Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими (ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства), на річковому — навігаційними (ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За новим ЦК України укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник І власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів — передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються об­сяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень.

Договори про організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов'язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору переве­зення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника ванта­жу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оператив­них документів, зокрема декадних заявок — на залізничному, річковому та по­вітряному транспорті.

Так, для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місяч­не планування перевезень, основою якого є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників.

Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправ­ника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та роз­мірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення ванта­жів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид ван­тажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 від­сотків планової (договірної) норми.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов'язання, за яким перевізник повинен подати перевізні за­соби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник — пред'явити вантаж до перевезення. Відповідно до п. 1 ст. 940 ЦК України перевізник за не­подання транспортних засобів для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання поданих транспортних засобів з інших при­чин несуть відповідальність, передбачену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами (статутами).

Оскільки нині до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зо­бов'язань щодо обсягів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разо­вим замовленням). Зокрема, відправник, який не пред'явив вантаж до перевезен­ня автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості ван­тажу порівняно з кількістю, передбаченою договором на певний місяць. Вантаж, пред'явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не приведений ним у належний стан у строк, що забезпечує своєчасну відправку, вважається непред'явленим.

Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транс­портні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготов­леного до відправлення вантажу порівняно з договірною кількістю. Надання пе­ревізних засобів, непридатних до перевезення вантажу, передбаченого замовлен­ням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану переве­зень сплачується штраф у таких розмірах:

- за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, — з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

- за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), — за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (кон­тейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зо­бов'язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийня­тими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовід­правник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером) (ст. 106 Статуту залізниць).

У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті пе­ревізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю не пред'явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред'явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невико­нання зобов'язань, що випливають з плану перевезення чи прийнятого до вико­нання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та непред'явлення вантажу сторони од­на одній не відшкодовують.

Відповідно до п. 2 ст. 940 ЦК України перевізник і відправник вантажу звіль­няються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невико­ристання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямах, установлено­го у випадках І порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за неви­конання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і від­правник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок: 1) явищ стихій­ного характеру (заметів, повені, пожежі тощо); 2) аварії на підприємстві, внаслі­док якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану пе­ревезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невико­нання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але,які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається.

Принцип реального виконання зобов'язань, які випливають з плану переве­зення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні за­соби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у на­ступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відно­сини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниця у разі неподачі з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділи­ти перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.

На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійсню­ється у межах навігаційного періоду.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Пере­візниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, заліз­ниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподар­ства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступа­ють кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі на­ступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початково­го перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення (513 ЦК України).

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій під­ставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає та­кож з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізнич­ному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції ван­таж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового вико­ристання вантажу.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, ви­магати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними прави­лами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким доку­ментом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є на­кладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морським — коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного море­плавства).

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови на­дання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових примі­щень (п. 1 ст. 134 І ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером, він є консенсуальним до­говором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспор­ту, є товаророзпорядчим документом.

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та по­шти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторо­на (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для Іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству (ст. 61 Повітряного ко­дексу).

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найме­нування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезен­ня тощо.

Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовір­ності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначен­ня видається одержувачеві разом з вантажем.

Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908-928 ЦК України та норми, які регулюють порядок здійснення переве­зення, що мають місце у ряді законодавчих актів — Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Ста­туті залізниць України та ін.

До революції 1917 р. договір перевезення існував як один із видів договору підряду, причому значна увага приділялася лише заліз­ничним та морським перевезенням, інші види (наприклад річкове сполучення у межах країни) не регулювалися. Але доктрина вихо­дила з того, що це є самостійний договір, який вимагає детального регулювання. Так, Г. Ф. Шершеневич при класифікації цивільно-правових договорів виділяв перевезення як самостійний вид догово­ру в групі договорів на надання користування чужими послугами нарівні з підрядом, дорученням, комісією та ін.

У ЦК України, де містяться істотні умови, приводяться їх визна­чення та класифікація, договори перевезення та транспортного екс­педирування відображені узагальнено.

Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення па­сажирів.

Залежно від виду транспорту існують такі види перевезення транспортом: залізничним; внутрішньоводним; повітряним; морсь­ким (міжнародні морські перевезення та перевезення всередині краї­ни (каботажні перевезення: малий каботаж — між портами одного моря, великий каботаж — між портами різних морів), автомобіль­ним (міські перевезення, що здійснюються у межах міста, примісь­кі — за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань 50 кіломе­трів включно; міжміські — перевезення, що здійснюються за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більше 50 кілометрів; міжобласні — перевезення, що здійснюються на території двох та більше областей; міжнародні — за межі України).

За кількістю транспортних організацій, що виступають на стороні перевізника, договір може бути: договором перевезення лише одним видом транспорту, що називається перевезенням у місцевому сполу­ченні; при перевезенні вантажу за одним транспортним документом різними транспортними організаціями одного виду транспорту — до­говором перевезення у прямому сполученні; коли перевезення здійс­нюється за одним транспортним документом різними транспортними організаціями різних видів транспорту, його називають перевезен­ням у прямому змішаному сполученні (комбінованим перевезенням). На залізничному транспорті залежно від кількості вантажу роз­різняють: дрібні перевезення; повагонні перевезення; помаршрутні перевезення (перевезення цілими составами).

На морському транспорті існують: лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом); трампові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної до­мовленості сторін).

У системі транспортних договорів особливе місце займає договір на перевезення вантажів, оскільки є найбільш поширеним.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправни­ком) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'я­зується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або ін­ший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.

Цей договір є реальним у оскільки відправник передає вантаж пе­ревізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт.

Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження вантажів.

Договір перевезення має оплатний характер. Плата за перевезен­ня вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального ко­ристування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).

Договір перевезення укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зо­бов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушен­ням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не вста­новлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).

Договір перевезення — двосторонній.

Сторонами договору виступають перевізник та відправник ванта­жів. Перевізник — транспортна організація, що здійснює функції гро­мадського візника і зобов’язана здійснювати перевезення на вимогу будь-кого, хто до неї звернеться. Відправник — будь-який суб'єкт ци­вільного права.

У договорі може брати участь третя особа — вантажо­отримувач, який не брав участі в укладенні договору, але наділений певним обсягом прав — зокрема правом вимагати від перевізника ви­дачі вантажу, а також певними обов'язками — наприклад, доплати­ти провізну плату та отримати вантаж. Завдяки цьому договір схиля­ється за ознаками до договорів на користь третьої особи.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору на перевезення вантажу. Договір перевезення є публічним договором.

За договором про перевезення вантажу транспортна організація — перевіз­ник повинна доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві). Проте належне виконання договору перевізником обумовлене додержанням ним ряду умов, що випливають із договору або безпосередньо зі статуту (кодексу) і необ­хідні для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів. Перевізник повинен подавати під наванта­ження справні вагони й контейнери, придатні для перевезення певного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а в разі потреби — промиті та продезин­фіковані. Придатність вагонів для перевезення вантажу визначає відправник, за­собами якого здійснюється завантаження, або залізниця, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці, а придатність контейнерів, цистерн та бункер­них напіввагонів — відправник.

Розрізняють справність рухомого складу для перевезення вантажу у техніч­ному та комерційному відношеннях. Вагон чи контейнер може бути технічно справним, однак непридатним для перевезення конкретного вантажу в комерцій­ному відношенні. Наприклад, контейнер має стійкий сторонній запах, а до наван­таження призначено продовольчі товари, що сприймають цей запах. Під придат­ністю рухомого складу в комерційному відношенні для перевезення цього вантажу слід розуміти технічний і фізичний стани рухомого складу, від яких за­лежить забезпечення збереженості вантажу при перевезенні. Тому, якщо пода­ний під навантаження вагон або контейнер за своїм технічним станом або у ко­мерційному відношенні не забезпечить збереження вантажу при перевезенні, вантажовідправник може відмовитися від навантаження його у цей рухомий склад.

При морських перевезеннях вантажів перевізник повинен заздалегідь, до по­чатку рейсу, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придат­ність судна до плавання, належним чином спорядити його, укомплектувати екі­пажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпечував би приймання, перевезення та збереження вантажу (ст. 143 Кодексу торговельного мореплавства). Такі самі обов'язки перевізника передбачено правилами, що діють на річковому та автомобільному транспорті.

У поняття придатності рухомого складу включається і вимога щодо належно­го опломбування перевізних засобів. Так, завантажені криті вагони та цистерни пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала, та пломбами від­правника, коли транспортні засоби завантажував відправник. Опломбування пе­рекриває доступ до вантажу під час його перевезення.

Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до пере­везення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. По­рушення перевізником цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу. Забезпечення цілості і схорон­ності вантажу включає також додержання особливих правил перевезення, що стосуються певних видів вантажів. Так, вантаж, який швидко псується при пе­ревезенні, потребує додержання відповідних температур. На автомобільному транспорті контроль за температурним режимом здійснюють контрольно-пропу­скні пункти автотранспортних організацій, що відображається у листі контроль­них перевірок.

Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'язок з доставки вантажу до пункту призначення та видачі його одержувачеві. Строки доставки встанов­люють транспортні статути (кодекси) або правила перевезення. Якщо строк до­ставки у зазначеному порядку не встановлений, сторони мають право визначити його у договорі (ст. 938 ЦК України). При перевезеннях у прямому змішаному сполученні строки доставки вантажів встановлюють за су­купністю строків доставки їх залізничним та іншими видами транспорту і обчис­люють на основі чинних на цих видах транспорту правил обчислення строків до­ставки (ст. 171 Статуту внутрішнього водного транспорту, ст. 118 Статуту автомобільного транспорту).

Існує кілька частин строків доставки вантажу, зокрема на залізничному транспорті вони включають: а) час на виконання необхідних дій з відправлення вантажу; б) час на транспортування, тобто перебування вантажу в дорозі; в) строк на видачу вантажу одержувачеві. Строк доставки залежить і від швид­кості (вантажної чи великої), якою відправлено вантаж. Вантаж вважається до­ставленим у строк, визначений законом чи договором, якщо на станції призна­чення його розвантажено засобами залізниці чи вагон (контейнер) з вантажем подано під розвантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. При затримці подачі вагонів (контейнерів) під розвантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, що залежать від одержувача, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на стан­цію призначення до закінчення встановленого строку доставки (ст. 41 Статуту залізниць). На автомобільному транспорті дуже важливою є фіксація у товарно-транспортних накладних часу прибуття й вибуття автомобілів під навантаження або розвантаження. Відповідно до ст. 53 Статуту автомобільного транспорту час прибуття автомобіля під навантаження обчислюється з моменту пред'явлення водієм дорожнього листа в пункті навантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження — з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної наклад­ної у пункті розвантаження. На морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом чи договором, а в разі їх відсутності вантаж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст. 160 Кодексу торговельного мореплавства).

Нарешті, у пункті призначення перевізник повинен видати вантаж одержува­чеві, зазначеному в транспортному документі.

Видача вантажу одержувачеві — завершальний процес перевезення. Пере­візник повинен повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізні­ше 12 годин наступного дня.

Разом з тим одержувач повинен прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення. Одержувач має повністю розвантажити ва­гони, цистерни та контейнери. Після розвантаження вагони та контейнери мають бути очищені всередині і ззовні. Очищення і промивання, а в разі потреби дезинфекція вагонів після перевезення тварин, птиці, сирих продуктів та ванта­жів, які швидко псуються, здійснюються засобами залізниці за рахунок одержу­вача.

На автомобільному транспорті до внесення перевізної плати автотранспортні підприємства вантажі до перевезення не приймають (ст. 104 Статуту автомобіль­ного транспорту). Крім транспортних послуг при перевезенні вантажів, авто­транспортні підприємства за договорами з відправниками чи одержувачами нада­ють за плату додаткові послуги (експедиційні операції, зберігання вантажів тощо). На деяких видах транспорту передбачається винагорода (премія) за до­строкове навантаження або розвантаження транспортних засобів. Наприклад, за угодою сторін у договорі морського перевезення може бути передбачена винаго­рода за закінчення вантаження судна раніше, ніж це передбачено стадійним ча­сом (ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства).

За договором про перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевез­ти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж до пункту призначення І видати його уповноваженій на одер­жання багажу особі; пасажир зобов'язаний сплатити встановлену плату за про­їзд, а при здачі багажу — і за його перевезення (п. 1 ст. 929 ЦК України).

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах — метрополітеном, трам­ваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів та міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.

Договори про перевезення пасажирів укладаються усно. Доказом укладення договору є пасажирський квиток (ст. 187 Кодексу торговельного мореплавства). Проте квиток не можна вважати письмовою формою договору, оскільки на ньому немає підписів протилежних сторін. Іноді договір про перевезення укладається шляхом вчинення конклюдентних дій без видачі квитка (наприклад, опускання жетона в касу метро, відкритого для проїзду пасажирів).

Перевізник повинен подати для перевезення пасажирів той транспортний за­сіб і надати в ньому певне місце, що зазначені у проїзному квитку. При морських перевезеннях пароплавство до початку рейсу повинно привести судно у стан, придатний для плавання та безпечний для пасажирів, завчасно укомплектувати його екіпажем, спорядити й забезпечити усім необхідним і підтримувати його у такому стані під час перевезення (ст. 192 Кодексу торговельного мореплавства). Перевізник зобов'язаний доставити пасажира до місця призначення.

Пасажир має право провозити із собою безплатно одну дитину віком до п'яти років (на міському транспорті — до семи років), якщо вона не займає окремого місця (ст. 82 Статуту автомобільного транспорту). На дітей старшого віку (до 10 років, на повітряному транспорті — до 12 років) можна придбати пільговий ди­тячий квиток. Пасажирові дозволено зробити зупинку в дорозі з продовженням строку придатності квитка до десяти діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби з поданням довідки лікувального закладу. Він може змінити один раз протягом поїздки залізницею маршрут, зазначений у квитку, не змінюючи станції призна­чення. У разі відмови від поїздки пасажирові повертається вартість проїзду за врахуванням збору за попередній продаж квитка і певного відсотка від вартості проїзду.

Пасажирам надається і ряд Інших прав, пов'язаних з перевезеннями. Водно­час вони повинні додержуватися чинних на відповідному транспорті правил, тоб­то бережливо користуватися майном перевізника. Під час повітряних перевезень з метою забезпечення безпеки польотів, охорони життя і здоров'я пасажирів та членів екіпажу встановлено огляд пасажирів, їхньої ручної поклажі та багажу. Огляд проводиться в аеропорту чи міському аеровокзалі. Якщо пасажир в аеро­порту відмовляється від огляду багажу, перевізник має право розірвати договір, повернувши плату за перевезення за вирахуванням встановленого збору.

Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну смертю або ушкодженням здоров'я пасажира, визначається за правилами, що регулюють зобов'язання із заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України).

Пасажир, який придбав квиток для поїздки, має право провозити із собою безкоштовно ручну поклажу певної ваги, зокрема залізницею — не більше як 36 кг і додатково у приміських поїздах — не більше як 50 кг за плату за багаж­ним тарифом. Піклуватися про цілість і схоронність своєї ручної поклажі має особисто пасажир. При морських і повітряних перевезеннях відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження ручної поклажі може бути покладена на пере­візника, якщо пасажир доведе його вину. На інших видах транспорту відпові­дальності перевізника за несхоронність ручної поклажі не передбачено.

На відміну від ручної поклажі, що перевозиться разом із пасажиром, багаж — це речі пасажира, які здаються перевізникові у його відання для доставки до пункту призначення за окрему плату. Багаж перевозиться у багажному вагоні чи багажному відділенні судна, літака, автомобіля. На посвідчення прийому багажу

до перевезення пасажирові видається багажна квитанція (ст. 60 Повітряного ко­дексу, ст. 187 Кодексу торговельного мореплавства).

Перевізник повинен забезпечити схоронність багажу та доставити його у строк, який визначається часом руху поїзда, теплохода, автомобіля до пункту призначення. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або по­шкодження багажу, а також за прострочення його доставки будується на тих са­мих засадах, що й при порушенні перевізником відповідних обов'язків за догово­ром перевезення вантажу (ст. 943 ЦК України).

Близьким до договору морського перевезення пасажира є договір морського круїзу. За цим договором одна сторона — організатор круїзу зобов'язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов'язані з цим послуги (морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а друга сторона — учасник кру­їзу зобов'язується сплатити за це встановлену плату. Документом, що підтвер­джує наявність договору морського круїзу, є іменна путівка або інший прирівня­ний до неї документ, виданий організатором круїзу. Організатор круїзу повинен до його початку привести судно у належний стан, придатний до плавання і без­печного перевезення учасників круїзу, завчасно і належним чином спорядити йо­го, укомплектувати екіпаж і утримувати судно в такому стані протягом усього часу круїзу.

Учасник круїзу має право до початку круїзу відмовитися від договору і в разі завчасного повідомлення організатора круїзу про відмову від договору одержати сплачену суму за круїз у порядку, розмірах та строки, встановлені договором морського круїзу. У разі коли організатор круїзу не може надати учасникові кру­їзу місце на судні, передбачене договором, або за його згодою таке саме місце на іншому судні, яке за своїми характеристиками та комфортабельністю не нижче від обумовленого, учасник круїзу має право відмовитися від договору й одержати повну плату за круїз.

Організатор круїзу має право відмовитися від договору морського круїзу, як­що до його початку виникли такі обставини, як військові або інші дії, що загро­жують небезпекою захоплення судна, затримання судна за розпорядженням вла­ди з причин, незалежних від сторін договору, тощо. Якщо ці обставини настали після початку круїзу і призвели до його припинення, договір розривається. В цьому разі організатор круїзу повинен повернути учасникові плату за невикори­стану частину круїзу і на вимогу останнього доставити його у порт відправлення. У разі збільшення строку круїзу внаслідок непередбачених обставин організатор круїзу несе всі додаткові витрати, пов'язані з наданням послуг учасникам круїзу (статті 195—202 Кодексу торговельного мореплавства).

2.2 Договори про експлуатацію під’їзних колій, подачу та збирання вагонів. Вузлові угоди

З метою максимального наближення навантажувально-розвантажувальних робіт до місць виробництва і споживання вантажів, а також підвищення ефек­тивності використання перевізних засобів на залізничному транспорті уклада­ються допоміжні договори: про експлуатацію залізничної під'їзної колії або про подачу та забирання вагонів. Залізничними під'їзними коліями вважаються колії, призначені для обслуговування окремих підприємств та пов'язані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією. Вони можуть належати як залізниці, так і клієнтурі.

Взаємовідносини залізниці з володільцем колії регулюються договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії. У ньому передбачаються кількість, порядок подачі та забирання вагонів, строки обороту вагонів і контейнерів на під'їзній колії. Робота під'їзних колій тих підприємств, які мають свої локомоти­ви, здійснюється на основі єдиного технологічного процесу роботи під'їзної колії та станції примикання.

Нерідко під'їзною колією однієї організації користуються інші підприємства, що мають у межах цієї колії свої склади або пов'язані з нею своєю залізничною колією. Порядок обслуговування таких контрагентів передбачається у договорах, які укладаються ними з володільцем колії. Відповідальність перед залізницею за простій вагонів у контрагентів несе володілець під'їзної колії. При обслуговуван­ні під'їзної колії локомотивом залізниці між нею і контрагентом укладається до­говір на подачу та забирання вагонів, за яким усі розрахунки проводяться безпо­середньо між ними.

Якщо підприємство має свої прирейкові склади та навантажувально-розван­тажувальні майданчики на під'їзних коліях, які належать залізниці, то взаємовід­носини між залізницею і підприємством регулюються договором про подачу та забирання вагонів. Маневрову роботу, подачу і забирання вагонів на під'їзних коліях залізниці здійснює локомотив залізниці за плату, визначену тарифом.

Договір про експлуатацію під'їзної колії та договір про подачу і забирання ва­гонів розробляються з урахуванням технології, роботи як під'їзної колії, так і станції примикання, основаної на прогресивних технічних нормах. При визна­ченні кількості подач вагонів та інтервалів між ними враховуються фронт наван­таження і розвантаження, найбільша кількість вагонів у кожній подачі, а також наявність засобів механізації. Зазначені договори укладаються на три роки.

У договорі про експлуатацію залізничної під'їзної колії та у договорі про по­дачу та забирання вагонів мають передбачатися заходи, що сприяють прискорен­ню обороту вагонів, а також строки здійснення цих заходів. У разі зміни техніч­ного оснащення або технології роботи станції чи під'їзної колії окремі пункти договору або весь договір на вимогу однієї сторони може бути переглянутий до закінчення строку його дії.

При перевезеннях вантажів у прямому змішаному сполученні виникає потре­ба перевантажувати продукцію з одного на інший вид транспорту. Ця перевалка вантажів здійснюється у транспортних вузлах. Умови роботи перевалочних пунктів визначаються вузловими угодами (договорами), що укладаються між транспортними підприємствами, які передають і приймають вантажі у транспорт­них вузлах. Вузлові угоди між залізницями і морськими та річковими паро­плавствами укладаються на три роки. Порядок розробки та укладення вузлових угод, їх зміст визначаються правилами перевезення вантажів у відповідних ви­дах прямого змішаного сполучення. Наприклад, у вузлових угодах передбачають­ся місця передачі вантажів, строки навантаження і розвантаження вагонів та ав­томобілів, порядок приймання, здачі і зважування вантажів, місця оформлення документів (передавальних відомостей) тощо. У пунктах перевалки транспортні підприємства повинні забезпечувати безперебійну і рівномірну подачу вагонів, суден та автомобілів під навантаження перевалочних вантажів, широко розвива­ти перевалку вантажів з одного виду транспорту на інший за прямим варіантом, тобто без розвантаження у склад. Вузлові угоди за своїм змістом близькі до до­говорів на подачу і забирання вагонів.

На морському та внутрішньоводному видах транспорту переміщення суден, плотів або інших плавучих об'єктів може здійснюватися шляхом буксирування їх, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також методом штовхання. Час­тіше об'єктами буксирування є баржі з різними вантажами та плоти з лісопро­дукцією. Володільці плотів — це організації, що сплавляють ліс, а суден і барж — організації чи громадяни, яким вони належать на праві власності або повного господарського відання. Буксирувальниками виступають пароплавства (при здійсненні буксирних операцій у портах) та порти, які мають права юридичної особи.

Буксирування здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не укладається тільки тоді, коли буксир і судно (об'єкт), яке буксирується, мають один порт приписки.

За договором буксирування власник одного судна зобов'язується за винаго­роду буксирувати інше судно чи інший плавучий об'єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру (ст. 222 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 126 Статуту внутрішнього водного транспорту). Отже, договір буксирування взаємний та оплатиш. На морському транспорті договір буксирування може укладатися як в усній, так і в письмовій формах. Так, договір портового буксирування укладається в усній формі (ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства). Проте угоди про покладення обов'язків з управлін­ня буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмо­вими доказами.

Договори про річкове буксирування завжди укладають у письмовій формі (ст. 128 Статуту внутрішнього водного транспорту). При пред'явленні плоту або судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється за коноса­ментом.

За договором про буксирування кожна сторона повинна завчасно привести своє судно (об'єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування. Володілець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належного піклування (приховані недоліки). Пароплавст­во повинно перевірити придатність судна чи плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в технічному акті (ст. 132 Статуту внутрішнього водно­го транспорту). Буксирувальник зобов'язаний буксирувати судно або інший пла­вучий об'єкт на певну відстань чи протягом відповідного часу для виконання якогось маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду.

Питання відповідальності за шкоду, заподіяну суднам і майну, що на них пе­ребуває під час буксирування, вирішується залежно від того, капітан якого суд­на керує буксируванням. Отже, за відсутності Іншої угоди сторін відповідає во­лоділець того судна, капітан якого керував буксируванням, якщо він не доведе відсутності своєї вини (статті 225 і 226 Кодексу торговельного мореплавства). При буксируваннях у льодових умовах діє презумпція невинності буксирувальника (ст.224 Кодексу торговельного мореплавства). Можлива й змішана відпо­відальність сторін за наявності їхньої обопільної вини. За договором річкового буксирування екіпаж судна або плоту, що буксируються, в оперативному відно­шенні підпорядковується капітанові буксира, згідно з цим пароплавство відпові­дає за шкоду, заподіяну володільцеві судна (плоту). Воно звільняється від відпо­відальності, якщо доведе, що шкода заподіяна, а деревина була розкидана і не могла бути зібрана внаслідок обставин, які воно не могло відвернути та усунен­ня яких від нього не залежало (статті 135 і 206 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За прострочення у буксируванні судна чи плоту пароплавство сплачує штра­фи у таких самих розмірах, як і за прострочення доставки вантажу (ст. 188 Ста­туту внутрішнього водного транспорту).

З вище пройденого матеріалу, можна зробити висновки, що договір буксирування відіграє важливу роль в процесі перевезення тих чи інших вантажів, і в свою чергу його можна ще назвати швидким договором, адже, наприклад, на морському транспорті договір буксирування може укладатися як в письмовій, так і в усній формах.

Серед допоміжних договорів, що пов'язані з перевезеннями вантажів, багажу та пошти, слід виділити договори про експедирування. У зв'язку з розвитком централізованих перевезень вантажів автомобільному транспорту часто переда­ються функції, пов'язані з виникненням або завершенням процесу перевезення вантажів на Інших видах транспорту. Автотранспортні підприємства чи спеціаль­но створювані транспортно-експедиційні організації приймають на себе весь комплекс операцій з відправлення вантажів залізничним, водним та повітряним транспортом, одержання від них вантажів і доставки їх одержувачам, проведен­ня розрахунків за перевезення тощо. Відносини цих організацій з клієнтурою та іншими транспортними підприємствами оформляються договорами про експе­дирування.

Експедиційні функції здійснюють також підприємства зв'язку. За договорами з видавництвами газет, журналів вони одержують періодичні видання від друка­рень, обробляють, упаковують і відправляють їх за призначенням. Поштові під­приємства виконують функції експедитора і тоді, коли вони приймають і достав­ляють клієнтурі — громадянам та організаціям — різні поштові відправлення: листи, посилки, бандеролі, грошові перекази, газети та журнали. Пересилання поштових відправлень неможливе без їх перевезення різними видами транспор­ту. Установи зв'язку укладають з перевізниками договори на перевезення по­шти. Зокрема, залізниці здійснюють поштові перевезення як у спеціальних ваго­нах Міністерства зв'язку, так і у вагонах залізниць, включаючи їх у пасажирські, швидкі та поштово-багажні поїзди.

Договору про транспортне експедирування присвячено главу 65 ЦК України (статті 948—954). Відносини з транспортно-експедиційного обслуговування ре­гулюються нормами деяких транспортних статутів (ст. 78 Статуту внутрішнього водного транспорту, статті 125 і 126 Статуту автомобільного транспорту), Пра­вилами централізованого завезення (вивезення) вантажів автомобільним транс­портом загального користування на залізничні станції, аеропорти, морські порти, порти (пристані) внутрішнього водного транспорту, що затверджуються Мініс­терством транспорту.

За договором про транспортне експедирування експедитор зобов'язується за винагороду і за рахунок відправника вантажу укласти від його або від свого імені один чи кілька договорів про перевезення вантажу та організувати надання зазначених у договорі додаткових послуг, пов'язаних із перевезенням. Як додат­кові послуги за договором експедиці

Дата добавления: 2014-01-04