Західноукраїнська Народна республіка

Директорія УНР

У грудні 1918 р. за допомогою формувань Січових стрільців уряд Директорії організував збройний виступ проти П.Скоропадського. На той час її армія контролювала більшість території України.

14 грудня 1918 р. Директорія в’їхала в Київ.

- УНР була відновлена;

- ухвалений новий земельний закон про передачу землі селянам без викупу;

- 22 січня 1918 р. проголошено Акт Злуки між УНР та ЗУНР.

Однак політична ситуація була несприятливою. На півдні України розпочалася інтервенція військ Антанти. За підтримки Радянської Росії боротьбу за владу в Україні вели більшовики. У січні-лютому 1919 р. радянські війська активно захоплювали українські міста. 2 лютого 1919 р. (через 1,5 місяці після приходу до влади) уряд Директорії під тиском переважаючих сил більшовиків залишив Київ. Навесні 1919 р. радянська влада була встановлена на всій території України.

Причини поразки Директорії:

1. внутрішні протиріччя, відсутність єдності, особисте протистояння політичних лідерів:

- частина політиків – В.Винниченко, В.Чехівський – виступала за союз із більшовиками проти Антанти, інша частина – С.Петлюра – за спільні дії з Антантою проти більшовиків;

- В.Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проблем, С.Петлюра – на посиленні армії та адміністративного апарату;

2. непослідовна та суперечлива внутрішня політика: видала закон про ліквідацію приватної власності, але не поспішала з його реалізацією; здійснювала проти селян, які захоплювали землю, каральні акції; ліквідувала гетьманський державний апарат, проте не створила нового,

3. відсутність моделі державотворення. Директорія еволюціонувала від республіки до диктатури воєнних на чолі з С.Петлюрою,

4. погано підготовлена армія, нестача матеріального постачання та озброєння;

5. вторгнення радянських військ в Україну;

6. невдала зовнішня політика, міжнародна ізоляція.

Отже, приходу Директорії сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні лідери. Однак їй не вдалося втримати владу. Наприкінці 1920 р. Директорія втрачає контроль над Україною. С. Петлюра виїжджає за кордон.

Західноукраїнські землі в цей період знаходилися під владою Австро-Угорщини. В умовах підйому революційного руху та поразки у І світовій війні австрійський цар Карл 16 жовтня 1918 р. видав Маніфест з пропозицією народам Австро-Угорщини створити власні сейми. Мета: становлення федерації на теренах Австрійської імперії.

18 жовтня 1918 р. у Львові була утворена Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Мета: об’єднання українських земель в єдину Українську державу. 11 листопада Рада утворила виконавчий орган влади – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким.

13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада затвердила самостійність новоутвореної держави – Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР). Визначалися її кордони, герб, прапор. Зазначалося, що влада в державі належить народу.

Однак ЗУНР стала об’єктом агресії з боку Польщі, яку підтримували країни Антанти. Головним завданням ЗУНР став захист території від іноземної агресії. Під тиском Польщі уряд ЗУНР змушений був покинути Львів.

Для захисту республіки була створена Українська Галицька Армія (УГА) – 100 тис. осіб – на зразок регулярної армії.

22 січня 1919 р. у Києві відбулося проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР (День Соборності України). На жаль, акт з’єднання мав декларативний, символічний характер. Сторони не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в складних тогочасних умовах. Під ударами Польщі ЗУНР втрачає контроль над власною територією.

Після закінчення І світової війни:

- з 1919 р. під польською окупацією опинилися Галичина і Західна Волинь,

- до Румунії відійшла Буковина і Бесарабія,

- у 1920 р. до Чехословаччини було приєднано Закарпаття («Підкарпатська Русь) на правах автономії.

Дата добавления: 2014-01-04