Повоєнні територіальні зміни і радянізація західних областей України

Наприкінці і після завершення війни процес об’єднання українських земель вступив у вирішальну фазу. В цей час було встановлено західні кордони УРСР: західноукраїнські землі відійшли до складу республіки.

29 червня 1945 р. між СРСР і Чехословаччиною був підписаний Договір про возз’єднання Закарпаття з УРСР.

16 серпня 1945 р. між СРСР і Польською республікою було укладено договір про кордон, який проходив по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км. Остаточно процес українсько-польського розмежування завершився у 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками. В результаті поза межами України залишилися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які були віддані Польщі.

Відбувався обмін населенням: із України в Польщу переселилося майже 1 млн. осіб, із Польщі в Україну – 520 тис. українців. Завершальним етапом процесу переселення українського населення із території Закерзоння (Підляшшя, Посяння, Лемківщина, Холмщина) стала операція «Вісла». У квітні-липні 1947 р. польський уряд насильницьким чином виселив 140,6 тис. українців із земель, що опинилися в межах Польщі. Суттю операції «Вісла» було очищення південно-східної Польщі від автохтонного українського населення, цілковита асиміляція українців у польському середовищі, ліквідація баз діяльності ОУН-УПА.

10 лютого 1947 р. був підписаний радянсько-румунський договір, який визнавав право УРСР на Північну Буковину.

Таким чином, до складу УРСР була приєднана Західна Україна площею 110 тис. кв. км., де проживало майже 7 млн. населення. Внаслідок цього територія України становила понад 580 тис. кв. км.

В Західній Україні продовжилася політика радянізації, перервана війною:

- насадження тоталітарного режиму, монополізація влади більшовицькою партією;

- боротьба проти українського буржуазного націоналізму, масові репресії;

- здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Опір радянській владі став всенародним;

- індустріалізація і модернізація економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230% і складало 10% промислового виробництва республіки;

- в галузі освіти введено обов’язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Однак проводилася політика зросійщення.

Таким чином, Західна Україна повторила всі соціалістичні реформи. Суть перетворень в західних областях УРСР полягала в тому, щоби продовжити і завершити соціалістичну перебудову «возз’єднаних земель», тобто привести західних українців у відповідність з радянською системою.

Населення Західної України вороже ставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього. Цю боротьбу очолили дві сили: греко-католицька церква та ОУН-УПА. У 1946 р. греко-католицька церква була ліквідована більшовиками. Боротьба проти ОУН-УПА тривала до середини 1950-х рр. Головними цілями ОУН-УПА були боротьба проти сталінського режиму і створення української незалежної держави. Оскільки ОУН-УПА користувалася широкою підтримкою населення, «за зв’язок з УПА» влада застосовувала каральні акції, вислання західних українців до Сибіру. Після загибелі Р. Шухевича закінчився організований опір радянській владі на західноукраїнських землях. Окремі невеличкі загони повстанців діяли до середини 1950-х рр.

Таким чином, в роки Другої світової війни Україна була ареною збройної боротьби проти німецьких окупантів. В тилу рух Опору був представлений радянською течією (партизани) і національно-визвольним рухом (формування ОУН-УПА). Зазнавши величезних людських і матеріальних втрат, український народ зробив величезний внесок у перемогу над Німеччиною. Територія УРСР збільшилася за рахунок приєднання західноукраїнських земель.

Тема 9. Україна в 1953-1991 рр.

Дата добавления: 2014-01-04