Мал. 1

Статево-вікові піраміди, що відповідають типам вікових структур (за Ф.Бурдерфером)

А - молоде (підростаюче) населення

Б - постаріле (стаціонарне) населення

В - дуже старе населення

Порівняльна довжина ступенів від найстарших до наймолодших дає уяву про вплив на статевовіковий склад населення процесів народжуваності і смертності протягом тривалого часу, а також про вплив даного вікового складу на перспективу зростання населення. Якщо населення та режим його відтворення, тобто рівні народжуваності і смертності, не підпали під вплив якихось зовнішніх факторів (війни, стихійного лиха і т.д.), то вікова піраміда буде мати відносно рівні грані.

Під впливом порушень в кількості та віковій структурі населення або інтенсивності його відтворення, що є результатом, наприклад війни, яка призводить до падіння рівня народжуваності і зменшення чоловічого населення призовного віку, або постійної імміграції, що як правило, збільшує число чоловіків працездатного віку, грані статевовікової піраміди стають нерівними. На них відбуваються попередні зміни в характері приросту або зменшення населення. Такі порушення надовго залишають сліди в статевовіковій структурі (див. мал.2).

Мал. 2.

Вікова піраміда (за даними перепису населення 1970 р.)

«перевага» (кількісна) числа жінок над числом чоловіків, викликана війною1941-1945 років.

Наприклад, на віковій піраміді населення нашої країни на 1970 рік чітко видно сліди різкого зниження народжуваності і відповідно числа тих, хто народився в період першої і громадянської воєн (1) та Великої Вітчизняної війни (2), а також сліди втрат чоловіків у воєнні роки. «Перевага» кількості жінок над чоловіками у віці 70 років і стар­ше пояснюється не тільки загибеллю останніх у роки війни, але й більшою смертністю їх в мирний час. «Демографічне ехо» зниження народжуваності, викликаного війнами, просліджується через покоління. Менші покоління, що народилися в 1941-1946 роках (на кінець 1970 р. їм було 23-28 років (2), досягнувши репродуктивного віку менше народили дітей (3).

Таким чином, аналіз статевовікової піраміди полегшує прогнозування статевовікової структури населення. Показовим тут є порівняння вікових пірамід з врахуванням різних територіальних спільнот, наприклад, піраміди для міського і сільського населення. В сільській місцевості переважають особи похилого віку. Статевовікові піраміди застосовують і в соціально-економічних дослідженнях, де їхні щаблі віддзеркалюють не кількісний склад вікових груп (поколінь), а число зайнятих в тих чи інших галузях виробництва (трудових колективах), об'єм виробництва (як правило у грошовому еквіваленті), а також споживання людей у кожному віці, відпрацьований час і т.д. Використовуючи статевовікові піраміди, можна аналізувати практично будь-яку емпіричну інформація, що отримується в ході соціологічного дослідження.

Населення - це сукупність не тільки осіб певного віку та статі, але й сімей, в яких ці особи об'єднані. Сімейна структура населення характеризується такими показниками, як кількісний склад, розмір, склад сім'ї, взаємозв'язок між окремими її членами. Вона широко застосовується у вивченні відтворення, міграції, рівня і способу життя населення, соціалізації молодих та виходу на пенсію старших поколінь, процесів, що відбуваються в соціальній, національній, етнічній, ряді інших структур суспільства.

При аналізі сімейної структури населення, сім'єю, як правило, вважають групу осіб, що проживають разом, яких об'єднує родство та спільний бюджет. Таке визначення, наприклад, береться до уваги при переписі населення.

Крім членів сім'ї в населенні виділяють дві категорії осіб, які не входять до складу сімей: окремо проживаючі члени сім'ї та одинаки. До перших відносяться люди, які мають спільний з сім'єю бюджет, або підтримують з нею постійні економічні відносини (наприклад, один із членів сім'ї виїхав на тривалий час працювати на Північ). Ті хто не мають таких відносин, входять до категорії одинаків, яка включає в себе всіх осіб без власної сім'ї (жінки, чоловіка, дітей).

З сімейною структурою населення тісно пов'язаний шлюбний стан, відповідно з яким відрізняють жонатих, заміжніх, неодружених, незаміжніх, вдових, розведених і таких, що розійшлися не розірвавши при цьому шлюбу.

Генетична структура населення являє собою співвідношення в населенні осіб, що народилися в даній місцевості, і тих, хто переселився туди з інших регіонів. Серед переселенців виділяються групи її залежності від часу переселення. Цей вид структури є важливою характеристикою населення тих територій, в соціально-демографічному розвитку яких помітну роль відіграє (чи відіграла в недалекому і минулому) міграція.

В структурі окремих територій в залежності від генетичних ознак можна виділити насамперед тих, хто народився в даній місцевості і переселенців. Кожна із цих груп населення може бути розділена на підгрупи. Так, в складі автохтонного населення виділяють осіб, які відносяться до різних поколінь.

Серед прибулого населення виділення підгрупи здійснюється в залежності від часу його вселення на дану територію. Найбільш важ­ливим є визначення такого часового кордону, досягнувши якого прибуле населення переходить до стану постійних жителів конкрет­ної місцевості. Цей рубіж визначається тим, що серед прибулого населення міграційна рухомість стає такою ж, як і серед постійних мешканців даного регіону.

7. Соціальна мобільність та маргінальність

Соціальна структура суспільства, її види та структурні елементи перебувають у постійному русі і розвитку. Справа в тім, що соціальне відтворення, тобто процес еволюційного розвитку системи, Є не можливим без широких переміщень великих мас людей, окремих осіб у суспільстві, тобто без соціальної мобільності.

Соціальна мобільність - це перехід людей із одних суспільних верств, груп до інших (соціальне переміщення), а також їх рух до позицій більш престижних.(соціальний рух), або ж рух в напрямку низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація). Термін соціальна мобільність вперше був введений у соціологію професором Гарвардського університету П.Сорокіним і став широко застосовуваним у сучасній соціологічній науці. Поняття соціальна мобільність застосовують в характеристиці ступеню відкритості чи закритості соціальних верств, груп або ж суспільства в цілому.

Соціальна мобільність, яка проявляє себе в різноманітних видах суспільних переміщень не зумовлюється об'єктивними процесами, що набувають характеру тенденцій. В даному процесі важливе місце займає суб'єктивний фактор (бажання індивіда). Суб'єктивними показниками соціальної мобільності можуть слугувати дані про внутрішньогрупову структуру суспільства, в якій спостерігається суб'єктивне прагнення молоді до оволодіння новими професіями до переміщень за межі того населеного пункту, в якому народився чи виріс і т.д.

Виділяють вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність. Горизонтальна мобільність - це переміщення на одному рівні соціальної структури (наприклад, токар І, II, III, IV, V, VI розрядів). Вертикальна мобільність - це різні переміщення «вверх» - «вниз» у соціальній структурі (наприклад, робітник-інженер-директор заводу-міністр). Якщо людина втрачає роботу, починає жити на допомогу по безробіттю, то вона в соціальній структурі переміщується «вниз».

На рівень соціальної мобільності впливають різні фактори. По-перше, система освіти яка забезпечує реалізацію трьох найважливі­ших функцій.

Перша - це загальне і професійне навчання молоді, забезпечення й соціалізації. Особливе значення тут має система вищої і середньої спеціальної освіти.

Друга соціальна функція системи освіти - відтворення та розвиток соціальної структури суспільства. Система освіти служить засобом, що забезпечує переміщення людей із одних соціальних спільнот до інших (наприклад, з групи працівників фізичної праці до групи людей, зайнятих розумовою працею).

Третя соціальна функція системи освіти - це вплив на соціалізацію індивідів, на духовне життя суспільства в цілому.

Коли людина переміщується із однієї соціальної групи в іншу, виникають періоди під час яких вона знаходиться як би «поміж» цих соціальних груп. Наприклад, людина переїжджає із сільської місцевості в місто. Спочатку вона відчуває дискомфорт: спосіб жит­тя в місті для сільського жителя сприймається як чужий, він немає в місті друзів і т.д. Подібне явище називається маргінальністю. Отже, маргінальність - це втрата особистістю об'єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури. Маргінальність пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативних ціннісних систем під впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери й парії (пригноблена людина), що перебувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійку соціально обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем. Маргі­нальність має позитивне і негативне значення. Позитивне значення маргінальності полягає в тому, що люди, які перейшли з однієї соціальної групи до іншої, розширюють свій кругозір, знайомляться із звичаями та традиціями представників інших соціальних верств. Негативний вплив маргінальності проявляється в тому, що людина може втратити моральні орієнтири, в неї може з'явитися синдром психічної неурівноваженості і т.ін.

ВИСНОВКИ

Таким чином, соціальна структура може бути представлена в двох аспектах. По-перше, як сума будь-яких елементів суспільства (соціальних інститутів, соціальних організацій, груп) і взаємозв'язків між ними. По-друге, соціальна структура розглядається як сукупність соціальних груп, що мають неоднаковий доступ до соціальних благ. Саме ці групи відрізняються за своїми інтересами, ціннісними орієнтаціями, способом життя, направленістю політичних дій. Взаємодія якраз цих груп визначає динаміку суспільного життя. В історії соціологічної думки було декілька підходів до визначення цих груп. Насамперед, мова йшла про класи. Тому, дуже часто під соціальною структурою розуміється соціально-класова структура, хоча ці поняття й не рівнозначні. Справа в тім, що крім класів у суспільстві є ще соціально-етнічні, соціально-територіальні, соціально-демографічні структури.

Відносно соціально-класової структури в сучасній соціології є два підходи до її визначення. Перший - це марксистсько-ленінський підхід. Вихідним для аналізу класів тут вважається визначення поняття «клас», яке дав В.І.Ленін в праці «Великий почин». В сучасній західній соціології значно розповсюдження набула теорія соціальної стратифікації. її проявом є розподіл суспільства на вищі та нижчі прошарки. Як правило, виділяють три основних види стратифікації: економічну, політичну і професійну. Прибічниками концепції стратифікації не виключають можливості застосування поняття «клас», виділяючи при цьому три основні класи, з яких складається суспільство - вищий, середній і нижчий.

Соціально-етнічна структура суспільства являє собою набір груп, які об'єднує така суспільна ознака, як етнічна приналежність. Історично першими соціальними спільнотами людей були рід, клан. На відміну від раси, яка була продуктом біологічного розвитку, і об'єднувала людей з однаковими біологічними рисами (колір шкіри, волосся, риси обличчя, характер будови тіла), соціальні спільноти є результатом соціальної взаємодії. В процесі такої взаємодії роди, клани об'єднуються в племена, складаються нові звичаї, вірування, звички, норми, цінності, виникає мова.

Змішування племен привело до нової спільноти - народності, яка символізує більш високу культуру суспільства. І дальше, в процесі консолідації народностей на базі розвитку економічних, політич­них та інших зв'язків між ними, складаються нації. Сучасні етнічні групи, нації відрізняються одна від одної за рівнем розвитку, за своїми соціальними характеристиками, положенню в системі соціально-економічних утворень окремих країн. Утворення самостійної Української держави, безумовно сприяє подальшому розвитку національної свідомості корінного етносу, його культури. Разом з тим, цей розвиток досить складний і суперечливий. Так, прийняття в Україні зако­ну про мови, який передбачає перехід на українську мову в системі освіти, діловодстві і т.д., як показали дослідження у Східному та Південному регіонах країни, привело до різкого зниження прибічників загального переходу на українську мову, особливо помітно (більш ніж в 4 рази) зменшилась кількість прибічників утвердження української мови радикальними методами.

До сказаного вище слід додати, що у розвитку національних відносин діють дві тенденції: розвиток національної самостійності та тенденція ломки національних перегородок, яка зв'язана з інтеграцій­ними процесами. Суспільство має сприяти і тій, і другій тенденції.

Для повноцінного існування суспільства, щоб його демографіч­на структура була представлена різновидними елементами: жінками, чоловіками, дітьми, дорослими, сімейних і одинаків.

Демографічна структура суспільства - це сукупність групи людей, які відрізняються за віком, статтю, сімейним станом. В будь-якому суспільстві різні демографічні групи мають різне соціальне становище, рівень доходів і т.д. В силу того, що демографічні відмінності пов'язані з нерівністю в соціальному стані, демографічна структура набуває характеру соціально-демографічної.

Кожне суспільство має власну територіальну структуру (міські і сільські райони, території з різним кліматом і ландшафтом). Зрозуміло, що умови життя у місті і селі відрізняються. Регіональні умови також впливають на спосіб життя людей. Тому, якщо територіальна структура - це сукупність територіальних спільнот (населення різних регіонів, міст, селищ, сіл), то соціально-територіальна структура - це територіальна структура, яка розглядається з боку соціальної нерівності різних соціальних спільнот.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Соціальна структура суспільства.

2. Соціальна структура та соціальна стратифікація.

3. Типи стратифікаційних систем.

4. Історичні типи стратифікації.

5. Соціальна мобільність.

6. Середній клас: ознаки, функції.

7. Соціально – етнічна структура сучасній України.

8. Маргіналізація.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Дарендорф Р. Тропы из утопии. — М.: Праксис, 2002. Гл. 15.

2. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. —

Новосибирск: Наука, 1991. — Гл. 12.

3. Изменение социально-классовой структуры общества в усло­виях его

трансформации. —X.: Основы, 1997.

4. Куценко ОД. Общество неравных. Харьковский национальный университет

им. В.Н. Каразина. — Харьков, 2000.

5. Макеев СЛ. Социальные перемещения в крупном городе. — К.: 1989.

6. Макеев СЛ., Оксамитная СЛ., Швачко Е.В. Социальная иден­тификация и

идентичности. —К.: Ин-т социологии НАН Украи­ны, 1996.

7. Межгенерационная трудовая мобильность. — К.: Наук, дум­ка, 1988.

8. Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали. – М.1987.

9. Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности.

— К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999.

10. Рывкина Р.В. Социальная структура общества как регулятор развития

экономики // Семья и воспроизводство структуры тру­довой занятости. —К.:

Наук, думка, 1984.

11. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: Полит­издат, 1992.

12. Титма MC., Саар ЭЛ. Молодое поколение. — М.: Мысль, 1986.

13. Черноволенко В.Ф., Оссовский В.Л., Паниотто В.И. Престиж профессий и

проблемы социально-профессиональной ориентации молодежи. — К.:

Наук, думка, 1979.

14. Шкаратан О.И. Социальная структура: иллюзии и реаль­ность // Социология

перестройки. — М.: Наука, 1990.

15. Шкаратан О.И. Социальная структура населения города // Город: проблемы

социального развития. — Л.: Наука, 1982. — С. 63—73.

16. Экономическая социология и перестройка. — М.: Прогресс, 1989.

17. Бондаренко Л, В. Формирование социальной инфраструктуры се­ла. М.1987.

18. Бромлей Ю. В. Очерки истории этноса. — М., 1983.

19. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические иссле

дования. — 1992, № 3,4.

20. Дюркгейм Э. О. Разделение общественного труда. Метод социологии. —

М., 1991.

21. Міщенко М. Підприємець сьогодні: штрихи до соціально-психо­логічного

портрету // Філософська і соціологічна думка. — 1993, № 6.

22. Комаров М.С. Социальная стратификания и социальиая структура. // Социс. - 1992. - № 7. - с. 62-72.

23. Кой М., Хмелько В., Заборовський В. Соціальна структура і особистість за умов радикальних соціальних змін: порівняльний аналіз Польщі й України. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 1-2. - 121-137 с.

24. Кон М., Хмелько В., Заборовський В. Соціальна структура і особистість за умов радикальних соціальних змін: порівняльний аналіз Польщі й України. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 3. - 56-74 с.

25. Мертон Р.К. Социальная теория и ссоциальная структура // Социс. - 1992. - № 2. ~ 118-124 с.

26. Социология. Под редакцией Г.В.Осипова. - М: Мысль, - 1990. -446 с.

27. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие. Под общей редакцией В.П.Андрущенко и Н.И. Горлача. - Харьков, 1996. - 688 с.

28. Социология труда: Учебник. Под редакцией Н.И.Дряхлова, АИ.Кириченко. В.В.Щербины. -М.: Издательство Московского университета, 1993. - 368 с.

29. Социология труда: Учебник для высших учебных заведений. Под редакцией Г.В.Осипова, А.В.Кобыщи и др. - М.: Наука, - 1995. - 438 с.

30. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. За редакцією В.Г.Городяненка. - Київ: Академія, - 1999. - 384 с.

31. Социологический справочник. Под редакцией В.И.Воловина. Киев: Издательство полит, литературы, 1990. - 382 с.

32. Тощенко Ж.Г. Социология. Общий курс (учебное пособие) - M.: Прометей, т 1998. - 511 с.

33. Якуба Е.А. Социология: учебное пособие для студентов. - Харьков: Константа, - 1996. - 192 с.

34. Курганов С.И, Кравченко А.И. Социология для юристов. Учебное пособие

для вузов.- М. 1999.- 255 с.

35. Барвінський А.О. Соціологія. Курс лекцій для студентів вищих навчальних

закладів, - К. 2005.- 328 с.

36. Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. /В.І. Волович, М.І. Горлач, В.Г. Кремень та інш./ 6-те вид.- К. 2009.-808с.

37. Соціологія. Навчальний посібник. За ред. Макеєва С.О. Друге видання.-

К.- 2009.- 299 c.

38. Кузьменко Т.М. Соціологія. Навчальний посібник.- К. 2010.- 320с.

39. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество.- М., 1992.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Социологический справочник. Под редакцией В.И.Воловина. - Киев. 1990. - 382 с.

2. Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях. Нав-

чальний посібник. - К.- 2002.- 140 с.

3. Практикум з соціології. Навчальний посібник для студентів вищих закладів

освіти / За ред. В.М. Пічі. - Львів.- 2004.- 368 с.

Дата добавления: 2014-01-04