Метод експерименту

Експеримент відносять до найбільш своєрідних і важко засвоюваних методів збирання соціологічної інформації. В соціології експеримент - це спосіб одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкта в результаті дії на нього деяких факторів, які піддаються контролю та управлінню. Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою відбору певної експериментальної групи (або груп) та введенні її в надзвичайну експериментальну ситуацію (під впливом певного фактора) прослідити напрямок, величину, стійкість тих характеристик, які цікавлять дослідника.

Експерименти відрізняються як за характером експерименталь­ної ситуації, так і за логічною структурою доведення гіпотез.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на польові та лабораторні. В польовому експерименті об'єкт (група) перебуває в природних умовах свого функціонування (наприклад, студентська група на практичних заняттях). При цьому члени групи можуть бути повідомлені або не повідомлені відносно своєї участі в експерименті.

При лабораторному експерименті експериментальна ситуація, а нерідко і самі експериментальні групи формуються штучно. Тому членигрупи, як правило, інформуються про участь в експерименті.

Як в польовому, так і в лабораторному експерименті в якості додаткових методів збору інформації про хід експерименту можуть практикуватись опитування та спостереження. їхні результати надають досліднику право вирішувати питання про те, чи втручатись в процес протікання експерименту чи спостерігати за ним без втручання до повного закінчення.

За логічною структурою доведення гіпотез виділяють лінійний і паралельний експерименти. Лінійний експеримент відрізняється тим, що аналізу піддається одна і та ж група, яка виступає і як контрольна (її первинний стан), і як експериментальна (її стан після зміни однієї або декількох характеристик). Тобто ще до початку експерименту чітко фіксуються всі контрольні, факторні і нейтральні характеристики об'єкта. Після цього змінюються факторні характе­ристики групи (або умови його функціонування) і через певний час знову заміряється стан об'єкта за його контрольними ознаками. Як приклад лінійного експерименту можна розглядати такий процес, коли одна і та ж студентська група за задумом експериментатора працює один семестр в тих же умовах, що і інші, а наступний семестр для неї створюються особливі умови (всіх забезпечують необхідною навчальною літературою, заняття проводяться тільки в обладнаних аудиторіях, лекції читають найбільш кваліфіковані викладачі і т.д). Після закінчення експерименту порівнюють результативність двох семестрів і роблять висновки.

При паралельному експерименті задіяні дві групи: контрольна та експериментальна. Склад цих груп повинен бути ідентичним за всіма контрольними, а також нейтральними характеристиками, які можуть впливати на результативність експерименту (в першу чергу це соціально-демографічні ознаки). Характеристики контрольної групи зали шаються постійними протягом всього експерименту, а експериментальні - змінюються. За результатами експерименту контрольні характеристики обох груп порівнюються, після чого робиться висновок про причини та розміри тих змін, які мають місце в контрольній групі. Прикладом паралельного експерименту може бути ситуація, коли відбирають дві групи студентів однієї спеціальності і одного року навчання. Для однієї групи створюють якісь особливі умови у навчанні, інша ж перебуває в тих же умовах, що і більшість студентських груп. Протягом семестру за обома групами ведеться спостереження, а після закінчення сесії робляться висновки.

Треба сказати, що для успішного проведення експерименту велику роль відіграє правильний відбір його учасників. В прикладній соціології виділяють такі методи відбору експериментальних груг, як метод попарного відбору, метод структурної ідентифікації та метод випадкового відбору.

Метод попарного відбору застосовується переважно в паралельному експерименті. Суть його полягає в тому, що із генеральної сукупності відбираються дві групи таким чином, щоб вони були ідентичними за нейтральними і контрольними, але відрізнялись за факторними характеристиками. Після цього для двох груп створюються однакові умови і через деякий час заміряється ефект експерименту шляхом фіксації та порівняння параметрів контрольних ознак у двох групах.

В лінійному і паралельному експерименті можна застосовувати метод структурної ідентифікації. В даному випадку при лінійному експерименті група вибирається таким чином, щоб вона являла собою мікромодель генеральної сукупності відповідно до нейтральних і контрольних характеристик. Такий відбір може бути здійснений за принципом квотної вибірки. В свою чергу, при паралельному експерименті за тими ж самими характеристиками вирівнюються структури експериментальної і контрольної груп. Наприклад, ми маємо дві групи в 20 і 35 чоловік. Відомо, що в першій експериментальній групі середню спеціальну освіту мають 50% членів груп (10 чоловік) і решта 50% (10 чоловік) є випускниками гімназії. В другій (контрольній групі) їх доля дорівнює відповідно 42,2% (15 чоловік) та 57,8% (20 чоловік). Припустимо, що з метою створення експериментальної ситуації, бажано за характеристикою «рівень освіти» структуру контрольної групи привести у відповідність до структури експериментальної. Тоді за допомогою арифметичних прийомів ми

знаходимо, що контрольна група повинна складати ЗО осіб: 15 чоловік (50%) - тих, хто має спеціальну середню освіту і 15 чоловік (50%) - випускників гімназії. Метод випадкового відбору є ідентичним до вище охарактеризованих методів ймовірної вибірки із заданим наперед об'ємом. Як правило, його застосовують у польових експериментах, коли чи­сельність експериментальної групи досить велика (у кілька сот чоловік).

Підготовка та проведення експерименту передбачає послідовне вирішення ряду питань:

1) визначення мети експерименту;

2) вибір об'єкта (об'єктів), який (які) використовуються в якості експериментальної (а також контрольної) групи (груп);

3) визначення предмета експерименту;

4) визначення контрольних, факторних та нейтральних ознак; 5) визначення умов експерименту і створення експерименталь­ної ситуації; (і) формулювання гіпотез і визначення завдань;

7) вибір індикаторів та способів контролю за протіканням експе­рименту;

8) визначення методів фіксації результатів;

9) перевірку ефективності експерименту.

Логіка експерименту завжди підпорядкована пошуку причин, характеру змін у тому соціальному явищі, яке цікавить дослідника. Головною умовою їх знаходження є зміна стану експериментальної групи в разі дії певних факторів. Так, група має стан А. В ході експерименту вводиться Ф (зміни в одній зі звичайних умов її фун­кціонування, або ж зміни якихось власних її характеристик). В результаті група набуває стану А_г Тоді завданням дослідника є визначення рівня впливу фактора Ф на зміни у групі, а також розміру цих змін.

Розглянемо логічну модель проведення, лінійного і паралельного видів експерименту.

Лінійний експеримент. Схематично процес змін у стані об'єкта в лінійному експерименті можна зобразити так:

Під новим станом об'єкта розуміється зміна його однієї чи декількох характеристик. В зв'язку із цим, фактор, що діє на об'єкт, а також ефективність його дії, можуть бути визначені за допомогою такої схематичної моделі:

В даній моделі: «а», «б», «в», «г», «д» - різні характеристики експериментальної групи (стать, вік, сімейний стан, соціальне походження, етнічна належність, і т.д.)

Наведена схема розшифровується так: під впливом характеристик «а», «б», «в» похідного стану (А) експериментального об'єкта маємо його результуючий стан (Л_г) з характеристиками «г», «д». Після зміни характеристики «в» результуючий стан змінюється за характеристикою «д». Відповідно робимо висновок про те, що зміна характеристики «д» на «д₁» викликана зміною характеристики «в» на «в₄

Логічна модель паралельного експерименту має два різновиди: модель по методу однієї схожості і модель однієї різниці.

Модель по методу однієї схожості має таку логічну схему за умовами порівняння експериментальної групи А і контрольної групи Б:

Наведена модель має таку розшифровку: нехай якась експериментальна група (А) з характеристиками «а», «б» та «в» в певному стані має властивості «г» і «д», а контрольна група (Б) з характеристиками «е», «ж» та «в» в тому ж стані має властивості «з» та «д». В цьому зв'язку доцільно зробити висновок, що єдиною причиною властивості «д» є характеристика «в», так як тільки вона присутня серед характеристик обох об'єктів.

В даному випадку метод подібності можна зобразити за допомогою такої форми. Припустимо, що є дві групи з однаковим рівнем освіти, але різною суспільною активністю. Заняття в обох групах проводяться за активним методом. При цьому, хоча середній рівень відвідування занять відрізняється по групах, середній рівень знань в обох групах однаковий. В даному випадку можна зробити висновок, що середній рівень знань у групах є похідною від методу навчання.

Модель з методу однієї різниці має таку логічну схему:

За допомогою того ж прикладу наведена модель буде мати наступну інтерпретацію. Є дві групи з однаковим рівнем освіти та суспільної активності, однак в одній групі практикуються пасивні методи навчання, в іншій - активні. При однаковому рівні відвідування практичних занять в другій групі активність студентів вище, ніж у першій. В цьому зв'язку можна зробити припущення, що причиною високої активності на практичних заняттях у другій групі є застосуваннябільш активних методів навчання.

Необхідно пам'ятати, що практика експерименту в соціології пов'язана з рядом труднощів, що не дає можливості досягти чистоти природознавчого експерименту. Пояснюється це тим, що в соціологічному експерименті неможливо усунути вплив відносин, які існують за межами об'єкта, що досліджується. Також не можливо здійснити в тій же самій формі його хід і результати.

Експеримент в соціології торкається безпосередньо конкретної людини, що висуває також і проблеми етичного плану і тим самим звужує границі застосування експерименту і вимагає від дослідника підвищеної відповідальності.

Дата добавления: 2014-01-04